МЕТОДОЛОГІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІАГНОСТИКИ ТА ПОДОЛАННЯ КРИЗИ В ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА



Название:
МЕТОДОЛОГІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІАГНОСТИКИ ТА ПОДОЛАННЯ КРИЗИ В ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

 

Розділ 1. Теоретичні основи антикризової діяльності промислового підприємства. Криза в діяльності підприємства є досить розповсюдженим та практично неминучим станом підприємства. Тлумачення кризи в діяльності підприємства має негативний відтінок, і тому  виникло та набуло актуальності антикризове управління підприємством. В останніх наукових дослідженнях криза в діяльності підприємства сприймається як можливість для реалізації позитивних змін, а  питання антикризового управління підприємством продовжують вирішуватися за умов неповної дослідженості об’єкта управління – кризи в діяльності підприємства.

Опрацювання положень теорії економічних криз, теорії економічних циклів щодо українських підприємств слід визнати особливо актуальним. Ця актуальність зумовлена таким.

Українські підприємства мало знайомі з поняттям кризи, оскільки працюють в умовах ринкової економіки вельми нетривалий час. Відсутність досвіду та навичок у більшості керівників вітчизняних підприємств щодо управління підприємством в умовах кризи підсилюється складною економічною ситуацією в державі, яка присутня майже всі роки існування в  економіці ринкових відносин. Її основними рисами прийнято вважати нестабільність нормативно-правової бази господарювання, особливо фіскальної політики держави; довготривалість та низьку результативність реформи економічних інститутів; дефіцит ресурсів та соціальні обмеження структурної перебудови економіки; нерозвиненість ринкових механізмів саморегуляції економічних процесів; від­сутність визначеності щодо характеру ринкової економіки та засобів її побудови; деформована монополіями та державним регулюванням система цін; часткова втрата керованості макроекономічними процесами.

Найбільш негативно на функціонування підприємств впливають три особливості перехідної економіки України: асоціальний тип трансформації економіки; зміни у формах власності, що не відповідають сучасним світовим тенденціям та принципу соціальної справедливості; неефективна трансформація механізму розподілу ресурсів.

На мікрорівні існує певний набір загальних для теперішнього стану економіки чинників, спільний вплив яких може викликати кризи в діяльності підприємств, навіть якщо національна економіка або галузь перебувають на інший стадії економічного циклу. Серед таких чинників фахівці з антикризового управління називають дефіцит власного обігового капіталу; низький рівень техніки, технології та організації виробництва, що призводить до низької ефективності використання виробничих ресурсів підприємства та зростання собівартості продукції; понаднормативні залишки незавершеного будівництва та виробництва і виробничих запасів, що уповільнює оборотність капіталу і сприяє його дефіциту; фінансові проблеми у споживачів продукції підприємства, що може призвести до вимушених позик, спрямованих не на розвиток виробництва, а на покриття дефіциту обігового капіталу; низький рівень організації маркетингової політики; залучення позикових коштів на невигідних умовах, що погіршує фінансове становище підприємства; швидке неконтрольоване розширення господарської діяльності, що призводить до непропорційного обсягам збуту зростання запасів, витрат та дебіторської заборгованості.

Сучасні наукові розробки з проблематики кризи представлені переважно положеннями антикризового управління підприємством, більшість з яких є адаптацією зарубіжних розробок щодо подолання кризи в діяльності підприємства. В управлінській літературі дуже обмежені публікації щодо кризи в діяльності підприємства та з антикризового управління підприємством. На початку ХХІ ст. темпи економічних процесів та рівень конкуренції у світовій економіці зросли настільки, що антикризове управління вже не може ліквідувати наслідки кризи, якщо невідомі її характеристики, особливості, масштаб та глибина. Але ж наслідки кризи можуть виявитись настільки негативними, що акцент антикризового управління зміщується із запобігання кризам на антикризову діяльність в цілому.

Через визнання  циклічності формою руху будь-якої системи в економічній науці наприкінці ХХ ст. визнано, що вона властива і системі підприємства. Криза в діяльності підприємства є досить розповсюдженим та практично неминучим станом, прояви кризи є іманентними розвитку і не є лише наслідками помилок чи несприятливих обставин. Криза є невід’ємним атрибутом процесу розвитку підприємства і супроводжує перехід від однієї до іншої фази цього розвитку. Прояви та наслідки кризи не є однозначно негативними, вони також містять можливість для реалізації позитивних змін, тому управління підприємством має враховувати ці аспекти з метою мінімізації негативних наслідків кризи шляхом нейтралізації, адаптації або проведення певних змін.

У сучасних публікаціях з дослідження кризи в діяльності підприємства найчастіше вважається, що криза виникає під впливом сукупності чинників зовнішнього та внутрішнього середовища, збігу обставин тощо. Але через існування і постійний прояв суперечності між основними процесами, що відбуваються на підприємстві, складають основу його діяльності і відображають її основні тенденції – функціонування та розвиток, – виникає циклічна тенденція розвитку підприємства, проявом якої у його діяльності є періодичне настання кризи. Такий висновок, що зроблений попередніми дослідниками кризи, примушує інакше поглянути на природу кризи в діяльності підприємства.

Про нестійкість наукових уявлень про кризу в діяльності підприємства свідчать різні тлумачення поняття кризи у вітчизняній та зарубіжній літературі. Термін "криза" в сучасній економічній літературі щодо діяльності підприємства використовують для позначення різноманітних за масштабом та глибиною перешкод у діяльності підприємства, порушень у виконанні його функцій, відхилянь від нормального стану підсистем підприємства, які мають різні наслідки. Кризу в діяльності підприємства найчастіше ідентифікують з його фінансовим станом, незадовільність якого є наслідком розбалансованості фінансової діяльності. Можливо, це пояснюється тим, що дана проблема порівняно недавно стала ретельно вивчатися, і тому понятійно-категоріальний апарат ще остаточно не сформувався.

Не можна вважати завершеними і дослідження питання упорядкування кризи в діяльності підприємства. Подані в науковій літературі класифікації підтверджують відсутність єдиної думки щодо сутності кризи в діяльності підприємства. А це, в свою чергу, свідчить, що кризологія як наука знаходиться на етапі свого становлення, якщо застосувати до наукового напряму понятійно-категоріальний апарат теорії циклічності.

Визнання кризи в діяльності підприємства в ринковій системі господарювання зумовило появу антикризового управління підприємством, розуміння призначення та змісту якого пройшло тривалу еволюцію, що триває і дотепер. Лише до цього часу визнано, що антикризове управління є підсистемою управління підприємством, що формується на загальних засадах менеджменту підприємства, функціонує постійно, навіть у сприятливі для діяльності підприємства часи, має системний характер і реалізується з використанням певних принципів та спеціального інструментарію. Тому можна говорити про перебування парадигми антикризового управління підприємством та його основних концептів на етапі становлення.

Серед аспектів проблеми кризи в діяльності підприємства окремо слід зазначити діагностику кризи в діяльності підприємства. Її результати мають сприяти своєчасному виявленню кризи в діяльності підприємства і є основою прийняття та реалізації рішень в антикризовому управлінні. Для коректної діагностики кризи в діяльності підприємства необхідно враховувати вплив значної кількості внутрішніх та зовнішніх чинників, циклічний характер розвитку самої кризи та форми її прояву в діяльності підприємства, а також виходити з природи кризи, погляди на яку ще остаточно не сформувалися. Положення теорії життєвих циклів підприємства надають змогу завчасно виявляти певні точки життєвого циклу кризи в діяльності підприємства та зосереджуватись на її подоланні, зменшуючи наслідки кризових явищ, попереджуючи їх переростання у кризові ситуації та повномасштабні кризи.

Розділ 2. Управління персоналом та інновації як підґрунтя антикризової діяльності підприємства. Головною опорою антикризової діяльності підприємства є персонал, дії якого одночасно можуть сприяти виникненню кризи в діяльності підприємства.

Незважаючи на високий рівень безробіття в Україні (9,4% населення працездатного віку), підприємства відчувають дефіцит робочої сили, особливо це стосується кваліфікованих спеціалістів як робочих спеціальностей, так і управлінських кадрів. Тому в роботі проаналізовано стан ринку праці в Україні та тенденції його розвитку, за результатами чого  зроблено такі висновки.

Сучасний стан ринку праці України характеризується масштабними структурними і динамічними змінами, які супроводжуються посиленням конкурентної боротьби підприємств за залучення кваліфікованого персоналу, формуванням нових вимог до персоналу з боку працедавців. Сучасні тенденції розвитку ринку значною мірою визначають вплив світової фінансово-економічної кризи: підприємства обмежені вимогами економії бюджету, у тому числі й на оплату праці. Багато підприємств "заморозили" набір нових працівників, скоротили витрати на навчання персоналу, зменшили і продовжують зменшувати додаткові виплати, проводять скорочення штату. Вивчення тенденцій дозволило встановити, що ринок праці з ринку здобувача перетворився на ринок працедавця, що зумовило набагато більш жорсткі вимоги до здобувачів вакансій, а також стабілізацію рівнів оплати праці найманих працівників.  

Сучасному стану ринку праці в Україні притаманні суперечливі явища, які визначають спроможність та здатність підприємств виступати активними учасниками ринку праці, здійснювати співпрацю з іншими його суб’єктами. Так, останнім часом на ринку праці в Україні існує надлишок робочої сили, пропозиція робочої сили значно перевищує потребу підприємств у працівниках, навантаження на одне вільне робоче місце (посаду) становить понад 50 осіб. І при цьому спостерігається загальний "голод професіоналів", проте пов’язаний із структурними змінами ринку праці та структурою вимог працедавців до рівня освіти, спеціальності, стажу, віку, загального рівня навичок та знань працівників, тобто попит на робочу силу стосується не усієї кількості незайнятих. Досліджені тенденції розвитку ринку праці в Україні дозволили визначити основні умови формування та розвитку персоналу підприємств в умовах кризи, шляхи та вартість залучення персоналу, умови взаємодії підприємства із суб’єктами ринку праці, що виступає підставою встановлення основних напрямів управління персоналом в антикризовій діяльності підприємства.

Управління персоналом в антикризовій діяльності підприємства передбачає формування нових форм і методів кадрової роботи. Головним інструментом управління персоналом в антикризовій діяльності підприємства має стати концепція гармонізації інтересів держави, підприємства та працівника, яка передбачає необхідність сприятливого поєднання цілей для найбільш ефективного задоволення потреб кожного суб’єкта відносин. Цілі, завдання і напрями антикризового управління персоналом підприємства відображаються в антикризовій стратегії управління персоналом підприємства, одним з головних завдань якої є збереження висококваліфікованих професіоналів.

Особливого значення в умовах кризи набуває мотивація персоналу, зокрема до творчої праці. За умов кризи в мотивації як системі відбулися негативні структурні зміни: вищі потреби відійшли на другий план, а поведінкою більшості працівників управляють нижчі потреби, тобто мотивація персоналу зводиться до вибору та збереження місця роботи, а не до високої активності і продуктивності праці при достатньому рівні заробітної плати. Сучасні працедавці зазвичай не приділяють мотивації достатньої уваги, проте такий підхід є деструктивним не тільки для найбільш висококваліфікованих і компетентних працівників, але й для усього колективу підприємства, який швидко деградує, втрачає гнучкість та здатність до розвитку.

Дослідження загальних підходів до антикризового управління персоналом підприємства, а також відповідного алгоритму дозволило сформувати послідовність управління персоналом в антикризовій діяльності підприємства, що надає можливість сформувати напрями управління персоналом в умовах кризи відповідно до цілей та завдань антикризової стратегії підприємства, розробити локальні політики управління персоналом, зміцнити взаємодію між основними напрямами бізнесу та підрозділами підприємства.

За умов кризи в діяльності підприємства ключовим чинником успіху, якщо не єдиним засобом виживання, стає інноваційна діяльність. Вона має носити превентивний характер. З одного боку, криза значно ускладнює, якщо не унеможливлює діяльність підприємства, що пов’язано із дефіцитом фінансових ресурсів, але з іншого боку, саме криза сприяє розвитку інноваційної діяльності через активізацію можливостей підприємства, здатностей пошуку нових рішень, нових способів та шляхів розвитку в складних умовах. В умовах кризи основне значення інновацій полягає у сприянні процесам оновлення підприємства. Тому у роботі визначено ключові принципи інноваційної діяльності підприємства в умовах кризи, які покладено в основу розробленої моделі антикризового управління інноваційною діяльністю підприємства (рис. 1). Її головним елементом є персонал підприємства, його особисті властивості та цінності, інноваційна поведінка, тобто здатність генерувати та сприймати інновації, освіта, знання.

Інноваційну поведінку людини регулює розвиток інноваційної свідомості, яка є підставою виникнення нового типу працівників – "інноваційного працівника". Такий працівник, що здатний генерувати нові ідеї, має відповідний рівень освіти і знань, якості характеру і цінностей, високий інтелектуальний розвиток, професійну компетентність, різнобічну винахідливість, зараз є дуже затребуваним. Тому розвиток інноваційної свідомості повинен стати основою системи підготовки сучасних фахівців. 

 

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины