ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ТА ПРАКТИКА РЕАЛІЗАЦІЇ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА НА СУДОВИЙ ЗАХИСТ У ДОСУДОВОМУ ПРОВАДЖЕННІ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовується вибір теми дисертації, її актуальність, зв'язок з науковими програмами, визначаються мета, завдання, об'єкт і предмет дослідження, його методологічні й теоретичні засади, виділяються положення, що характеризують наукову новизну, теоретичне та практичне значення зроблених висновків, апробація результатів наукових пошуків.

Розділ 1. «Сутність конституційного права на судовий захист» складається із 3-х підрозділів.

У підрозділі 1.1. «Поняття конституційного права на судовий захист» з'ясовується співвідношення понять «право на судовий захист» і «право на справедливий суд». Перше з них є надбанням радянської правової доктрини, друге притаманне міжнародним документам у галузі прав людини, яке поступово термінологічно імплементується у законодавство України. Підтримується висловлена в кримінально-процесуальній науці точка зору про доцільність використання функціонального підходу до порівняння цих правових конструкцій, оскільки він передбачає аналіз тих правових відносин, які ці інститути покликані регулювати (Л. В. Головко). Такий підхід дав змогу дійти висновку, що, будучи термінологічно різними, категорії «право на судовий захист» і «право на справедливий суд» співпадають за змістом і мають однакове функціональне призначення.

Аналіз статей 8 і 55 Конституції України, міжнародних актів у галузі прав людини, чинного законодавства держави, а також доктринальних підходів до з'ясування сутності права на судовий захист дозволив визначити останнє як конституційне право-гарантію, що становить собою сукупність юридичних можливостей особи щодо захисту її прав, свобод та законних інтересів незалежним і неупередженим судом, створеним відповідно до закону, в законодавчо закріпленій процедурі шляхом судового розгляду.

У підрозділі 1.2. «Правова природа конституційного права на судовий захист, його функціональне призначення» на підставі системного аналізу положень Конституції України, рішень КСУ й доктринальних позицій визначено правову природу права на судовий захист як конституційного суб’єктивного права, що має значення гарантії всіх інших прав людини, призначення якого полягає в забезпеченні юридичної можливості кожного захистити свої права, свободи й законні інтереси. Це обумовлює його особливе місце в ієрархії правових цінностей. Судовий захист забезпечує охорону прав, свобод і законних інтересів людини не тільки від протиправних посягань інших осіб або свавілля з боку органів державної влади, а й від помилкових рішень самого суду, бо останні можуть бути скасовані або змінені тільки самим же судом. Дане положення має значення вагомого складника незалежності судової влади, у зв’язку з чим на ньому акцентовано увагу в Рекомендації СМ / Rec (2010) 12 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов’язки.

Право на судовий захист є позитивним, тому що його здійснення вимагає певних дій з боку держави: (а) створення системи судів, що забезпечує доступність судового захисту (судоустрійний аспект), а також (б) закріплення в законі належної правової процедури, досконалість і розвиненість якої прямо позначається на ефективності захисту прав і свобод особи (судочинний аспект). Його значення як необхідного елемента гарантування інших прав і свобод людини, що надає їй доступ до системи справедливого судочинства, послужило підставою для підтримання позиції науковців про доповнення класичної структуризації конституційних прав окремою групою конституційно-процесуальних прав, до яких, зокрема, належить право на судовий захист (М. С. Бондар, К. Екштайн та ін).

При характеристиці права на судовий захист як права абсолютного, яке не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану (ст. 64 Конституції України), підкреслюється потреба в розмежуванні конструкцій «обмеження права» і «встановлення меж права». Урегулювання в законодавстві певного порядку реалізації права на судовий захист спрямовано не на його обмеження, а на визначення меж його реалізації, що дає можливість досягти соціально значущої мети – забезпечити стабільність і визначеність правових відносин.

Об'єкт права на судовий захист має складний зміст і включає права, свободи й законні інтереси особи (фізичної і юридичної), інтереси суспільства й держави. Порівняльний аналіз понять «законний інтерес» та «охоронюваний законом інтерес» дозволив дійти висновку про доцільність їх розгляду як самостійних, тому що в одних випадках вони збігаються, в інших є можливим існування законного інтересу, який через відсутність його адекватного законодавчого забезпечення не охороняється законом. У кримінальному процесі в силу його специфіки й конфліктності інтересів його учасників законодавцеві належить прагнути до того, щоб законний інтерес кожного з них завжди охоронювався законом, тобто був забезпечений адекватним механізмом його реалізації й захисту.

Наводяться аргументи на підтримку позиції вчених щодо характеристики права на судовий захист як комплексного міжгалузевого правового інституту, що дає підстави для уніфікації багатьох нормативних правил і способів його реалізації в різних видах судочинства.