УМИСНЕ ВБИВСТВО ПРИ ПЕРЕВИЩЕННІ МЕЖ НЕОБХІДНОЇ ОБОРОНИ АБО У РАЗІ ПЕРЕВИЩЕННЯ ЗАХОДІВ, НЕОБХІДНИХ ДЛЯ ЗАТРИМАННЯ ЗЛОЧИНЦЯ ЗА КРИМІНАЛЬНИМ ПРАВОМ УКРАЇНИ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Право захищати себе та інших від суспільно небезпечних посягань є насамперед правом, а не обов’язком особи. А відтак, його зміст і межі, встановлені законом і практикою, що склалася, та не є безмежними. У випадку вчинення особою дій, які виходять за межі необхідності, втрачають свій зміст ті умови, що надавали захисним діям правомірного характеру. Саме тому заподіяння шкоди особі, яка здійснює посягання, що в даній обстановці не була необхідною, визнається діянням суспільно небезпечним, яке, у певних випадках, тягне за собою кримінальну відповідальність.

Слід погодитися з висловленою в юридичній літературі позицією, що, вчиняючи суспільно небезпечне посягання, особа, з одного боку, ставить себе у ситуацію, коли її інтереси до певної міри випадають з-під захисту кримінального закону, проте з іншого – життя і здоров'я такої особи є об'єктом кримінально-правової охорони, якщо, той, хто обороняється чи затримує її, у результаті порушення встановлених правил виходить за рамки правового поля. Очевидно, що найбільш тяжкою шкодою, яка може бути заподіяна в процесі необхідної оборони чи затримання особи, яка вчинила суспільно небезпечне посягання, є заподіяння смерті. За неправомірне заподіяння такої шкоди, як правило, настають істотні негативні наслідки у вигляді кримінальної відповідальності. В Україні кожного року засуджується близько ста осіб за вчинення умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця. Це означає, що від зазначених посягань шкода заподіюється значній кількості осіб. А це, у свою чергу, обумовлює необхідність досконалого і недвозначного нормативного регулювання ситуацій, коли заподіяння такої шкоди вважається правомірним, а коли за такі діяння повинна наставати кримінальна відповідальність.

Інститут необхідної оборони, затримання злочинця, а відтак і перевищення їх меж багаторазово досліджувалися, зокрема, такими вченими-криміналістами як: Н. В. Рейнгард, О. А. Берлін, В. Ф. Кириченко,                  Г. А. Кригер, А. Ф. Коні, І. І. Слуцький, М. М. Паше-Озерський,                     М. І. Загородников, В. М. Козак, С. В. Бородін, В. П. Діденко, А. Б. Сахаров, М. П. Берестовий, І. С.Тішкевич,  В. І. Ткаченко, Т. І. Шавгулидзе,              М. І. Якубович, М. Д. Шаргородський, М. І. Бажанов, Ю. В. Баулін,             В. І. Борисов, В. К. Грищук, В. О. Навроцький, П. П. Андрушко,                    В. В. Сташис, Є. В. Фесенко, М. І. Мельник, В. М. Куц, М. І. Гатаулін,        А. Ф. Істомін, М. П. Короленко, О. П. Литвин, В. М. Мамчур,                       Л. М. Підкоритова, А. В. Савченко, М. І. Хавронюк, Р. М. Юсупов,               В. А. Владимиров, Л. В. Багрій-Шахматов, М. І. Гатаулін, Л. М. Смирнова, В. В. Володарський, В. В. Меркур’єв, В. В. Орєхов, Омар Мухаммед Муса Ісмаіл, Л. А. Остапенко, Н. Г. Вольдимарова, О. А. Баранова, С. Г. Блинська,            В. Ф. Примаченко, О. М. Лупіносова та ін.

У роботах названих учених інститут необхідної оборони, затримання злочинця та перевищення їх меж піддавалися глибокому та всебічному дослідженню. Проте комплексно як самостійний предмет наукового дослідження питання кримінальної відповідальності за даний злочин на ґрунті чинного Кримінального кодексу України (далі – КК України) не розглядалися. Низка питань відповідальності за такий злочин залишилась до кінця не вирішеною, з інших вчені займають протилежні позиції, окремі, які мають істотне значення, взагалі не піднімалися.

Не одностайною є і практика застосування положень ст. 118 КК України. В ідентичних за суттю ситуаціях суди приймають діаметрально протилежні рішення – від визнання діяння злочином та призначення покарання до визнання аналогічного діяння правомірним. Зрозуміло, що така ситуація неприпустима. Її причинами, на наше переконання, є: а) недостатня чіткість законодавчого визначення, за яких умов при обороні від суспільно небезпечного посягання чи затриманні злочинця заподіяння смерті чи тяжкої шкоди здоров'ю визнається правомірним, і обумовлення випадків, коли заподіяння смерті чи тяжкої шкоди здоров'ю визнається перевищенням меж необхідної оборони або заходів, необхідних для затримання злочинця, а відтак злочином проти життя чи здоров’я особи; б) окреслена вище відсутність єдності у підходах до вирішення питань кримінальної відповідальності за умисні вбивства при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця.

З огляду на вказане вище, проведення комплексного дослідження питань відповідальності за умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, видається актуальним.