КАЗНА ЯК СУБ’ЄКТ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВОВІДНОСИН

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
КАЗНА ЯК СУБ’ЄКТ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВОВІДНОСИН
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

 

У Вступі наведено обґрунтування актуальності дослідження, зв’язок його з науковими програмами, планами, темами, визначено мету, задачі, об’єкт, предмет і методи дослідження, сформульовано наукову новизну одержаних результатів та їх практичне значення, наведено відомості щодо апробації та публікації результатів дисертації.

Розділ 1 „Становлення і розвиток інституту казни в цивільному праві” включає чотири підрозділи та присвячений дослідженню як теоретичних, так і практичних аспектів становлення і розвитку казни як учасника цивільних правовідносин у відповідних соціально-економічних умовах, які впливали на регламентацію участі держави у цивільно-правових відносинах на території сучасної України.

У підрозділі 1.1. „Становлення казни в цивільному праві Російської імперії” на підставі узагальнення наукових поглядів на місце держави у цивільному праві досліджено особливості становлення її участі в межах цієї галузі як суб’єкта цивільного права. На підставі здійсненого аналізу розвитку цивільно-правових відносин автором відмічено, що з остаточним відокремленням держави як самостійної інституції, закріпленням за нею відповідного обсягу майна, необхідно вважати казну суб'єктом цивільного права. Це відбулося зі становленням капіталістичного способу виробництва, а також практичними потребами зростаючого майнового обороту, що посилило потребу участі держави у цивільних відносинах нового типу, і спричинило визнання держави в її господарській діяльності суб'єктом цивільного права та юридичною особою.

На цій історично-правовій посилці автор доводить, що казна визнавалась суб’єктом права та діяла як і інші юридичні особи і в той же час мала такі специфічні особливості: 1) у цивільному обороті казна виступала від імені держави, а відповідно, певні її правочини були забезпечені примусовою силою державної влади; 2) у цілому казна діяла як загальний суб’єкт цивільно-правових відносин, але у певних випадках держава-суверен могла встановлювати для неї певні привілеї, яких не мали інші суб’єкти майнових відносин; 3) до складу казни входило майно з різним правовим режимом, що мало впливало на специфіку його існування: призначене для безпосереднього досягнення державних цілей майно (розглядалося як невідчужуване, могло відчужуватися лише у випадку непотрібності), а також майно, що було засобом одержання доходу на користь казни (його цивільно-правовий статус нічим не відрізнявся від правового режиму майна, що належить іншим суб'єктам цивільного обороту); 4) казна (майно, що її складає) у державі є явищем єдиним і неподільним, але у цивільно-правовому обороті казну представляють різні уповноважені особи, які діють від імені казни, але між собою можуть бути зовсім не пов’язані, що неможливо відносно приватного суб’єкта, навіть у випадку представництва його інтересів; 5) діяльність казни, окрім критерію отримання майнових вигод, підпорядкована критерію забезпечення державних інтересів, як протидії зловживання уповноважених на розпорядження казною осіб; 6) окрім специфіки прав та обов’язків казни закон передбачав і особливість реалізації відповідальності казни, завдяки чому, по-перше, деяким чином забезпечувалися інтереси інших суб’єктів-сторін правовідносин з казною, а, по-друге, мало місце встановлення персональної відповідальності уповноваженої на розпорядження казною особи, що можна розглядати як перший крок до передачі певних часток казни в оперативне управління відповідним представникам держави; 7) на казну були поширені загальні норми цивільного права з підпорядкування держави як казни загальному цивільному суду, незалежному від адміністрації.

У підрозділі 1.2. „Казна як юридична особа у перші роки Радянської влади та період після прийняття ЦК УРСР 1922 року” автором досліджені правовідносини стосовно участі казни в цивільних правовідносинах у нових соціально-економічних умовах, що були пов’язанні зі становленням нової державності на території сучасної України. Аналіз перших законодавчих актів і практики їх застосування свідчить, що казна як юридична особа на початку становлення радянської влади, до прийняття перших цивільних кодексів, уособлювала в собі все майно, яке належало цій владі. При чому максимальна концентрація майна у державній власності з одночасною централізацією управління ним повністю позбавляло підприємства, що представляли казну, будь-якої самостійності як юридичних осіб, що відповідало умовам воєнного комунізму та забезпечувало потреби радянської влади. Тому казна стояла за державними підприємствами й установами, а всі правочини ними укладались винятково від імені казни.

Прийняття ЦК УРСР 1922 р. знаменувало собою істотну зміну принципів цивільно-правового регулювання майнових відносин, що втілилося у визнання юридичними особами державних органів, підприємств і установ, віднесених до державного сектора економіки. Вказується, що поява в цивільному обороті державних підприємств – юридичних осіб спричинила собою не відмову від казни як суб'єкта цивільного права, а звуження майнової бази для особистої участі казни у цивільних правовідносинах. У реалізації відносин державної власності брала участь не тільки казна, але й державні підприємства – юридичні особи.

Здобувач зазначає, що період з 1922 р. характеризувався декількома етапами розвитку регулювання участі казни у цивільних правовідносинах з притаманними їм особливостями: 1) з прийняттям ЦК УРСР 1922 р. поступово почалося виділення самостійних суб’єктів господарської діяльності, при цьому казна брала участь у значній частині цивільно-правових відносин, що було обумовлено необхідністю всебічного та централізованого контролю за наявними ресурсами у державі; 2) після остаточного становлення Радянської влади в період індустріалізації та колективізації зросла кількість підприємств, організацій і обсяг цивільного обороту, що спричинило потребу, щоб окремі державні суб’єкти – юридичні особи виступали від свого імені або імені вищих органів, але були пов’язані з державою і з казною. Сама ж казна особисто (чи від її імені уповноважені державні органи) виступала лише по найбільш значимих майнових відносинах, а функції казни розподілено серед інших юридичних осіб.

У підрозділі 1.3. „Казна в умовах визнання України та адміністративно-територіальних одиниць суб'єктами права державної власності” досліджено питання специфіки участі казни в цивільних правовідносинах в умовах розподілу єдиної державної майнової бази між відповідними адміністративно-територіальними одиницями. Автором підкреслено, що виділення самостійних суб’єктів господарської діяльності, що виступали в обороті як окремі державні суб’єкти, набуло подальшого розвитку. Концепція опосередкованої участі казни у цивільних правовідносинах отримала розвиток після прийняття Основ цивільного законодавства Союзу РСР і союзних республік 1961 р.. Дисертант відзначає, що самостійними суб'єктами цивільного права також визнавалися Союз РСР і союзні республіки, а не казна як єдине ціле.

По суті, ця концепція зводилась до того, що державні юридичні особи брали участь у цивільних правовідносинах від свого власного імені, від імені відповідних виконкомів як юридичних осіб, і від імені Союзу РСР чи союзної республіки як самостійних суб'єктів цивільного права, а не від імені казни. Державні юридичні особи можуть виступати не тільки від імені Союзу РСР чи союзної республіки, але й від імені країв, областей, автономних утворень тощо як самостійних суб'єктів цивільного права. Це обумовлювало необхідність розмежування форм власності і, зокрема, державної та комунальної, а також об'єктів права власності між відповідними суб'єктами. Дисертантом визначено, що з прийняттям Конституції України і особливо ЦК України 2003 р. для визначення правового становища учасників цивільних правовідносин законодавцем встановлені певні критерії: 1) на одному понятійному рівні встановлено природний суб’єкт права – людину, і штучно створений правовим порядком – юридичну особу; 2) усі учасники цивільних правовідносин визнані рівними на загальному рівні, але стосовно участі кожного з них законодавець встановив спеціальні норми.

Підкреслено, що держава безпосередньо не може брати участь у цивільних правовідносинах, навіть за умови, якщо вона суверен, хоча б тому, що бере участь у майнових відносинах лише та особа, яка має для цього необхідні легальні організаційно-правові ознаки, зокрема, хоча б рахунок у банку. Уявити собі безпосередню участь держави, і в тому числі казни, у цивільних, а особливо майнових правовідносинах, украй важко. Держава бере в них участь: а) через свої юридичні особи, в тому числі в сфері грошових відносин – через казну; б) через призначених в установленому законом порядку посадових осіб, які у визначених (виписаних) їм законом випадках і межах представляють інтереси держави у сфері грошових чи інших відносин.

Запропоновано доповнити ст. 2 ЦК України після слів „Учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим”, словами „органи місцевого самоврядування в особі визначених законом чи іншим правовим актом юридичних осіб”.

 У підрозділі 1.4. „Поняття „казна” у вітчизняній науці цивільного права та законодавстві” дисертантом досліджено понятійний апарат, який опосередковує прояв участі казни в цивільних правовідносинах, у вітчизняній науці цивільного права і законодавстві. Встановлено, що термін „казна” мав декілька лексичних значень: держави як безпосереднього самостійного учасника цивільного обороту (як суб'єкта цивільного права); держави як власника всіх коштів, що проходять через бюджет; самої сукупності цих коштів у їх грошовій або навіть у речовій формі. У цьому останньому значенні російському поняттю „казна” більше відповідає українське „скарбниця”.

Зроблено висновки про те, що на сьогодні під терміном „казна” слід розуміти, передусім, державу як суб'єкта цивільного права, що виступає у визначених законом юридичних особах. Таким чином, казна – це, насамперед, держава як суб'єкт цивільного права у формі юридичної особи та її структурних одиниць для участі в грошових і споріднених із ними зобов’язаннях. Майно, що належить державі на праві власності, повинне називатися казенним і утворювати державну скарбницю. Дисертант відзначає, що за своїм змістом поняття „казенне майно” не повинне ототожнюватися з поняттям „державна власність”, використовуваним чинним законодавством і новим ЦК, під яким традиційно розуміється все майно, що належить державі. Майно, яке перебуває у власності держави, можна поділити на: неподільне державне майно, для позначення якого можна використати поняття „державна скарбниця” або „казенне майно”; державне майно, закріплене за державними юридичними особами на праві довірчої власності (господарського відання й оперативного управління).

Розділ 2 „Цивільно-правове становище юридичних осіб, що представляють казну як учасника цивільних правовідносин” складається з трьох підрозділів, у яких проаналізовано сучасний стан участі казни у цивільних правовідносинах з приводу різних об'єктів майнових прав і специфіка її відповідальності за результатами такої участі.

У підрозділі 2.1. „Участь казни у цивільно-правових відносинах з приводу грошових коштів” дисертантом висвітлено особливості участі казни у цивільних правовідносинах з приводу такого об'єкта цивільних прав, як гроші, а також цінних паперів. Автором відзначено, що основним, найбільш поширеним засобом прояву участі казни у цивільних правовідносинах є бюджетні кошти, які вона може використовувати як особисто, так і через спеціально уповноважених суб’єктів (наприклад, органи Державного казначейства України) задля вирішення завдань, що стоять перед державою. Ці кошти мають два напрями руху: перший – наповнення бюджету (неподільного фонду), а другий – витрати бюджетних коштів. Причому, безпосереднім засобом реалізації цих напрямків є участь казни у цивільно-правових відносинах (випуск державних позик, вексельні правовідносин за участю казни, випуск казначейських зобов’язань, продаж державного майна, передача майна в оренду), через свої юридичні особи.

Участь казни у цивільно-правових відносинах стосується, як правило, грошових зобов’язань чи подібних їм за природою зобов’язань у визначених законом випадках і межах, зокрема, відносини з розрахунків з бюджетом. До цих відносин слід без винятків застосувати відповідні норми цивільного права, що їх регулюють.

У підрозділі 2.2. „Становище казни у цивільних правовідносинах, що пов’язані з майном у натурі” розглянуто участь держави (казни) у цивільних правовідносинах з приводу такого об'єкта, як майно, що перебуває у державній власності. Здобувач відмічає, що грошова форма не є єдиною формою існування активів, якими володіють, користуються та розпоряджаються юридичні особи казни. Майно в „натурі” є також одним із засобів, за допомогою яких держава в особі казни вирішує завдання, що стоять перед нею. Зокрема, йдеться про правовідносини щодо реалізації невитребуваних вантажів; реалізації та використання конфіскованого, безхазяйного майна; реалізації та використання військового майна, що вивільняється; укладення державного контракту; формування та використання державного матеріального резерву; виявлення скарбу, що містить речі, які належать до пам'яток історії та культури, конфіскація майна та низка інших.

Майно теж може бути передане казною уповноваженим установам в управління або ж отримане в результаті їх діяльності. Найчастіше інтереси казни у цивільних правовідносинах представлені Міністерством фінансів, Державним казначейством України та їх органами, які виступають у цих відносинах не від свого власного імені як юридичні особи, а від імені казни як суб'єкта цивільного права. Автором підкреслено, що майно, яке перебуває у власності держави, можна поділити на: 1) майно, кероване державою, яке є майновою базою безпосередньої участі казни в цивільному та господарському обороті; 2) майно, передане в оперативне управління окремим державним організаціям – юридичним особам, що є майновою основою участі цих підприємств, установ, організацій у цивільному обороті як самостійних юридичних осіб. До особливостей державного майна автор відніс: 1) в умовах ринкової економіки держава залишає у своєму володінні найбільш важливі майнові комплекси та предмети речового права, що забезпечують її найважливіші потреби; 2) сама природа майна обумовлює те, що воно не може знаходитися в казні десь в одному місці (на відміну від грошей) й відповідно участь казни в цивільних правовідносинах з його приводу здійснюється лише через уповноважені територіальні органи держави; 3) рух державного майна має два напрями: до казни і від казни, що пов’язано із вчиненням різного роду цивільно-правових дій як на отримання майна, так і на його витрату, що свідчить про участь казни у цивільно-правових відносинах як суб’єкта цивільного права (безпосередньо чи опосередковано); 4) не дивлячись на те, що більшість державного майна знаходиться в оперативному управлінні чи господарчому віданні його сутність як саме державного майна від цього не змінюється; 5) наявність іншого майна, крім грошових коштів, сприяє економії державних ресурсів при переведенні їх з товарної форми у грошову та навпаки, і забезпеченню державних потреб.

У підрозділі 2.3. „Цивільно-правова відповідальність казни” проаналізовано особливість цивільно-правової відповідальності казни за невиконання чи неналежне виконання своїх зобов’язань. Зокрема, автор відмічає, що казна як майнова база держави має два напрями дій у межах цивільних відносин: на поповнення та витрачання цієї бази. Цивільно-правова відповідальність казни може наставати як у зв’язку з її діями із збільшення своєї майнової бази (держзамовлення), так і з витрачанням цієї бази (реалізація держмайна). Важливим тут є визначення суб’єктів, які у кожному з випадків будуть представляти казну під час вирішення спору. Встановлено два основних випадки відповідальності казни: 1) безпосередньо за своїми зобов’язаннями; 2) опосередковано, за зобов’язаними державних установ і казенних підприємств. Цивільно-правова відповідальність казенних підприємств, державних установ, інших уповноважених на представництво інтересів держави осіб, які діють від імені казни, не наступає, а в такому випадку саме казна повинна нести безпосередню відповідальність за зобов'язаннями, що вчиняються від її імені. Відповідальність за власними зобов'язаннями державних установ і казенних підприємств повинна наставати в межах коштів, передбачених у відповідних кошторисах на ці цілі, для досягнення яких установа чи казенне підприємство вступають у цивільно-правові зобов'язання, а у разі недостатності цих коштів для задоволення вимог кредиторів субсидіарну відповідальність буде нести відповідний власник, тобто казна.

Вказується проблема забезпечення балансу між інтересами держави, фізичних та юридичних осіб при вирішенні питання про відповідальність перед ними держави і відшкодування нею шкоди. Дисертантом пропонується передбачити, що за загальним правилом до держави як суб'єкта цивільних правовідносин застосовуються норми, котрі визначають участь юридичних осіб у відносинах, врегульованих цивільним законодавством, якщо інше не випливає із закону або особливостей її правового становища. Відповідальність казни за кожним видом шкоди (майнова, моральна), що заподіяна з її боку, потребує врахування особливостей настання кожного з них під час законодавчої регламентації порядку їх відшкодування. Оскільки найбільш ліквідною частиною майна казни є кошти держбюджету, то часткове вирішення проблеми реалізації цивільно-правової відповідальності казни за своїми зобов’язаннями може враховувати такі аспекти: 1) слід передбачити у бюджеті певні середньовиважені витрати на цивільно-правову відповідальність за порушення зобов’язань казни перед її кредиторами; 2) удосконалювати регресні зобов’язання державних органів до службовців за завдання їхніми діями збитку чи шкоди державі.

Правовідносини, що пов'язані з відповідальністю казни характеризуються складною суб'єктною будовою, з огляду на те, що її інтереси представлено відповідними представниками або вони реалізуються завдяки діяльності самостійних державних органів, установ тощо.

 

 

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины