НАЦІОНАЛЬНЕ ПРАВО В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ (ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ)

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, вказано на її зв’язок з науковими програмами, планами, охарактеризовано основні методи дослідження. Визначено мету, завдання, об’єкт і предмет, сформульовано положення, що містять наукову новизну, висвітлено практичне значення отриманих результатів, наведено дані про апробацію отриманих результатів.

Перший розділ „Трансформація теорії права під впливом глобалізаційних процесів” складається із трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1 „Теоретико-методологічні та історіографічні засади дослідження” здійснено аналіз методологічної бази, а також запропоновано наступну періодизацію еволюції глобалізації правової сфери:

1.Мондіалізація – етап розвитку глобалізації, що охоплює історію суспільного розвитку з найдавніших часів і до кінця ХІХ століття, період розширення світогляду людства, перехід спілкування за межі кордонів національних держав, пізнання світу людством. В рамках даного періоду доцільно виокремити наступні етапи, які мали суттєве значення для глобалізаційних процесів: 1) виникнення та розвиток права стародавніх цивілізацій; 2) ХІV – ХV ст. – період розширення кордонів світового спілкування; 3) ХVІ – ХVІІІ століття – осмислення необхідності єднання народів з метою припинення та попередження воєнних конфліктів, встановлення миру; 4) ХІХ – початок ХХ ст. – період становлення капіталістичних відносин, а також становлення індивідуальних прав та свобод, розвиток концепцій ліберальної держави, теорії природного права, зародження соціалістичних теорій.

2.        Виникнення глобальних конфліктів – 1914 – 1940-ві роки. Саме світові війни є реальним показником глобалізації суспільних відносин та, звичайно, важливої ролі права у врегулюванні конфліктів та недопущенні воєнних дій. Протягом цього ж періоду формується також соціалістичне право, що призводить в подальшому до нової світобудови – „біполярного світу”.

3.        Глобальна гуманізація права 1950-1960-ті роки – період з яким власне пов'язують розвиток сучасних глобалізаційних процесів,став поштовхом для подальшого поглиблення взаємодії та співробітництва держав у світі для вирішення нагальних світових проблем.

4.        Період усвідомлення та теоретичного осмислення глобалізації 60-ті – 80-ті роки – осмислення глобальних проблем, яким раніше не приділяли достатньо уваги (екологічні, енергетичні та інші проблеми світового масштабу),  створення у квітні 1968 року Римського клубу.

5.        Сучасний етап розвитку правової глобалізації, який характеризується наступними особливостями: а) перебудова біполярного світу; б) трансформація соціальних цінностей, розповсюдження ідеї настання епохи постмодерну, яку пов’язують із глобалізацією; в) зростання темпів глобалізації, з одного боку, з іншого – інтенсифікація процесів локалізації, відособлення, диференціації умов існування населення як різних країн, так і в межах однієї держави.

У підрозділі 1.2 „Поняття, сутність та правові ознаки глобалізації” знайшли відображення позиції дисертанта стосовно сутності глобалізації та її впливу на право. У рамках даного підрозділу запропоновано визначення понять, що відображають сутність досліджуваного явища, а також визначені основні правові ознаки глобалізації.

Виокремлено основні види правової глобалізації: 1) міждержавна правова глобалізація – процес врегулювання взаємовідносин між державами, між державами та міжнародними організаціями тощо, тобто має на меті врегулювання міжнародних відносин. 2) галузева правова глобалізація є процесом врегулювання на наддержавному рівні певних груп суспільних відносин. Галузеву правову глобалізацію, в свою чергу, пропонується класифікувати на фінансово-правову, екологічно-правову, інформаційно-правову, гуманітарно-правову. Окремо виділяється глобалізація у сфері забезпечення прав людини, що сприяє стандартизації цього напряму та забезпечує право на захист людиною своїх прав як на рівні держави, так і на міжнародному рівні. При цьому даний перелік підвидів правової глобалізації не є вичерпним, існують й інші види, яких можна виділити надзвичайно багато, наприклад, глобалізація у сфері космічного права, авторського права, морського права тощо.

Правові ознаки глобалізації – це притаманні їй риси, які характеризують процеси глобалізації у аспекті їх впливу на правові інститути. Такими ознаками є: 1) поширюється на правовідносини, що мають світове значення, або на правовідносини, які обумовлені загальносвітовими процесами або явищами; 2) сприяє уніфікації, стандартизації норм права, створенню єдиного правового простору; 3) сприяє зближенню національних правових систем.

У підрозділі 1.3 „Вплив глобалістики на теорію права” висвітлюється бачення глобалістики як самостійної міждисциплінарної науки та розкривається взаємозв’язок глобалістики (насамперед – правової) із теорією права.

Виокремлено основні ознаки, які свідчать про те, що глобалістика є самостійною наукою: - має власний об’єкт, предмет та методи дослідження; - має власний поняттєво-категоріальний апарат; - знаходить своє вираження у численних наукових дослідженнях.

Глобалістика – це інтегральна, міждисциплінарна наука, спрямована на дослідження загальних та специфічних закономірностей трансформації світу, світових зв’язків, усіх сфер суспільного життя під впливом глобалізаційних процесів, а також причин, умов та наслідків виникнення, розвитку та існування глобалізації.

Спільними рисами правової глобалістики та теорії права є: 1) і правова глобалістика, і теорія права спрямовані на дослідження різноманітних правових інститутів, права як такого; 2) спрямовані на прогнозування, моделювання майбутнього розвитку права; 3) спрямовані на виявлення та дослідження найважливіших сфер суспільного життя, які потребують правового регулювання, тощо.

Проте між даними галузями наукових знань існують і суттєві відмінності: 1) об’єктом дослідження теорії права є безпосередньо право, правової глобалістики – процеси глобалізації в правовій сфері; 2) теорія права досліджує право від моменту утворення, на різних етапах його розвитку, глобалістика досліджує його тільки в умовах глобалізації; 3) правова глобалістика тісно пов’язана з іншими видами глобалістики і тому розглядає глобалізацію правової сфери суспільного життя як частину цілісної системи, теорія права є більш відокремленою наукою і розглядає, в основному, державно-правові явища.

Другий розділ „ Модернізація правових інститутів в умовах глобалізації” складається із трьох підрозділів.

Підрозділ 2.1 „Співвідношення національного і міжнародного права: сучасний погляд” присвячено формуванню цілісного уявлення про сучасне право та визначенню взаємовпливу міжнародного та національного права.

Право – це специфічний регулятор суспільних відносин, що створюється суспільством в процесі життєдіяльності з метою забезпечення індивідуальних, групових та загальних інтересів, спрямований на врегулювання соціальних конфліктів та забезпечується за допомогою встановлення відповідальності за його порушення.

Попри констатацію примату норм міжнародного права, пропонується розглянути також форми та способи впливу національного права на міжнародне.

Форм впливу національного права на міжнародне – це механізми застосування внутрішньодержавних правових норм у нормах міжнародного права. Можна виділити три форми такого впливу: 1) обрання за основу норми національного права, що регулює питання, які за своєю суттю є регуляторами міжнародних відносин, тобто питання, що регулюють зовнішньополітичну діяльність держави; 2) трансформація у міжнародне право певних принципів права національного щодо регулювання найважливіших сфер суспільного життя; 3) вплив національної судової практики (це стосується, в першу чергу, країн з англосаксонською системою права). Переважно судова практика може застосовуватись з питань, які регулюють ті ж питання, що передбачені двома першими формами

Способи впливу національних правових норм на норми міжнародного права – це основні механізми впровадження положень, що містяться у законодавстві окремої держави, до норм міжнародного права. До таких способів вважаємо за доцільне віднести: 1) трансформацію – процес перетворення норм національного права на норми міжнародні; 2) адаптацію – пристосування норм міжнародного права до законодавчих баз країн, що приймають участь у створенні міжнародно-правових норм.

У підрозділі 2.2 „Взаємозв’язок права, економіки та політики в умовах глобалізації” аналізуються питання посилення взаємозв’язків між зазначеними явищами. Наприклад, визначено, що основними проявами взаємодії права та економіки в умовах глобалізації є наступні:

1)     у сфері реалізації економічної функції держави – право відіграє значну роль і проявляється як у правових, так і в організаційних формах здійснення економічної функції держави (зокрема, право закріплює існуючі економічні відносини, стимулює виникнення нових, охороняє такі відносини);

2)     безумовно, вплив на право здійснюють міжнародні фінансові організації, передусім ті, учасником яких є держава. Зокрема, сьогодні активно розвивається міжнародне економічне право, яке формується шляхом укладання дво- та багасторонніх міждержавних угод;

3)      міжнародні неурядові організації економічного характеру також впливають на міжнародне економічне право. Зокрема, вони являють собою один з регулюючих механізмів розвитку, оскільки, прямо чи опосередковано, беруть участь у процесі створення норм права. Така участь може набувати різних форм та проявляється в основному через механізм консультацій.

У підрозділі 2.3 „Еволюція прав людини під впливом процесів глобалізації” розглядається глобалізація у сфері забезпечення прав людини як підвид галузевої глобалізації та визначається, що даний вид глобалізації сприяє стандартизації у вказаній сфері та забезпечує право на захист людиною своїх прав як на рівні держави, так і на міжнародному та загальносвітовому рівні.

Основною тенденцією глобалізації у вказаній сфері на сьогодні є універсалізація прав людини – процес нормативного закріплення на національному рівні встановлених на міжнародному та загальносвітовому рівнях єдиних стандартів прав людини, а також запровадження універсальних механізмів їх реалізації, забезпечення та захисту.

Разом з тим, поряд із універсалізацією, сьогодні спостерігається тенденція до регіоналізації в галузі прав людини, тобто процесу створення стандартів та контрольних механізмів захисту прав людини відповідно до традицій та культури регіональних утворень. Однак, слід підкреслити, що регіоналізацію можна розглядати як один із етапів універсалізації.

Третій  розділ „Значення глобалізаційних процесів для права України” складається із трьох підрозділів.

У підрозділі 3.1 „Правова система України (традиції та сучасний стан)” акцентується увага на нетотожності понять „право” та „правова система”. Визначено випадки, коли є неможливим взаємозамінність вказаних термінів: 1) у визначеннях – коли мова йде про чітке формулювання  ознак та відмінностей певного правового явища та неприпустимим є неоднозначне тлумачення використаних термінів; 2) у порівняльних дослідженнях – коли потрібно визначити що саме порівнюється, окреслити межі дослідження; 3) у випадках, коли потрібно дати чітке уявлення про правову сферу життя певного суспільства – недостатньо використовувати термін „право”, адже він не відображає усю повноту об’єкту дослідження тощо.

Здійснено класифікацію елементів правової системи на статичні та динамічні, проте відмічено, що такий поділ є умовним. Статичні елементи не є незмінними, вони також модернізуються відповідно до розвитку суспільства. Головною відмінністю статичних елементів від динамічних є те, що вони змінюються в результаті суб’єктивного впливу (законодавця, органа, уповноваженого на прийняття певних рішень) та з дотриманням певної процедури. Динамічні елементи змінюються об’єктивно, внаслідок змін у суспільстві, в регіоні, у світі та не завжди відповідно до волі суб’єктів права. Разом з тим, перетворення, що відбуваються всередині динамічних складових, не завжди одразу помітні.

У підрозділі 2.2 „Вплив глобалізації на систему права України” розкрито поняття системи права та зосереджено увагу на її структурі. Зокрема, відзначено, що первинним її компонентом вважається норма права. При цьому наголошується, що традиційне сприйняття норми права як загальнообов’язкового правила поведінки, що встановлене (санкціоноване), охороняється та забезпечується державою, сьогодні є не зовсім повним. Тому пропонується норму права в цілому, без прив’язки до конкретної держави, визначити як загальнообов’язкове правило поведінки, встановлене компетентним органом (у межах його компетенції), спрямоване на врегулювання певного кола суспільних відносин, та належним чином забезпечене.

Сучасний етап розвитку правової думки, що стосується визначення структури системи права, характеризується наступними особливостями: 1) кожна галузь права має свій особливий предмет правового регулювання, який є основним критерієм об’єднання правових норм у галузі, а також особливий метод правового регулювання, який є додатковим критерієм та може бути спільним для кількох галузей права; 2) вихідною характеристикою галузі права сьогодні вважається предмет правового регулювання. Метод правового регулювання вважається допоміжною характеристикою для визначення галузі права. Разом з тим, за допомогою методу правового регулювання визначаються підгалузі та інститути права; 3) кожен елемент системи права внаслідок взаємопов'язаності та узгодженості з іншими елементами функціонує як єдине ціле, а будь-який окремо взятий її елемент не може проявити свої якості і функції, які він виявляє в єдиній системі права; 4) окрім поділу норм права на галузі та інститути, традиційно систему права поділяють на великі підсистеми (правові спільності)

У підрозділі 2.3 „Трансформація правової свідомості та правової культури  в Україні як наслідок глобалізаційних процесів” зосереджено увагу на загальних елементах правової культури. Основними з них є: 1) правову свідомість, наявність якої у складі правової культури є беззаперечною; 2) стан законності та правопорядку; 3) рівень розвитку системи права та системи законодавства; 4) стан правозастосовчої діяльності (що здійснюється уповноваженими органами та посадовими особами) та дотримання правових норм (усіма суб’єктами правовідносин).

Окрему увагу зосереджено на правовій акультурації та визначено, що вона стосується всіх аспектів правового життя суспільства та найбільш яскравим є поширення й утвердження у різних правових системах ідеї прав людини, системи їх гарантій та захисту.

Процес правової акультурації на початку третього тисячоліття набуває особливої гостроти й актуальності, стимулюється стрімким зростанням і поширенням економічних, політичних, інформаційних, соціальних, духовних процесів.

Першочерговими завданнями для України в умовах правової акультурації є подолання деформацій правової свідомості, а також вироблення та впровадження єдиної державної ідеології.