ЮРИДИЧНА ТЕХНІКА АКТІВ ПРАВОЗАСТОСУВАННЯ В ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ :

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження; визначено зв’язок із науковими програмами, планами та темами, об’єкт і предмет, мета і завдання дисертації, її методологічна основа, наукова новизна; наведено дані про апробацію, структуру та обсяг роботи.

Розділ 1 «Загальнотеоретична характеристика юридичної техніки актів правозастосування» складається з трьох підрозділів і висновків до розділу, в яких аналізуються роботи вітчизняних і зарубіжних учених різних періодів, що стосуються теми дослідження. Визначено поняття юридичної техніки актів правозастосування, виокремлено ознаки та структурні елементи юридичної техніки актів правозастосування.

У підрозділі 1.1. «Історіографія та джерельна база дослідження» проаналізовано історичний шлях створення та розвитку юридичної техніки. Вказано, що зародження юридичної техніки актів правозастосування як наукової категорії охоплює період XVII – початок XVIII ст. Подальшого розвитку й поглиблення розуміння термін «юридична техніка актів правозастосування» набув на початку ХХ ст.

Зазначено, що сучасні теоретики права ведуть дискусії щодо особливостей юридичної техніки в актах правозастосування, основ нормотворчої техніки, умов реалізації норм права тощо. Подальших досліджень і вдосконалення потребують питання класифікації юридичної техніки, моделей юридичної техніки прийняття актів правозастосування, в тому числі в діяльності ОВС; формулювання теоретичних положень та практичних рекомендацій, спрямованих на подальший розвиток і вдосконалення правозастосовних актів ОВС.

У підрозділі 1.2. «Понятійно-категоріальний апарат юридичної техніки актів правозастосування та методологія дослідження» особливу увагу приділено аналізу поглядів науковців стосовно понять «юридична техніка» та «юридична техніка актів правозастосування в діяльності органів внутрішніх справ», їх класифікації. Проаналізовано погляди різних учених щодо поняття «правозастосовна техніка», його особливостей.

Зважаючи на доробок учених-правників, запропоновано авторське визначення юридичної техніки, під яким розуміється сукупність правил, прийомів, методів складання та оформлення правових актів, що забезпечують точну відповідність змісту норми права формі й структурі юридичного акта; а також «юридичної техніки актів правозастосування в діяльності органів внутрішніх справ» як сукупності правил, прийомів і методів складання та оформлення відповідними державними органами правозастосовних документів (актів), що мають індивідуально-конкретний характер.

Розглянуто питання класифікації юридичної техніки залежно від виду правових актів, виділяючи, зокрема: правотворчу (юридичну техніку нормативно-правових актів), юридичну техніку актів правозастосування та юридичну техніку інтерпретаційних актів.

У підрозділі 1.3. «Роль і місце юридичної техніки актів правозастосування в системі юридичної техніки» охарактеризовано засоби юридичної техніки, правила і прийоми юридичної техніки, подано класифікацію юридичної техніки за видами та ознаками.

Узагальнено правила, прийоми, засоби щодо оформлення актів правозастосування в діяльності органів внутрішніх справ. Зосереджено увагу на встановленні інструментарію, який складає зміст юридичної техніки актів правозастосування в діяльності ОВС. На основі цього подано рекомендації щодо актів правозастосування в діяльності ОВС, з урахуванням їх поділу на шість груп: змістові вимоги (правила досягнення соціальної адекватності); правила забезпечення логіки права (логічні правила); структурні правила; мовні правила; формальні правила; процедурні правила.

Розділ 2 «Юридична техніка актів правозастосування в діяльності ОВС як складова механізму правового регулювання» складається з трьох підрозділів, які присвячені аналізу особливостей юридичної техніки актів правозастосування.

У підрозділі 2.1. «Юридична техніка актів правозастосування в діяльності ОВС та її місце в реалізації норми права обґрунтовано, що велике значення в юридичній техніці актів правозастосування в діяльності ОВС має реалізація правових норм. По-перше, шляхом правореалізації здійснюються суб’єктивні права і обов’язки, без яких учасники самостійно не зможуть втілити правові норми у життя. По-друге, норми права визначають специфіку правовідносин, відповідно до чого визначається поведінка учасників правовідносин. По-третє, реалізація права необхідна у випадку виникнення спору між учасниками правовідносин. Тоді у правозастосовний процес включаються спеціальні державні органи, що наділені повноваженнями вирішувати конфлікт між учасниками правовідносин. Так, у випадку вчинення правопорушення реалізація норм права здійснюється компетентними органами від імені держави. По-четверте, реалізація норм права виникає за необхідності здійснення контролю з боку держави в особі спеціальних органів за умови законності та доцільності дій або коли вимагається офіційне підтвердження наявності або відсутності конкретних фактів, спеціальне оформлення їх юридичної значущості.

Юридична техніка актів правозастосування в діяльності ОВС виступає засобом, який дозволяє створювати передумови для належної реалізації правових норм, зокрема через прийняття відповідних актів правозастосування, спрямованих на забезпечення прав, свобод та законних інтересів особи. Враховуючи, що метою реалізації права є реальне втілення у життя приписів нормативно-правових актів, правозастосовні акти ОВС досягають мети правозастосування лише за умови ефективності юридичної техніки.

У підрозділі 2.2. «Класифікація та призначення актів правозастосування в діяльності ОВС» призначення правозастосовного акта в механізмі правозастосування розглядається таким чином: акт застосування права є юридичним засобом впливу на суспільні відносини; після його прийняття настає період реалізації, виконання прийнятого рішення; в актах застосування права втілюється індивідуалізований вплив компетентних органів на хід правового регулювання, індивідуальна регламентація суспільних відносин; акт застосування права забезпечує «контакт» правової норми, що застосовується в конкретному випадку, з реальним суспільним буттям; акт застосування (який включається в об’єктивну сторону) пов’язаний із суб’єктивною стороною, тому що в ньому відображається компетентність, професіоналізм особи, що застосовує право; він виражає волю держави у розв’язанні певних проблем; цей документ формально закріплює рішення компетентного органу.

Зміст акта правозастосування ОВС відображає законність, обґрунтованість, справедливість і доцільність використання органами внутрішніх справ відповідної норми права для вирішення відповідної юридично значущої ситуації у відповідності з цілями та завданнями ОВС.

Правила юридичної техніки актів правозастосування в діяльності ОВС стосуються: зовнішнього оформлення акта правозастосування ОВС (офіційні реквізити – назва органу або підрозділу, герб, дата, підпис); структури акта правозастосування ОВС (конкретизація, компактний виклад приписів, наявність вступної, описової, мотивувальної та резолютивної частин); вирішення внаслідок прийняття (вчинення) акту правозастосування ОВС певної юридико-значимої ситуації за умов чіткого необхідного і достатнього її усвідомлення або опису.

Дотримання належної процедури прийняття акту правозастосування та  його узгодженості з повноваженнями ОВС. Діяльність ОВС щодо прийняття  актів правозастосування не має виходити за межі повноважень (ultra  vires). В іншому разі, сам акт правозастосування може бути визнаний  незаконним.

У підрозділі 2.3. «Вплив правозастосовного розсуду на юридичну техніку актів правозастосування в діяльності ОВС» зазначено, що правозастосовний розсуд делегується правовими нормами, реалізується суб’єктами права у межах правової процедури для піднормативного регулювання суспільних відносин правовими засобами з метою забезпечення законності, справедливості, доцільності та ефективності правового регулювання. Жоден правозастосовний орган, незалежно від обсягу делегованого йому розсуду, не може створити у процесі правозастосування нову норму, оскільки цим перетворюватиме процес застосування правових норм у процес їх створення, що принципово суперечить запропонованій дефініції правозастосовного розсуду, згідно з якою суб’єкт лише обирає один із передбачених правом (правовою нормою) варіантів рішення.

Застосування розсуду працівниками ОВС у процесі правозастосування дозволяє віднайти якомога доцільніші шляхи досягнення стану законності в суспільстві та повинно реалізуватися відповідно до вимог юридичної техніки актів правозастосування.

Розділ 3 «Юридична техніка письмових та неписаних актів правозастосування в діяльності ОВС: вимоги та проблеми вдосконалення» містить два підрозділи і присвячений теоретичним та практичним аспектам прийняття та вчинення письмових та неписаних (усних і конклюдентних) актів правозастосування в діяльності ОВС.

У підрозділі 3.1. «Загальні та спеціальні вимоги юридичної техніки письмових актів правозастосування в діяльності ОВС» розглянуто поняття, загальні та спеціальні вимоги, які ставляться до письмових актів правозастосування в діяльності ОВС.

Визначено, що загальними вимогами до юридичної техніки актів правозастосування в діяльності ОВС повинні бути: вживання терміна тільки в прямому, безпосередньому, загальновідомому значенні, тобто будь-яке переносне, алегоричне значення юридичного терміна в принципі не допускається; простота і зрозумілість терміна, обмеженість уживання надмірно складних і незрозумілих термінів; точне і недвозначне відображення термінами змісту конкретного поняття, що позначається; виключення використання застарілих і таких, які повністю вийшли з вживання в мові, термінів, невдалих канцеляризмів, штампів; виключення використання штучних термінів та тих, які рідко вживаються; стабільність термінології, недопустимість заміни, без особливої на те необхідності, старих, сталих і цілком вдалих термінів новими; обмеженість надмірного вживання в тексті правозастосовного акта термінів-абревіатур, тобто складноскорочених слів, утворених із початкових складів або з перших літер слів словосполучення; недопустимість уживання термінів для позначення різних понять, що не збігаються за значенням.

Акцентовано, що спеціальними вимогами термінології правозастосовних актів є: більш широке використання термінології тих нормативних актів, на реалізацію яких спрямований правозастосовний акт; необхідне і достатнє використання сучасних технічних термінів; відповідність термінології акта застосування права термінології тієї норми, на реалізацію якої він спрямований.

Враховуючи усе вищеперелічене, зазначено, що при мовній підготовці юристів необхідно звертати увагу на застосування ними тих мовних особливостей, що викликають найбільші труднощі при їх уживанні.

Підрозділ 3.2. «Особливості юридичної техніки неписаних (усних і конклюдентних) актів правозастосування в діяльності ОВС та проблеми їх вдосконалення» присвячений вимогам, етапам, аспектам, поняттям неписаних актів правозастосування в діяльності ОВС.

Відзначено, що у тексті акта (і письмового, і усного) можуть відображатися остаточні результати вирішення відповідного питання, причому суб’єкт правозастосування повинен доступно відображати хід інтелектуально-вольових операцій, описати діяння, що є предметом розгляду, вказати на відповідні докази винуватості конкретної особи щодо даного діяння.

Запропоновано авторські визначення актів правозастосування, що не виражаються письмовою формою.

Під усним актом правозастосування розуміється результат правозастосування, виражений за допомогою мовлення, у формі, зрозумілій адресату, здійснений на основі відповідних норм права для вирішення юридико-значимої ситуації.

Під конклюдентним актом правозастосування слід розуміти результат правозастосування у формі дії уповноваженої особи (у нашому випадку працівника ОВС), що виражає її волевиявлення, намір на встановлення правовідносин, здійснені безпосередньо через поведінку, з якої можна зробити висновок про наявність такого наміру (наприклад, знаки регулювальника, світлові та звукові сигнали; застосування працівником міліції табельної вогнепальної зброї, спеціальних засобів чи заходів фізичного впливу).

Акти-дії – це один із видів конклюдентних дій, який, з метою вирішення юридичної справи, виражається у здійсненні уповноваженою особою передбачених нормативно-правовими актами певних жестів, знаків, оперуванні певними предметами, значення яких передбачене відповідними нормативно-правовими актами і є загальнозрозумілим (наприклад, оголення вогнепальної зброї як попередження про намір його застосування).

Акт-знак – це один із видів конклюдентних актів, що являє собою зображення, встановлене чи нанесене уповноваженим на те суб’єктом відповідно до норм права для врегулювання юридико-значимої ситуації у конкретному місці (наприклад, світлофор, дорожній знак, дорожня розмітка).

При прийнятті усного акта правозастосування працівник ОВС повинен послатися на відповідне законодавче положення. Усний акт правозастосування, крім основних приписів, може містити й індивідуальні приписи, які базуються на певній правовій нормі. Працівник ОВС, обравши відповідну норму, яка стосується того чи іншого факту, повинен викласти судження про ті обставини, які впливають на міру відповідальності. При прийнятті рішення необхідно повідомити про законну силу цього рішення, порядок його викладення та про можливість оскарження.

Наголошено, що найбільшого вдосконалення у правовій системі України потребують ті нормативно-правові акти, які закріплюють юридичну процедуру. Потреба в удосконаленні полягає і в регламентації порядку вчинення усних актів правозастосування працівниками ОВС.

Розглядаючи неписані акти правозастосування в діяльності ОВС, особливу увагу слід звернути на юридичну техніку конклюдентних актів правозастосування, що, своєю чергою, поділяються на акти-знаки і акти-дії. Подано авторські визначення цих понять.

Проаналізовано низку недоліків, які існують під час вчинення усних та конклюдентних актів правозастосування в діяльності ОВС і запропоновано шляхи удосконалення, зокрема: слід посилити увагу до порядку прийняття конклюдентних актів правозастосування, зокрема підвищення рівня грамотності як з процесуальної точки зору, так і зі змістовної (наприклад, встановлення дорожніх знаків таким чином, щоб полегшити учасникам дорожнього руху перетин перехрестя); усні попередження, винесені в разі скоєння правопорушення, в обов’язковому порядку фіксувати у всеукраїнській інтегрованій інформаційно-пошуковій системі ОВС України, що в подальшому може бути використане для характеристики особи та профілактики подальших подібних дій; посилювати професійні навички працівників міліції, зокрема в частині прийняття конклюдентних актів, підвищувати знання правових норм щодо прийняття конклюдентних актів.