ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ФОРМИ ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА :

Краткое содержание

У Вступі висвітлена актуальність теми дослідження, вказується її зв’язок із науковими програмами, планами, темами, визначаються мета, завдання, об’єкт і предмет дослідження, зазначаються використані методи дослідження, висвітлюється наукова новизна одержаних результатів, розкривається їх практичне значення, наводяться дані щодо їх апробації і публікації.

Розділ 1. «Економіко-правові основи державного господарювання в Україні» налічує три підрозділи.

У підрозділі 1.1. «Призначення та зміст державного господарювання» здійснено огляд розвитку державного сектора економіки як в Україні, так і в розвинутих країнах. Авторкою розглянуто найпоширеніші теоретичні аргументи як на користь державного господарювання (природна монополія, провали ринку капіталів, зовнішні ефекти (екстерналії), необхідність справедливого задоволення суспільних потреб), так і проти такого господарювання (проблема принципала-агента та «м’які бюджетні обмеження»).

Виділено чотири основні чинники успішної діяльності державних підприємств, а саме: управління, стратегія, інновації, корпоративна соціальна відповідальність. Реалізація перерахованих чинників є умовою успішності державного господарювання, під яким авторка розуміє діяльність держави у сфері економіки, пов’язану зі здійсненням нею правомочностей власника майна.

В роботі проаналізовані основні ознаки державного господарювання та дане визначення поняття державного господарювання.

У підрозділі 1.2. «Поняття та ознаки державного підприємства» дисертантка досліджує поняття державного підприємства та його характерні ознаки. Розглянуті різні погляди науковців на поняття підприємства, здійснено аналіз основних ознак підприємства відповідно до діючого законодавства України та проведено огляд відповідних положень Господарського кодексу України.

На підставі проведеного дослідження нормативної бази та науково-теоретичних розробок дисертантка виділяє ознаки державного підприємства як різновиду підприємства та, здійснивши їх аналіз, дає визначення державного підприємства.

В роботі розглядаються дискусійні погляди вчених на зміст поняття «правосуб’єктність», на співвідношення понять «господарська правосуб’єктність» і «господарська компетенція», зв’язок між поняттями «господарська правосуб’єктність», «господарська компетенція», «правоздатність».

Також приділяється увага різним підходам до визначення характеру правосуб’єктності суб’єкта господарювання, які містяться в законодавстві, зокрема, в Цивільному і Господарському кодексах України. Обґрунтовано, що усі державні підприємства незалежно від їх організаційно-правової форми мають спеціальну правосуб’єктність, яка означає, що вказані суб’єкти можуть мати лише ті господарські права та обов’язки, які відповідають цілям реалізації функцій держави та публічним інтересам.

У підрозділі 1.3. «Види державних підприємств» досліджуються наявні в літературі, а також висвітлюються розроблені дисертанткою класифікації державних підприємств за різними критеріями. На підставі аналізу поняття «організаційно-правова форма» встановлено, що організаційно-правовими формами державних підприємств в Україні є унітарне підприємство та господарське товариство (акціонерне товариство та товариство з обмеженою відповідальністю).

Дисертантка досліджує критерії класифікації державних підприємств відповідно до законодавства України та здійснює огляд зарубіжного законодавства на предмет наявних у ньому критеріїв класифікації. Здійснено авторську класифікацію державних підприємств за такими критеріями:

1) залежно від способу утворення (заснування) та порядку формування статутного капіталу (ч. 3 ст. 63 ГК України ):

- унітарні державні підприємства (державні комерційні підприємства (ст. 74-75 ГК України), казенні підприємства (ст. 76-77 ГК України);

- корпоративні державні підприємства (державні акціонерні товариства, державні товариства з обмеженою відповідальністю, державні (національні) акціонерні компанії);

2) за правовим титулом майна:

- підприємства-невласники (унітарні державні підприємства);

- підприємства-власники (корпоративні державні підприємства).

3) залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік (ч.7 ст. 63 ГК України):

- малі;

- середні;

- великі;

4) за метою здійснення діяльності:

- комерційні (державні комерційні підприємства, усі корпоративні державні підприємства);

- некомерційні (казенні підприємства);

5) за обсягом відповідальності за зобов’язаннями:

- підприємства, які несуть відповідальність усім своїм майном (державні комерційні підприємства, усі корпоративні державні підприємства);

- підприємства, які несуть відповідальність лише частиною майна, яка визначена в законі (казенні підприємства);

6) залежно від особи засновника:

- створені юридичними особами (наприклад, дочірні підприємства державних (національних) акціонерних компаній);

- створені державою в особі уповноваженого органу управління (наприклад, державні комерційні підприємства);

- змішані (створені різними особами, наприклад державні господарські товариства за участю недержавних учасників);

7) залежно від галузевої належності:

- галузеві (діють лише в певній галузі) – в будівництві, нафтовій, газовій, вугільній тощо;

- міжгалузеві (що функціонують в різних галузях (сферах) народного господарства).

Розділ 2. «Правове становище унітарних державних підприємств» налічує два підрозділи.

У підрозділі 2.1. «Загальна характеристика правового становища державних унітарних підприємств» увага приділена розгляду ознак, що притаманні саме державним підприємствам унітарного типу та дане визначення державного унітарного підприємства.

Дисертанткою розкривається зміст правових титулів майна (права господарського відання та права оперативного управління), виділяються їх спільні та відмінні риси. Так, спільними рисами права господарського відання та права оперативного управління є те, що вони є похідними від права власності та визначають правовий режим майна державних унітарних підприємств. Відмінні риси вказаних прав полягають в порядку їх обмеження, уповноважених суб’єктах, можливості визнання їх суб’єкта банкрутом та відповідальності їх суб’єкта за зобов’язаннями.

Так, право господарського відання обмежене законом і статутом, його суб’єктами є державні комерційні підприємства, суб’єкт цього права може бути визнаний банкрутом і його суб’єкт самостійно несе відповідальність за своїми зобов’язаннями. Право ж оперативного управління обмежене законом, статутом і вказівками органу управління, суб’єктами цього права є казенні підприємства, його суб’єкт не може бути визнаний банкрутом і власник майна несе субсидіарну відповідальність за зобов’язаннями суб’єкта цього права.

В дисертації досліджується залежність обсягу прав та обов’язків державного унітарного підприємства від того, на якому титулі йому належить майно. Правомочності державного комерційного підприємства, якому майно належить на праві господарського відання, є більш широкими, а підприємство відповідно є більш самостійним, ніж державне (казенне) підприємство, якому майно належить на праві оперативного управління.

Авторкою виділені та проаналізовані недоліки традиційних державних унітарних підприємств – державних комерційних підприємств, які визначають обмежену придатність їх для здійснення підприємництва. На підставі проведеного аналізу запропоновано чітко визначити випадки, за яких збереження державних комерційних підприємств є доцільним. Діяльність державних унітарних підприємств повинна обмежуватися сферами, господарювання у яких становить державну монополію. В рамках цих сфер діяльність, яка не має на меті отримання прибутку, має здійснюватися казенними підприємствами. Тоді ж, коли діяльність, що може здійснюватися виключно державними підприємствами, здатна приносити власнику прибуток, така діяльність може, на думку дисертантки, здійснюватись державними комерційними підприємствами.

В дисертації додатково обґрунтовується прийняття спеціального Закону України «Про державні унітарні підприємства», у якому повинні бути визначені випадки створення державних комерційних і казенних підприємств, а також врегульовані особливості їх правового становища з урахуванням, зокрема, світового досвіду бізнес-планування, звітності та розкриття інформації такими підприємствами.

У підрозділі 2.2. «Казенне підприємство як особливий вид державного унітарного підприємства» увага приділена дослідженню поняття казенного підприємства, його характерних рис. На підставі проведеного аналізу нормативної бази та науково-теоретичних розробок виділені ознаки казенного підприємства та дано його визначення.

В дисертації розглянуті різні погляди науковців на існування казенних підприємств. При цьому дисертанткою відстоюється позиція про те, що казенні підприємства, незважаючи на свій «залежний» статус, потрібні кожній країні, бо вони дають змогу державі ефективно використовувати та зберігати майно. Наявність в багатьох країнах світу казенних підприємств пояснюється їх перевагами, серед яких, перш за все, слід відзначити можливість максимального урядового контролю. У зарубіжних країнах казенні підприємства не мають ні юридичної, ні господарської, ні фінансової самостійності. Але такий радикальний підхід неприйнятний для вітчизняної економічної і правової системи в сучасний період господарювання в силу нерозвиненості системи державного управління, її чисельних і несистемних змін, дефіциту бюджету тощо.

В дисертації обґрунтовується необхідність існування та подальшого розвитку в Україні такого виду державного унітарного підприємства як казенне, оскільки саме казенні підприємства здійснюють свою діяльність у тих сферах, що, зазвичай, не передбачають отримання прибутку, а відтак їх функціонування необхідно, насамперед, для задоволення державних та суспільних потреб.

Розділ 3. «Організаційно-правові форми корпоративних державних підприємств» налічує чотири підрозділи.

У підрозділі 3.1. «Поняття та ознаки корпоративного державного підприємства» обґрунтовується, що державні корпоративні підприємства є більш ефективною формою організації державного господарювання порівняно з державними унітарними підприємствами у сферах, орієнтованих на отримання прибутку.

Державне корпоративне підприємство визначене дисертанткою як підприємство, утворене в організаційно-правовій формі акціонерного товариства або товариства з обмеженою відповідальністю, державна частка у статутному капіталі якого перевищує п’ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цього підприємства. В дисертації ознаки державного корпоративного підприємства поділені на первинні та вторинні.

Норми Господарського кодексу України вказують на дві ознаки державного корпоративного підприємства: організаційно-правова форма господарського товариства та перебування господарського товариства під контролем держави. Ці ознаки слугують виокремленню державних корпоративних підприємств з загального кола суб’єктів господарських відносин та є нейтральними відносно державної політики щодо цих підприємств. Тому пропонується іменувати їх первинними ознаками (на противагу вторинним ознакам, які визначаються особливостями політики держави в державному секторі господарювання).

В Україні державні корпоративні підприємства створюються та діють в організаційно-правових формах, передбачених господарським та цивільним законодавством. Водночас, існує ряд особливостей правового становища таких підприємств, які більшою чи меншою мірою властиві й таким підприємствам в інших країнах. До таких особливостей належать: обсяг господарської компетенції; правовий титул майна; порядок корпоративного управління; порядок складання звітності і розкриття інформації про діяльність; застосування законодавства про банкрутство. Зміст цих особливостей становить вторинні ознаки державного корпоративного підприємства. .

Дисертанткою підтримана висловлена в юридичній літературі думка (зокрема, О. М. Вінник) про необхідність прийняття окремого Закону України «Про державні акціонерні товариства».

У підрозділі 3.2. «Правове становище корпоративних підприємств зі 100-відсотковою державною участю» розглянута сутність корпоратизації як шляху створення корпоратизованих підприємств і підстави набуття державою корпоративних прав. Наголошується на доцільності розуміння корпоратизації державних підприємств не лише як початкового (підготовчого) етапу їх приватизації, а і як засобу покращення управління підприємствами, які залишатимуться в державному секторі економіки.

Розглянуті основні особливості правового становища корпоратизованого підприємства за законодавством України, зокрема,  порядок створення; тип акціонерного товариства; компетенція органів управління. Дисертанткою обґрунтовується доцільність існування частини державних акціонерних товариств як приватних акціонерних товариств. Це, зокрема, стосується акціонерних товариств, створених шляхом корпоратизації державних підприємств, і які не підлягають приватизації, адже акції таких підприємств не підлягають відчуженню на користь недержавних суб’єктів. В роботі висловлено ряд пропозицій щодо покращення корпоративного управління відповідними товариствами, як-от: формування персонального складу наглядових рад державних акціонерних товариств переважно з числа незалежних експертів та затвердження Кабінетом Міністрів України Порядку формування персонального складу наглядових рад державних підприємств, заснованого на принципах прозорості, публічності, компетентності; наділення наглядових рад повноваженнями затверджувати стратегію розвитку підприємства, розробляти фінансовий план підприємства та вносити вищестоящому органу пропозиції щодо змін до фінансового плану, здійснювати контроль за виконанням фінансового плану підприємства тощо.

У підрозділі 3.3. «Правове становище акціонерного товариства, контрольний пакет акцій якого належить державі» досліджені проблеми діяльності корпоративних підприємств, у яких державі належить контрольний пакет акцій. Такі проблеми обумовлені наявністю в недержавного міноритарного учасника/учасників, і до них відноситься, зокрема, забезпечення кворуму на загальних зборах товариства; проблема збереження розміру державної частки в статутному капіталі товариства.

Обґрунтована необхідність законодавчого закріплення норми, згідно з якою загальні збори державного акціонерного товариства мають кворум за умови реєстрації для участі у них акціонерів, які сукупно є власниками більш як 50 відсотків голосуючих акцій.

Доведена неефективність закріпленої у чинному законодавстві України моделі викупу акцій додаткових емісій виключно за бюджетні кошти. Основним джерелом для викупу акцій додаткових емісій повинні виступати власні кошти державних акціонерних товариств. При цьому наявність таких коштів має бути критерієм прийняття рішення при голосуванні представниками держави за проведення додаткової емісії.

У підрозділі 3.4. «Правове становище державних (національних) акціонерних компаній» досліджені ознаки цих специфічних суб’єктів, що зводяться до такого: відсутня загальна нормативна підстава створення ДАК (НАК); особи засновника та акціонера ДАК (НАК) формально не співпадають; майно ДАК (НАК) формувалося шляхом передачі до їх статутних капіталів майна державних підприємств (організацій) та акцій корпоратизованих підприємств цілої галузі (підгалузі) економіки; ДАК (НАК) поєднують функції суб’єкта господарювання та суб’єкта управління об’єктами державної власності.

Дисертанткою сформульовано визначення державної (національної) акціонерної компанії як акціонерного товариства, яке створюється за рішенням Кабінету Міністрів України шляхом передачі до його статутного капіталу акцій (часток), майна державних підприємств, перебуває під контролем держави, поєднує функції суб’єкта господарювання та суб’єкта управління об’єктами державної власності з метою розв’язання найважливіших економічних і соціальних завдань, забезпечення збалансованого розвитку відповідних галузей (сфер) економіки.

В роботі пропонується законодавчо закріпити норму про те, що належні державі акції (частки у статутному капіталі) господарських товариств (підприємств), а також інше майно, визначене статутом ДАК (НАК), належать ДАК (НАК) на праві господарського відання. Крім того, обґрунтована необхідність законодавчого визначення переліку обмежень правомочності розпорядження об’єктами права господарського відання.

З урахуванням істотної специфіки ДАК (НАК) порівняно з державними холдинговими компаніями доведена недоцільність їх реорганізації у державні холдингові компанії. Також запропоновано передбачити у проекті Закону України «Про державні акціонерні товариства» окремий розділ, присвячений особливостям створення та функціонування державних (національних) акціонерних компаній.