АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПРАВОПОРУШЕННЯ У СФЕРІ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ :

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, з’ясовано її мету й основні завдання, зв’язок з науковими програмами, планами, темами; визначено предмет і об’єкт дослідження, розглянуто його теоретико-методологічну основу; аргументовано наукову новизну, практичне значення одержаних результатів, подано відомості про форми апробації результатів роботи, її обсяг і структуру.

Розділ 1 „Історико-правова природа адміністративної відповідальності при здійсненні господарської діяльності” складається із двох підрозділів і присвячений історичному огляду та осмисленню ряду наукових праць, фундаментальних основ дослідження у сфері господарської діяльності та розгляду міжнародного досвіду щодо адміністративної відповідальності за правопорушення при здійсненні господарської діяльності.

У підрозділі 1.1 „Генезис адміністративної відповідальності як засобу підтримки фінансово-господарської дисципліни у господарській сфері” розглянуто сутність адміністративної відповідальності у господарській сфері крізь призму історичного розвитку цього поняття.

Проаналізовано історичні етапи законодавчого регулювання адміністративної відповідальності у сфері господарської діяльності. У процесі дослідження зроблено висновок, що законодавче та науково-теоретичне оформлення адміністративної відповідальності як самостійного виду в нашій країні здійснилося протягом XX століття. Зазначено, що наданню особливого статусу адміністративній відповідальності, її впорядкуванню та розмежуванню сприяло прийняття у 1961 році Указу Президії Верховної Ради СРСР „Про подальше обмеження застосування штрафів, що накладаються в адміністративному порядку”. Президія Верховної Ради УРСР 15 грудня 1961 р. прийняла такий само Указ, який став прообразом майбутнього Кодексу про адміністративні правопорушення (1984 р.). Прийняттям Кодексу завершився процес кодифікації законодавства про адміністративну відповідальність. У 30-і роки Л.Я. Гінзбург та Є.Б. Пашуканіс – засновники наукової школи єдиного господарського права – обґрунтовували необхідність спеціального (у формі Торгового/Господарського кодексу) регулювання відносин у сфері соціалістичної економіки, включаючи до кола її суб’єктів і громадян, які вступають у майнові відносини. Але, на жаль, ідеї єдиного господарського права так і не набули подальшого розвитку.В останній третині XX століття в Радянському Союзі знову набула поширення ідея кодифікації правового регулювання в господарській сфері, проте вона не була реалізована. На початку 90-х років минулого століття Верховна Рада України, не чекаючи відповідного наукового забезпечення, ухвалила ряд законів, якими була встановлена адміністративна відповідальність за порушення у сфері господарської діяльності. 

Зазначено, що після здобуття Україною незалежності відповідно до Концепції судово-правової реформи почав розроблятися Господарський (Комерційний) кодекс, перший варіант якого у Верховній Раді спіткала невдача, а другий (під дещо зміненою назвою – як Господарський кодекс) після тривалих ускладнень (трьох читань, подолання президентського вето) був ухвалений 16 січня 2003 p., а набув чинності з 01.01.2004 р.

На сьогодні, на нашу думку, однією із проблем адміністративної відповідальності сучасності є проблема визначення її поняття та ознак, які відокремлюють цей вид юридичної відповідальності від інших. Від її вирішення залежить як теоретична конструкція цього виду юридичної відповідальності, так і законотворча практика. Важливою є розробка і запровадження саме законодавчого визначення адміністративної відповідальності.

У підрозділі 1.2 „Міжнародний досвід застосування адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері господарської діяльності” розглянуто досвід інших країн у здійсненні правового регулювання господарської діяльності та застосування адміністративної відповідальності за правопорушення у зазначеній сфері. Зазначено, що багато європейських країн, зіткнувшись із проблемою різкого зростання правопорушень і злочинів, що скоюються корпораціями та іншими юридичними особами, давно пішли шляхом введення інституту відповідальності юридичних осіб не тільки за вчинення адміністративних, а й кримінальних правопорушень.

Проаналізовано нормативно-правові акти Російської Федерації щодо адміністративних правопорушень у сфері господарської діяльності. Звернуто увагу на визначення понять злочину та адміністративного правопорушення.

У роботі акцентовано увагу на діяльності органів державної влади, які здійснюють управління, контроль і нагляд, пов’язані з підприємницькою та іншою організаційно-господарською діяльністю.

Проаналізовано документи Генеральної асамблеї ООН, Європарламенту і Ради Європи, що забезпечують адміністративну відповідальність у сфері господарської діяльності, зокрема Конвенцію Європейської комісії з прав людини та Європейського суду з прав людини (Страсбурзькі прецеденти), що поширює свою дію  на відносини адміністративної відповідальності у сфері господарської діяльності.

Розділ 2 „Теоретико-правові основи адміністративної відповідальності за правопорушення при здійсненні господарської діяльності” складається із трьох підрозділів і присвячений дослідженню теоретико-правових основ адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері господарської діяльності.

У підрозділі 2.1 „Характеристика законодавства про адміністративну відповідальність за правопорушення при здійсненні господарської діяльності” проаналізовано законодавче та науково-теоретичне оформлення адміністративної відповідальності як самостійного виду в нашій країні, що здійснилося протягом XX століття. Вже з самого початку його застосування на території Російської імперії відбувалися події, які свідчили про реальне існування адміністративної відповідальності. Тому відомі вчені-адміністративісти дореволюційної епохи, такі як А.І. Елістратов, А.М. Кулішер, В.О. Дерюжинський та інші, в своїх працях вказували на „юрисдикційну функцію адміністративних установ, які при виконанні своїх поліцейських повноважень мають можливість призначати стягнення у позасудовому порядку”. На той час існувала теорія про каральну санкцію адміністративних актів, тому необхідно дослідити особливості так званих адміністративних деліктів, які порушують адміністративні розпорядження. Але тоді науковці ще не визнавали такого виду юридичної відповідальності, як адміністративна. На підставі зазначеного можна зробити висновок, що до революції 1917 року в Російській імперії не набула широкого розповсюдження практика застосування адміністративних стягнень. Правова наука стримано ставилася до такого виду юридичної відповідальності, як адміністративна. Протягом 20-30-х років XX століття, незважаючи на широку практику застосування стягнень в адміністративному (позасудовому) порядку за різноманітні правопорушення, через ряд об’єктивних та суб’єктивних причин не було визначено і оформлено адміністративну відповідальність ні в законодавстві, ні в адміністративно-правовій науці. На початку 30-х років галузь адміністративного права фактично перестала існувати, тобто дослідження адміністративно-правових проблем, у тому числі і проблем адміністративної відповідальності, значно скоротилися. У зв’язку з цим можна стверджувати, що розвиток і становлення інституту адміністративної відповідальності у вітчизняному адміністративному праві необхідно розглядати на тлі трьох періодів його законодавчого оформлення й удосконалення. Перший період – від 1917 по 1961 рр., другий – від 1961 по 1981 рр., третій – з 1981 до 1991 рр. Часовий відрізок від 1991 року до сьогодні також є окремим етапом розвитку законодавства про адміністративну відповідальність, що характеризується бурхливим і динамічним законодавчим відокремленням норм про адміністративну відповідальність. Важливо зазначити, що більшість діючих нормативних актів про адміністративну відповідальність у сфері господарської діяльності прийнято саме в цей період. У цілому ж, як доведено наукою адміністративного права, радянське законодавство про адміністративне правопорушення у сфері господарської діяльності протягом багатьох років розвивалося як об’єднання розрізнених нормативних актів про відповідальність за окремі види провин.

Автором дано визначення поняття „адміністративна відповідальність за правопорушення у сфері господарської діяльності” як правової категорії та деталізовано співвідношення його з суміжними правовими поняттями.

Запропоновано та обґрунтовано необхідність прийняти Кодекс України про адміністративні проступки. Наголошено на тому, що прийняття цього Кодексу пов’язане з вирішенням різних проблем інституту адміністративної відповідальності, які існують сьогодні, а саме: з приведенням норм, що регулюють адміністративну відповідальність, у відповідність із положеннями Конституції України та закріпленням понять адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері господарської діяльності, які повинні стати основою для створення системи захисту прав і свобод громадян.

У підрозділі 2.2 „Особливості адміністративної відповідальності за правопорушення при здійсненні господарської діяльності суб’єктів господарювання без спеціальних дозволів” автором визначено, що ліцензування забезпечує єдину державну політику у сфері господарської діяльності та виступає контролером діяльності юридичних і фізичних осіб, які займаються ліцензованими видами підприємницької діяльності, а господарська діяльність – це діяльність фізичних і юридичних осіб, пов’язана з виробництвом чи реалізацією продукції, виконанням робіт чи наданням послуг з метою отримання прибутку (комерційна господарська діяльність) або без такої мети (некомерційна господарська діяльність) і порушується проблема притягнення до адміністративної відповідальності суб’єктів, які своїми діями порушили вимоги чинного ліцензійного законодавства.

Проаналізовано чинне законодавство України, а саме: загальна норма, що встановлює відповідальність суб’єктів господарювання у вигляді штрафів при здійсненні  господарської діяльності без спеціальних дозволів, – стаття 164 КУпАП. З’ясовано, що цей Кодекс передбачає відповідальність тільки фізичних осіб, на відміну від Кодексу про адміністративні порушення РФ, який передбачає адміністративні санкції до юридичних осіб.

Приділено увагу адміністративній відповідальності за правопорушення при здійсненні господарської діяльності без спеціальних дозволів фізичними та юридичними особами та доведено, що створена на сьогодні правова база ліцензування  має певні прогалини та нечіткі положення, що стримують розвиток цієї діяльності. З метою вирішення проблемних питань, які виникають у цій сфері, запропоновано внести зміни до КУпАП та Закону України „Про ліцензування певних видів господарської діяльності“.

У підрозділі 2.3 „Адміністративна відповідальність суб’єктів господарювання за податкові правопорушення при здійсненні господарської діяльності” зазначено, що адміністративна відповідальність за порушення податкового законодавства дозволяє найбільш ефективно, з урахуванням економіко-карних заходів, досягнути виконання конституційного обов’язку громадян зі своєчасної і повної сплати податків і недопущення подібних правопорушень у подальшому. У дисертації комплексно розглянуто особливості адміністративної відповідальності за податкові правопорушення у сфері господарської діяльності та дістало подальшого розвитку поняття адміністративної відповідальності за податкові правопорушення. Аналізуючи термін „відповідальність”, дисертант робить висновок, що види стягнення є мірою відповідальності за податкові правопорушення. У разі, якщо йдеться про фінансові санкції, сутність правової категорії „санкція” залишається незмінною, але при цьому підкреслюється наявність певних особливостей таких санкцій, а саме: форма їх реалізації. Адміністративна відповідальність за податкові правопорушення, на нашу думку, дозволяє найбільш ефективно досягнути виконання конституційного обов’язку громадян по своєчасній і повній сплаті податків, а також профілактики подібних правопорушень у майбутньому.

На підставі аналізу чинного законодавства та наукової літератури зроблено висновок, що приведення всієї сукупності законодавчих і підзаконних нормативних актів, якими передбачена відповідальність суб’єктів господарювання в логічно побудовану систему, є одним із напрямів реформування законодавства про адміністративну відповідальність суб’єктів господарювання. Від цього значною мірою буде залежати дієвість норм чинного законодавства під час їх застосування на практиці та ефективність адміністративної відповідальності суб’єктів господарювання  в цілому.

Розділ 3 „Удосконалення правового забезпечення застосування адміністративної відповідальності при здійсненні господарської діяльності” об’єднує два підрозділи і висновки, де автор розглядає пріоритетні напрями вдосконалення правового забезпечення застосування адміністративної відповідальності у сфері господарської діяльності.

У підрозділі 3.1 „Удосконалення провадження в справах про адміністративні правопорушення у сфері господарської діяльності” проаналізовано статті чинного КУпАП, які визначають порядок здійснення провадження у справах про адміністративні порушення у сфері господарської діяльності. КУпАП нормативно визначає порядок притягнення до адміністративної відповідальності за адміністративні правопорушення при здійсненні господарської діяльності, одночасно визначаючи як загальні засади здійснення провадження, так і його особливості.

Сформульовано конкретні пропозиції щодо удосконалення провадження в справах про адміністративні правопорушення при здійсненні господарської діяльності, окремі положення викладено у вигляді відповідних пропозицій до правових норм.

У результаті проведенного аналізу запропоновано ряд пропозицій щодо внесення змін і доповнень до конкретних статей КУпАП, що встановлюють порядок здійснення провадження у справах про адміністративні правопорушення  у сфері господарської діяльності.

У підрозділі 3.2 „Забезпечення законності  застосування адміністративної відповідальності за адміністративні правопорушення у сфері господарської діяльності та шляхи їх оптимізації” досліджено основні та додаткові адміністративні стягнення, встановлені законодавством України, та особливості порядку їх накладення. Адміністративні стягнення класифіковано за такими критеріями: характер впливу, а саме  будь-яке стягнення, що застосовується до юридичної особи, впливає або на її фінансовий та майновий стан, або безпосередньо на порядок, організацію її діяльності. У процесі дослідження адміністративні стягнення, що застосовуються до суб’єктів господарювання, розмежовано на дві групи:

– до першої групи відносяться стягнення, які впливають, здебільшого, на фінансовий бік діяльності суб’єкта господарювання – фінансові стягнення;

– до другої – стягнення, спрямовані на обмеження, певні зміни в організації виробничої, підприємницької, соціально-політичної діяльності порушника – стягнення організаційного характеру .

Окремо розглядалося стягнення як попередження, яке не має на порушника фінансового впливу.

Зроблено висновок, що застосування стягнень фінансового характеру не завжди призводить до бажаного результату. Це зумовлено недостатнім рівнем їх ефективності, який може бути підвищений запропонованими дисертантом шляхами:

– виходячи з компенсаційної функції адміністративної відповідальності юридичних осіб, розміри основних видів фінансових стягнень (штрафу і пені) повинні встановлюватися залежно від розміру збитків, заподіяних правопорушенням, за винятком тих випадків, коли це об’єктивно неможливо (наприклад, скоєння проступку з формальним складом);

– при закріпленні фінансових стягнень у санкціях правових норм перевага повинна надаватися визначеним санкціям, оскільки це не дозволить уповноваженому органу в кожному конкретному випадку підібрати адекватну міру відповідальності;

– у нормативному порядку необхідно встановити обставини, які компетентний орган повинен враховувати при визначенні розміру фінансового стягнення, а також чітко визначитися з питанням стосовно того, чи має право уповноважений орган у разі виявлення правопорушення застосувати стягнення, чи зобов’язаний його не застосувати.

Однак для нормального функціонування інституту адміністративної відповідальності юридичних осіб цілком достатньо семи видів стягнень, до яких потрібно віднести попередження, штраф, конфіскацію, безоплатне вилучення незаконно добутих продуктів моря, зупинення діяльності юридичної особи (певного виду діяльності), анулювання дозволу (ліцензії), припинення юридичної особи. Перелік цих стягнень необхідно визнати вичерпним. Це дозволить об’єднати та уніфікувати адміністративні стягнення, що застосовуються до юридичних осіб. Запропоновано створити чітку систему та механізм застосування, щоб підвищити ефективність адміністративної відповідальності в цілому, а чітке визначення загальних засад і принципів застосування адміністративних стягнень стане гарантом прав та інтересів юридичних осіб, щодо яких ці стягнення застосовуються.