СОЦІАЛЬНА СПРАВЕДЛИВІСТЬ В ЕКОНОМІЦІ ЗМІШАНОГО ТИПУ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено стан досліджень з проблем теми, акцентовано на певних прогалинах щодо аналізу соціальної справедливості, визначено методологію дослідження та нові проблеми економічної теорії з теми дисертації, її мету і завдання, об’єкт і предмет дослідження, наукову новизну і практичне значення одержаних результатів.

Перший розділ – Соціальна справедливість як категорія економічної теорії – присвячений визначенню теоретико-методологічних основ дослідження соціальної справедливості, ретроспективному аналізу теорій соціальної справедливості, обґрунтуванню соціально-економічної політики держави за умов змішаної економіки.

Методологічними основами дослідження категорії «соціальна справедливість» слід вважати наступні. Перша: діалектична єдність ідеального і реального, що базується на принципі загальної змінності та незнищеності, як конкретне втілення або в комуністичний ідеал або в ідеал «суспільства масового споживання» чи «держави благоденства». Такий підхід розширює межі аналізу й потребує розгляду реальної справедливості порівняно з ідеалом. Протиріччя між ними є джерелом розвитку суспільства. Друга: передбачає два загальноприйняті способи її визначення з точки зору правил і з точки зору результатів. Аналіз з точки зору результатів відображає ідеально-суб’єктивну сторону, а з точки зору відповідності правилам реально-об’єктивну сторону справедливості. Це надає можливостей досліджувати конкретно-історичну справедливість, яка тісно пов’язана з рівнем розвитку суспільства. Третя: відображає економічний аспект справедливості, який передбачає відповідність виробничих відносин рівню і характеру розвитку продуктивних сил. Ідеологічні, політичні, правові, моральні та інші суспільні відносини виникають на базі матеріальних суспільних відносин і формуються як надбудова. Важливим при цьому є форми реалізації виробничих відносин за тієї чи іншої сфери соціально-економічної доцільності. Четверта: виходить з того, що її сутність виявляється у конкретно-історичних формах свого прояву. Так, узагальнення засобів виробництва за радянської економіки створило умови формування нових виробничих відносин, котрі забезпечували конкретну систему справедливості, яка з часом почала вичерпувати свої можливості. Змішана економіка потребує конкретизації критерію соціальної справедливості, що дозволяє виявити реальні засоби її досягнення - і це є п’ятою методологічною основою її аналізу. Шоста: вимагає визначення загального критерію соціальної справедливості, який поєднує економічну і соціальну складову. Основою соціальної справедливості є економічна ефективність виробництва (корисної діяльності). Сьома: категорію «справедливість» слід досліджувати у співвідношенні із категорією «рівність», встановлюючи їх єдність та розбіжності.

            Ретроспективний аналіз теорій соціальної справедливості за зазначеною методологією побудовано на тому, що людина є істотою біосоціальною, тобто її існування залежність, з одного боку, від природних умов життя (природно-кліматичні, генетичні та здібність до самогенерації), з іншого боку, від соціальних умов життєдіяльності. Соціальні умови формуються тим чи іншим устроєм суспільства, відносинами власності, соціальними ресурсами, загальнолюдськими цінностями, які визначають середовище соціальних інститутів.

Така унікальна природа людини обумовила методологічні засоби її вивчення видатними представниками людства. Еволюцію поглядів на соціальну справедливість представлено в роботі детальним аналізом античного та середньовічного періодів (Платон, Гракх, Блаженний, Аквінський, Мор, Компанелла), вчення соціалістів-утопістів (Сен-Симон, Оуен), теорій класиків політичної економії (Петті, Сміт, Рікардо, Маркс). Еволюційний розвиток теорій і концепцій соціальної справедливості народив позиції, серед яких слід зазначити утилітаризм, маржиналізм, роулсіанську та егалітаристську концепції, ринкову концепцію та концепцію ноосфери.

Кожна з розглянутих в роботі концепцій має позитивні і негативні характеристики, і тому виділити одну і відкинути інші неможливо. Якщо підходити з позицій загальнолюдських цінностей, то критерієм оцінки соціальної справедливості є досягнення високого рівня життя народу, всебічного розвитку особистості в умовах дійсної свободи та демократії.

Цей аналіз дозволив розробити концептуальний підхід до вирішення проблеми справедливості, заснованій на соціальному захисті.

Проблеми соціально-економічної політики держави розглянуто в дисертації за умов економіки змішаного типу, якою є економіка України. Ринкова перебудова виявилися на ділі лише в усуненні тотального централізму і всеохоплюючої державної власності через процеси роздержавлення і приватизації, що привело до так званого трансформаційного спаду, який визначив скорочення виробництва та негативні зміни соціально-економічних відносин, що вчинило значні додаткові фактори несправедливості для більшості населення.

У другому розділі – Формування основ забезпечення соціальної справедливості в Україні – досліджено генетичні ознаки соціальної справедливості за ринкових принципів господарювання, доцільність поєднання попередньої системи соціальної справедливості з ринковим механізмом за напрямами: працездатні дорослі, жінки і діти, молодь, пенсіонери і інваліди.

Справедливість є одним з важливіших принципів організації суспільства, що являє собою міру рівності чи нерівності в життєвому стані різних соціальних груп населення, оскільки суттєві відмінності у їх стані приводять до багатоманітності соціальних інтересів, які в реальному житті або не співпадають, або суперечать один одному, породжуючи соціальну напругу. Генетичні ознаки справедливості містяться в соціальній сфері як цілісній системі суспільства, яка задовольняє потреби населення для відтворення людських ресурсів і відносин. Для України зокрема генетичними ознаками можуть вважатися як ті, що було сформовано за соціалістичних умов життя (досить стала соціальна сфера), так і ті, що створюються сьогодні за умов ринку (платність соціальних послуг та система пільг). Змішана економіка як ринкова за суттю поки що не надає підстав для прямої залежності соціальних змін на основі змін економічних.

Авторське кредо побудоване на доказах доцільності саме за умов змішаної економіки створення такої системи соціальної справедливості, яка б поєднала позитиви попередньої системи і тієї, що диктується ринковими принципами господарювання. А саме: необхідність створення сталого і реального (а не компенсаційного) економічного зростання як економічної основи встановлення соціальної справедливості; додержання принципу розподілу доходів за працею, з одного боку, та подолання різкої диференціації доходів в суспільстві, з іншого боку, через створення загальнонаціонального соціального фонду, як за рахунок бюджетних коштів, так і за рахунок відрахувань від надприбутків великого бізнесу та благодійності;             створення сталої соціальної сфери, яка б задовольняла соціальні потреби населення на основі поєднання безоплатних і платних принципів її функціонування; подолання політичної нестабільності.

            В дисертації доведено, що найбільш вдало ці завдання виконує соціальне ринкове господарство скандинавського типу. Важливою умовою формування такого суспільства є поширення соціального прошарку «середній клас».

У формуванні власної моделі соціальної сфери України, яка б забезпечувала соціальну справедливість, важливою є модель економічного розвитку країни, оскільки соціальні цілі є похідними від економіки. В дисертації визначено дві концепції щодо цього: ліберальна і етатистська. Ліберальна концепція виходить з того, що вирішення даної проблеми можливе лише через розкриття соціальних переваг ринку, що ринкову економіку вже тільки тому слід характеризувати як соціальну, що її конкурентний механізм орієнтований на задоволення потреб людей. На тлі значного погіршення показників життєвого рівня населення постсоціалістичних країн (заробітна плата, доходи, грошові збереження, освіта, медицина, зайнятість тощо), ліберальна концепція надає альтернативні оцінки добробуту, за якими відкидається методика порівняння сучасного життєвого рівня з дореформеним, а здійснюється порівняння з тією ситуацією, в якій суспільство мало б опинитися без проведення реформ. Прихильники етатистської концепції вимагають від держави здійснення активної соціальної політики і пропонують враховувати соціальні втрати переходу до ринку. Концепція побудована на тому, що зниження всіх показників життєвого рівня людей (ВВП на душу населення, реальних доходів) при суттєвому зростанні показників нерівності у розподілі доходів свідчить про Парето-невизначений стан економіки в області добробуту після трансформаційних зрушень, коли одні групи населення значно покращили своє життя за рахунок інших. Доведено, що доцільним є комплексний підхід до вирішення проблеми справедливості, заснованій на соціальному захисті (рис. 1).