ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПРАВОВОГО ІДЕАЛІЗМУ ТА ПРАВОВОГО НІГІЛІЗМУ

Краткое содержание

У Вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, характеризується ступінь наукової розробки проблеми дисертаційного дослідження, її зв’язок з науковими програмами, планами і темами, визначається мета і завдання, об’єкт і предмет дослідження, загальні методологічні підходи; сформульовано основні теоретичні, практичні результати дослідження, наукову новизну та особистий внесок здобувача у розробку цієї проблеми, наведено відомості про апробацію та публікацію основних положень дисертації, її структуру та обсяг.

Перший розділ «Теоретико-правові засади правового нігілізму» складається з трьох підрозділів і присвячений характеристиці виникнення категорії «нігілізм», аналізу поняття, змісту і значення правового нігілізму, розгляду його структури, видів та форм прояву в сучасній Україні.

У підрозділі 1.1. «Теоретичні основи пізнання категорії «нігілізм» та його особливості» розглядаються чотири етапи виникнення нігілістичних ідей, що характеризуються циклічністю та є спільними для будь-якого виду нігілізму (соціального, релігійного, політичного, конституційного, правового): 1) невдоволеність існуючим порядком в певній сфері суспільного життя, відмова від старих стереотипів та концепцій; 2) виникнення інноваційної ідеї, особливістю є подвійний нігілізм: нігілізм більшої частини суспільства, що полягає у прагненні змін, та нігілізм опонентів, людей, які задоволені існуючим станом речей; 3) прийняття рішення, в результаті якого інтереси більшості населення враховані, але залишається невелика частина незадоволених; 4) поступове збільшення рівня нігілізму в суспільстві, відмова від збалансованого варіанта, який задовольняв соціум в певний момент, що пов’язано з розвитком суспільства.

Аналізується розвиток нігілістичних ідей у різні історичні періоди, серед їх різноманітності автором вирізнено такі групи тлумачень терміну «нігілізм» за змістом, як: нехтування маральними настановами; характеристика людини, котра не переймається соціальними питаннями; спроба знецінити віру та релігію; сваволя щодо закону; знецінення, аж до повного заперечення загальноприйнятих цінностей та норм.

Значну увагу приділено аналізу історичних особливостей політичного та культурного розвитку України у ХVІІ-ХХ ст., як факторів, що вплинули на формування вітчизняного нігілізму, який мав переважно пасивний характер та характеризувався здатністю уникати національного буття як способу існування людини або певної соціальної групи, утримуючись на українському ґрунті.

На основі проведеного аналізу теоретичних основ нігілізму в цілому, його причин, етапів формування та сфер прояву, автором визначено основні напрями для дослідження правового нігілізму, як одного з його різновидів.

У підрозділі 1.2. «Правовий нігілізм: поняття, сутність та види» висвітлюються існуючі в літературі підходи до визначення поняття правового нігілізму: як напрям суспільно-політичної думки, що заперечує соціальну цінність права та вважає його найменш досконалим способом регулювання суспільних відносин; як напрям політико-правової думки, який культивує негативне ставлення до права; як різновид деформації правосвідомості, заперечення чи ігнорування права; як антипод правової культури; як різновид соціального нігілізму, що, розглядається як стан суспільства і як особистісні переконання окремих осіб, у вигляді неповаги до права; як негативне соціальне явище, девіантна форма суспільної свідомості, що характеризується сукупністю почуттів, настроїв, та емоцій з приводу заперечення правових форм регулювання життя суспільства та наявністю альтернативних ідей організації суспільних відносин.

Також виділяються два підходи до розуміння сутності правового нігілізму – класичний, у рамках якого правовий нігілізм розглядається як деструктивний соціальний феномен, сутність якого – негативне ставлення до права, зневіра в його можливості розв’язувати нагальні проблеми у відповідності із соціальною справедливістю; і новаторський, який обґрунтовує думку про певні позитивні аспекти сутності правового нігілізму. На основі аналізу останнього, автор доходить висновку, що слід враховувати певні аспекти правового нігілізму як специфічного соціального орієнтира, який вказує напрям для усунення негативних тенденцій у юридичній сфері, оскільки недосконалість та суперечливість норм права, викликаючи їх нігілістичну оцінку, стає рушійною силою для пошуку нових правових рішень. Однак у своєму класичному значенні правовий нігілізм є деструктивним явищем і носить негативний зміст, заперечує існуючі правові порядки, не створюючи жодної позитивної програми дій.

На основі аналізу видів правового нігілізму (інфантильного, фрустраційного, мстивого, відшкодовуючого, регресивного, абсолютного і відносного, первинного і похідного, очевидного і прихованого, конформістського і принципового, стійкого і спонтанного, раціонального і емоційного, постійного і ситуативного, екстравертного та інтровертного) доповнено характеристику теоретичного та практичного видів. Вирізнено активні та пасивні форми прояву практичного правового нігілізму. До активних належать аморалізм, нехтування культурними цінностями, демонстрація зневаги до існуючих правових та моральних норм, умисне недотримання законів, насильство, релігійна та національна ворожнеча, тероризм тощо. До пасивних – неприйняття права як об’єктивної цінності, зневіра в його можливостях, заниження ролі даного інституту в житті суспільства.

Залежно від загальної спрямованості пропонується виділити конструктивно-інструментальний правовий нігілізм (на основі новаторського підходу), як специфічний соціальний орієнтир, «лакмусовий папірець» хвороб суспільства», «індикатор», що вказує напрям для усунення негативних тенденцій у соціально-правовій сфері, має інструментальний характер, і несе у собі так звану «сигнальну» функцію; та деструктивний (на основі класичного підходу) – в основі якого покладено заклик до руйнування існуючих порядків без будь-якої позитивної альтернативи.

Сформульоване авторське визначення правового нігілізму як напряму суспільно-правової думки, що виникає на певному історичному етапі розвитку суспільства, особливо посилюючись у кризові періоди, який відкидає соціальну цінність права, культивує негативне ставлення до нього та належить до стійких проявів деформації правосвідомості населення, заперечуючи чинні правові норми та не пропонуючи натомість нічого нового.

У підрозділі 1.3. «Закономірності виникнення та форми прояву правового нігілізму в сучасній Україні» досліджено найпоширеніші форми прояву правового нігілізму, які притаманні сучасній України, а також ряд основних причин, що призводять до розвитку нігілістичних поглядів стосовно права. До історичних причин належать: монголо-татарське іго; гніт самодержавства; тривале перебування України у складі Російської імперії; затягування скасування кріпосництва; ідеологія диктатури пролетаріату; адміністративно-командна система, що керувалась партійними наказами та інструкціями; декларативний характер союзних Конституцій; невдалі спроби реформувань та перетворень у період «перебудови» і т.д. До зовнішніх причин належать: кризові явища у соціальній, політичній та економічній сферах суспільства; недоліки в правовому інформуванні населення; недостатній рівень правової культури суспільства; зменшення в суспільстві чисельності суб’єктів з активною громадянською позицією, переконаних в необхідності дотримання моральних та правових норм; порушення основних прав і свобод людини і громадянина; випадки недодержання закону владними особами (наприклад, порушення принципів незалежності суду й правової передбачуваності); корупція влади у поєднанні з викривленим розумінням принципів законності та доцільності; недосконалість інститутів амністії та помилування і т.д. До внутрішніх причин належать: випадки невідповідності цінностей, які укорінені в праві, тим, які людина отримує в близькому оточенні; сталі нігілістичні стереотипи сприйняття держави, права, правоохоронних органів; антисуспільна спрямованість особи; невиправдані очікування громадян щодо законодавчих ініціатив; правове відчуження, коли суспільство, заперечуючи право, намагається обійтися без нього і т.д.

Визначено також додаткові фактори, які спричиняють поширення правового нігілізму в суспільстві: низький рівень правової культури та правового виховання громадян; нехтування загальноприйнятими нормами поведінки; правова та суспільна пасивність громадян; протиправна мотивація особистості; неврахування психологічної готовності суспільства до різких перетворень та соціальних реформ.

Здійснено аналіз політичних конфліктів, як підґрунтя загострення правового нігілізму у періоди соціального напруження. Підкреслено, що за умови своєчасного розв’язання, вони мають і позитивні аспекти: виконують стимулюючу функцію, стають додатковим фактором соціальних перетворень; можуть призводити до зміни стереотипів і норм, що себе вичерпали.

Другий розділ «Загальнотеоретична характеристика правового ідеалізму» складається з трьох підрозділів і присвячений аналізу історичних передумов виникнення правового ідеалізму, визначенню його поняття, сутності, значення, видів та основних форм прояву в сучасній Україні.

У підрозділі 2.1. «Передумови виникнення та формування правового ідеалізму» розглядається історико-філософський розвиток ідеалістичних ідей стосовно права. Встановлено, що одним з аспектів правового ідеалізму є схильність до ідеалізації правової дійсності. Визначено, що характерним для даного напряму є проголошення ідеї права як феномену інтерпретації правового буття, який передбачає пріоритет духовно-ідеальних джерел. Визнається моральна обґрунтованість реалізації індивідом ідеальних правових засад.

Історичний розвиток правового ідеалізму досліджується переважно на основі ідеалістичних теорій права І. Канта, Г. В. Ф. Гегеля, Р. Штаммлера, на феноменологічній теорії цінностей М. Шелера та М. Гартмана.

Автором аналізуються причини виникнення правового ідеалізму у суспільстві, які поділяються на зовнішні, що беруть свій початок із ознак самого суспільства та природи самого права, та внутрішні, що притаманні психіці та свідомості людини.

Визначаючи передумови формування правового ідеалізму, автор вказує на необхідність врахування особливостей менталітету та настроїв суспільства при прийнятті законів, оскільки деякі верстви населення можуть бути психологічно не готові до змін та нововведень.

У підрозділі 2.2. «Правовий ідеалізм: поняття, сутність та види» на основі аналізу підходів до розуміння сутності правового ідеалізму, виокремлено такі його ознаки: є формою прояву деформованої правової свідомості; характеризується наявністю у суб’єкта специфічних цінностей, які не відповідають аксіології права; його основу складають правові ідеали-гіперболи; проявляється у переоцінці права та його можливостей, надмірному використанні регулятивно-нормативного інструментарію, перебільшенні ролі права у вирішенні суспільних питань.

Запропоновано авторське тлумачення поняття правового ідеалізму як форми прояву деформації правової свідомості, що виявляється у схильності до гіперболізації ролі права у регулюванні суспільних відносин, перебільшенні значення певних правових формулювань, приписуванні їм здатності радикально змінювати ситуацію в країні без урахування готовності суспільства до цього. Правовий ідеалізм нівелює розмаїття аспектів суспільно-політичного життя, покладаючись на розв’язання проблем за допомогою нормативно-правових приписів, законів, правових норм без урахування можливостей їх реалізації та стану політичної і правової ситуації в суспільстві.

На основі аналізу правових цінностей запропоновано класифікацію видів правового ідеалізму, відповідно до якої кожний конкретний вид залежить від конкретної правової цінності, що гіперболізується, а саме: ідеалістичний правовий волюнтаризм, виникає через гіперболізацію консенсуальної цінності права; ідеалістичний правовий формалізм, виникає у зв’язку з гіперболізацією цінності формальної визначеності права; перебільшення інструментальної цінності права – призводить до гіперболізації значення одного з інструментів правового регулювання (інструментальний правовий ідеалізм); фетишизація права – призводить до його безумовного прийняття, відсутності критичної оцінки та конструктивного аналізу; перебільшення прогресивної цінності права та його можливості оновлення суспільства з боку правотворців та політиків призводить до «гіперпрогресивного» правового ідеалізму.

Визначено та проаналізовано негативні та позитивні аспекти правового ідеалізму. Серед негативних аспектів: ідеалізація правової дійсності шкодить становленню адекватних правових цінностей у суспільстві; відношення до права будується на перебільшенні та власному розумінні його аксіології; відбувається формування у суб’єкта власної шкали цінностей, які не відповідають правовим; абсолютизація ролі права, призводить до надмірного використання його регулятивно-нормативних можливостей порівняно з іншими різновидами соціальної регуляції; перебільшення можливостей права у регулюванні суспільних відносин, приписування йому здатності радикально змінювати ситуацію в країні без урахування готовності суспільства до цього. Серед позитивних аспектів: правовий ідеалізм надає можливість структурувати та ціннісно виправдати соціально-правове буття суспільства; суперечності та антагонізми соціально-правової взаємодії можуть бути гармонізовані в силу бажання соціальних суб’єктів виходити з ідеальних уявлень про необхідне та належне.

Розглядається співвідношення правових та моральних норм, які мають спільне цільове призначення – позитивний вплив на поведінку суб’єктів. Зазначається, що поєднання сутності права та моралі як найважливіших соціальних регуляторів матиме позитивне значення для морального оновлення суспільства, національного державного відродження та формування у особи адекватних правових цінностей.

У підрозділі 2.3. «Форми прояву правового ідеалізму в сучасній Україні» розглядаються найпоширеніші форми його прояву, а саме: правовий ідеалізм (у формі правового волюнтаризму), сформований в процесі деаксіологізації правової свідомості; існування надмірної кількості правових актів, створення умов, що призводять до зниження рівня поваги до правової норми та державних органів (наприклад, судова тяганина); перебільшення ролі одного з інструментів правового регулювання, захоплення надмірною законотворчістю або адміністративною, наглядовою, правоохоронною діяльністю, що призводить до викривлення та розбалансування всієї системи правового регулювання. Також існують випадки правового ідеалізму серед українських законодавців, коли закони стають вираженням найкращих, гуманістичних та соціальних принципів, однак у реальному житті їх забезпечення виявляється досить проблематичним. Вказується на важливість поступового та синхронного розвитку законодавчих та суспільних процесів, а також на необхідність встановлення вимог до закону та державних гарантій його забезпечення при дотриманні яких закон діє у громадянському суспільстві як соціально-корисний регулятор, що дасть змогу запобігти його ідеалізації та уникнути надмірного захоплення законотворчістю.

Третій розділ «Порівняльна характеристика правового нігілізму та правового ідеалізму» складається з трьох підрозділів і присвячений розгляду правового нігілізму та правового ідеалізму як форм деформації правової свідомості особи, з цієї позиції проводиться їх порівняльна характеристика, розкривається їх співвідношення та взаємозв’язок, аналіз позитивних та негативних аспектів. Визначаються основні напрями зниження рівня правового нігілізму та правового ідеалізму в суспільстві.

У підрозділі 3.1. «Правовий нігілізм та правовий ідеалізм як форми деформації правової свідомості» розглядається питання правової свідомості (особи, певної соціальної групи та суспільства в цілому) як необхідної умови для усвідомлення достоїнства права та основи для його реального втілення в життя.

Виходячи з наукової позиції, стосовно структури правосвідомості, яку складають правова психологія, правова ідеологія та правова поведінка, автор розкриває ідеологічний, психологічний та поведінковий компоненти як правового нігілізму, так і правового ідеалізму.

Встановлено, що правовий нігілізм та правовий ідеалізм є формами деформації правової свідомості – комплексу негативних змін правосвідомості, зумовлених навколишньою юридичною дійсністю, які виявляються через поведінку та конкретні дії людини. Визначається, що за наявності правового нігілізму чи правового ідеалізму у особи як носія правосвідомості відбуваються зміни: 1) у функціях правосвідомості – порушуються оціночна (ціннісна) та когнітивна (пізнавальна) функції; 2) у структурі правосвідомості – змінам піддаються усі її складові, оскільки правовий нігілізм та правовий ідеалізм зачіпають правову психологію, правову ідеологію й впливають на правову поведінку особи; 3) на різних рівнях правосвідомості, оскільки впливу піддаються буденний, професійний, індивідуальний та колективний рівні.

У підрозділі 3.2. «Правовий ідеалізм та правовий нігілізм: взаємозв’язок понять» проаналізовано та узагальнено спільні групи причин, що зумовлюють розвиток правового нігілізму і правового ідеалізму: соціальна криза, негативні політичні та економічні чинники у суспільстві; загострення непорозумінь між владою і народом, втрата довіри до державних органів і посадових осіб; недоліки правового виховання населення, недостатній рівень системного засвоєння суб’єктами права норм та зразків поведінки у правовій сфері; спотворене розуміння взаємодії принципів законності та доцільності у праві; правова пасивність громадян; низький рівень підготовки та кваліфікації юристів-практиків; деформація професійної та правової свідомості посадових осіб органів держави; високий рівень корупції та латентної злочинності.

Взаємозв’язок правового нігілізму і правового ідеалізму розглядається через аналіз їх спільних та відмінних ознак. Зазначається, що правовий нігілізм означає недооцінку права, а правовий ідеалізм – його необґрунтовану переоцінку, перебільшення його можливостей. Правовий ідеалізм розглядається як протилежна правовому нігілізму інша, крайня форма прояву деформованої правової свідомості. Правовий нігілізм відкидає правові норми як такі, що не виправдали себе, а правовий ідеалізм, навпаки, прагне до створення великої кількості норм та правил з метою ще більшої правової регламентації як можливості вирішення проблем і є притаманним науковому рівню правосвідомості, частка якого у суспільній свідомості є меншою, а правовий нігілізм – буденному рівню правосвідомості більшості населення.

Проведено порівняння позитивних аспектів правового нігілізму і правового ідеалізму, оскільки обидва явища за певних умов можуть виконувати так звану «стимулюючу» функцію. Однак правовий нігілізм як заперечення права не здатний створити нову систему цінностей, він може лише відкинути ті цінності та ідеали, що віджили себе, не створивши нічого нового. А правовий ідеалізм, за певних умов, може стати поштовхом (стимулом) до створення нової системи цінностей, оскільки в основі правового ідеалізму лежать правові цінності (хоча й гіпертрофовані) та правові ідеали (хоча й відірвані від реалій життя).

Сформульовано спільні негативні наслідки прояву правового ідеалізму і правового нігілізму: призводять до неадекватного сприйняття цінностей правових норм, реальних можливостей та соціального призначення права, спотвореного розуміння юридичних приписів; позбавляють своїх носіїв об’єктивності суджень про впроваджувані зміни у державі, спричиняють відторгнення «західних» зразків поведінки, протидію євроінтеграції; характеризуються наявністю альтернативних ідей та способів організації суспільних відносин; створюють викривлене розуміння принципів верховенства права та верховенства закону.

У підрозділі 3.3. «Основні напрями зниження рівня правового нігілізму та правового ідеалізму в українському суспільстві» визначено основні напрями зниження рівня впливу зазначених явищ на суспільство. Обґрунтовується необхідність правового виховання громадян та удосконалення чинного законодавства з метою підвищення авторитету права. В цьому аспекті особлива увага приділена правовому конструктиву як способу зниження рівня правового нігілізму, оскільки усвідомлення людиною того, що вона не просто відображає оточуючу дійсність, а конструює, оформлює та організовує її у відповідності до власних переконань, зможе збільшити активну громадянську позицію індивідів – бути більш відповідальними, дотримуватися загальноприйнятих правил поведінки та норм права, приймати участь у створенні нових правових та моральних цінностей заради підтримання загального правопорядку та злагоди в суспільстві.

Підкреслюється, що «гармонізація» українського законодавства у таких галузях як демократія, права людини, верховенство права, а також розширення поінформованості суспільства про права та свободи людини є важливими умовами євроінтеграції та вступу України до Європейського Союзу.

Визначено необхідність на загальнодержавному рівні, з використанням наукових засад, введення в дію цілеспрямованої системи заходів правової соціалізації (у сфері правового виховання) та підвищення рівня правової культури населення, державних посадовців зокрема. Підкреслюється особливий вплив засобів масової інформації на правову свідомість значної частини населення та можливість використання ЗМІ задля виховання поваги до права. Правова освіта, правове виховання та самовиховання, соціально-нормативне виховання, правова соціалізація, розвиток правової ідеології у державі, врахування соціально-психологічних особливостей індивідів при розробці будь-яких нововведень, посилення ґендерно чутливої політики в державі адекватно сприятимуть зниженню рівня досліджуваних негативних феноменів. Крім того, будь-яка системна правова реформа повинна поєднуватися з процесами морального оновлення суспільства та сприяти суттєвому посиленню моральних основ права, глибокому розумінню його соціальної цінності.