ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ СТРАТЕГІЇ РЕСУРСОЗБЕРЕЖЕННЯ У РЕГІОНАЛЬНИХ ЕКОНОМІЧНИХ СИСТЕМАХ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, розкрито зв'язок роботи із науковими програмами, планами, темами, визначено об'єкт, предмет і методи дослідження, наукову новизну і практичне значення отриманих результатів.

У першому розділі «Теоретичні засади ресурсозбереження в регіональних економічних системах» розкрито соціально-економічні ознаки парадигми ресурсозбереження, визначено складові ресурсозбереження регіональних економічних систем та проаналізовано світовий досвід управління процесом ресурсозбереження.

Світовий досвід управління процесом ресурсозбереження на сучасному етапі розвитку економіки вказує на необхідність пошуку нового ресурсозберігаючого комплексного соціально та економічно обґрунтованого підходу до стратегії ресурсозбереження. Так, обсяг матеріальних витрат економічної діяльності кожні 15 років зростає у 2–2,5 раза. За експертними оцінками, до 2015 року споживання сировини і матеріалів у 3–4 рази перевищить усю попередню історію індустріального розвитку. Втім, загальні оцінки свідчать про те, що зниження сировинних витрат на одиницю продукції у 2–3, а по окремих видах ресурсів – у 6 разів дешевше, ніж збільшення видобутку ресурсів. В Україні ресурсозбереження як основний напрям підвищення національного господарства поступово займає ключове місце. Проте для впевненого сприйняття цього концептуального підходу  у вигляді домінуючого фактору необхідно суттєво покращити саме теоретико-методологічні засади впровадження прогресивних ідей та концепцій у практичну площину економічної діяльності.

Проведене в дисертаційній роботі вивчення проблеми показує, що сьогодні склалося кілька методичних підходів до ресурсозбереження. Перший заснований на розумінні ресурсозбереження як тенденції дбайливого ставлення до природних ресурсів, тобто передбачає діяльність із збереження природних ресурсів. Другий пов'язаний з економією будь-яких видів ресурсів, що забезпечують життєдіяльність людини, тобто передбачається трактування поняття заощадження не від категорії збереження, а від категорії економія. Третій підхід полягає в тому, що ресурсозбереження концентрує увагу на енерговитратах. Наведені вище визначення поняття ресурсозбереження віддають перевагу тому чи іншому аспекту, не розглядаючи ресурсозбереження як складну, комплексну економічну категорію.

Крім того, оцінюючи масштаби і технологічні особливості використання сировинних ресурсів, динаміку утворення й накопичення відходів та їхнього впливу на навколишнє середовище, доведено що проблема повинна вирішуватися комплексно, у прив’язці до простору, в якому ведеться господарська діяльність. При цьому найбільш гострим методологічним питанням стає визначення шляхів поєднання економічних пріоритетів виробництва із екологічними та соціальними орієнтаціями розвитку.  В даному випадку в дисертації запропоновано ресурсозбереження розглядати в контексті визначення нової парадигми регіональних економічних систем. Авторське тлумачення регіональної економічної системи сформовано на базі сучасних уявлень про регіон, наданих, зокрема, академіком Гранбергом О. Г., і визначає цю категорію як квазікорпорацію у вигляді сукупності регіональних суб’єктів економічної діяльності, що функціонують на засадах забезпечення балансу інтересів суспільства, бізнесу та влади щодо ефективної організації регіонального простору. Відповідно до загальної схеми організації ресурсозбереження в регіональній  економічній системі (рис. 1) визначальним фактором ресурсозбереження стають соціально-економічні відносини, що складаються в рамках регіональних економічних систем, які задають режим функціонування економічної діяльності регіону та визначають засоби досягнення гармонії у відносинах людини і природи певного територіального простору.

Соціально-економічні ознаки ресурсозбереження визначаються в даному разі як сукупність науково обґрунтованих і сформульованих принципів, завдань і цілеспрямованих дій регіональних суб’єктів господарювання, включаючи не тільки владні та громадські організації, а й окремих громадян. Запропонований  у дисертації напрям досліджень показує, що ресурсозбереження повинно формуватися на стратегії визначення потоків ресурсозбереження, яка відображає множину та особливості їх формування в регіонах. Визначено три основних типи ресурсозбереження.