ЕКОЛОГО-ЕКОНОМІЧНИЙ ІНСТРУМЕНТАРІЙ ФОРМУВАННЯ УМОВ СТАЛОГО СПОСОБУ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, сформульовано мету, завдання, об’єкт та предмет дисертаційного дослідження, а також відображено наукову новизну, теоретичне та практичне значення результатів, отриманих автором.

У першому розділі «Теоретико-методологічний аналіз передумов формування сталого способу життєдіяльності» проаналізовано теоретичні та методичні підходи до оцінки екологічно сталого розвитку, встановлено та проаналізовано взаємозв’язки в системі «людина – економіка – навколишнє природне середовище», проаналізовано підходи до соціальної організації при формуванні умов сталого способу життєдіяльності.

На основі проведеного аналізу існуючих індексів сталого розвитку було визначено фактори, які враховуються кожною з методик при оцінці даного процесу. Соціальні фактори стосуються таких сфер життєдіяльності людини, як здоров’я, освіта, відпочинок, та враховують народжуваність, тривалість життя, безробіття, соціальні витрати держави, якість та безпеку життя, інституціональний та людський розвиток. Економічні фактори відображають конкурентоспроможність розвитку, рівень економічної свободи, рівень життя, підприємницьку діяльність, ринок праці, інноваційно-інвестиційні можливості та інше. Крім соціальних та економічних факторів, більшість індексів містять інтегральні показники екологічної складової, яка відображає стан екосистем, продуктивність біоти, екологічне навантаження, управління станом навколишнього природного середовища. Встановлено, що питання забезпечення сталого розвитку в практичній площині неможливо розглядати без виявлення спрямованості цього розвитку, тобто його домінанти. Очевидно, що такою домінантою, фактором, передумовою, об’єктом і суб’єктом одночасно є людина, оскільки без людини втрачається сенс концепції сталого розвитку.

На підставі аналізу понятійно-концептуального поля дослідження категорії «сталий спосіб життєдіяльності» було визначено взаємозв’язки та співвідношення цієї категорії з іншими соціальними, економічними та психологічними категоріями (такими, як якість, рівень та стиль життя) з урахуванням екологічних чинників життєдіяльності людини. Встановлено, що категорія «сталий спосіб життєдіяльності» є системоутворюючою  і включає в себе перераховані категорії. В дисертації викладено авторське трактування терміну «сталий спосіб життєдіяльності», під яким розуміється спосіб життєдіяльності та поведінки соціуму, що сприяє формуванню високої етичності та культури, підвищенню рівня і якості життя, раціональному використанню природних ресурсів і зниженню природоємності продукції та послуг, не ставлячи при цьому під загрозу потенційні потреби майбутніх поколінь.

На підставі виявлених взаємозв’язків між показниками видатків на соціальні заходи, інноваційну діяльність, викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря та захворюваності населення було встановлено існування взаємозалежності між соціальними, економічними та екологічними показниками в системі «людина – економіка – навколишнє природне середовище». На основі вітчизняного досвіду ведення ефективної господарської діяльності на окремо взятій території було проаналізовано основні принципи соціальної організації в контексті формування умов сталого способу життєдіяльності та визначено основні напрямки використання цього досвіду інноваційними підприємствами, закладами освіти та екологічними організаціями.

Виявлено, що сталий спосіб життєдіяльності є невід’ємною складовою сталого розвитку, а тому потребує розроблення науково-методичних підходів до оцінки та управління.

У другому розділі «Науково-методичні підходи до оцінки сталого способу життєдіяльності» сформовано векторну модель оцінки сталого способу життєдіяльності на основі комплексу соціальних, екологічних та економічних факторів, проаналізовано методичні підходи до формування інформаційного наповнення векторної моделі оцінки сталого способу життєдіяльності, розроблено систему показників оцінки сталого способу життєдіяльності населення.

На підставі проведеного аналізу методів оцінки сталого розвитку та виявленого взаємозв’язку між соціальними, економічними та екологічними показниками у системі «людина – економіка – НПС» з урахуванням принципів сталого розвитку запропоновано векторну модель оцінки сталого способу життєдіяльності як ключової складової сталого розвитку на основі трьох груп факторів: соціальних, економічних та екологічних.