АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИЙ ЗАХИСТ ПРАВА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ ПРАВООХОРОННИМИ ОРГАНАМИ УКРАЇНИ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, висвітлюється його зв’язок з науковими програмами, темами, визначають ступінь наукової розробки проблеми, мета і завдання, предмет та об’єкт дисертаційного дослідження, його методологічні та теоретичні засади, формулюється наукова новизна та практичне значення отриманих результатів, викладаються основні положення, що виносяться на захист, список публікацій та апробація результатів дослідження, відомості про структуру, обсяг дисертації.

Розділ 1 «Теоретико-правові основи забезпечення адміністративно-правового захисту прав інтелектуальної власності правоохоронними органами України» складається із трьох підрозділів, в яких проведено періодизацію системи захисту права інтелектуальної власності в Україні, дано поняття адміністративно-правого захисту права інтелектуальної власності, здійснено класифікацію законодавства права інтелектуальної власності, розглянуто спеціальні закони, які регулюють відносини в сфері захисту права інтелектуальної власності.

У підрозділі 1.1 «Становлення та розвиток права інтелектуальної власності» розкрито ґенезу права інтелектуальної власності в Україні.

Тільки після проголошення незалежності в Україні почався етап створення законодавства з охорони об’єктів права інтелектуальної власності та приведення його у відповідність до міжнародного законодавства, які можливо поділити на декілька етапів.

Встановлено, що кожен етап зробив свій внесок у досліджуване явище:

перший етап становлення законодавства із захисту права інтелектуальної власності в Україні (1991-1994 рр.) став періодом закладення її найнеобхідніших законодавчих основ та створення базових організаційних структур;

другий етап становлення законодавства із захисту права інтелектуальної власності в Україні (1995-1999 рр.) був обумовлений двома чинниками. По-перше, запровадженням курсу на радикалізацію соціально-економічних реформ у державі (жовтень 1994 р.). По-друге, прийняттям Україною низки важливих міжнародних зобов’язань, що безпосередньо включали заходи із впровадження міжнародних стандартів охорони інтелектуальної власності, укладенням Угоди про партнерство та співробітництво з ЄС та початком з 1995 року переговорного процесу про набуття повноправного членства в Світовій організації торгівлі (CОТ);

третій етап становлення Державної системи захисту прав інтелектуальної власності в Україні розпочався у 2000 році. Він пов’язаний із вступом України до СОТ та завершенням кризового періоду розвитку економіки України, а також проголошенням стратегічних планів переходу на інноваційну модель розвитку країни. Адаптації національного законодавства в сфері інтелектуальної власності відповідно до гарантій, які були надані Українською державою УЄФА для проведення фінальної частини чемпіонату Європи з футболу 2012 року.

Підрозділ 1.2 «Поняття адміністративно-правового захисту права інтелектуальної власності» присвячено дослідженню поняття адміністративно-правового захисту права інтелектуальної власності на основі класифікації права інтелектуальної власності та розкриття наукової природи інтелектуальної власності як невід’ємного природного права людини і громадянина, розкрито поняття захисту та охорони.

Зміст правомірності права власності залежить від об'єкта власності. Разом з тим особливість об'єкта інтелектуальної власності полягає в тому, що він має здатність до тиражування і його копіями можуть володіти треті особи, яким належить право власності на носій результату інтелектуальної діяльності та творчості. Власники зазначених носіїв володіють результатом інтелектуальної власності від імені власника цього результату.

Право користування об'єктами права інтелектуальної власності також належить власнику цього об'єкта чи його правонаступникам. Воно полягає в тому, що суб'єкт цього права має законну підставу вилучати із належного йому результату інтелектуальної діяльності всі корисні якості, що може дати людині цей результат. Якщо йдеться про літературні чи художні твори, то їх, як правило, можуть використовувати шляхом випуску у світ та тиражуванням, і у такий спосіб одержувати прибуток. Автор твору чи його правонаступники можуть також видавати дозвіл - ліцензію на використання зазначених творів іншими особами. Якщо ж йдеться про результати технічної творчості, то їх також можуть використовувати або сам автор цього досягнення, або спадкоємці, або за ліцензією автора інші особи.

З метою чіткого визначення переліку прав та змісту відносин у сфері захисту права інтелектуальної власності запропоновано теоретичне визначення поняття адміністративно-правового захисту об’єктів права інтелектуальної власності під яким розуміються врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння користування та розпорядження результатами інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються нормами адміністративного законодавства через правозастосовну діяльність уповноважених державних органів (посадових осіб), а також спрямовані на попередження та припинення посягання на права, свободи та законні інтереси фізичних та юридичних осіб у сфері інтелектуальної власності.

У підрозділі 1.3 «Джерела права у сфері адміністративно-правого захисту прав інтелектуальної власності на сучасному етапі державотворення» встановлено основні нормативно-правові акти, які регулюють суспільні відносини у сфері адміністративно-правового захисту права інтелектуальної власності.

Основним джерелом права в сфері інтелектуальної власності є Конституція України. Нею громадянам гарантується свобода і воля літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у результаті різних видів інтелектуальної діяльності

До системи законодавства про інтелектуальну власність доречно віднести: міжнародні договори та угоди в сфері інтелектуальної власності, адміністративні функції по яких виконує всесвітня організація інтелектуальної власності, міжнародні угоди держав-учасниць СНД, міжнародні договори та угоди підписані Україною в рамках СОТ, міжурядові угоди, загальне законодавство України у сфері інтелектуальної власності, Конституція України, кодекси України, закони України, укази Президента України, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України.

До спеціального законодавства у сфері інтелектуальної власності доцільно віднести: Закон України «Про авторське право і суміжні права», Закон України «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, комп’ютерних програм, баз даних», Закон України «Про особливості державного регулювання діяльності суб’єктів господарювання, пов’язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування», Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», Закон України «Про охорону прав на промислові зразки», Закон України «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем», Закон України «Про охорону прав на сорти рослин», Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», Закон України «Про охорону прав на зазначення походження товарів», Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції», Закон України «Про інформацію», Закон України «Про захист прав споживачів», норми цивільного, господарського, митного, антимонопольного та іншого законодавства.

Розділ 2 «Механізм реалізації адміністративно-правового захисту прав інтелектуальної власності правоохоронними органами України» містить три підрозділи, в яких розкрито механізм забезпечення реалізації та гарантії адміністративно-правової охорони права інтелектуальної власності в Україні.

У підрозділі 2.1 «Структура та повноваження державних органів у сфері захисту права інтелектуальної власності» підкреслено, що дієвість адміністративно-правового захисту права інтелектуальної власності полягає в тому, як забезпечується її практичне здійснення, який механізм створює держава для ефективної реалізації прав і законних інтересів суб’єктів права інтелектуальної власності.

Сучасний стан справ у сфері охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності свідчить, що цього замало, оскільки правове регулювання відносин у зазначеній сфері не задовольняє потреби сучасного суспільства. Це обумовлює необхідність активізації участі державних органів у процесі охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності, функціонування яких набуває управлінського аспекту. У цьому контексті, враховуючи проблеми здійснення адміністративної реформи, надзвичайно актуальним є дослідження адміністративно-правового регулювання у сфері охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності, оскільки недосконалість державної діяльності у цій сфері перешкоджає ефективній охороні зазначених прав.

Державне управління у сфері охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності певною мірою здійснюється всіма органами державної влади, але головними суб’єктами управлінської діяльності у цій сфері залишаються органи виконавчої влади. Здійснено видову класифікацію різноманітних суб’єктів державного управління за критеріями функціонального призначення та за владним статусом.

У підрозділі 2.2 «Адміністративно-правовий захист права інтелектуальної власності правоохоронними органами України». В Україні значне місце в захисті прав інтелектуальної власності займають органи внутрішніх справ та інші правоохоронні органи, діяльність яких націлена саме на виявлення злочинів та профілактику правопорушень в зазначеній сфер(у тому числі шляхом співпраці та взаємодії).

Для забезпечення ефективного захисту прав інтелектуальної власності в адміністративному порядку на реалізацію державної політики в означеній сфері спрямована діяльність таких органів державної влади: Міністерство внутрішніх справ України, Служба безпеки України, Державна митна служба України, Антимонопольний комітет України та інших. Ці державні органи в межах своєї компетенції вирішують питання, пов’язані із захистом прав інтелектуальної власності в адміністративному порядку, забезпечують створення та ефективне функціонування механізмів захисту прав інтелектуальної власності та контролю за дотриманням норм законодавства в цій сфері. У деяких із зазначених державних органів (Держдепартаменті інтелектуальної власності, МВС України, Службі безпеки України, Держмитслужбі країни) створено спеціальні підрозділи, які займаються саме питаннями, пов’язаними із захистом прав інтелектуальної власності.

Основним підрозділом, який здійснює адміністративно-правовий захист права інтелектуальної власності в системі органів внутрішніх справ України є Департамент державної служби боротьби з економічною злочинністю (ДДСБЕЗ) та його структурні підрозділи.

У підрозділі 2.3 «Гарантії адміністративно-правового захисту прав інтелектуальної власності в Україні», розкрито адміністративно-правовий інструментарій забезпечення захисту права інтелектуальної власності в Україні.

Функція захисту права інтелектуальної власності суб’єктів базується на нормах Конституції України, відповідно до ст.41 у якій сказано, що кожен має право володіти, користуватись та розпоряджатись результатами своєї інтелектуальної та творчої діяльності. Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності. Серед джерел публічного права широко висвітлені засоби адміністративної та кримінальної відповідальності за порушення прав суб’єктів інтелектуальної власності у КУпАП та КК України. Зокрема законодавець визнав суспільно шкідливими та встановив адміністративну відповідальність за такі провини: ст.51-2 КУпАП «Порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності» та ін. (ст.ст.164-3,164-6, 164-7, 164-9, 164-13). Поряд із КУпАП та КК України у сфері захисту об’єкту права власності суб’єктів інтелектуальної власності відграють норми цивільного та господарського законодавства, також діє значною мірою спеціальне законодавство, зокрема діють норми, що встановлюють адміністративну відповідальність за порушення прав на торговельну марку, вони містяться у законодавчих кодифікованих актах, зокрема у Митному кодексі України, відповідно до якого адміністративним правопорушенням визнається переміщення товарів через митний кордон України з порушенням прав інтелектуальної власності ( ст. 345 МК ); господарський кодекс України, ст. 251 якого передбачає накладання штрафів за порушення антимонопольно-конкурентного законодавства; антимонопольний комітет України накладає штрафи на суб’єктів господарювання, передбачені ст. 32 ГК «Недобросовісна конкуренція», а ч. 2 ст. 252 ГК передбачає адміністративну відповідальність фізичної особи; Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції», відповідно до ст. 4 правопорушенням визнається неправомірне використання, без дозволу уповноваженої на те особи, знаків для товарів і послуг інших позначень; Закон України „Про науково-технічну експертизу”. При вчиненні правопорушення у сфері наукової і науково-технічної експертизи щодо торговельної марки винні особи притягаються до дисциплінарної, цивільно-правової, адміністративної та кримінальної відповідальності (ст. 35 Закону).

Розділ 3 «Шляхи удосконалення адміністративно-правового захисту прав інтелектуальної власності правоохоронними органами України» складається з трьох підрозділів, у них розкрито особливості адміністративно-правового захисту права інтелектуальної власності за кордоном, а також визначено конкретні дії щодо покращення захисту права інтелектуальної власності в Україні.

У підрозділі 3.1 «Міжнародно-правові основи захисту прав інтелектуальної власності» визначено, що створення в Україні сучасного міжнародного адміністративно-правового захисту права інтелектуальної власності, його вдосконалення і розвиток не можливі без гармонізації національного законодавства з нормами міжнародного права у цій сфері, без урахування практичної діяльності і досвіду національних патентних відомств, авторсько-правових товариств промислово розвинених країн і спеціалізованих міжнародних організацій.

При вивченні міжнародного досвіду захисту права інтелектуальної власності проаналізовано діяльність та досвід світових регіональних організацій, які захищають зазначені правовідносини, саме: Всесвітня організація інтелектуальної власності і Світова організації торгівлі; а також одна з найвпливовіших організацій в сфері захисту права інтелектуальної власності у Північній Америці – Північноамериканська асоціація вільної торгівлі; Євразійську патентна організація.

У підрозділі 3.2 «Міжнародний досвід організації адміністративно-правового захисту прав інтелектуальної власності правоохоронними органами» зазначено, що міжнародний досвід адміністративно-правового захисту права інтелектуальної власності показує, що головним завданням будь-якої держави, котра не бажає зазнавати гігантських збитків від неправомірного використання об’єктів права інтелектуальної власності, є розробка й впровадження ефективних правозастосовних систем у боротьбі з порушенням таких прав.

У дисертаційному дослідженні розглянуто та вивчено досвід держав-членів ЄС, США, Російської Федерації та інших держав. У нормотворчій роботі досліджено систему захисту об'єктів авторського права і суміжних прав (практика досудового і судового розгляду конфліктних справ боротьбу з піратством) як одного з найбільш захищених об’єктів інтелектуальної власності. Автором запропоновано створити цілісну систему захисту об'єктів інтелектуальної власності з урахуванням досвіду європейських країн; органів адміністративної юстиції; розробки та впровадження механізму міжнародного співробітництва між органами влади закордонних держав. Автором наголошено на необхідності удосконалення системи оперативно-розшукових заходів країн Європейського Союзу.

У підрозділі 3.3 «Удосконалення механізму захисту прав інтелектуальної власності правоохоронними органами України» доведено, що сьогодні в Україні механізм правової охорони інтелектуальної власності перебуває у стадії завершення. У період 90-х років були закладені основи національної системи регулювання цієї надзвичайно важливої сфери. Водночас виявилися серйозні проблеми та недоліки її функціонування, що істотно позначилося на розвитку, національного науково-технологічного і творчого потенціалу, стримувало становлення нової інноваційної моделі розвитку країни, ускладнювало відносини України з провідними державами світу. Зрозуміло, що без ефективного та невідкладного вирішення проблем перспективи соціально-економічного розвитку України, її національної безпеки, входження у світове співтовариство як інтелектуально та економічно розвинутої держави, можуть бути поставлені під сумнів.

Нагальна необхідність ефективного правового захисту об’єктів права інтелектуальної власності для України зумовлюється обраною нею стратегією побудови цивілізованих ринкових відносин, забезпечення соціальної орієнтації економіки та інноваційного соціально-економічного розвитку, що має спиратися насамперед на активізацію власного інтелектуального потенціалу.

Реалізація визначених рекомендацій у дисертаційному дослідженні сприятиме подальшому розвитку та якісному вдосконаленню системи правового захисту об’єктів інтелектуальної власності в Україні, прискоренню економічного розвитку та підвищенню міжнародного іміджу нашої держави.