Організаційно-економічні засади ринкової трансформації регіональних водогосподарських комплексів

Краткое содержание

Перший розділ «Теоретико-методологічні основи ринкової трансформації регіональних водогосподарських комплексів» присвячений сутнісній характеристиці регіональних водогосподарських комплексів, визначенню принципів, методів та передумов їх трансформації, розкриттю змісту кластеризаційних засад і адаптації водогосподарських систем до функціонування в класичних ринкових умовах.

На основі систематизації існуючих підходів вітчизняних та зарубіжних вчених щодо сутності водогосподарського комплексу встановлено, що більшість з них розглядають його як систему національного господарства, що залишає осторонь водовідтворюючу та водорегулюючу функції. На думку автора, водогосподарський комплекс (ВГК) – це сукупність ресурсів та водогосподарських споруд, спеціалізованих підприємств, природних водних об’єктів, які на інституційній основі просторової галузевої належності та технологічної єдності забезпечують включення цього потенціалу у господарський оборот, а також його відновлення, відтворення та охорону. Виходячи з таксономічного рівня соціально-економічних систем варто розрізняти національний та регіональні ВГК (ВГК економічних районів, областей, басейнів найбільших річок, великих міських агломерацій).

Дослідження показали, що складність проектування та структурування РВГК значною мірою зумовлена тим, що він є надто багатофункціональним утворенням, зокрема, включає природну складову (водні ресурси, навколишнє середовище, місцеві природні умови), технічну складову (водогосподарські споруди, водосховища, захисні споруди), управлінську складову (органи управління, система моніторингу, обслуговуючі підприємства), які в цілому становлять потужний сегмент регіонального економічного простору. На формування структури РВГК вирішальний вплив здійснюють наступні фактори: рівень забезпеченості річковим стоком та підземними водами, потужності водопровідно-каналізаційного господарства, наявність міжгосподарських та внутрігосподарських гідротехнічних споруд меліоративних систем, рівень паводконебезпечності території, спеціалізація регіонального господарського комплексу, наявність оборотних систем водопостачання у сфері матеріального виробництва, інтегрована система управління водними ресурсами.

Дисертантом встановлено, що у більшості регіонів спостерігається збільшення обсягу викидів стічних та неочищених вод у водні об’єкти у зв’язку з погіршенням ефективності роботи очисних споруд та поступовим моральним і фізичним старінням матеріально-технічної бази господарського комплексу. Поодинокими заходами точкового впливу усунути такі негативні явища надто проблематично. Потрібна цілісна система заходів, що розширить спектр правових, фінансових, економічних, інвестиційно-інноваційних та інших важелів розв’язання регіональних водно-екологічних проблем та дасть можливість диференціювати інструменти регіональної водної політики.

Враховуючи те, що РВГК є складною еколого-соціо-економічною системою, в основу методологічної бази їх ринкової трансформації мають бути покладені ряд принципів. Це зокрема, принципи системності, раціональності, інтегративності, диференціації, релятивізму, збалансованості, рівноправності форм господарювання та басейновий принцип.

Ці принципи мають виступати методологічною базою для вибору підходів до ринкової трансформації РВГК. Такими підходами є системно-структурний та інституціональний. Перший підхід дасть можливість при обґрунтуванні трансформаційних механізмів враховувати об’єктивні фактори водогосподарського комплексоутворення (рівні водозабезпеченості, транзитивності річкового стоку, розвитку водогосподарської інфраструктури та втручання в природні екосистеми), а інституціональний підхід базується на механізмах системних та структурних змін з огляду на існуючу нормативно-правову базу водокористування та рівень розвитку інститутів громадянського суспільства.

Дослідження показали, що вибір адекватних реальному стану водокористування та водогосподарської інфраструктури інструментів ринкової трансформації РВГК залежить від оцінки рівня ефективності водогосподарської діяльності в окремих регіонах України. Рівень ефективності запропоновано визначати на основі інтегральної оцінки за трьома критеріями – інфраструктурна забезпеченість водоспоживання, еколого-енергетична ефективність водопостачання, соціально-економічна ефективність господарської освоєності водно-ресурсного потенціалу (табл. 1).