У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, ступінь її наукової розробки, зв’язок дисертаційної роботи з науковими програмами, планами, темами, визначається мета і завдання дослідження, його об’єкт, предмет, методологічна основа, особистий внесок здобувача, наукова новизна роботи, практичне значення одержаних результатів, подано відомості про апробацію, публікацію основних положень роботи, її структуру та обсяг.
Розділ 1 «Охорона та використання тваринного світу: історико-правове дослідження» складається з двох підрозділів і присвячений дослідженню історичних витоків правового регулювання мисливства і рибальства, зокрема, охорони та використання тваринного світу, починаючи з доісторичного і завершуючи сучасним періодом.
У підрозділі 1.1. «Історико-правовий аналіз охорони та використання диких тварин та птахів» представлено дослідження зазначеної проблеми відповідно до загальновизнаної історичної періодизації. Полювання розглядається як вид людської діяльності, що своїм корінням сягає глибочінь століть. В епоху палеоліту, неоліту і початку бронзового віку полювання займало значну частину в житті первісної людини, оскільки було важливим, а в окремі місяці року навіть єдиним джерелом її існування.
При дослідженні перших юридичних документів Київської Русі, дисертант звертає увагу на те, що охорона мисливських тварин здійснювалась не в класичному її розумінні, а переважно як захист особистої власності князів і феодалів. Представлена характеристика руських літописів і договірних грамот. Акцентується увага на тому, що у Володимиро-Волинському князівстві вперше на території Київської Русі була запроваджена заповідна справа.
При дослідженні регламентації полювання у Польсько-Литовський період аналізуються відповідні норми Литовських статутів 1529, 1566, 1588 років.
В роботі приділена окрема увага дослідженню норм, що регулюють боброві гони, які майже у всі історичні періоди були об’єктом правової охорони.
Автором аналізується відповідні норми Соборного уложення 1649 року,
«Зібрання малоросійських прав» 1807 року, Ловецького закону 1871 року.
На підставі аналізу закону про полювання від 1890 року зроблений висновок про те, що вперше у законодавстві того часу була встановлена така кваліфікуюча ознака порушень як повторність.
При дослідженні правового регулювання полювання післяреволюційного періоду, дисертант аналізує положення Декретів «Про соціалізацію землі», «Про ліси», «Про полювання», які створили правові можливості громадянам використовувати землі і ліси у задоволенні власних різних потреб, в тому числі і полювання, в межах передбачених законодавством.
У 30-х роках Український уряд прийняв більше 10 різних постанов щодо розвитку мисливського господарства, характеристика їх положень представлена в роботі. Дисертант в роботі простежує тенденцію створення нових заповідників на території України у післявоєнні роки.
У 70-ті роки проблема охорони дикої фауни на території України дещо ускладнилась, оскільки збільшилась кількість випадків порушення правил полювання (браконьєрства), що в певній мірі негативно вплинуло на динаміку чисельності диких звірів. При дослідженні цих негативних моментів дисертант аналізує положення Постанови «Про заходи по посиленню боротьби з порушенням правил полювання» від 26 лютого 1973 року. Значним внеском у розвиток правових засад охорони тваринного світу було прийняття Закону СРСР від 25 червня 1980 року «Про охорону і використання тваринного світу» та аналогічного закону з цього питання УРСР від 27 листопада 1981 року.
Одним із етапів розвитку правового регулювання охорони та використання диких тварин стало прийняття у 1984 році КУпАП, положення якого характеризує дисертант, порівнюючи його норми з відповідними нормативними актами, про що зроблений висновок.
Дисертант аналізує останні зміни в чинному законодавстві, що передбачені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань мисливського господарства, полювання та рибальства, охорони, використання і відтворення тваринного світу» від 21 січня 2010 року, та робить висновок про стійку тенденцію щодо посилення ролі адміністративної відповідальності за даний вид порушень.
В роботі представлена авторська оцінка Проекту Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо посилення боротьби з порушеннями правил використання об'єктів тваринного світу) від 4 лютого 2009 року, який знаходиться на розгляді у Верховній Раді України.
Окрема увага приділяється дисертантом дослідженню регулювання даного питання на території Вінницької області у різні історичні періоди.
Другий підрозділ роботи 1.2. «Охорона та використання водних живих ресурсів: історико-правові аспекти» присвячений дослідженню основних етапів розвитку рибальства, вивченню нормативно-правових актів, які регулювали досліджувані відносини у різні історичні періоди.
Досліджуючи історичні джерела, дисертант дійшов висновку, що рибальство в Україні було відомим віддавна, про його виникнення ще у пізньому палеоліті свідчать археологічні знахідки. В мезоліті рибальство мало допоміжне значення при вирішальному місці в економіці полювання, а в епоху неоліту особливо у лісних та лісостепних районах України є провідною галуззю давньої економіки поряд із полюванням.
Заслуговує на увагу представлене у роботі дослідження питання про розвиток рибальства у слов’ян.
При дослідженні питання про становлення промислового лову, дисертант звертає увагу на аналізі законодавства того часу, в якому вже були передбачені заборонені знаряддя та способи лову.
В роботі представлена характеристика правил рибальства та відповідальності за їх порушення, що передбачена Литовськими статутами (1529, 1566, 1588 років), окрема увага приділяється дослідженню норм Уставу «Про волоки» Сигізмунда ІІ Августа
Дисертант відзначив, що першими спеціальними нормативними актами, що регламентували безпосередньо рибальство були укази царя Михайла Федоровича, що визначали порядок вилову риби, заборони ловити певні сорти риби тощо. В роботі досліджується значний внесок Петра І у становлення рибоохоронного законодавства та розвиток промислового рибальства.
Дисертант відзначає, що починаючи з 19 сторіччя регулювання досліджуваної сфери здійснюється на двох рівнях: на загальнодержавному рівні була прийнята низка указів (1804, 1828, 1852), які посилювали відповідальність за повторне використання самоловів), а на регіональному – затверджувались риболовні правила, що встановлювали відповідні правові режими на певних водоймах.
В роботі дисертант аналізує норми Статуту сільськогосподарства 1903-1912 років, в якому були зібрані практично всі дореволюційні російські рибоохороні закони.
Після 1917 року діяльність органів державної влади щодо охорони і розвитку рибальства в Україні була спрямована, в першу чергу, на націоналізацію і створення на її основі відповідно державних рибних заповідників. В роботі запропонований аналіз нормативно-правових актів РНК 20-х, 30-х, 40-х, 50-х років.
При досліджені зазначеної проблеми дисертант аналізує норми Закону СРСР від 25 червня 1980 року «Про охорону і використання тваринного світу» і аналогічного Закону Української РСР 1981 року та ст. 85 КУпАП.
В роботі відзначено, що для періоду незалежності України характерним є те, що рибоохороне законодавство, як на рівні законів, так і підзаконних актів було оновлено. Автор звертає увагу, що сьогодні безпосередньо відносини у галузі охорони, використання і відтворення водних живих ресурсів, ведення рибного господарства та здійснення рибальства регулюються Тимчасовим порядком ведення рибного господарства і здійснення рибальства від 28 вересня 1996 року.
Проведене у підрозділі ретроспективне дослідження визначеної проблеми дало підстави дисертанту стверджувати, що належна охорона та використання водних живих ресурсів повинна включати низку організаційно-правових заходів щодо удосконалення правових (адміністративних) основ здійснення всіх видів рибальства на території України з метою запобігання порушень правил рибальства при вилученні водних живих ресурсів. Досягненню цієї мети також сприятиме прийняття спеціального закону про ведення рибного господарства і здійснення рибальства.
Розділ 2 «Об'єктивні ознаки порушення правил полювання і рибальства» складається з двох підрозділів.
У підрозділ 2.1. «Об’єкт порушення правил полювання і рибальства» досліджуються об’єктивні ознаки складу порушення правил полювання і рибальства.
При дослідженні об’єктивних ознак складу порушення правил полювання і рибальства, дисертант звертається до визначення об’єкта цього проступку, проаналізувавши при цьому сучасні теоретичні розробки щодо об’єкта правопорушення. Аналізуючи загальнотеоретичні аспекти цього питання, автор, на підставі аналізу вчених - фахівців адміністративного та кримінального права в роботі представлена класифікацію об’єктів досліджуваних деліктів.
З метою повного та науково-теоретичного обґрунтування сутності безпосереднього об’єкта правопорушень, передбачених ч.1-4 ст. 85 КУпАП, дисертант вважає проаналізував точки зору науковців з цього питання.
На думку дисертанта, безпосереднім об’єктом, що сформульований у частинах 1-4 статті 85 КУпАП є суспільні відносини в сфері використання та охорони об’єктів тваринного світу. Сама проблема розкриття змісту безпосереднього об’єкта порушень правил полювання та рибальства значно складніша, ніж формулюється в наукових працях та коментарях КУпАП, в зв’язку з цим дисертант деталізував безпосередній об’єкт: 1) суспільні відносини, які виникають при легалізації права на полювання або рибальство; 2). суспільні відносини, що виникають між мисливцем та користувачами мисливських угідь щодо безпосередньо здійснення полювання, або між суб’єктами рибальства та користувачами водойм з цього приводу; 3). суспільні відносини, які виникають в разі порушення заборон та обмежень при полюванні або рибальстві.
Визначивши безпосередній об’єкт порушення, передбаченого ч.1-4 ст. 85 КУПАП дисертант визначає предмету делікту. З метою деталізації предмету деліктів за ч.1-4 ст. 85 КУпАП дисертант аналізує у загальнонауковому і юридичному сенсах поняття «тваринний світ».
На основі проведеного в роботі дослідження дисертант під предметом порушень правил полювання, передбаченого ч.1-2 ст. 85 КУпАП розуміє мисливських тварин, що перебувають у стані природної волі, а також утримуються в напіввільних умовах або у неволі в межах угідь державних мисливських господарств, і які належать до державного мисливського фонду і охороняються законом.
До предмету адміністративного проступку, що сформульований у ч. 3 і 4 ст. 85 КУпАП відносяться риби та інші водні живі ресурси. Враховуючи те, що на сьогодні відсутнє єдине як наукове, так і законодавче визначення, пропонується авторську дефініція поняття «водні живі ресурси».
Підрозділ 2.2 «Об’єктивна сторона порушень правил полювання та рибальства» складається з двох підрозділів, в яких розглянуті конкретні ознаки об’єктивної сторони порушень правил полювання і рибальства.
У підрозділі 2.2.1 «Об’єктивна сторона порушень правил полювання»
дисертант, перш ніж безпосередньо проаналізувати ознаки об’єктивної сторони порушення правил полювання надає характеристику понять «мисливство» та «полювання» на підставі порівняльного аналізу національного та міжнародного законодавства та робить висновок про доцільність визначення полювання як вузькому, так і в широкому розумінні, де для першого характерні певні дії особи, а для другого - відповідний стан.
Порушення, які пов’язані із незаконним полюванням мисливських тварин дисертант аналізує відповідно до обставин, що перераховані у ч. 1 ст. 85 КУпАП наступним чином: 1. Полювання без належного на те дозволу.
2. Полювання в заборонених місцях.
3. Полювання у заборонений час.
4. Полювання забороненими знаряддями або способами. При характеристиці полювання забороненими знаряддями, дисертант пропонує узгодити порядок використання мисливської зброї, а саме заборона використання мисливської зброї із магазином більше як два патрони із нормами Бернської конвенції про охорону дикої флори та фауни і природних середовищ існування в Європі від 19 вересня 1979 року. З цією метою, пропонується внести зміни до національного законодавства. А саме у п. 12 Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та зазначених патронів, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів, що затверджено наказом МВС від 21 серпня 1998 року.
5. Полювання на заборонених для добування тварин.
6. Допускання собак у мисливські угіддя без нагляду, а також без наявності відповідних документів на мисливські собаки.
7. Полювання з порушенням установленого для певної території (регіону, мисливського господарства, обходу тощо) порядку здійснення полювання.
8. Транспортування або перенесення добутих тварин чи їх частин без відмітки цього факту в контрольній картці обліку добутої дичини і порушень правил полювання, а також у дозволі на їх полювання.
Окрема увага приділяється характеристиці такої кваліфікуючій ознакиі як повторність щодо таких проступків (полювання без належного на те дозволу, в заборонених місцях, у заборонений час, забороненими знаряддями або способами, на заборонених для добування тварин, яке мало наслідком добування, знищення або поранення тварин). У зв’язку з тим, що у диспозиції зазначеної норми не визначені порядок застосування цієї ознаки, то на практиці виникають певні труднощі при кваліфікації таких проступків. Тому дисертант схиляється до думки окремих вчених, що у подібних випадках необхідно застосовувати стандартний термінологічний стереотип, а саме таке формулювання: «повторне протягом року вчинення правопорушення передбаченого чинною ч.1 названої статті після застосування до особи адміністративного стягнення за таке правопорушення».
У ч. 2 ст. 85 КУпАП передбачено наявність матеріального наслідку як кваліфікуючої ознаки, а саме: добування, знищення або поранення тварин.
Враховуючи, що термінологічна конструкція «знищення або поранення» як кваліфікуюча ознака в адміністративному законодавстві взагалі і стосовно ч. 2 ст. 85 КупАП і в коментарях до даної статті не розкривається, на основі вивчення спеціальної екологічної та біологічної літератури представлена авторська дефініція понять «знищення та поранення тварин».
Аналіз причинного зв'язку між діями порушника правил полювання та їх наслідками в роботі представлено на підставі загальнотеоретичного розуміння, визначеного представниками науки адміністративного та кримінального права.
З метою удосконалення національного законодавства та приведення його у відповідність до міжнародних актів у даному підрозділі роботи дисертант пропонує свою редакцію ст. 20 Закону України «Про мисливське господарство і полювання».
У підрозділі 2.2.2 «Об’єктивна сторона порушень правил рибальства»
на підставі аналізу чинного законодавства безпосередньо визначаються ознаки об’єктивної сторони порушень правил рибальства.
Порушення, які пов’язані із незаконним спортивним та любительським рибальством, в тому числі підводним полюванням, а також промисловим рибальством дисертант аналізує відповідно до обставин, що перераховані у ч. 3 ст. 85 КУпАП, Правилах любительського і спортивного рибальства, Правилах промислового рибальства в рибогосподарських водних об’єктах України та Тимчасовому положенні про підводне полювання, зокрема: 1) рибальство без належного дозволу. 2) рибальство у недозволених місцях. 3) рибальство у заборонений час. 4) рибальство заборонених видів водних живих ресурсів. 5) рибальство з порушенням розмірів водних живих ресурсів. 6) рибальство із порушенням кількісних параметрів знарядь лову.7). рибальство забороненими способами.
В роботі також детально проаналізовані грубі порушення правил рибальства, які включені у диспозицію ч. 4 ст. 85 КУпАП як кваліфіковані види порушень, а саме:1) рибальство забороненими знаряддями лову. 2) промисел без належного дозволу. 3) рибальство із перевищенням встановлених лімітів та норм вилову.
Розділ 3 «Суб’єктивні ознаки порушення правил полювання і рибальства» складається з двох підрозділів.
В підрозділі 3.1. «Суб’єкт порушення правил полювання і рибальства»,характеризуючи цей елемент складу адміністративного правопорушення, дисертант представляє загальнотеоретичне та спеціальне дослідження цього питання. Аналізуючи особливості адміністративної відповідальності фізичних осіб за ст. 85 КУпАП, дисертант характеризує загальний суб’єкт проступку, спеціальний суб’єкт проступку і особливий суб’єкт адміністративної відповідальності.
При дослідженні питання про суб’єктів порушень правил полювання і рибальства, дисертант представив статистичні дані Вінницької міжрайонної природоохоронної прокуратури про виявлені порушення правил полювання і рибальства у 2005-2010 роках, які свідчать про те, що найбільшу частку цих порушень вчиняють фізичні (приватні) особи. За вказані роки частка порушень цією категорією осіб є найбільшої і становить майже 90 %.
Окрему увагу дисертант приділяє дослідженню такої ознаки суб'єкта, при кваліфікації адміністративного делікту як осудність.
У теорії адміністративного права існує поняття «спеціальний суб'єкт». Дисертант визначає , що особливістю суб’єкта досліджуваних правопорушень є те, що у диспозиції норм ст.85 КУпАП прямо не названі суб’єкти, а лише мають на увазі їх як певних осіб. У більшості випадків законодавець презуміює вчинення зазначених порушень тільки приватною особою, тому що їх вчинення пов’язане із традиційними, звичними видами природокористування та доступністю самих природних об’єктів (диких тварин, водних живих ресурсів). З іншого боку, досліджувані делікти так чи інакше пов’язані із природним середовищем, в якому окремі категорії посадових осіб, використовуючи свої владні повноваження теж можуть вчиняти названий делікт.
Диспозиція норм ст. 85 КУпАП (ч.1 і ч.3) сконструйовані таким чином, по-перше, що їх зміст містить, як правило, «доступний» рівень бланкетності, тобто ці порушення пов’язані із елементарними нормами і відомими правилами (наприклад, мисливці складають екзамен перед отриманням мисливського посвідчення). По-друге, у диспозиціях відсутні прямі або непрямі ознаки, що дають підстави вважати, що суб’єктами можуть бути будь-яка фізична особа (приватна) чи посадова. По-третє, за характером і специфікою знарядь та засобів вчинення правопорушення, його вчинення можливе як приватною особою (наприклад: мисливець чи рибалка) або посадовою особою. По-четверте, відкритість природного середовища, зокрема, мисливських угідь та водойм дає можливість вчиняти правопорушення різними категоріями осіб, як приватними, так і посадовими.
Характеризуючи фізичних осіб як суб’єктів досліджуваних деліктів в роботі представлений аналіз ознак посадової особи як суб’єкта досліджуваного делікту і з метою чіткої диференціації застосування санкцій до посадових осіб у цій сфері запропонована їх класифікацію.
До особливих суб’єктів порушень правил полювання та рибальства дисертантом віднесені: військовослужбовці; іноземні громадяни та особи без громадянства; неповнолітні особи.
В підрозділі 3.2. «Суб'єктивна сторона порушення правил полювання і рибальства» дисертант аналізує складові елементи досліджуваних деліктів: вину, як основну ознаку та мотив і мета, як факультативні ознаки.
Проаналізувавши загальнотеоретичні наукові положення щодо такої обов’язкової ознаки суб’єктивної сторони адміністративного правопорушення як вина, дисертант досліджує її особливості щодо формальних деліктів. Проведене дослідження суб'єктивної сторони порушень правил полювання і рибальства, зокрема, такого елементу як вина, дало можливість дисертанту зробити висновок, що делікти, передбачені ч.1-4 ст. 85 КУпАП можуть вчинятися переважно у межах однієї форми вини:
1. у межах умислу: а) прямий умисел у формальних деліктах особа усвідомлює протиправність своїх дій та бажає вчинити такі дії; б) у матеріальних деліктах особа усвідомлює протиправність своїх дій передбачає шкідливі наслідки і бажає досягти такого наслідку (результату); в) непрямий умисел у формальних деліктах особа усвідомлює протиправність своїх дій, але її бажання (її дії) спрямовані на іншу мету; г) у матеріальних деліктах особа усвідомлює протиправність своїх дій, передбачає їх суспільну шкоду, але можливість настання матеріальних наслідків допускає, як побічний результат.
2. у межах необережності: а) легковажна самовпевненість можлива тільки щодо матеріальних деліктів, в яких особа передбачає можливість настання шкідливих наслідків, але розраховує на певні конкретні обставини, які здатні відвернути настання шкідливих наслідків, але такий розрахунок є невірним, тобто легковажним; б) недбалість можлива щодо матеріальних деліктів, при яких особа не передбачає шкідливі наслідки, але повинна їх передбачити. Таке передбачення ґрунтується на об’єктивній (повинна) та суб'єктивній (могла) можливостях.
В роботі також представлений аналіз проблеми мотивації та мети протиправної поведінки. При дослідженні мотивів деліктів, передбачених ч. 1, 2 ст. 85 КУпАП, сформульований висновок, що привалюючими мотивами порушень правил полювання є корисливість та жадоба, тобто це реалізація наявних потреб правопорушника у будь-яких формах.
Мета, яка є також факультативним елементом суб’єктивної сторони складу адміністративного проступку, для правопорушень, які передбачені ч. 1-4 ст. 85 КУпАП чітко не встановлена в диспозиції даної статті, але оскільки мета це очікуваний або наявний результат протиправної поведінки, то відповідно у досліджуваних деліктах, на думку дисертанта, вона безспірно присутня, наприклад: добування, знищення тварин (ч.2) або перевищення встановлених лімітів промислового лову або добової норми вилову при любительському і спортивному рибальстві (ч. 4).
Отже, для об’єктивного вирішення питання про адміністративну відповідальність необхідно розуміння не тільки вини, але і встановлення таких факультативних елементів суб'єктивної сторони як мотив і мета.
| 
