ДИСПОЗИТИВНІСТЬ ТА ОФІЦІЙНІСТЬ ПРИ ВИРІШЕННІ ПОДАТКОВИХ СПОРІВ В АДМІНІСТРАТИВНОМУ СУДОЧИНСТВІ УКРАЇНИ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

З прийняттям Конституції України головним пріоритетом державної політики, найвищою соціальною цінністю визнано людину, а її права і свободи та їх гарантії стали визначальними для змістовної характеристики діяльності держави. Розвиток демократії в нашій країні створив необхідні умови для формування та функціонування адміністративних судів. При здійсненні адміністративного судочинства адміністративні суди вирішують спори, що виникають у публічно-правовій сфері. При цьому сьогодні левову частку серед останніх становлять податкові спори – спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктами владних повноважень, що здійснюють владні управлінські функції у сфері оподаткування, їх посадовими та службовими особами щодо оскарження їх рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Той факт, що нині спостерігається зростання кількості податкових спорів, свідчить про наявність великих невикористаних резервів у сфері правового упорядкування функціонування податкової системи та адміністративного судочинства в нашій країні.

Так, з моменту прийняття у 2005 р. Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) ще й досі не вироблено єдиного чіткого розуміння сутності публічно-правового спору, визначення якого надане в ст. 3 КАС України. Не розробленою та законодавчо не закріпленою залишається й категорія податкового спору. Від вирішення цих питань багато в чому залежить визначення предмета юрисдикційної діяльності адміністративних судів, тобто меж їх підвідомчості.

Для забезпечення виконання завдань адміністративного судочинства суд займає активну позицію. Він фактично зобов’язаний зробити все, навіть вийти за межі позовних вимог, щоб захистити права особи, яка звернулась до суду. Такий обов’язок на адміністративні суди покладено через закріплення принципу диспозитивності, який надає цим судам повноваження виходити за межі позовних вимог у разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод чи інтересів сторін та третіх осіб, про захист яких вони просять.

Крім того, адміністративні суди для досягнення завдань адміністративного судочинства при розгляді справ керуються принципом офіційного з’ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого на адміністративний суд покладено обов’язок вжити передбачені законом заходи, необхідні для з’ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд зобов’язаний запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або навіть з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Проблеми застосування принципів диспозитивності та офіційності в адміністративному судочинстві вже були предметом уваги науковців. Але в існуючих наукових працях визначено лише загальні поняття цих принципів, без дослідження їх змісту, сутності, форми та меж застосування в адміністративному судочинстві. Існують також наукові праці, присвячені визначенню правової природи, ознак та сутності податкового спору. Проте дотепер на дисертаційному рівні не було проведено дослідження змісту та особливостей реалізації згаданих принципів адміністративного судочинства при розгляді публічно-правових, зокрема податкових, спорів. Отже, існує потреба у науковому дослідженні «активної» ролі адміністративного суду, яка має бути спрямована на захист прав, свобод та інтересів громадянина, а не суб’єкта владних повноважень.

Таким чином, необхідність підвищення ефективності здійснення адміністративного судочинства, а також розроблення теоретичної бази для підготовки відповідних пропозицій щодо вдосконалення правового регулювання в цій сфері обумовлюють актуальність дослідження проблем реалізації принципів диспозитивності та офіційного з’ясування всіх обставин у справі під час вирішення податкових спорів в адміністративному судочинстві.

Науково-теоретичне підґрунтя для виконання дисертації склали наукові праці фахівців у галузі філософії, загальної теорії держави і права, адміністративного права та процесу, інших галузевих правових наук, у тому числі зарубіжних дослідників, зокрема: В. Б. Авер’янова, О. Ф. Андрійко, С. С. Алексєєва, М. І. Байтіна, О. М. Бандурки, Д. М. Бахраха, М. В. Бевзенка, Г. А. Борисова, В. М. Гаращука, М. В. Горшеньова, В. М. Заріпова, І. Б. Коліушка, А. М. Колодія, Т. О. Коломоєць, В. К. Колпакова, А. Т. Комзюка, В. В. Копєйчикова, І. Є. Криницького, О. В. Кузьменко, P. O. Куйбіди, М. П. Кучерявенка, Д. М. Лук’янця, Д. Б. Орахелашвілі, О. І. Остапенка, Ю. С. Педька, В. Г. Перепелюка, А. О. Селіванова, М. Ф. Стахурського, В. С. Стефанюка, М. М. Тищенка, Н. Ю. Хаманьової, І. В. Цвєткова, М. В. Цвіка, В. І. Шишкіна та ін.