ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА КОНВЕРГЕНЦІЯ УКРАЇНИ ТА ЄС :

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано її мету, завдання та визначено об’єкт, предмет і методи дослідження, подано характеристику, обґрунтовано наукову новизну, практичне значення одержаних результатів.

У розділі 1 “Методологія дослідження європейської економічної інтеграції” розглянуто особливості європейської інтеграції національних економік, визначено роль та основні напрямки зони вільної торгівлі як передумови поглиблення економічної конвергенції ЄС, узагальнено та розвинуто індикативні рівні оцінювання ефективності інтеграції.

У дисертації проаналізовані особливості еволюцій економічних відносин як у межах Європейського Економічного Співтовариства (ЄЕС) так і сучасного ЄС. Зокрема йдеться про компаративний аналіз римського й амстердамського договорів, які свідчать про якісні зміни, що мали місце в процесі переходу з однієї стадії розвитку до другої. Зокрема відзначається, що в римському договорі основною метою була організація економічного та соціального прогресу шляхом утворення простору без кордонів, посилення економічного та соціального угруповання й утворення економічного та валютно-фінансового сектора. Натомість амстердамський договір основним пріоритетом поставив захист спільних цінностей та фундаментальних інтересів, які неможливо досягнути без створення економічного і монетарного союзів.

Відзначається, що головною особливістю європейської інтеграції є її поліструктурний прояв, внаслідок чого вона відбувається насамперед між країнами, які досягли відносно високих рівнів економічного та соціального розвитку, що дає право стверджувати, що в основі економічної інтеграції крім процесу посилення взаємозалежності національних економік лежить також потреба у взаємній адаптації та спільному регулюванні економічної взаємодії у масштабах усього утворюваного господарського комплексу. Ефективність такого регулювання залежить насамперед від рівня розвитку національних, економічних, соціальних і правових систем та переваг динамічного, статичного та синергетичного характеру, які вони при цьому набувають.

Проаналізовані сучасні визначення міжнародної економічної інтеграції, зокрема їх переваги та недоліки, що дозволило визначити її як процес взаємного зближення національних господарств країн-учасниць, в основі якого – зниження трансакційних витрат і зростання економічного добробуту внаслідок виникнення динамічних і статичних ефектів, зумовлених спільною дією національних господарств.

Спрогнозовано наступні збільшення числа учасників інтеграційного угруповання, суттєве реформування усталених структур, що безпосередньо відображається на темпах і характері поглибленої інтеграції. Автором виявлено, що при прийнятті нових країн в інтеграційні об’єднання збільшується навантаження на керівні органи, що веде до ускладнення при цьому регулювання всього господарства. За певних обставин кількість країн-учасниць може перевищити граничну корисність об’єднання, при якій можливий його стабільний розвиток. За таких обставин існує загроза втрати механізмів керування союзом. У зв’язку з цим виникає необхідність знаходження оптимального співвідношення між процесами поглиблення та розширення інтеграційного блоку на кожному етапі його розвитку.

З самого початку створення Європейського Союзу всі його механізми та інструменти були націлені на надання допомоги менш розвиненим країнам і регіонам задля досягнення ними зменшення країнової асиметрії та забезпечення економічної конвергенції. Створення належних умов для такого вирівнювання завжди залишалось у Євросоюзі винятково важливим пріоритетом, а наукове обґрунтування оптимальних розмірів цього угруповання є найважливішим теоретичним завданням.

Оцінювання глобальних позицій Європейського Союзу дозволило констатувати його мегарегіональне домінування, що стало можливим внаслідок об’єднання країн з переважно високим рівнем економічного розвитку, яке адекватно гармонізується з традиційними соціальними пріоритетами в ньому.

Проаналізовані особливості численних вимог ЄС до країни-кандидата на вступ, викликаних унаслідок цілого ряду заходів, які передбачають імплементацію щонайменше 90 тисяч документів “спільного напрацювання ЄС”, проте зауважено, що найбільш складне досягнення економічних критеріїв на вступ, відомих під назвою “Маастрихтські критерії”. Гіпотетичне моделювання відповідності Україні цим вимогам дозволило виявити суттєве відставання нашої держави по всіх п’яти позиціях, зокрема: відношення бюджетного дефіциту держави не повинне перевищувати 3% (Україна станом на вересень 2010 року складала 6,73% до ВВП); відношення державного боргу до ВВП не повинно перевищувати 60% (За даними держкомстату, на початок липня 2009 року державний та гарантований державою борг України складав 28,9 млрд. дол., зокрема, зовнішній - 20,5 млрд. дол., внутрішній - 8,2 млрд. дол. У структурі державного та гарантованого державою боргу прямий борг становив 67,7%, а гарантований державою - 32,3% загальної суми. Обсяг валового зовнішнього боргу впродовж 2008 року виріс на 22,3 млрд. дол. США (27%) і станом на 01 січня 2009 року досяг критичного рівня і становив 105 млрд. дол. США (83,7% ВВП).); достатній рівень стабільності цін і сталість середніх темпів інфляції (цей показник не повинен перевищувати три кращі показники держав-членів більше, ніж на 1,5%) (Рівень інфляції в Украіні у 2010 році також залишився на високому як для європейських держав рівні – 9,4%); довгострокова номінальна відсоткова ставка не повинна перевищувати три кращі показники стабільності цін держав-членів більше, ніж на 2%; протягом щонайменше двох років з боку відповідної країни відхилення величини обмінного курсу національної валюти не повинно виходити за граничні значення, передбачені механізмом обмінного курсу країн-членів. Україна поки-що дуже повільно запроваджує систему МОК-1 та МОК-2.

Автором виділено такі завдання України в процесі євроінтеграції: внутрішньополітична консолідація, регіональна гармонізація, використання інструментів “Східного партнерства”, у тому числі забезпечення роботи тематичних платформ у рамках нової ініціативи ЄС, удосконалення механізму забезпечення взаємодії органів державної влади у сфері євроінтеграції.

У дисертації розглянуті особливості коінтеграції України до ЄС через реалізацію таких етапів: консультативний, що передбачає подання заяви на вступ та укладання угоди про асоціацію (Європейської угоди про асоціацію, або угоди про стабілізацію й асоціацію); оцінювальний етап охоплює процес дослідження відповідності критеріям членства й офіційне набуття статусу країни кандидата на вступ; переговорний етап передбачає проведення двосторонніх конференцій з питань відповідності країни-претендента 31 розділу вимог відповідності та підготовку проекту угоди про вступ; ратифікаційний етап являє собою процес узгодження угоди з Європейським Парламентом і ухвалення тексту Європейською Радою, а також ратифікацію країнами-членами ЄС та країнами-кандидатами на вступ; імплементаційний етап передбачає набуття угодою чинності.

У розділі 2 “Аналіз конвергенції України та ЄС у сфері зовнішньої торгівлі” оцінено позитивні та негативні наслідки вступу України в ЄС, здійснено аналіз етапів конвергенції зовнішньої торгівлі України та проведене системне оцінювання наслідків створення ЗВТ+.

Відзначається, що Україні задля зміни структури вітчизняного експорту на користь товарів з високою доданою вартістю, потрібно підтримувати експорт продукції високого ступеня обробки шляхом розробки комплексу заходів державного сприяння вітчизняним виробникам цієї продукції, зокрема із залученням засобів держбюджету, що передбачає використання механізмів фінансування експорту, страхування експортних кредитів, надання державних гарантій. Важливими національними інтересами країни є розширення експорту продукції першого-другого технологічних циклів, попит на яку стрімко росте. Як показав секторальний аналіз експорту, проведений уже після вступу України у СОТ, торгівля сталепродукцією між нашою країною і ЄС має відтепер вже значно більший потенціал для зростання, а саме: загальний об'єм експорту сталі з України може збільшитися до 6 млн. т, що становитиме 4% ринку ЄС. Україна зацікавлена в диверсифікації свого експорту на європейські ринки з метою зменшення своєї залежності від ринків СНД.

У дисертаційному досліджені розглянуті особливості нерівномірного розвитку країн-членів ЄС та України шляхом проведення економетричного моделювання конвергенції, оцінена її швидкість змін, що відбуваються в них. Крім цього, на основі структурного аналізу запропонована класифікація механізмів конвергенції, аналіз яких дозволяє визначити заходи економічної політики, які сприяють зниженню міжрегіональної нерівності: стимулювання технологічного прогресу, заходів, що спрямовані на структурну перебудову економіки країни у бік більш розвинених видів економічної діяльності, розвитку міжнародного співробітництва тощо.

Проведене в роботі дослідження концепцій конвергенції показало, що в економічній літературі не існує єдиного визначення поняття “конвергенція”, а запропоновані лише чотири підходи до її ідентифікації -, -, γ- -. Найбільшого поширення набули дві з них, це – так звані бета-і сигма-конвергенції. Концепція -конвергенції визначає конвергенцію як процес «нарощування», при якому країни з нижчим рівнем розвитку мають вищі темпи економічного зростання. Другий тип конвергенції, тобто -конвергенція, визначається як зменшення у часі дисперсії розподілу ВВП на душу населення або іншого показника доходу по виборці країн чи регіонів.

Крім цього, як показало проведене дослідження, гіпотези -конвергенції та -конвергенції є взаємозалежними, однак не еквівалентними. Доведено, що з абсолютної -конвергенції -конвергенція напряму не випливає. Абсолютна-конвергенція вказує на існування тенденції до скорочення розриву у ВВП на душу населення. Водночас, як випадкові зміни, які впливають на економіки країн (регіонів), можуть протидіяти цій тенденції та тимчасово збільшувати дисперсію розподілу ВВП на душу населення.