АДМІНІСТРАТИВНІ РЕФОРМИ 40–60 рр. ХХ СТОЛІТТЯ В ЗАХІДНИХ ОБЛАСТЯХ УРСР: ІСТОРИКО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ :

Краткое содержание

У вступі обґрунтовується актуальність теми, аналізується стан наукового дослідження, розкривається зв’язок роботи з науковими програмами, планами і темами; визначається мета, завдання, об’єкт і предмет, теоретико-методологічні та концептуальні засади, характеризується наукова новизна, теоретичне і практичне значення дисертації, наводяться відомості про публікації та апробацію результатів дослідження.

Розділ 1 “Історіографія, джерела та методологія історико-правового дослідження адміністративних реформ в західних областях УРСР (1940–1960 рр.)” складається з двох підрозділів.

У підрозділі 1.1. “Історіографія та джерелознавчий аналіз адміністративних реформ в західних областях УРСР 40–60 рр. ХХ ст.” проаналізовано та узагальнено дослідження проблеми проведення адміністративних реформ в УРСР, зокрема в західних областях, у 40–60 рр. ХХ ст. З’ясовано ключові проблеми, що порушувались у наявних дослідженнях:

–         міжнародно-правове закріплення державно-територіального статусу західноукраїнських земель на початку Другої світової війни (дослідження Л. Іванова, В. Коваля, В. Кульчицького, В. Парсаданової, Ю. Сливки, В. Сокуренка, В. Трухановського, М. Швагуляка);

–         конституційно-правове забезпечення входження західноукраїнських земель до складу УРСР та СРСР у 1939–1941 рр. (дослідження М. Ільківа, К. Кондратюка, С. Кондратюк, В. Косика, Ю. Курносова, В. Макарчука, Ю. Сороки);

–         адміністративно-територіальне облаштування західноукраїнських земель 1940–1960 рр. та спроби його вдосконалення (дослідження В. Грицака, Р. Гричука, В. Даниленка, О. Клинченка, А. Недуха, І. Тимченка, П. Ткачука);

–         забезпечення керівними кадрами компартійної системи влади та управління в західних областях УРСР, їх добір, розстановка, освітній рівень та підготовка в 40–60 рр. ХХ ст. (дослідження О. Гарана, М. Дорошка, І. Кожукала, В. Крупини, Т. Першиної);

–         політика висування жінок на керівні посади компартійної радянської влади в західних областях УРСР у 1940–1960 рр. (дослідження І. Багрової, М. Богачевської-Хом’як, Л. Вітрук, І. Величко, В. Галаган);

–         перехід від галузевого до територіального принципу організації компартійної системи влади та управління в західних областях УРСР у 1950–1960 рр. (дослідження В. Барана, В. Даниленка, В. Калиновського, О. Кузьминця, В. Кульчицького, С. Кульчицького, П. Музиченка, Б. Тищика).

Історіографічний аналіз наукового вивчення проблем, пов’язаних з адміністративними реформами в західних областях УРСР у 40–60 рр. ХХ ст., виявив, що за своїми особливостями зазначені проблеми мають міждисциплінарний характер. Вони торкаються сфери міжнародного, конституційного, адміністративного права, теорії управління, історії та соціології права, гендерної соціології, історичної регіоналістики, етнополітології. Ці проблеми у кожній із названих галузей наукового пізнання дослідженні неоднаковою мірою. Внаслідок ретельного огляду наявних досліджень було з’ясовано, що найменш дослідженою є проблема оптимізації компартійної системи влади та управління в західних областях УРСР у 1950–1960 рр., яка щільно пов’язана із теорією та історією державного управління, адміністративним правом, етнополітологією. Не набагато більше досліджена проблема конституційно-правового забезпечення входження західноукраїнських земель до складу СРСР та УРСР у 1939–1941 рр., що корелює із проблематикою історії радянської й української конституцій та конституційним правом України. Дуже мало приділено уваги кадровій політиці в західних областях УРСР у 1940–1960 рр., якісному складу керівних кадрів, їх освітньому рівню, підготовці та перепідготовці, підвищенню кваліфікації. Спеціально не досліджувалися етнопсихологічні стереотипи, ідеологічна заангажованість та упередженість, прояви ксенофобії й нетолерантності, що мали місце при проведенні кадрової політики компартійною верхівкою СРСР та УРСР в Західній Україні.

Дещо більше, але недостатньо звертається увага на реорганізацію адміністративно-територіального устрою західноукраїнських земель у 1940–1960 рр. та закріплення їх міжнародно-правового статусу в 1939–1951 рр. Власне такий ступінь дослідження всього комплексу проблем, пов’язаних із адміністративними реформами в західних областях УРСР у 40–60 рр. ХХ ст., обумовив стратегію цього історико-правового дослідження – опору меншою мірою на результати досліджень, а більшою мірою на залучення, аналіз та введення в науковий обіг нового фактичного матеріалу.

Джерельну базу дослідження складають джерела, що умовно можна розподілити на дві групи. До першої групи відносяться джерела, що містять нормативно-правовий матеріал. Це Конституції СРСР 1924 і 1936 рр. та Конституції УСРР 1929 і УРСР 1937 рр., численні нормативно-правові акти, насамперед, закони СРСР і УРСР та укази Верховної Ради СРСР і УРСР, постанови і розпорядження урядів СРСР та УРСР за період від 1938 до 1965 рр. Вони офіційно публікувались у “Ведомостях Верховного Совета”, “Відомостях Верховної Ради України” та інших виданнях. Ці ж нормативно-правові акти з усіма змінами й доповненнями вміщувалися у тематичних збірниках. У дослідженні використано подібні збірники як загальносоюзних, так і республіканських нормативно-правових актів. Це, зокрема, “Международное право в избранных документах”, “Сборник законов СССР и указов Президиума Верховного Совета СССР”, “Збірник законів Української РСР і указів Верховної Ради Української РСР”, “Хронологічне зібрання законів, указів Президії Верховної Ради Української РСР” відповідних років. З огляду на роль компартії в радянському державному механізмі до уваги бралися й партійні документи, що містилися у збірниках “Решения партии и правительства по хозяйственным вопросам”, “КПРС в резолюціях і рішеннях з’їздів, конференцій і пленумів ЦК” за відповідні роки.

Другу групу утворюють збірники “Возз’єднання українського народу в єдиній Українській Радянській державі”, “Радянська Дрогобиччина”, “Радянська Львівщина”, “Радянське Прикарпаття”, “Радянська Тернопільщина”, “Соціалістичні перетворення в західних областях Української РСР”, “Суспільно-політичний розвиток західних областей УРСР”, довідники “СССР. Административно-территориальное деление союзных республик”, “Українська РСР. Адміністративний поділ”, “Довідник адміністративно-територіального поділу Львівської області”, “Довідник адміністративно-територіального поділу Станіславської області”, “Довідник адміністративно-територіального поділу Тернопільської області”, що стосуються досліджуваного періоду, документи із фондів Центрального державного архіву громадських об’єднань України, Державного архіву Івано-Франківської області, Державного архіву Львівської області та Тернопільського обласного державного архіву.

Перша група джерел містить важливу інформацію про нормативно-правову базу адміністративних реформ західних областей УРСР у 1940–1960 рр. Друга група джерел надає суттєві дані про процес проведення адміністративних реформ у 40–60 рр. ХХ ст. та їх історико-правові наслідки для західноукраїнського суспільства радянського періоду.

У підрозділі 1.2. “Методологічні проблеми історико-правового дослідження адміністративних реформ в західних областях УРСР у 1940–1960 рр.” зазначається, що в основу дослідження адміністративно-територіальних реформ в західних областях УРСР у 1940–1960 рр. як складного комплексу юридично-наукових проблем покладено не принципи методологічного абсолютизму й методологічного монізму, а принципи методологічного релятивізму та методологічного плюралізму. Тому в дисертації застосовується не одна-єдина методологія, а певна сукупність методологій. До неї, зокрема, входять методології історичної регіоналістики, теорії управління дослідження державно-правової організації соціальних систем.

Базовим методом дослідження є системний метод, який зустрічається у всіх без винятку розглянутих методологіях. Далі, за частотою згадування та важливістю для дослідження, йдуть генетичний, історико-правовий, порівняльно-правовий, соціологічно-правовий методи, метод просторового моделювання, метод районування та метод генералізації. Усі вони в єдності й взаємодоповненні забезпечують всебічне дослідження складного комплексу історико-правових проблем, пов’язаних із адміністративно-територіальними реформами в західних областях УРСР у 1940–1960 рр. ХХ ст.

Розділ 2 “Впровадження радянського адміністративно-територіального устрою в західних областях УРСР (1940–1960 рр.)” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. “Міжнародно-правове врегулювання входження західноукраїнських земель до складу СРСР (1939–1951 рр.)” окреслено, що міжнародно-правове закріплення державно-територіального статусу західноукраїнських земель було не одномоментним актом, подією, яка відбулася на початку Другої світової війни в 1939–1941 рр., а тривалим процесом, який протікав весь період Другої світової війни та після неї й продовжувався від 1939 р. до 1951 р.

Оскільки у цьому процесі чітко простежуються окремі етапи його розвитку, у дослідженні пропонується наступна його періодизація:  на першому етапі, що тривав від 17 серпня 1939 р. до 10 червня 1940 р., визначився державно-територіальний статус західноукраїнських земель, окреслився західний кордон СРСР через входження Західної України до складу УРСР та СРСР; на другому етапі, що продовжувався від 16 серпня 1945 р. до 15 лютого 1951 р., відбулося завершальне міжнародно-правове закріплення західного кордону Союзу РСР та державно-територіального статусу західноукраїнських земель.

У підрозділі 2.2. “Радянське конституційно-правове забезпечення приєднання західноукраїнських земель до складу СРСР (1939–1941 рр.)” з’ясовано, що міжнародно-правове визнання й закріплення нового західного кордону СРСР в період Другої світової війни супроводжувалися конституційно-правовим врегулюванням входження Західної України до складу УРСР. Приєднання Західної України в 1939 р. до складу УРСР й СРСР та приведення її національно-державного устрою, адміністративно-територіального поділу, органів влади, основних прав й обов’язків громадян, виборчої системи у відповідність із суспільним ладом й чинним законодавством УРСР й СРСР базувалися на певних правових принципах і нормах, зафіксованих у Конституціях СРСР 1936 й УРСР 1937 рр. та інших нормативно-правових актах того часу.

Конституційно-правові чинники не тільки безпосередньо впливали на процес радянізації Західної України, вони самі зазнали певних змін у цьому процесі. У зв’язку із входженням Західної України до Союзу РСР були внесені відповідні зміни до союзної Конституції.

Легітимізація радянського режиму в Східній Галичині у 1939–1941 рр. формально здійснювалася під впливом конституційно-правових чинників, а реально – під дією політичного чинника. Конституційно-правові чинники, будучи каталізаторами процесів радянізації Західної України, зокрема, націоналізації, колективізації, індустріалізації й коренізації, самі зазнали змін і доповнень зворотного впливу на соціальну дію радянського конституційного права.

У підрозділі 2.3. “Особливості проведення адміністративно-територіальних реформ в західних областях УРСР після входження до складу СРСР (1939–1941 та 1944–1962 рр.)” обґрунтовано, що адміністративно-територіальні зміни в західних областях УРСР в 40–60 рр. ХХ ст., зумовлені адміністративно-територіальними реформами, простежуються і на рівні області, і на рівні районів, і на рівні сільських, селищних та міських рад. Характерними тенденціями на рівні області є включення її до більш широких утворень – економічних чи адміністративно-економічних районів. На рівні районів області – це така ж тенденція до їх укрупнення. Спільною тенденцією для усіх цих рівнів є спрямованість до укрупнення й ускладнення системи влади та управління.

Помітною тенденцією в процесі раціонального й оптимального облаштування адміністративно-територіального устрою західних областей УРСР є передача деяких населених пунктів зі складу однієї адміністративно-територіальної одиниці до іншої як на міждержавному, так і на обласному рівнях. На міждержавному рівні – це передача зі складу Польської Народної Республіки до складу УРСР окремих населених пунктів та утворення Забузького району Львівської області. На обласному рівні – це вилучення Гориглядської сільської Ради зі складу Тлумацького району Станіславської області та включення її до складу Коропецького району Тернопільської області, а також вилучення Залижнянської й Фусівської сільради Горохівського району Волинської області й передача їх до складу Сокальського району Львівської області.

Розділ 3 “Функціонування командно-адміністративних методів управління в системі органів державної влади західних областей УРСР (1940–1960 рр.)” містить два підрозділи.

У підрозділі 3.1. «Впровадження номенклатурного принципу в кадрову політику західних областей радянської України (1940–1960 рр.)” встановлено, що у відповідності до усталеного адміністративно-територіального поділу, який виник внаслідок радянізації й комунізації Західної України, була організована й радянська комуністична командно-адміністративна система влади та партійно-державного управління в західних областях УРСР (1940–1960 рр.). З метою вдосконалення сталінської номенклатурно-бюрократичної системи влади та управління, що склалася в результаті встановлення монополії компартійної олігархії на владу й зрощування компартійного апарату із державними органами, керівна владна верхівка Союзу РСР періодично вдавалася до такого політичного інструменту, як адміністративні реформи, що базувалися на командах, вказівках, директивах, інструкціях, рекомендаціях, які реально мали статус правових норм.

У процесі проведення адміністративних реформ в Західній Україні в 40–60 рр. ХХ ст. можна виокремити ряд етапів:

–        етап запровадження компартійної командно-адміністративної системи влади та управління й номенклатурного принципу її формування (1939–1941 рр.);

–        етап відновлення та утвердження радянської комуністичної партійно-державної номенклатури (1944–1960 рр.);

–        етап переходу від галузевого до територіального принципу організації компартійної системи радянської влади та адміністративно-державного управління (1957–1964 рр.).

Запровадження, відновлення й утвердження номенклатурного принципу в західних областях УРСР, а також освітня підготовка й перепідготовка керівних кадрів, укорінення компартійно-державної номенклатури через висування керівних кадрів із місцевого населення та забезпечення гендерної рівності у сфері компартійно-державного управління були тими адміністративними реформами, якими намагалися вдосконалити сталінську систему влади та управління.

У підрозділі 3.2. “Реорганізація системи управління у західних областях УРСР в умовах загальнодержавних трансформаційних процесів децентралізація влади (1957–1960 рр.)” визначено, що у процесі проведення адміністративних реформ у сфері компартійної системи влади та управління в західних областях УРСР у 1940–1960 рр. можна виокремити два напрями. Один з них – це запровадження, поновлення й утвердження номенклатурного принципу добору керівних кадрів, інший – перехід від галузевого до територіального принципу організації компартійної системи влади та управління. При проведенні історико-правового аналізу функціонування номенклатурного принципу в західних областях УРСР встановлено, що коли в 1940–1950 рр. серед працівників номенклатури обкомів й райкомів КП(б)У західних областей УРСР були не тільки працівники, які мали вищу й незакінчену вищу освіту, але й такі, що мали середню, незакінчену середню й навіть початкову освіту, то в 1950–1960 рр. освітній рівень номенклатурних працівників через систему вищих і спеціальних навчальних закладів, партійних шкіл і курсів значно підвищився та покращився. З’ясовано також, що номенклатура західних областей УРСР, особливо на початку й усередині 1940 рр., комплектувалася в основному за рахунок відряджених зі східних областей УРСР, інших регіонів СРСР. Але із середини 40 рр. ХХ ст. радянською партійною верхівкою було взято новий політичний курс на висування керівних кадрів із активу місцевого населення Західної України. Однак при проведенні цієї нової кадрової політики були присутні подвійні стандарти. Вихідці із західноукраїнських земель призначались на другорядні, неключові посади, а перевага й далі надавалась вихідцям зі східних областей УРСР або інших регіонів СРСР, які, зазвичай, розставлялись на ключові посади.

Одним із гасел нової кадрової політики було висування жінок, у тому числі й з місцевого населення, на керівні посади. Але заходи щодо її проведення мали компанійський характер. Вони не принесли очікуваних результатів, а задекларована гендерна рівність залишалась суто формальною, а не реальною рівністю чоловіка і жінки у всіх сферах радянського західноукраїнського суспільного життя.

Історико-правове дослідження заходів з метою оптимізації компартійної системи влади та управління в західних областях УРСР у 1950–1960 рр. шляхом переходу від галузевого до територіального принципу її організації показало, що така спроба виявилася неефективною. Тому згодом відбувся зворотний процес повернення від територіального до галузевого принципу організації компартійної командно-адміністративної системи. Він знаменував собою згортання та завершення адміністративних реформ в західних областях УРСР.