У першому розділі «Теоретико-концептуальні основи формування системи фінансового прогнозування в аграрному секторі» розглянуто аналіз генезису ідей і принципів планування як концептуального фундаменту розвитку систем фінансового прогнозування, проблеми концептуального узгодження функцій фінансового планування і фінансового прогнозування; досліджується можливість проекції досвіду планового регулювання економічних процесів в ідею формування системи фінансового прогнозування.
Багатоаспектна сутність поняття «фінансове прогнозування», широко поширеного у міжнародній практиці, у загальному, полягає у передбаченні можливих варіантів розвитку бізнес-процесів на основі базових фінансових моделей. У вітчизняній практиці вищенаведена конфігурація понятійних компонентів ще не набула чітких дефінітивних характеристик, здебільшого внаслідок відсутності теоретико-методологічного підґрунтя для порівняння множини народжуваних парадигм, приміром таких як: фінансове прогнозування в аграрному секторі або формування системи фінансового прогнозування на тлі взаємоузгодження відповідних макро- та мікроекономічних процесів. У зарубіжній та вітчизняній літературі допоки домінують погляди, згідно яким фінансове прогнозування – це сукупність засобів та методів передбачення дохідності спекулятивного капіталу на фінансових ринках. По-перше, цьому сприяє спрощення інструментарію прогностичних досліджень, результат яких вбачається у побудові уніфікованих економетричних моделей; а по-друге, дається взнаки іманентна сучасним економічним дослідженням монетаристична спрямованість. Звідси, проблеми фінансового прогнозування у реальному секторі економіки апріорі стають контрадикцією для дискусій та наукової полеміки.
Доведено, що задачами фінансового прогнозування є не тільки визначення обсягів, джерел формування, способів розміщення фінансових ресурсів у прогнозованому періоді, але й здійснення перспективної оцінки численних варіантів, сценаріїв розвитку фінансової діяльності за умов впливу факторів ризику та невизначеності. Причому наявна прогнозна інформація, вироблена на основі традиційних кількісних методів – відтворенні майбутнього як продовженні минулих тенденцій без урахування гіпотези про принципову зміну предметної області прогнозування – визнається вже недостатньою для розробки фінансових прогнозів. Доведено, що концептуальна диференціація фінансового прогнозування і фінансового планування лежить у площині розрізненості та масштабі функцій цих відносно самостійних етапів процесу управління. По-друге, їх розрізнює фактор часу, адже прогноз охоплює більший його проміжок, а інтервал прогнозування обирається так, щоб можна було оцінити доцільність того чи іншого планового рішення у перспективі. Якщо головною функцією прогнозування є зниження невизначеності майбутнього, то план варто розглядати як систему обмежень, що виділяє область припустимих рішень та допускає можливість оптимізації фінансової діяльності підприємства. Без сумніву, прогноз має передувати складанню та затвердженню фінансових планів, він також визначає імовірнісні напрямки розвитку господарюючого суб’єкту.
У дисертації сформульовано задачу системного прогнозування у контексті необхідності забезпечення організаційної та інформаційної взаємодії підсистем планування і прогнозування у єдиному відтворювальному циклі реалізації їх функцій. Процес відтворення зображений у дескриптивних і нормативних функціях: перші описують процес прогнозування як концептуальний, аналітичний і пошуковий напрямок дослідження; інші відображують управляючий, регулюючий та орієнтуючий характер процесу планування. Показана тенденція до спрощення процесу прогнозування і планування на концептуальному рівні всіх рівнів господарювання, зокрема наводяться такі причини як: суспільна дезінтеграція (звуження суспільного простору буття і надмірна індивідуалізація господарської діяльності), зниження колективної відповідальності за невиконання поставлених задач (втрата спільності господарських цілей; план стає заручником безсистемного комерційного розрахунку), втрата поняття «системності» (у сфері державного фінансового управління план і прогноз слугують збагаченню невеликої кількості посвячених учасників, а у сфері бізнесу високо індивідуалізована цінність план-прогнозного дослідження антагоністично протистоїть єдності із суспільними потребами).
У рамках здійсненого у роботі історико-економічного аналізу ідей і принципів планування (у контексті західних совєтологічних досліджень (періоду 1946-1990 рр.), розвитку економіко-математичних досліджень в радянському плануванні (періодів 1917-1946 рр., 1953-1990 рр.), і сучасних теорій регулювання економіки (1991-2010 рр.)) встановлено, що складність інтеграції планових і прогнозних досліджень цілком відповідає існуючим протиріччям і між концепціями планомірного пропорційного розвитку народного господарства і економічними законами ринкового господарства. Очевидно, що використання прогнозів у фінансовому плануванні має базуватися у концепті єдиного процесу «прогноз-план». Тоді весь методичний апарат прогнозування зорієнтується на роботу у системі фінансового планування та управління перспективним розвитком. Доведено, що розробці проектів типу системи інтегрованого фінансового прогнозування в аграрному секторі має передувати впровадження моделей консолідації макро- і мікроекономічного прогнозування. Головними перепонами у реалізації цієї фундаментальної концепції в аграрному секторі є низький рівень соціального партнерства і довіри до владних органів, внутрішня корупційна лояльність у системі державного фінансового управління і значні масштаби тіньового сектору.
У другому розділі «Методологічні основи формування системи фінансового прогнозування в аграрному секторі» викладено проблеми методологічного аналізу функцій фінансового прогнозування у системі управління фінансами підприємств агарного сектору економіки, методологічні основи прогнозування модифікаційних факторів у фінансових підсистемах аграрного сектору; здійснено оптимальне комплексування методів оцінки багатофакторного ризику у системі фінансового прогнозування.
Стохастична природа факторів сільськогосподарського виробництва, тривала аграрна криза вимагають нових підходів в області розробки інструментів і методів ефективного управління фінансами в аграрному секторі. Формування інтегрованої системи фінансового прогнозування в аграрному секторі, спрямованої на розробку консолідованої фінансової стратегії суб’єктів системи, передбачає спільність їх організаційних підсистем. Такою підпорядкованою підсистемою в інтегрованій базі прийняття фінансових рішень виступає фінансова система суб’єкта системи прогнозування (до потенційних учасників системи фінансового прогнозування пропонується віднести: сільськогосподарські підприємства, фермерські господарства, господарства населення, інформаційно-консультаційні служби, кредитно-фінансові установи, страхові компанії, органи державного управління у галузі, науково-дослідні установи). Функціональній фінансовій підсистемі властиві всі системні ознаки, серед яких: гетерогенність, структурованість (фінансова підсистема структурована модулями фінансового планування і бюджетування, модулями управління фінансовими ризиками, оборотним капіталом, залученням фінансових ресурсів); взаємодія частин системи між собою (взаємодія із системами внутрішнього (виробнича, маркетингова, інформаційна субсистеми) та зовнішнього середовища); емерджентність (фінансова система набуває нових якісних характеристик у здатності відображувати результати взаємодії різних функціональних підсистем організації, а також ступінь адаптації підприємства до змін параметрів системи зовнішнього оточуючого середовища).
Фінансову підсистему інтегрованої системи фінансового прогнозування, або фінансову систему суб’єкта, пропонується розглядати у вигляді прогнозуючої моделі, що імітує поведінку суб’єкта у різних умовах прийняття одного з варіантів фінансового рішення (індивідуального та інтегрованого). На основі закономірностей розвитку цілеспрямованих систем доведено, що фінансовий стан спроможний характеризувати ефективність і успішність протікання виробничих, маркетингових, інформаційних процесів на підприємстві, інтегруючи ці знання у концептуальній моделі фінансової системи суб’єкта системи прогнозування. На прикладі аграрного підприємства його фінансову систему визначено як внутрішню підсистему, що представляє собою сукупність засобів управління фінансовим потенціалом, які забезпечують взаємозв’язок між процедурами прийняття управлінських рішень і фінансовими результатами за умов постійних змін параметрів зовнішнього середовища.
Встановлені предметні області фінансового прогнозування, що охоплюють всі сфери управління фінансовою діяльністю підприємства (рис.1). Модулі фінансових підсистем формують локальну транзакційну систему: система управління фінансами підприємства функціонує за рахунок споживання ресурсів інформаційної (інформаційно-генеруючої) та прогнозної (інформаційно-перетворювальної) забезпечувальних систем. У свою чергу, інформаційно-генеруюча система забезпечує реалізацію резервувальної, моніторингової та інформаційної функцій фінансового прогнозування. Відображення даних прогнозного фону – зовнішніх та внутрішніх інформаційних сигналів – здійснює ідентифікацію параметрів ризику та невизначеності, як визначальних факторів для фінансових підсистем.
Обґрунтовується логіка взаємодії системи управління фінансами з інформаційною та прогнозною забезпечувальними системами.
