ВНЕСОК УЧЕНИХ КИЇВСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО ЕКОНОМІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ У РОЗВИТОК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ В УКРАЇНІ (ПЕРША ТРЕТИНА XX СТ.)

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність та значимість теми дослідження, визначено стан її наукового опрацювання вітчизняними та зарубіжними дослідниками, зв’язок із науковими програмами, сформульовано мету, завдання, об’єкт, предмет та методи дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення одержаних результатів.

У розділі 1 «Економічна наука і освіта в Україні у першій третині XX ст.» розглянуто стан економічної науки в Україні у першій третині XX ст., вплив економічної освіти і господарської практики на її розвиток, визначено методологічні засади аналізу вітчизняної економічної науки у досліджуваний період та ступінь відображення цих процесів у сучасній економічній літературі. Сьогодні найбільш перспективним є цивілізаційний підхід до вивчення історії розвитку економічної науки, який базується на використанні системного аналізу в економічних дослідженнях. Аналізуючи наукову творчість учених-економістів Київського національного економічного університету першої третини XX ст. та оцінюючи їх внесок у розвиток економічної науки, за критерій взято теоретичну та практичну значимість результатів їхніх досліджень, що полягає у спростуванні існуючих або створенні нових наукових гіпотез; ґрунтовному глибокому поясненні економічних явищ та процесів, що раніше були незрозумілими або маловивченими; поєднанні різноманітних економічних явищ; науковому узагальненні великої кількості дослідницьких даних, оригінальність яких виявляється у своєрідній, неповторній точці зору вченого на певний економічний процес або явище, що знайшла подальше продовження в економічній літературі.

У дисертації зазначено, що економічна наука в Україні у першій третині XX ст. була тісно пов’язана з соціально-економічним розвитком країни. Вона базувалася, з одного боку, на концепціях провідних напрямів західної науки (маржиналізм, соціально-інституціональний напрям тощо), а з іншого – на доктрині ортодоксального марксизму, яка в роки радянської влади набула статусу офіційної та мала значну перевагу. І хоча розвиток економічної науки в Україні у першій третині XX ст. проходив у постійному протистоянні, вітчизняні економісти намагалися проводити свої наукові дослідження у руслі світових досягнень економічної науки, а у ряді випадків – значно їх випереджали.

У контексті проблематики розділу дисертант доходить висновку, що важливу роль у розвитку економічної науки і освіти в Україні у першій третині XX ст. відігравали університети, виникнення яких об’єктивно було зумовлене розвитком капіталістичних відносин і ринкових методів господарювання та нагальною потребою в забезпеченні більш високого рівня підготовки спеціалістів, які могли б здійснювати економічні перетворення в державі. Відзначено, що важливим етапом у розвитку вітчизняної економічної науки і освіти був початок XX ст., пов’язаний із заснуванням першого вищого економічного навчального закладу в Україні – Київського комерційного інституту, який пройшов складний шлях розвитку від Вищих комерційних курсів (4 лютого 1906 р.) до Київського національного економічного університету. Зазначено, що вже з самого початку свого функціонування університет як навчальний та науковий заклад зосереджував у своїх стінах провідні наукові сили країни в різних галузях знань – сфері електрозварювання (Є. О. Патон), математики (Д. О. Граве), патофізіології і мікробіології (О. О. Богомолець) та ін. Проте, особливо ґрунтовними були розробки у галузі економічної науки.

Дисертантом на основі архівного матеріалу (статут, навчальні плани та програми, особові справи професорсько-викладацького складу, протоколи засідань та зборів наукових товариств, звіти про діяльність університету, циркуляри міністерств, у відомстві яких знаходився університет, тощо) досліджено систему організації економічної освіти в Київському національному економічному університеті у першій третині XX ст. Виявлено, що вона була організована на основі поєднання теоретичних знань і вимог практики. Разом з тим, зроблено висновок, що економічна освіта в університеті у першій третині XX ст. ґрунтувалася на наукових дослідженнях, оскільки поєднання освіти і науки є необхідною умовою удосконалення самої системи освіти та головним чинником подальшого розвитку наукових знань. Тому неабияке значення для зміцнення навчальної бази та становлення наукових підвалин для подальшого функціонування університету мало те, що фахову підготовку студентів забезпечував високопрофесійний штат викладачів, більшість з яких були відомими науковцями не лише в Україні, а й далеко за її межами. Це і Є. Є. Слуцький, М. В. Довнар-Запольський, К. Г. Воблий, Р. М. Орженцький, О. О. Русов, Л. М. Яснопольський, М. В. Птуха, П. Л. Кованько, О. П. Оглоблин, С. І. Гольдельман та ін. (біографічні відомості вміщено у додатку А дисертації). На основі аналізу навчальних програм з історії економічних учень (К. Г. Воблий, 1913 р.), економічної історії Росії (М. В. Довнар-Запольський, 1912 р.), статистики та демографії (О. О. Русов, 1912 р.), фінансового права (Л. М. Яснопольський, 1912 р.) (додаток Б дисертації) дисертант робить висновок, що наукові дослідження вчених-економістів Київського національного економічного університету першої третини XX ст. були покладені в основу навчальних програм та відповідної навчально-методичної літератури (вибрані бібліографії вчених університету наведено у додатку В дисертації). Таким чином, навчальний процес у Київському національному економічному університеті вже в першій третині XX ст. був поставлений на наукову основу.

У роботі, використовуючи принцип системності, що дає можливість розглянути предмет дослідження у нерозривній єдності з іншими процесами та подіями, що відбувалися в досліджуваний період, здійснено аналіз наукової літератури за наступною схемою: по-перше, досліджуються літературні джерела, в яких розкриваються соціально-економічні умови зародження й становлення економічної освіти в Україні та простежуються основні тенденції її розвитку; по-друге, література, яка дає змогу прослідкувати процес розвитку економічної науки у першій третині XX ст. в Україні взагалі та у вищих економічних навчальних закладах зокрема; по-третє, архівні та літературні джерела, які містять матеріал стосовно питань заснування і функціонування Київського національного економічного університету та науково-педагогічної діяльності вчених університету першої третини XX ст.; по-четверте, роботи сучасних дослідників історії економічної думки України зазначеного періоду; і, по-п’яте, наукові праці вчених-економістів, які працювали в Київському національному економічному університеті у першій третині XX ст., що дають змогу прослідкувати еволюцію їх поглядів та оцінити внесок кожного з них у розвиток економічної науки.

У розділі 2 «Становлення наукових шкіл у Київському національному економічному університеті в першій третині XX ст.» здійснено аналіз наукової спадщини вчених Київського національного економічного університету першої третини XX ст. у галузі статистико-демографічної науки, маржиналізму та економіко-математичних досліджень. На основі цього обґрунтовано, що у досліджуваний період в університеті відбувалося формування статистичної школи, отримали подальший розвиток ідеї Київської психологічної школи, було закладено основи національної економіко-математичної школи.

Зокрема, дослідивши еволюцію статистичної думки в Україні, дисертант відзначає важливу роль земських статистичних досліджень у формуванні статистичної науки в Україні, акцентуючи на тому, що науково-дослідницька та навчально-методична діяльність першого викладача статистики Київського національного економічного університету О. О. Русова (“батька української земської статистики”) базувалася на наукових принципах та використанні нових методів і прийомів опрацювання матеріалу (використання (вперше) методу вибіркового дослідження; застосування (одним з перших) балансового методу; обґрунтування недоцільності використання у статистичних дослідженнях середніх цифр, що не дає можливості відобразити справжнє економічне становище в країні; вивчення господарського життя країни через районування досліджуваної території; розробка нового способу оцінки землі на основі поєднання природно-історичних та економічних особливостей окремих територій тощо), що були визнані зразковими для проведення статистичних досліджень не лише в Україні, а й за її межами.

Загалом же, вчені-статистики Київського національного економічного університету першої третини XX ст. проводили свої дослідження у руслі загального розвитку статистичної науки, у межах якого сформувалося три основні напрями: представники першого розглядали статистику як суспільну науку (К. Г. Воблий, М. В. Птуха), інші вважали статистику наукою про метод (Р. М. Орженцький), треті  виступали за аналіз статистичних явищ та процесів за допомогою математичних методів (Є. Є. Слуцький).

У контексті дисертаційного дослідження важливим є питання аналізу проблем демографічної науки професором М. В. Птухою. У результаті критичного огляду поглядів вченого на теорію та практику статистичної науки визначено, що учений під статистикою розумів самостійну науку, яка вивчає конкретні масові явища та процеси суспільного життя шляхом обчислення їх за категоріями; надавав перевагу демографічній статистиці, в якій виділяв демографію, або статистику населення, і моральну статистику (виокремив демографію в окрему науку); при дослідженні демографічних явищ та процесів використовував комплексний підхід, вивчаючи їх з урахуванням причинно-наслідкових зв’язків; розробив загальну схему вивчення демографічних явищ та процесів, поклавши в основу концепцію “демографічної біографії середньої людини”; використовував диференційований підхід до дослідження смертності з урахуванням соціально-економічних умов життя і відтворення всіх соціальних верств населення: узагальнив результати вивчення смертності в Україні і на основі цього побудував повні та сумарні таблиці смертності, у результаті чого вперше було виявлено особливості сільської і міської смертності; досліджував питання прогнозування демографічного розвитку країни, які мали не лише наукове, але й практичне значення для розвитку економіки України, що стало важливим етапом у становленні вітчизняного демографічного прогнозування; удосконалив методику демографічного аналізу (а) побудова загальних таблиць, що давало можливість простежити тривалість життя певного покоління та зробити необхідні розрахунки; б) побудова індексів шлюбності, що дозволяло вивчати однорідні та змішані шлюби за різними антропологічними і соціальними ознаками; в) розробка методу визначення приблизної величини ймовірності смерті дитини на першому році її життя); проводив дослідження в галузі санітарної статистики.

В аспекті зазначеної у розділі проблематики доводиться, що наукові розробки університетських учених-статистиків першої третини XX ст. за глибиною проникнення у сутність досліджуваних проблем статистичної науки стали основоположними для формування концептуальних засад статистичної школи в університеті.