У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено зв’язок роботи із науковими програмами, планами і темами; об’єкт, мету і завдання дослідження; його теоретико-методологічну базу; розкрито наукову новизну одержаних результатів та їхнє практичне значення.
У першому розділі – «Іноземне інвестування в системі міжнародного руху капіталу» проведено гносеологічний аналіз інвестицій як економічної категорії, розкрито основні теоретичні концепціїрозгляду іноземного інвестування в системі факторів інтенсифікації господарського розвитку країн світу, здійснено теоретико-методологічне узагальнення щодо наукового вирішення проблеми розгляду первинності ролі прямих іноземних інвестицій у процесах інтенсифікації мобілізації національного капіталу на регіональних рівнях.
Досліджено сутність інвестицій та структуру наявних інвестиційних ресурсів на даному етапі розвитку світового господарства, що є актуальним як для країн світу так і країн пострадянського простору внаслідок прояву тенденції до зародження нових і подекуди нівелювання значущості старих ознак інвестицій, оскільки зумовлює постійну необхідність розгляду цих набутих ними функціональних характеристик.
Систематизовано визначення сутності інвестицій за певними класифікаційними ознаками (було обрано лише ті з них, які на думку автора, є основними і найбільш повно характеризують свій сегмент з точки зору його інформаційної наповнюваності), що уможливило скласти розширену класифікацію суперечностей у визначенні сутності інвестицій як економічної категорії. Особливості функціонування, зокрема ступінь впливу інвестицій на взаємозв’язок між соціальною та економічною компонентами національної економіки в умовах глобалізації, дають підставу запропонувати нову концепцію щодо визначення їхньої кінцевої мети (отриманого результату), тобто, “інвестиції” доцільно трактувати як вкладення всіх видів грошових, майнових та інтелектуальних цінностей різних форм власності в реальні та фінансові активи національних об’єктів підприємницької діяльності з метою підвищення інформаційної місткості національної економіки у майбутньому (коротко чи довгостроковій перспективі).
Набуття Україною статусу країни – реципієнта та відсутність власного досвіду стосовно “правил гри” на світовому ринку у боротьбі за інвестиційні ресурси зумовили доцільність проведення аналізу специфіки вжитих заходів й рівня сформованості умов для залучення й функціонування іноземного капіталу в національних економіках країн світу. Еволюція світового ринку інвестиційних ресурсів підтверджує факт невідворотності та необхідності активізації включення України до процесу їхнього розподілу оскільки структура накопичених світових запасів ПІІ диференційована (у 2006-2011 рр. у
розвинених країнах акумульовано близько 68,50% (від загального обсягу), при цьому частка країн Європи становила – 46,49%; країн Північної Америки - 18,01%; 28,68% – країн з економіками, що розвиваються; 3,42% – країн Африки; 14,84% – Південної, Східної і Південно-Східної Азії; країн СНД – лише 2,39%, в т.ч. України – 0,32%) і значно відрізняється як за обсягами і характером спрямованості інвестиційних потоків у розрізі регіонів та країн світу так і ймовірними здобутками кінцевих вигод від їхнього освоєння.
На цих засадах виокремлено двоякість функціональної ролі прямих іноземних інвестицій у процесі мобілізації національного капіталу у розрізі регіонів країни – реципієнта, яка застосовує широкий спектр індивідуальних інструментів впливу (стимулюючого та протекціоністського характеру) на інтенсифікацію та збільшення обсягів потоків їхніх надходжень й мінімізацію втрат при освоєнні, а саме: масштабність припливів обсягів іноземних фінансових потоків, швидкість та ефективність їхнього використання істотно змінюють на краще наявну фінансово-економічну ситуацію в депресивних та проблемних регіонах країни; в деяких випадках – імпорт іноземного капіталу в значних обсягах (особливо у формі ПІІ) призводить до витіснення національного капіталу (й, можливо, національного виробника) з внутрішнього ринку; нерівномірний розподіл інвестиційних ресурсів між регіонами зумовлює ще більше поглиблення диференціації між їхніми рівнями розвитку і, в кінцевому результаті, сформованими економічними потенціалами через створення різних стартових умов та застосування різних темпів інтенсифікації їхнього функціонування.
Водночас, беручи за основу кейнсіанську концепцію про залежність характеру і динаміки економічних процесів від пропорцій між інвестиціями і заощадженнями, в дисертації аргументовано виокремлення категорій суб’єктів (як головного компонента структури інвестиційного ринку) на предмет наявності у них можливостей на перспективу акумулювати національний фінансовий капітал в обсягах достатніх для здійснення інвестицій: економічно активне населення – при умові зміни структури його доходу (відхід від застарілих поглядів на заробітну плату як єдине джерела забезпечення своєї життєдіяльності, зростання множинності форм доходу, збільшення питомої ваги Фонду оплати праці у структурі витрат ВВП, нівелювання диференціації в оплаті праці за видами економічної діяльності за регіональної ознакою); середнього класу – за умов зростання частки його чисельності в межах 55-80% (стабілізація рівня доходів і розширення спектру відповідних до них умов життєвих стандартів традиційних представників середнього класу (вчителів, науковців, лікарів, інженерів, працівників культури) дасть змогу акумулювати заощадження до обсягів достатніх для їхньої трансформації в інвестиційні ресурси). При цьому, безумовно, створення сприятливого регіонального інвестиційно-правового середовища для ведення підприємницької діяльності (розвитку малого і середнього бізнесу) слугуватиме базисом для зміцнення матеріального становища ширшого прошарку різних верств населення України.
У другому розділі – «Особливості процесу іноземного інвестування держав з трансформаційною економікою» досліджено сучасні форми припливів
позичкового й функціонального (промислового) капіталу до національної економіки, їхні сутнісні характеристики (за категоріями суб’єктів-донорів, формами власності, структурою географічних надходжень та сукупного капіталу ПІІ, розподілом за регіонами, видами економічної діяльності, галузями економіки і промисловості)в аспекті визначення особливостей включення вітчизняної економіки регіонів у світовий ринок інвестицій, а також виміру впливу ПІІ на функціонування регіональних ринків праці.
Показники приросту ВВП країн Південно-Східної Азії і Латинської Америки у 2003 – 2007 рр. є значні (в середньому 7% на рік) і переважають темпи приросту у промислово-розвинутих країнах (лише – 2,6%). Спектр варіативності цих показників, від максимуму до мінімуму, у групі зазначених країн показував найвищі параметри показників продуктивності інвестицій у трійці країн – лідерів: Тайвані – 36,4% (при показнику приросту ВВП – 7,8% і інвестиційній квоті – 21,4%); Гонконгу – 31,0% (відповідно 7,9% і 25,5%) та Чилі – 26,7% (6,4% і 24,0%). Дещо поступаючись цим країнам за продуктивністю інвестицій (показник – 25,3% при їхній квоті у ВВП – 35,1%), Таїланд, проте, демонструє рекордні темпи приросту свого ВВП – 8,9% (рис. 1).
