ИНСТИТУЦИОНАЛЬНЫЕ ОСНОВЫ ФОРМИРОВАНИЯ МОТИВАЦИИ СУБЪЕКТОВ ХОЗЯЙСТВОВАНИЯ В СФЕРЕ РЕАЛИЗАЦИИ

Краткое содержание

У вступі розкрито актуальність теми, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет, методи дослідження, охарактеризовано наукову новизну і практичне значення, наведено дані щодо апробації одержаних результатів та їх опублікування.

У першому розділі «Теоретичні основи формування реалізаційної мотивації» розширено наукові уявлення про внутрішній зміст відносин реалізації, визначено їх місце в системі економічних відносин суспільства і виявлено їх макроекономічні функції; виявлено зв’язки між мотиваційними інститутами реалізаційної поведінки суб'єктів господарювання; описано шляхи поширення теорії трудової мотивації працівників на мотивацію реалізаційної діяльності підприємств; запропоновано нове визначення категорії “реалізаційна мотивація”.

Категорію “реалізація” було обґрунтовано як самостійний вид економічних відносин кожного суспільства та вироблено її визначення. Під реалізацією розуміється сукупність дій, методів і відносин, спрямованих на продаж і купівлю споживаних матеріальних благ і послуг з метою отримання доходу. Зіставлення такого визначення з двома пануючими у сучасній науці підходами до розуміння “реалізації” виявило їх принципову адекватність і сутнісну подібність. Разом із тим, роблячи акцент на споживаних (а не створюваних) благах, воно дозволило розширити наукові уявлення про внутрішню структуру реалізаційних відносин і їх місце у системі економічних відносин. Оскільки об’єктами реалізації можуть виступати не лише зроблені людиною, але й “надані природою” продукти (у т.ч. ресурси), то їх суб’єктами стають усі без винятку учасники економіки – виробники, споживачі, посередники. Більш того, часто ролі цих учасників взаємно перетинаються і трансформуються у часовому і просторовому аспектах, і таким чином процес реалізації являє собою всю систему взаємозв’язків між ними, що складаються на до- і післявиробничому етапах.

Цим зумовлюється обов’язковість присутності відносин реалізації (у прямому чи “знятому” вигляді) у всіх 4 фазах процесу суспільного відтворення, а тому визнання їх “наскрізної” інтра-економічної природи. Причому як єдиний “наскрізний” різновид господарських відносин, реалізація відіграє ключову роль не лише у двох “традиційних” для її політекономічного тлумачення видах економічних відносин – розподілу й обміну (це – її вузьке розуміння, яке зводиться до терміну “збут”), але й у всіх інших видах відносин – споживання, виробництва і власності на засоби виробництва, виступаючи таким чином у своєму широкому розумінні. І саме в останньому відносини реалізації приймають на себе стрижневу роль у макродинаміці будь-якої економічної системи. Ця роль здійснюється через їх здатність виконувати цілу низку господарських і соціальних функцій, серед яких ми виділили власні, загальноекономічні  та вмінені.

Макрогосподарська роль відносин реалізації полягає у їх властивості бути джерелом і “диспетчером” розвитку економічної системи суспільства. Подібна ситуація спостерігається і на мікрорівні. Цим зумовлена необхідність доповнення системи економічних відносин суспільства окремим видом відносин реалізації, якому економічна теорія кожного (а особливо індустріально-ринкового, у т.ч. транзитивного) суспільства повинна приділяти першорядну увагу. Пізнання специфічних законів здійснення реалізаційної діяльності слід вважати важливою передумовою становлення “повнокровної” і “всеосяжної” економічної теорії суспільства.

Проведений аналіз показав, що такою не можна вважати ні марксистську політекономію, ні сучасну неокласичну теорію. Але особливо це стосується сучасних вітчизняних умов, де траєкторія розвитку економічної теорії все більше віддаляється від практики. В роботі окреслено найсуттєвіші прояви такої дивергенції.

У цьому зв’язку у роботі визначено місце відносин реалізації у предметі сучасної економічної теорії та розкрито завдання науки у їх вивченні. Останні мають включати викриття їх структури (суб’єктів, об’єктів, складових елементів) і механізмів взаємодії між ними, а також опис чинників і законів їх динаміки.

На базі аналізу способів формування господарської поведінки підприємств у різних типах економічних систем показано, що розв’язання означених завдань у різних моделях ринкової системи (включаючи транзитивну) можливо лише з урахуванням категорії “реалізаційна мотивація” суб’єктів господарювання. Під нею ми розуміємо просторово і хронологічно організовану ієрархію їх внутрішніх спонукальних сил (мотивів) до інтеріоризації прийнятих в національній соціально-економічній системі норм здійснення реалізаційних трансакцій з метою заняття найбільш “вигідних” інституціональних ніш. Таке визначення перетворює дану категорію у найважливішу детермінанту всієї господарської поведінки суб’єктів господарського середовища, однак передбачає її складну внутрішню структуру і вимагає роздільного аналізу її розвитку в межах різних типів економічних систем.

Передумовою аналізу стало показ методологічної обмеженості наявних теорій мотивації та формування основ інституціональної концепції мотивації, що полягає у виявленні можливостей поширення парадигми теорій трудової мотивації працівників на мотивацію реалізаційної діяльності підприємств. Для транспонування були відібрані постулати:

– про представлення процесу мотивації як системи, яка включає ієрархію причинно-наслідкових зв’язків між групами її елементів – внутрішніх мотивів і зовнішніх мотиваторів. Особливо продуктивною виявилась ідея про роль мотиваторів (стимулів) як пускових механізмів “вмикання” і “вимикання” строго визначених внутрішніх мотивів поведінки;

– про ключовий вплив на процеси формування внутрішніх мотивів і вибору зовнішніх мотиваторів діяльності з боку низки інституціональних факторів, які зводяться у категорії “національних продуктивних сил”, “людського капіталу” і “соціальних мереж”.

В межах виробленої концепції мотивації було вирішено дві важливі задачі економічної теорії реалізації: а) систематизовано інтереси кожної групи суб’єктів господарювання в реалізаційному процесі, та б) виявлено структуру мотиваційних інститутів цього процесу.

Результатами рішення першої задачі стало встановлення принципового збігу інституціональних ролей “виробників” і “споживачів”: з погляду цілей суспільного відтворення обидві групи суб’єктів господарювання є виробниками відповідно товарів і замовлень на них. Така рольова інверсія суб’єктів дозволила побудувати мережеву модель механізму здійснення між-суб’єктних реалізаційних взаємодій (рис.1), на базі якої показати виникнення в сучасній економіці ефекту автовідтворюючої сили і породжуваного нею самопідтримувального процесу: споживач такою ж мірою зацікавлений у продукції, яка поставляється на ринок виробником, якою сам виробник зацікавлений у “виробництві заказів”, джерелом яких є споживач.