ОСОБЛИВОСТІ КРИМІНАЛІСТИЧНОЇ ХАРАКТЕРИСТИКИ НЕРОЗКРИТИХ ВБИВСТВ ТА ЇХ РОЗСЛІДУВАННЯ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Першочерговим завданням правоохоронних органів у боротьбі зі злочинністю є швидке і повне розкриття злочинів (ст. 2 КПК України). Особливо актуальне це завдання щодо тяжких злочинів, до категорії яких належать умисні вбивства. Згідно із даними Департаменту інформаційних технологій МВС України на кожний поточний рік залишається 300-350 нерозкритих вбивств. У осіб, що їх вчинили, як ні в яких інших злочинців, формується почуття безкарності і схильності до насильницького вирішення конфліктів, а іноді і як способу добування коштів. Саме почуття безкарності є потужним чинником високого рівня насильницької злочинності.

Відповідно до чинного законодавства невстановлення винної у вчиненні злочину особи створює основу для віднесення даного злочину до категорії нерозкритих. Саме з цих позицій законом передбачається підстава для зупинення досудового слідства у кримінальній справі (п. 3 ч. 1 ст. 206 КПК України). Але при цьому слідчий зобов’язується як безпосередньо, так і через органи дізнання вживати заходів до встановлення особи, що вчинила злочин (ст. 209 КПК України). Як правило, ця діяльність слідчих і працівників оперативних підрозділів не є систематизованою, оскільки вони завантажені розкриттям поточних злочинів, і це є актуальною проблемою на шляху підвищення її ефективності.

Проблематика розслідування нерозкритих злочинів минулих років у 80-х роках минулого століття була предметом уваги у працях В.М. Бикова, А.А. Закатова, Б.Н. Коврижних, В.П. Павлова та інших вчених. У 2006 році О.В. Лускатовим була захищена кандидатська дисертація, але вона також охоплювала загальні питання, характерні для розслідування всіх різновидів нерозкритих злочинів. У той же час достатньо глибоких досліджень проблемних питань розслідування саме нерозкритих вбивств минулих років не проводилося. Аналіз же слідчої практики показує, що для кримінальних справ про нерозкриті вбивства існує ряд специфічних чинників, що пов’язані як з особливостями криміналістичної характеристики цих злочинів, так і з помилками, допущеними при проведенні початкових слідчих дій та оперативно-розшукових заходів.

Проблема значно загострилася після набуття чинності Законом України «Про внесення змін до статті 112 Кримінально-процесуального кодексу України» від 19 квітня 2007 року, відповідно до якого всі кримінальні справи про умисні вбивства, у тому числі минулих років, органами прокуратури були передані слідчим МВС України (сумісна вказівка Генеральної прокуратури України, МВС України № 61 від 21.06.2007). Слідчі органів внутрішніх справ, не маючи досвіду розслідування умисних вбивств минулих років, змушені були виконувати надзвичайно складну роботу при відсутності достатнього науково-методичного забезпечення розслідування таких злочинів. Відповідно до аналітичних матеріалів Головного слідчого управління МВС України за 2008-2010 р.р. у кримінальних справах зазначеної категорії допускається маса помилок як з боку слідчих, так і з боку працівників оперативних підрозділів. Саме названі обставини й обумовлюють актуальність обраної теми дисертаційного дослідження, її наукову і практичну значимість.