ФІНАНСОВИЙ МЕХАНІЗМ ФОРМУВАННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЇ ІННОВАЦІЙНИХ ПРОГРАМ НАЦІОНАЛЬНОГО РІВНЯ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Основним завданням фінансової політики держави та необхідною передумовою підвищення рівня життя населення є забезпечення стійкого економічного розвитку. На початку ХХІ століття особливої актуальності набуває істина ринкової економіки: „Щоб розвиватися – варто оновлюватися”. Нині у будь-якій державі реалізація цього завдання неможлива без активної інноваційної діяльності. Згідно зі статистичними даними Національного інституту стратегічних досліджень інвестиційно-інноваційна модель розвитку економіки в Україні забезпечує 50 % економічного зростання, з яких 21 % – за рахунок інвестицій і 29 % – за рахунок інновацій. Стратегією економічного і соціального розвитку України на 2004–2015 роки „Шляхом Європейської інтеграції” передбачено інноваційний шлях, спрямований на забезпечення принципів і механізмів соціально-орієнтованої, структурно-інноваційної моделі економічного розвитку в ХХІ столітті.

Необхідною умовою для успішного впровадження будь-якого інноваційного продукту є залучення та використання фінансових ресурсів, яких у сучасних реаліях України недостатньо. Нестача фінансових ресурсів у інноваційній сфері зумовлена: відсутністю їхнього необхідного обсягу на корпоративному та державному рівнях; недостатністю довгострокових банківських кредитів; високими процентними ставками банків щодо послуг на ці цілі; обмеженням внутрішніх і зовнішніх інвестицій, враховуючи ризиковість упровадження інноваційних програм і значний термін окупності. За таких обставин необхідним і важливим є оптимальне використання традиційних джерел фінансування інноваційних програм і пошук нових.

Проблемам фінансування інноваційної діяльності приділялася значна увага у працях зарубіжних авторів, зокрема: Г. Барнета, Дж. Батлера, П. Друкера, Дж. Залтмена, Р. Мюллера, М. Портера, Б. Санто, Б. Твісса, Й. Шумпетера, зокрема, російських: С. Валдайцева, П. Завліна, В. Родіонової, Е. Уткіна, Р. Фатхутдінова, Ю. Яковця та багатьох інших.

Вітчизняні науковці плідно працюють у напрямі дослідження проблем інноваційного розвитку. Вирішенню загальних проблем формування інноваційної моделі розвитку економіки України присвячені праці О. Амоші, Ю. Бажала, Л. Безчасного, А. Гальчинського, В. Гейця, Н. Краснокутської, М. Крупки, Ю. Пасічника. Питання поділу життєвого циклу інновацій на стадії вивчали І. Возняк, О. Лапко, І. Сердюк. Оподаткування інноваційних підприємств досліджено у працях З. Варналія, В. Вишневського, А. Крисоватого, П. Мельника, Л. Тарангул, В. Хобти, А. Яковлева. Проблему фінансового забезпечення інновацій висвітлено у працях В. Александрової, Т. Косової, С. Онишко, Л. Соляник, Ю. Шкворця, О. Юркевич та інших.

Але нині залишаються ще недостатньо з’ясованими механізми формування та реалізації інноваційних програм в умовах подолання наслідків світової фінансової кризи в Україні. Необхідність розробки ефективного фінансового механізму формування та реалізації інноваційних програм національного рівня, його теоретична і практична значимість зумовили актуальність обраної теми дослідження, визначили його об’єкт, предмет, мету та завдання.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконувалася відповідно до плану науково-дослідних тем кафедри фінансів Черкаського державного технологічного університету. Зокрема, теми „Бюджетний потенціал економічного зростання в Україні” (номер державної реєстрації 0106U004494), у межах якої автором виконано підрозділ „Ресурсне забезпечення темпів економічного зростання”, де виявлено чинники впливу інноваційного змісту на темпи економічного зростання; теми „Підвищення ефективності використання фінансових ресурсів” (номер державної реєстрації 0107U002519), де автором запропоновано наукові підходи щодо удосконалення організації виробничого процесу та підвищення ефективності управління фінансовими ресурсами інноваційного спрямування ВАТ „Богуславський кар’єр”.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є обґрунтування теоретичних, науково-методичних та практичних рекомендацій щодо функціонування фінансового механізму формування та реалізації інноваційних програм національного рівня в сучасних умовах розвитку України.

Для досягнення поставленої мети передбачено вирішення таких завдань:

– удосконалити розуміння сутності інноваційної програми національного рівня та поглибити роль і значення інноваційних програм у розвитку національної інноваційної системи;

– проаналізувати існуючі фінансові методи державного регулювання економіки та обґрунтувати напрями участі держави у функціонування фінансового механізму формування та реалізації інноваційних програм;

– з’ясувати науково-методичні підходи щодо функціонування фінансового механізму формування та реалізації інноваційних програм та визначити основні його складові;

– оцінити ефективність використання фінансових ресурсів для формування та реалізації інноваційних програм за допомогою сукупності показників;

– виявити специфіку впливу інновацій на економічний розвиток України;

– проаналізувати взаємодію учасників національної інноваційної системи в напрямі сприяння активізації інноваційної діяльності, спрямованої на формування та реалізацію інноваційних програм;

– розробити методичний підхід щодо оптимізації використання фінансових ресурсів для формування та реалізації інноваційних програм національного рівня;

– обґрунтувати напрями розвитку фінансового механізму формування та реалізації інноваційних програм національного рівня у контексті організації Фонду інноваційного розвитку України, який би координував та аналізував діяльність учасників національної інноваційної системи, сприяв ефективному формуванню та реалізації інноваційних програм.

Об’єктом дослідження є інноваційний напрям фінансової політики держави.

Предметом дослідження є фінансовий механізм формування та реалізації інноваційних програм.

Методи дослідження. При написанні дисертаційної роботи використовувалися такі методи емпіричного і теоретичного дослідження: історичний підхід і діалектичний метод (при вивченні еволюції інноваційного розвитку та поглядів науковців на інноваційні категорії та проблеми); метод індукції і дедукції (при дослідженні ролі інноваційних програм у національній інноваційній системі, розробці науково-методичних підходів щодо фінансового механізму формування та реалізації інноваційних програм національного рівня та визначенні сутності його елементів); системний підхід (при виявленні взаємозв’язків між методами державного регулювання та стадіями інноваційного процесу, розробці пропозицій щодо удосконалення фінансової взаємодії учасників національної інноваційної системи); метод групувань, графічний і трендовий методи (при аналізі сучасного стану інноваційного розвитку України, зокрема, фінансуванні інноваційних програм); метод економіко-математичного моделювання (при розробці моделі оптимізації використання фінансових ресурсів для формування та реалізації інноваційних програм національного рівня).

Теоретичною та методологічною основою дослідження є праці українських і зарубіжних учених стосовно проблематики інноваційного розвитку. Інформаційною базою дослідження стали юридичні акти України та зарубіжних країн, статистичні дані Державного комітету статистики України, звітні дані Державного агентства з інвестицій та розвитку, Державної інноваційної фінансово-кредитної установи, Міністерства фінансів України, Міністерства економіки України, Міністерства освіти і науки України, Національного банку України, Державного казначейства України та Головного контрольно-ревізійного управління України, а також власні публікації, викладені у фахових статтях і тезах науково-практичних конференцій.

Наукова новизна одержаних результатів. До найбільш вагомих результатів, які відображають наукову новизну дослідження, належать такі:

вперше:

– обґрунтовано науково-методичні підходи щодо структурно-організаційної будови фінансового механізму формування та реалізації інноваційних програм, які полягають у комплексному поєднанні понятійного апарату, видів забезпечення інноваційних програм, засад функціонування фінансового механізму за участі керівних органів, що забезпечуватиме оптимальне використання обмежених фінансових ресурсів держави;

удосконалено:

– обґрунтування відповідного інноваційного вектора фінансової політики держави, де з’ясовано роль державних органів у функціонуванні фінансового механізму формування та реалізації інноваційних програм національного рівня залежно від фінансових методів державного регулювання та стадій інноваційного процесу, що, на відміну від існуючих підходів, дозволяє виявити взаємозв’язок прямих і непрямих методів державного регулювання в реалізації життєвого циклу інноваційних програм;

– схему фінансової взаємодії учасників національної інноваційної системи, яку представлено у вигляді руху грошових потоків між учасниками чотирьох сфер – наукових досліджень, спеціалізованих об’єднань, власників фінансових ресурсів, практичного використання результатів досліджень. На відміну від відомих, ця схема дозволяє перманентно та ієрархічно врахувати поведінку основних учасників національної інноваційної системи;

– методичний підхід щодо оптимізації використання фінансових ресурсів із застосуванням багатофакторної моделі формування та реалізації інноваційних програм національного рівня в окремих секторах економіки, що дозволяє коригувати напрями вкладення фінансових ресурсів в умовах стабільного і нестабільного розвитку економіки, що, на відміну від відомих розробок, дозволяє розраховувати варіантні прогнозні значення темпу приросту ВВП з оптимальною структурою фінансових ресурсів інноваційного змісту;

дістали подальшого розвитку:

– авторське тлумачення терміна „інноваційна програма національного рівня” як комплекс взаємоузгоджених завдань, які направлені на інноваційний розвиток галузей економіки країни, та заходів по їх реалізації із визначеними фінансовими, кадровими і матеріальними ресурсами та термінами їх використання. У цьому терміні зосереджено увагу на комплексному використанні фінансових, кадрових і матеріальних ресурсів у чітко встановлені терміни;

– обґрунтування напрямів імплементації зарубіжного досвіду щодо технопарків, створення інноваційних фондів, пільгового оподаткування, бюджетного фінансування тощо;

– рекомендації щодо створення Фонду інноваційного розвитку України у складі Державного агентства з питань науки, інновацій та інформації України, що сприятиме більш оперативній та ефективній координації діяльності учасників національної інноваційної системи, а також аналізу використання вільних фінансових ресурсів фізичних і юридичних осіб на інноваційний розвиток.

Практичне значення одержаних результатів полягає у розробці пропозицій та методичних рекомендацій, які можуть бути використані органами державної влади, а також господарюючими структурами (підприємствами, фінансовими посередниками, зарубіжними та вітчизняними інвесторами, домогосподарствами тощо) для забезпечення інноваційного розвитку.

Окремі наукові результати дослідження використано в діяльності таких організацій та установ:

– Інституту інноваційних технологій і змісту освіти Міністерства освіти і науки України – при здійсненні науково-методичної діяльності (довідка від 22.12.2010 р. № 1.4/18-5005);

– Фінансового управління Виконавчого комітету Черкаської міської ради – при плануванні доходів і видатків бюджету розвитку м. Черкаси, а також під час формування спеціального фонду та при розробці інноваційних програм Черкаського регіону (довідка від 03.12.2007 р. № 1412/4);

– Відкритого акціонерного товариства „Богуславський кар’єр” – при придбанні шведського бурильного станка Atlas Copco ROC L6H, що дало змогу реалізувати інноваційну політику підприємства та збільшити його рентабельність (довідка від 25.11.2009 р. № 137);

– Черкаського державного технологічного університету – при викладанні дисциплін кафедри фінансів, зокрема, „Фінанси”, „Фінансування інноваційної діяльності” (довідка від 01.12.2009 р. № 1768/01-10).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є одноосібно виконаною науковою роботою, у якій викладено авторський підхід до функціонування фінансового механізму формування та реалізації інноваційних програм національного рівня. Усі подані в дисертації наукові пропозиції отримані здобувачем особисто і викладені в опублікованих працях.

Апробація результатів дисертації. Основні наукові положення і практичні рекомендації дослідження обговорювались і дістали схвалення на десяти міжнародних і всеукраїнських науково-практичних конференціях, зокрема: Всеукраїнська науково-практична конференція „Інвестиційні стратегії підприємств України на міжнародних товарних та фінансових ринках” (м. Дніпропетровськ, 2006 р.); VІII Міжнародна науково-практична конференція „Теорія і практика сучасної економіки” (м. Черкаси, 2007 р.); Міжнародна науково-практична конференція „Напрями і моделі трансформації інноваційної діяльності у контексті міжнародної інтеграції” (м. Донецьк, 2007 р.); Всеукраїнська науково-практична конференція „Управління у сфері фінансів, страхування та кредиту” (м. Львів, 2007 р.); Науково-практична конференція „Бюджетно-податкові чинники активізації розвитку фінансових ринків та фінансового посередництва” (м. Ірпінь, 2008 р.); VІI Международная научно-практическая конференция „Актуальные проблемы и перспективы развития экономики Украины” (Алушта, 2008 г.); VI Miedzynarodowej naukowi-praktycznej konferencji „Naukowa przestrzec Europy ‑ 2010” (Przemysl, 2010).

Публікації. Основні положення і наукові результати дисертації висвітлено в 19 наукових працях загальним обсягом – 4,71 друк. арк., з яких: 9 статей – у фахових наукових журналах і збірниках наукових праць обсягом 3,26 друк. арк., 10 публікацій – у матеріалах науково-практичних конференцій обсягом 1,45 друк. арк. Усі публікації одноосібні.

Обсяг і структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи викладено на 245 сторінках. Дисертація містить 15 таблиць, 19 рисунків. Список використаних джерел налічує 273 найменування на 28 сторінках. У роботі представлено 8 додатків, розміщених на 33 сторінках.