ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ РОЗРАХУНКОВИХ ВІДНОСИН ЗА ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ

Краткое содержание

У вступі розкривається сутність та обґрунтовується актуальність обраної теми дослідження; визначаються його об’єкт та предмет, мета і основні завдання; формулюються основні положення, що відображають наукову новизну, відомості про апробацію та можливості впровадження в законотворчу, практичну та викладацьку діяльність.

Перший розділ «Загальнотеоретична характеристика розрахунків і розрахункових відносин за цивільним законодавством України» складається з двох підрозділів, у яких висвітлюються поняття і правова природа розрахунків і розрахункових відносин, співвідношення готівкових і безготівкових розрахунків.

У підрозділі 1.1 «Поняття і правова природа розрахунків і розрахункових відносин» досліджуються поняття і правова природа розрахунків і розрахункових відносин.

Обґрунтовується поняття розрахункових відносин як цивільних правовідносин, що виникають між суб’єктами основного зобов’язання із залученням спеціального суб’єкту з метою припинення грошового зобов’язання, обумовленого основним зобов’язанням.

Розрахункові відносини є акцесорними грошовими зобов’язаннями, що виникають внаслідок необхідності погашення грошового боргу за основним зобов’язанням, але при цьому є особливими, оскільки після виникнення як акцесорного зобов’язання вони набувають самостійного та незалежного значення і вже не можуть бути припиненими в інший спосіб як погашення саме розрахункового зобов’язання.

Метою здійснення передачі грошей у грошовому зобов’язанні є платіж, тобто припинення зобов’язання.

Обґрунтовується доцільність виявлення правової природи розрахункового правочину шляхом «розщеплення» автономних правовідносин в зазначеному правочину. Залежно від характеру прав та обов’язків відповідні автономні правовідносини розрахункового правочину можуть характеризуватися як договір доручення, або комісії. Виявлено перелік можливих шести автономних правовідносин з урахуванням виду розрахункового правочину, до якого може бути віднесено такі:                                1) правовідносини між наказодавцем та обслуговуючим його банком (зокрема, банком-емітентом в акредитивному правочині), які характеризуються як договір доручення; 2) між бенефіціарієм та обслуговуючим його банком (зокрема, авізуючим банком в акредитивному правочині); 3) між бенефіціарієм і підтверджуючим банком (в акредитивному правочині); 4) між бенефіціарієм і банком-емітентом, який зобов’язаний виконати акредитив перед бенефіціарієм; 5) між банком-кореспондентом і наказодавцем (зокрема, при здійсненні банком функцій з підтвердження або візування акредитиву; 6) між банком-емітентом і банком-кореспондентом (при здійсненні міжнародних розрахунків через рахунки «Лоро» і «Ностро»).

Обґрунтовується розуміння грошей як предмета готівкових розрахункових відносин, що мають відповідати таким ознакам як: 1) чітка визначеність певної суми або можливість визначення такої суми;                    2) виконання у майновому обороті функції законного платіжного засобу та засобу обороту; 3) мета передачі цих грошей – погашення боргу.

У підрозділі 1.2 «Проблеми співвідношення готівкових та безготівкових розрахунків» досліджуються питання співвідношення готівкових і безготівкових розрахунків у цивільному праві, дискусійні погляди щодо розуміння цих питань.

Висвітлюється ідея про те, що співвідношення готівкових і безготівкових розрахунків в Україні на даний період потребує зміни в бік переважання безготівкових розрахунків з огляду на необхідність, по-перше, детінізації грошових коштів, по-друге, встановлення можливості контролю за грошовими потоками в країні, по-третє, для приведення стану розрахунків у відповідність із міжнародними вимогами та міжнародною практикою.

Обгрунтовується висновок про те, що політика законодавця в сфері розрахунків є однобічною, зосередженою здебільшого на розвитку та врегулюванні безготівкових розрахунків, у той час як відповідної уваги потребує і регулювання готівкових розрахунків. Збалансований підхід до цієї проблеми надасть змогу зменшити готівкові розрахунки.

Доводиться необхідність прийняття єдиного систематизованого Закону «Про правове регулювання готівкових розрахунків», який визначатиме порядок здійснення готівкових розрахунків, повноваження державних органів у сфері готівкового обігу, а також регламентуватиме питання оприбутковування готівки, обмеження суми готівкових розрахунків, лімітування залишків готівки в касах, облік готівкових розрахунків у процесі діяльності суб’єктів господарювання, контролю за готівковими операціями, застосування штрафних санкцій за порушення готівкових операцій, порядок оформлення розрахункових документів приватними підприємцями та встановлюватиме відповідальних осіб в сфері готівкового обігу. Такий підхід сприятиме впорядкуванню регулювання готівкового обігу та дозволить прискорити збільшення частки безготівкових розрахунків.

Другий розділ «Підстави, елементи і здійснення розрахункових відносин» складається з трьох підрозділів, у яких розглядаються елементи і здійснення розрахункових відносин у доктрині і цивільному законодавстві.

У підрозділі 2.1 «Підстави виникнення розрахункових відносин» досліджуються підстави виникнення розрахункових відносин.

Доводиться теза про доцільність розрізнення підстав та умов виникнення розрахункових відносин. Умови виникнення розрахункових правовідносин можуть бути обов’язковими та додатковими. Додатковою умовою є наявність грошей у дебітора. Обов’язковою умовою виникнення розрахункових відносин слід вважати наявність основного зобов’язання між кредитором та дебітором. Ним може бути будь-який договір, адміністративний акт. Правова природа основного зобов’язання не має значення для виникнення розрахункових відносин.

Серед обов’язкових умов виникнення розрахункових правовідносин слід розрізняти умови виникнення готівкових та умови виникнення безготівкових правовідносин. Для безготівкових розрахункових відносин обов’язковою умовою є наявність укладеного договору банківського рахунку між дебітором та банком.

Підставами виникнення готівкових розрахункових відносин є:                      1) виникнення боргу за основним зобов’язанням; 2) вчинення дій, спрямованих на погашення грошового зобов’язання. шляхом передачі грошових коштів одержувачеві. В такому разі об’єкт готівкових розрахункових відносин співпадає із підставою їхнього виникнення.

Підставами виникнення безготівкових розрахункових правовідносин є: 1) виникнення боргу за основним зобов’язанням; 2) розрахунковий правочин, у вигляді подання до фінансової установи, оформлених у встановлених законом порядку та формі із дотриманням необхідних розрахункових документів (зазначені документи підтверджують виникнення розрахункових відносин і зобов’язують фінансові установи здійснювати розрахункову операцію (платіж).

У підрозділі 2.2 «Зміст, суб’єкти і об’єкти розрахункових відносин» досліджуються актуальні питання змісту, суб’єктів та об’єктів розрахункових відносин.

Доводиться, що об’єктом розрахункових відносин виступають саме розрахунки – дії, спрямовані на погашення грошового зобов’язання. Особливістю розрахункових відносин є існування двох різних предметів у залежності від виду відносин: готівкові чи безготівкові. У готівкових розрахункових відносинах предметом виступають гроші. Безготівковим розрахунковим відносинам властивий особливий предмет – майно у вигляді прав вимоги до фінансової установи на гроші, що є власністю клієнта та перебувають у тимчасовому розпорядженні цієї установи на підставі договору між клієнтом та відповідною установою.

У розрахункових відносинах у більшості випадків бере участь спеціальний суб’єкт – банк (інша фінансова установа). При цьому ролі між всіма суб’єктами розподіляються наступним чином: боржник за основним зобов’язанням (тобто особа, що має погасити грошовий борг) стає кредитором для спеціального суб’єкта; у спеціального суб’єкта виникає обов’язок здійснити певні дії на користь іншого суб’єкта, який в основному зобов’язанні є кредитором, але в розрахункових відносинах виступає зацікавленою третьою особою, до якої у власність мають перейти визначені грошові засоби за умови належного виконання свого обов’язку спеціальним суб’єктом. Спеціальний суб’єкт та боржник за основним зобов’язанням у розрахункових відносинах є відповідно дебітором та кредитором.

Обгрунтовується висновок про те, що визнання соціальним змістом розрахункових відносин є суспільні відносини, що формуються внаслідок здійснення платежів з метою погашення грошового зобов’язання. Матеріальний зміст розрахункових відносин збігається із об’єктом розрахункових відносин, тобто представляє собою дії, що спрямовані на погашення грошового зобов’язання. Юридичним змістом розрахункових правовідносин виступають юридичні права та обов’язки його суб’єктів: кредитора та дебітора.

У підрозділі 2.3 «Виконання безготівкових розрахунків і відповідальність за їх порушення» досліджуються питання щодо виконання безготівкових розрахунків і відповідальності за їх порушення.

Обґрунтовується висновок про те що, обов’язком дебітора в розрахункових відносинах є реальне та належне виконання покладеного на нього на законно встановлених підставах обов’язку шляхом здійснення відповідних дій із грошовими засобами кредитора задля погашення його грошового зобов’язання за основним договором у визначених законом формах (передача грошей у готівкових розрахунках, перерахування вказаної суми грошових засобів на визначений рахунок). Правом дебітора у розрахункових відносинах є право вимагати від кредитора надання всіх необхідних документів у визначені строки із дотриманням встановленої форми і зазначенням всіх необхідних реквізитів. Особливістю розрахункових відносин є те, що права у дебітора є не тільки по відношенню до кредитора, але й по відношенню до третьої сторони, якій грошові засоби переходять у власність, а саме: право вимагати від третьої сторони виконання визначених умов, що обумовлює в свою чергу виконання дебітором свого обов’язку.

До кредиторських обов’язків слід віднести: 1) здійснення кредитором дій, які створюють для боржника можливість розпочати виконання договірного зобов’язання; 2) прийняття кредитором виконання за договірним зобов’язанням, якщо воно є належним чином виконаним, що підтверджується отриманням відповідних документів. Правом кредитора в розрахункових відносинах є право вимагати належного та реального виконання дебітором покладеного договірного зобов’язання, а також право звернення до суду у випадку неналежного виконання обов’язку дебітором.

Підвищення ефективності виконання безготівкових розрахунків залежить від двох чинників: 1) чіткого механізму здійснення безготівкових розрахунків та його вдалого правового врегулювання; 2) можливості забезпечити здійснення розрахунку із дотриманням всіх визначених та встановлених вимог шляхом несення відповідальності суб’єктами розрахункових відносин.

Виконання безготівкового розрахунку має характеризуватися здійсненням такого розрахунку відповідно до встановлених договором або нормативно-правовим актом вимог. При цьому безготівкова форма розрахунку обумовлює наявність спеціального суб’єкта, без якого його виконання неможливе, а саме: банк чи інша фінансово-кредитна установа.

Цивільно-правова відповідальність у сфері розрахунків має наступну особливість: слід розрізняти відповідальність за здійснення розрахунку як грошового зобов’язання та відповідальність за виконання певної форми розрахунку як процесу. Відповідальність за виконання розрахунку як грошового зобов’язання може бути двох видів: договірна та недоговірна. Договірна настає при розрахунках за товарні операції, недоговірна – при розрахунках із цільовими державними фондами, сплаті податків, здійсненні відрахувань до бюджетів.

Відповідальність за виконання певної форми розрахунку як процесу представляє собою безпосереднє здійснення платежу: при готівковій формі – передача грошей у формі грошових знаків; при безготівковій – здійснення переказу коштів. Процес виконання безготівкового розрахунку можна розділити на три етапи: 1) ініціювання здійснення безготівкового розрахунку; 2) безпосереднє здійснення переказу коштів; 3) прийняття здійсненого переказу коштів його одержувачем. На кожному з цих етапів на суб’єктів розрахункових відносин покладаються певні обов’язки і передбачена відповідальність за їхнє вчасне, повне та належне виконання. Особливістю відповідальності за порушення виконання безготівкових розрахунків є те, що вона може бути недоговірною – у разі, коли відповідальність настає за заподіяння шкоди особі, яка не перебуває у договірних відносинах із банком. Договірна відповідальність при виконанні безготівкових розрахунків має місце, коли між платником та банком укладено договір банківського рахунку та в ньому визначено порядок несення сторонами відповідальності.

Доводиться ідея про те, що процес виконання безготівкового розрахунку (ініціювання здійснення безготівкового розрахунку; безпосереднє здійснення переказу коштів; прийняття здійсненого переказу коштів його одержувачем) забезпечується відповідальністю за його належне здійснення, яка встановлена спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює питання вирішення спорів щодо здійснення безготівкових розрахунків – Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні».

Встановлюється, що кожному виду безготівкових розрахунків визначено певну процедуру і порядок їхнього виконання, відтак і відповідальність за порушення порядку виконання конкретного виду безготівкового розрахунку встановлена законодавством з урахуванням цього порядку. Тому відповідальні особи в безготівкових розрахунках можуть відрізнятися.

Третій розділ «Особливості форм та видів розрахунків» складається з трьох підрозділів, у яких висвітлюються форми і види розрахунків, особливості безготівкових розрахунків, розрахунки із застосуванням векселя та платіжних карток у доктрині та цивільному законодавстві.

У підрозділі 3.1. «Форми і види розрахунків» досліджуються форми і види розрахунків, розроблено класифікацію розрахункових відносин.

Доведено, що законодавець чітко стоїть на позиції виділення двох форм розрахунків на підставі тієї форми, в якій існують кошти: 1) у формі грошових знаків – готівкова форма; 2) у формі записів на рахунках у банках – безготівкова формі. Поняття «види» застосовується виключно до безготівкових розрахунків.

Обґрунтовується висновок, що форма розрахунків – це направлена на погашення грошового зобов’язання сукупність дій, що зовні виражається у обранні форми грошових коштів, за допомогою яких здійснюватиметься це погашення.

У підрозділі 3.2 «Особливості безготівкових розрахунків» досліджуються особливості безготівкових розрахунків.

Доводиться теза про доцільність розуміння виду безготівкових розрахунків як згрупованого на основі певних ознак способу здійснення безготівкових розрахунків, визначеного та врегульованого законодавством, який самостійно обирається платником та застосовується для погашення грошового боргу за основним зобов’язанням. Взагалі вид безготівкового розрахунку означає спосіб здійснення розрахунку за допомогою тих платіжних інструментів, що передбачені, визначені та врегульовані діючим законодавством. Вид безготівкового розрахунку відповідно до діючого законодавства – це правова форма здійснення безготівкового розрахунку. При цьому розкриття виду через правову форму не входить у протиріччя із сутністю самого безготівкового розрахунку, а є лише одним із критеріїв класифікації безготівкових розрахунків.

Доводиться, що форма безготівкових розрахунків – це визначені законом умови та порядок здійснення безготівкового розрахунку із застосуванням самостійно обраного, конкретного, врегульованого законодавством платіжного інструменту та дотриманням всіх встановлених вимог щодо оформлення відповідних розрахункових документів.

Зазначено, що при перерахуванні грошових коштів з одного рахунку на інший до банку не переходить обов’язок сплати грошового зобов’язання платника, він лише виконує передбачені договором про банківський рахунок обов’язки, серед яких і обов’язок виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Тому борг дебітора не переводиться на банк, обслуговуючий кредитора, а переводиться тільки право вимоги на певну суму коштів від дебітора до свого банку до кредитора до обслуговуючого його банку.

Підрозділ 3.3 «Розрахунки із застосуванням векселя та платіжних карток» містить характеристику розрахунків із застосуванням векселя та платіжних карток.

Обґрунтовується доцільність визнання векселя особливою формою безготівкових розрахунків, оскільки з однієї сторони він виконує функцію розрахунку, з іншої – умови та порядок розрахунків векселями (такий розрахунок відбувається не в грошовій формі – ані в готівковій, ані в безготівковій, а шляхом видання цінного паперу, що посвідчує наявність грошового боргу) значно відрізняються від інших форм безготівкових розрахунків. Зокрема, розрахунок векселем не є платежем, а є формою погашення основного зобов’язання та заміни його на інше грошове зобов’язання. Разом із тим розрахунок векселем виконує функцію переказу грошових коштів, хоч при цьому і необхідно застосовувати інші платіжні інструменти (наприклад, платіжні доручення), що лише вказує на складність структури цієї форми здійснення безготівкових розрахунків.

Розрахунки із застосуванням платіжних карток пропонується розглядати однією з форм безготівкових розрахунків. Предметом зобов’язання при розрахунках із застосуванням платіжних карток є право на грошові кошти. Принцип здійснення розрахунків за цим платіжним інструментом полягає в тому, що кредитору передаються права на кошти, які знаходяться на рахунку боржника, наявність яких гарантована. Для кожної картки відкривається окремий картковий рахунок, операції з яким можуть відбуватися лише із застосуванням платіжної картки (інші форми розрахунків не допускаються).

Доводиться, що розвиток інформаційних технологій призвів до виникнення нового виду розрахунків – електронних, які виділяються в окремий вид розрахунків на підставі електронної форми платіжного інструменту, за допомогою якого вони здійснюються. Для платника електронні розрахунки можуть бути готівкової та безготівкової форми. Для отримувача грошових коштів такі розрахунки завжди мають безготівкову форму. Особливою ознакою електронних розрахунків є наявність додаткового суб’єкта – провайдера, який забезпечує їхнє виконання.

ВИСНОВКИ

Проведений аналіз чинного законодавства про розрахунки і розрахункові відносин за цивільним законодавством України, практику їх застосування, доктринальних положень, сформульованих цивілістичною наукою, дав змогу обґрунтувати та запропонувати науково-практичні висновки, основними з яких є, зокрема, такі:

1. Розрахунками у власному розумінні розглядаються цивільні правовідносини, які виникають між суб’єктами основного зобов’язання із залученням спеціального суб’єкта з метою припинення грошового зобов’язання, обумовленого основним зобов’язанням.

Розрахункові відносини є акцесорними грошовими зобов’язаннями, що виникають внаслідок необхідності погашення грошового боргу за основним зобов’язанням, але при цьому є особливими, оскільки після виникнення як акцесорне зобов’язання, вони отримують самостійне та незалежне значення і вже не можуть бути припиненими в інший спосіб, як погашення саме розрахункового зобов’язання.

2. Обґрунтовується доцільність класифікації розрахункових відносин за такими критеріями: 1) за формою грошей: готівкові, безготівкові (форми розрахунків); 2) за способом платежу – види розрахунків (акредитив, інкасо тощо); 3) за спеціальним суб’єктом розрахункових відносин: банк, небанк (інші платіжні системи); 4) за сферою поширення: внутрішньодержавні, міжнародні; 5) за цілями платежу: пов’язані з підприємницькою і не підприємницькою (споживчою) діяльністю; 6) за галузевої приналежності основного зобов’язання, за якими здійснюються розрахунки в сфері цивільного права та публічного права (податкові розрахунки).

3. Доводиться, що взаємозв’язок розрахунку, розрахункового відношення та основного правовідношення полягає у визнанні розрахунку складовою цивільного правовідношення та умовою виконання основного цивільного правовідношення.

4. Обґрунтовується теза, що особливістю розрахункових відносин є існування двох різних предметів залежно від виду відносин: готівкові чи безготівкові. У готівкових розрахункових відносинах предметом виступають гроші. Безготівковим розрахунковим відносинам властивий особливий предмет – майно у вигляді прав вимоги до фінансової установи на гроші, що є власністю клієнта та перебувають у тимчасовому розпорядженні цієї установи на підставі договору між клієнтом та відповідною установою.

5. У розрахункових відносинах у більшості випадків бере участь спеціальний суб’єкт – банк (інша фінансова установа). При цьому ролі між всіма суб’єктами розподіляються таким чином: боржник за основним зобов’язанням (тобто особа, що має погасити грошовий борг) стає кредитором для спеціального суб’єкта; у спеціального суб’єкта виникає обов’язок здійснити певні дії на користь іншого суб’єкта, який в основному зобов’язанні є кредитором, але в розрахункових відносинах виступає зацікавленою третьою особою, до якої у власність мають перейти визначені грошові засоби за умови належного виконання свого обов’язку спеціальним суб’єктом. Спеціальний суб’єкт та боржник за основним зобов’язанням в розрахункових відносинах є відповідно дебітором та кредитором.

На підставі результатів дослідження запропоновані рекомендації щодо внесення змін до чинного законодавства України:

1.      доцільність закріплення в ЦК України принципу, згідно з яким платіж вважається належним чином здійсненим, коли гроші поступили на рахунок кредитора;

2.      доцільність нормативного закріплення в ч. 1 ст 1088 ЦК України повного і чітко визначеного переліку видів безготівкових розрахунків;

3.      доцільність доповнення статті 1088 ЦК України в частині уточнення платіжних інструментів, що використовуються при розрахунках за інкасо, а також доповнення переліку видів безготівкових розрахунків платіжними картками та векселем;

4.      доцільність відміни контролю за цільовим використанням суб’єктами власних готівкових коштів (крім бюджетних), що отримані з банку, а також скасування ліміти каси;

5.      доцільність заборони проведення розрахунків готівкою під час господарської діяльності (можливість проведення таких розрахунків лише у випадках встановлених законом), розрахунки мають проводитися із застосуванням платіжних карток.