ЗЛОЧИНИ, ПОВ’ЯЗАНІ З БАНКРУТСТВОМ, В УКРАЇНІ: КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКАстей) слід здійснювати за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 чи ч. 2 ст. 358 або ст. 366 (та/або ст. 221) та ст. 218 або ст. 220 КК. На підставі узагальнення проведеного д :

Краткое содержание

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми дослідження, вказується на зв'язок дослідження з науковими планами та програмами, визначається мета, завдання, об’єкт, предмет та методи дослідження, його емпірична база, формулюється наукова новизна, розкривається теоретичне та практичне значення отриманих результатів, зазначається апробація результатів дослідження.

Розділ 1 «Об’єктивні ознаки складів злочинів, пов’язаних з банкрутством» складається із трьох підрозділів. У підрозділі 1.1 «Загальнотеоретичні аспекти поняття та структури об’єкта злочину» аналізуються найбільш поширені у теорії кримінального права концепції об’єкта злочину як «суспільні відносини», «інтереси», «соціальні цінності», «блага», «правові блага», а також погляди вчених з цього приводу, обґрунтовується доцільність використання концепції «об’єкт злочину – соціальні цінності».

Авторка підтримує позицію, що окремими видами (різновидами) цінностей (соціальних цінностей) – об’єктами кримінально-правової охорони і об’єктами злочинів – є сама людина, її права, свободи і законні (ті, що охороняються законом) інтереси, охоронювані законом інтереси юридичних осіб (підприємств, установ, організацій), суспільства і держави, а також врегульовані правовими нормами соціальні зв’язки між людьми. За таких умов різновидами вказаних цінностей у злочинах, пов’язаних з банкрутством, слід визнавати: потерпілих (зокрема, державу в особі відповідних (зацікавлених) органів, у тому числі тих, що здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю сплати податків і зборів (обов’язкових платежів); засновників та власників юридичних осіб та фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності); суб’єктів господарської діяльності – юридичних осіб та зацікавлених осіб щодо боржника; боржника - суб’єкта господарської діяльності, неспроможність якого виконати свої грошові зобов’язання встановлена господарським судом), кредиторів – юридичну чи фізичну особу, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов’язань до боржника, виплати заборгованості по заробітній платі боржника, їх законні інтереси та права, соціальні зв’язки, матеріалізовані та нематеріалізовані блага, які належать потерпілим.

У підрозділі 1.2 «Родовий, видовий і безпосередній об’єкти злочинів, пов’язаних з банкрутством», з урахуванням аналізу наведених у науковій літературі підходів щодо визначення родового, видового та безпосереднього об’єктів злочинів, передбачених ст.ст. 218-221 КК, обґрунтовується, що родовим об’єктом злочинів у сфері господарської діяльності є соціальні зв’язки між суб’єктами господарювання у сфері суспільного виробництва, діяльність яких спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Доводиться, що видовим об’єктом злочинів, пов’язаних з банкрутством, слід вважати взаємовідносини між членами суспільства, які виникають у процесі здійснення господарської діяльності у частині забезпечення захисту законних прав та інтересів (як майнових так і немайнових) кредиторів, держави, а також окремих громадян від неплатоспроможності (стійкої фінансової неспроможності) суб’єктів господарської діяльності, яка юридично фіксується під час розгляду справ про банкрутство такого суб’єкта.

Безпосереднім об’єктом – є інтереси окремих громадян – членів суспільства, юридичних осіб, держави, у тому числі засновників (власників, учасників, членів) підприємства-боржника, осіб, що знаходяться у родинних стосунках з заінтересованими особами стосовно боржника тощо.

У роботі також аналізується зміст матеріалізованих та нематеріалізованих благ як предметів злочинів, пов’язаних з банкрутством. Звертається увага на те, що предметами зазначених злочинів слід визнавати інформацію (ст.ст. 218, 220, 221 КК); майно (ст.ст. 219, 221 КК), документи про господарську чи фінансову діяльність суб’єкта господарської діяльності (ст. 221 КК). На підставі того, що у ст.190 ЦК України поняття „майно” охоплює собою і майнові права та обов’язки, обґрунтовується недоцільність виділення майнових обов’язків в окрему групу (як різновид) предмета злочину, передбаченого ст.221 КК України. З урахуванням цього, авторкою пропонується також виключити у ч.1 ст.189 КК слова „чи права на майно”, а у ч.1.ст.190 КК – слова „або придбання права на майно”.  

У підрозділі 1.3 «Об’єктивна сторона складів злочинів, пов’язаних з банкрутством», аналізується конкретний зміст обов’язкових ознак об’єктивної сторони складів названих злочинів, а саме: 1) діяння (дії чи бездіяльності), пов’язаного, зокрема, з: а) завідомо неправдивою офіційною заявою про фінансову неспроможність виконання вимог з боку кредиторів і зобов’язань перед бюджетом (ст. 218 КК); б) доведенням до банкрутства – вчиненням дій, що призвели до стійкої фінансової неспроможності суб’єкта господарської діяльності (ст. 219 КК); в) приховуванням стійкої фінансової неспроможності шляхом подання недостовірних відомостей (ст. 220 КК); г) приховуванням майна або майнових обов’язків, відомостей про майно, передачею майна в інше володіння або його відчуженням чи знищенням, а також фальсифікацією, приховуванням або знищенням документів, які відображають господарську чи фінансову діяльність (ст. 221 КК); 2) наслідку у вигляді заподіяння великої матеріальної шкоди, у тому числі: а) кредиторам або державі (ст. 218 КК); б) державі чи кредитору (ст. 219 КК); в) кредиторові (ст. 220 КК); 3) причинового зв'язку між діянням та наслідком; 4) часу вчинення незаконних дій у разі банкрутства (ст. 221 КК).

Звертається увага на те, що «шлях» до банкрутства підприємства-боржника має мати наступні стадії: 1) виникнення поточної неплатоспроможності підприємства; 2) перехід поточної неплатоспроможності у стан стійкої фінансової неплатоспроможності; 3) перехід стійкої фінансової неплатоспроможності у стадію нездоланної фінансової неплатоспроможності, що ми називаємо станом фінансової неспроможності; 4) підприємство стає банкрутом.

На підставі розмежування понять «неспроможність» та «неплатоспроможність» обґрунтовується, що поняття «фінансова неспроможність» означає неможливість виконання боржником перед кредиторами не тільки грошових зобов’язань, а зобов’язань взагалі (наприклад щодо зустрічної поставки при товарообмінному договорі без грошової оплати тощо), і виконання зобов’язань неможливе з боку боржника не тільки грошовими коштами, але і іншими способами, а тому і стану банкрутства повинен передувати саме стан фінансової неспроможності, за умови настання якої і порушується провадження у справі про банкрутство, а стану фінансової неспроможності, відповідно, передує стан поточної неплатоспроможності та  стійкої фінансової неплатоспроможності.

Робиться висновок, що на підставі того, що законодавцем в ч.3 ст.6 Закону встановлено величину належних до погашення боргових зобов’язань кредитора в розмірі 300 мінімальних заробітних плат, даний розмір реальних збитків, який є відправною точкою для порушення „банкрутного” провадження, має бути врахований при обчисленні матеріальної шкоди, що заподіюється кредиторові при злочинному банкрутстві.  В зв’язку з чим, враховуючи положення підпункту 6.1.1. п.6.1.ст.6, п.п.22.4, 22.5 ст.22  Закону України „Про податок з фізичних осіб” від 22 травня 2003 р., Закону України „Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет на 2005 рік” та деяких інших законів України” від 7 липня 2005 р., згідно з якими податкова соціальна пільга, що береться за основу визначення розміру нмдг, встановлюється у розмірі, що дорівнює 50 відсоткам однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на місяць), встановленої законом на 1 січня звітного податкового року, вважаємо за доцільне змінити розмір суми великої матеріальної шкоди, який визначений в п.1 Примітки до ст.218 КК, з суми, що у п’ятсот і більше разів перевищує нмдг на суму, що у шістсот і більше разів перевищує нмдг. Здійснення перерахунку розміру заподіяної злочином шкоди з мінімальної заробітної плати на  неоподаткований мінімум доходів громадян зумовлений тим, що базовим показником обчислення шкоди у КК залишається нмдг. Узгоджуючи надалі дану позицію з вказаним регулятивним законодавством, враховуючи вимоги вищенаведених законів щодо встановлення соціальної пільги станом на 1 січня звітного податкового року, автором пропонується ч.3 ст.6 Закону після слів „не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати” доповнити словами „встановленої законом на 1 січня звітного податкового року”.

Аналізуючи зміст бездіяльності як ознаки об’єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст. 219 КК, авторка дійшла висновку, що при вчиненні діяння, спрямованого на досягнення злочинного результату, відповідно до ст. 219 КК, може мати місце також „змішана бездіяльність”, якою, на думку науковців, є випадки неповного або часткового виконання спеціальним суб’єктом своїх юридичних обов’язків. У даному випадку наявність злочинного наміру не буде такою явною, тобто «змішана бездіяльність» дозволяє винній особі скласти уяву в інших осіб щодо  правомірності своєї бездіяльності. У переважній більшості даний злочин може вчинюватися шляхом поєднання дій і бездіяльності.

Розділ 2 «Суб’єктивні ознаки складів злочинів, пов’язаних з банкрутством», складається з двох підрозділів і присвячений аналізу ознак суб’єкта і суб’єктивної сторони складів злочинів, передбачених ст.ст. 218-221 КК.

У підрозділі 2.1 «Суб’єкт злочинів, пов’язаних з банкрутством», обґрунтовується положення, що суб’єктом злочинів, передбачених ст.ст. 218-221 КК, може бути фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку (оскільки саме цей вік згідно з чинним законодавством надає такій особі право займатися підприємницькою (господарською комерційною) діяльністю та бути зареєстрованою державними органами як підприємець) і є: а) засновником суб’єкта господарювання – унітарного і корпоративного підприємства, або власником (учасником, членом) суб’єкта підприємницької діяльності чи його службовою особою (ст.ст. 218, 219 КК); б) громадянином – суб’єктом підприємницької діяльності, який здійснює її без створення юридичної особи (ст. 218, 220 КК); в) громадянином – засновником чи власником іншої юридичної особи – власника суб’єкта господарської діяльності, а також службовою особою цієї юридичної особи (ст. 218, 219 КК); г) громадянином – засновником або власником суб’єкта господарської діяльності чи службовою особою такого суб’єкта (ст. 220, 221 КК).

Враховуючи вимоги ст.1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» про те, що а) банкрутством є визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури, б) неплатоспроможністю – неспроможність суб’єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов’язання перед кредиторами, в тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов’язання щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності, а також в) про визнання суб’єктом банкрутства (банкрутом) боржника, неспроможність якого виконати свої грошові зобов’язання встановлена господарським судом, та г) боржником – суб’єкта підприємницької діяльності, авторкою обґрунтовується висновок, що не можна вважати суб’єктами злочинів, пов’язаних з банкрутством (в тому числі і суб’єктом злочину, передбаченого ст.221 КК), громадян – засновників чи власників суб’єктів господарської діяльності – юридичних осіб або службових осіб таких суб’єктів, які не можуть бути суб’єктами банкрутства. Поряд з цим, аналізуючи поняття суб’єкта банкрутства, і положення чинного законодавства, зокрема, ст.ст. 80, 83 - 86, 96 ЦК України, ст.ст. 3, 42,  52,  59,  205,  209 ГК України, ст.ст. 11, 20, 21 Закону України „Про благодійництво та благодійні організації”, ст. 39 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” тощо, авторка зауважує, що останнє містить в собі численні суперечності та не надає прямої відповіді на питання чи дійсно суб’єктом банкрутства може бути суб’єкт не господарської, а тільки підприємницької діяльності.

Поряд з цим, ст.ст. 218-221 КК України, в диспозиціях містять посилання на вчинення злочинів засновником, власником або службовою особою суб’єкта господарської діяльності. Робиться висновок щодо необхідності узгодження положень законодавства регулятивного та кримінального, яке може бути здійснено або шляхом внесення змін до КК в частині заміни словосполучення „суб’єкт господарської діяльності” на „суб’єкт підприємницької діяльності”, або внесення змін до регулятивного законодавства та проведення деталізації його положень, які регулюють порядок ліквідації юридичних осіб (як суб’єкта підприємницької діяльності, так і суб’єкта господарської діяльності взагалі) у випадку фінансової неспроможності останніх.