ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ВСТАНОВЛЕННЯ САНКЦІЙ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРАВІ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі розкрито сутність і стан наукової розробки проблеми конструювання кримінально-правових санкцій, її значущість, обґрунтовано необхідність проведення її дослідження. Подано загальну характеристику дисертації, зокрема, визначено мету й завдання дослідження, його об’єкт, предмет і методологічну основу, зв’язок роботи з науковими програмами та планами, сформульовано положення й висновки, які зумовлюють її наукову новизну, розкрито практичне значення одержаних результатів та подано відомості про їх апробацію.

Розділ 1 “Поняття та види санкцій у кримінальному праві” присвячено визначенню поняття кримінально-правових санкцій, їх видів та з’ясуванню співвідношення санкцій із заходами кримінально-правового впливу.

У підрозділі 1.1 “Поняття санкцій у кримінальному праві” проаналізовано погляди та підходи вчених-правників до визначення санкцій як у теорії права, так і в кримінально-правовій доктрині. Звернено увагу на плюралізм цих наукових позицій, які є не просто дискусійними, а й суперечливими, що стало можливим не тільки через відсутність однозначного розуміння санкції в теорії права, а й пов’язано з появою як у чинному КК України, так і в кримінальних кодексах інших держав нових форм кримінально-правового впливу, які характеризуються не лише імперативним, а й диспозитивним методами правового врегулювання та застосовуються до осіб, які вчиняють суспільно небезпечні протиправні діяння, передбачені законом про кримінальну відповідальність. Автор відзначає, що більшість науковців намагаються визначити санкції, виходячи зі структури норми права. Враховуючи, що поза нормою права існування санкції неможливе, проаналізовано ознаки кримінально-правової санкції, а саме класовість, примусовий характер, загальнообов’язковість, формальну визначеність, суб’єктивність, її якісно-кількісний характер. На підставі проведеного аналізу автор стверджує, що на сучасному етапі розвитку кримінального права є неприпустимим ототожнення кримінально-правової санкції з покаранням, що застосовується до осіб, які вчиняють злочини. Здобувач стверджує, що поняття санкції слід давати, врахувавши діалектичні засади, а саме – санкція розкриває суть правового явища, а також юридично закріплену його форму. Тому під санкцією в першому значенні слід розуміти припис, який має юридичне закріплення, обов’язковий до виконання і підтримується примусовою силою держави. Під санкцією в другому значенні слід розуміти санкцію статті закону про кримінальну відповідальність (такий підхід у визначенні санкцій є визначальним під час написання підручників, навчальних посібників з кримінального права), а також санкцію кримінально-правової норми, яка передбачає заходи державного впливу, головним чином у формі примусу, які застосовується до особи, яка вчинила злочин, або до особи, яка вчинила суспільно небезпечне протиправне діяння, однак через малолітній вік або неосудність не може бути визнана суб’єктом злочину. Кримінально-правова санкція має публічно-правовий характер, опосередкований криміналізацією діяння та обов’язково є формально визначеною.

У підрозділі 1.2 “Види кримінально-правових санкцій” дістали подальшого розвитку положення щодо класифікації кримінально-правових санкцій. Ця класифікація може проводитися за різними критеріями, вибір яких зумовлений завданнями, які постають перед дослідником, і цілями, яких він прагне досягти. Здобувач з’ясував, що в кримінально-правовій доктрині вчені говорять або про класифікацію санкцій як припису, який є  обов’язковим до виконання та підтримується примусовою силою держави, або про класифікацію санкцій кримінально-правової норми, чи в більш вузькому розумінні, санкцій статей Особливої частини КК України. Автор підкреслює, що вирішуючи питання класифікації кримінально-правових санкцій, слід враховувати поняття санкції, яке відображає їх діалектичну природу. Тому, виходячи з розуміння санкцій (їх змісту) як припису, який має юридичне закріплення, обов’язковий до виконання і підтримується примусовою силою держави, залежно від підстав застосування та репресивного впливу, кримінально-правові санкції поділяються на покарання, звільнення від покарання та його відбування, звільнення від кримінальної відповідальності, примусові заходи виховного та медичного характеру, примусове лікування. За правовими наслідками, яких зазнає особа в результаті вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, санкції поділяються на негативні (обмеження) та позитивні (заохочення). Також можна виділити санкції із суто кримінально-правовим впливом та із вказівкою на інші заходи впливу. Розглядаючи санкції з позиції їх форми, а саме як частину статті закону про кримінальну відповідальність або санкцію кримінально-правової норми, автор підкреслює, що у доктрині кримінального права більшістю вчених класифікація санкцій проводиться саме з таких підстав. Проаналізувавши існуючі позиції у кримінально-правовій доктрині з цього питання, дисертант констатує, що правники, поділяючи кримінально-правові санкції на види, часто ототожнюють санкцію кримінально-правової норми із санкцією статті Особливої частини КК. Критерієм їх поділу слугували: 1) наявність чи відсутність додаткового покарання, 2) наявність чи відсутність градації основних покарань, 3) спосіб (місце) описання змісту санкції, 4) характер структури, 5) особливості конструювання, кримінального закону¸ 6) критерій оформлення в законі 7) альтернативність, 8) ступінь визначеності, 9) кумулятивність, 10) типологія кримінально-правових санкцій, 11) економічна раціональність, 12) політична раціональність, 13) закладені можливості забезпечення суспільної правосвідомості, 14) тяжкість злочинів, 15) родовий об’єкт, 16) соціальна цінність об’єкта кримінально-правової охорони, 17) кількість та розмаїття наслідків, що можуть настати, 18) суб’єктивні ознаки складу злочину, 19) функціональний принцип, 20) суб’єкт впливу. Здобувач визнає важливість наведених класифікацій для доктрини права, однак більш практичною з точки зору вироблення теоретичних засад вважає здійснення класифікації кримінально-правової норми за характером структури (прості та кумулятивні, одиничні та альтернативні санкції), ступенем визначеності (абсолютно й відносно визначені санкції) та способом (місцем) описання змісту санкції (санкції, передбачені у нормах як Загальної, так і Особливої частин КК України).

У підрозділі 1.3 “Взаємозалежність та взаємообумовленість санкцій та заходів кримінально-правового впливу” обґрунтовано, що вироблення теоретичних засад встановлення санкцій у кримінальному праві є неможливим без з’ясування взаємозалежності та взаємообумовленості санкцій і наслідків кримінально-правового характеру, серед яких у кримінально-правовій доктрині дослідники переважно приділяли увагу тільки питанню співвідношення санкцій та покарання. Таке явище є цілком закономірним, оскільки покарання тривалий час розглядалося кримінально-правовою доктриною як чи не єдина реакція держави на вчинений злочин. Дисертант обґрунтовує висновок, що кримінально-правові санкції та заходи кримінально-правового впливу перебувають у діалектичному зв’язку, а тому є взаємообумовленими та взаємозалежними, оскільки, з одного боку, санкції є формою закріплення заходів кримінально-правового впливу. З другого боку, кримінально-правова норма, закріпивши заходи кримінально-правового впливу, розкриває їх зміст. Тому, визначаючи теоретичні засади встановлення санкцій у кримінальному праві, слід враховувати, що поза межами системи санкцій неможливо застосовувати покарання та інші заходи кримінально-правового впливу. На підставі цього, а також того, що процеси застосування і встановлення норм права є взаємопов’язаними, здобувач стверджує, що норми закону, які врегульовують побудову і застосування системи покарань та інших заходів кримінально-правового впливу, мають значення і для побудови та застосування кримінально-правових санкцій, і навпаки, норми, які визначають побудову та застосування кримінально-правових санкцій, належать до сфери правового врегулювання системи заходів кримінально-правового впливу.

Здобувач обґрунтовує доцільність виокремлення у майбутньому окремого інституту заходів кримінально-правового впливу та його формальне закріплення в межах окремої структурної одиниці Загальної частини КК України.

Розділ 2 “Принципи кримінального права та їх вплив на кримінально-правові санкції” складається з трьох підрозділів.

Підрозділ 2.1 “Поняття принципів кримінального права та їх система” містить обґрунтування висновку, що процес встановлення кримінально-правових санкцій повинен ґрунтуватися на дотриманні принципів кримінального права. Автор з’ясував, що незважаючи на те, що процес встановлення кримінально-правових санкцій близький до пеналізації діянь, вирішуючи проблему конструювання кримінально-правових санкцій, слід враховувати принципи кримінального права, а не пеналізації, оскільки пеналізацію визначають як процес встановлення характеру караності криміналізованого діяння, призначення покарання. Конструювання санкцій не обмежується визначенням виду та розміру покарання, а включає в себе також визначення інших заходів кримінально-правового впливу, які охоплюються процесом депеналізації (наприклад, звільнення від кримінальної відповідальності). Окрім цього, розробляючи проблеми пеналізації діянь, учені окремо не порушували питання про принципи пеналізації. Таке становище є характерним через те, що принципи кримінального права є набагато ширшою категорією, ніж принципи пеналізації. Дисертант обґрунтовує висновок, що під принципами кримінального права слід розуміти основні засади, керівні ідеї, які визначають зміст і спрямованість кримінального права та кримінально-правової політики, як безпосередньо закріплені через норми спеціально їм присвячені, так і опосередковано зазначені в кримінально-правових нормах, а також обов’язкові для законодавця, правозастосовних органів та громадян у сфері боротьби зі злочинністю.

Проаналізувавши існуючі позиції у доктрині права щодо визначення кола принципів кримінального права, законодавство інших держав, автор дійшов висновку, що до них слід відносити такі основні принципи: законність, рівноправність перед законом, гуманізм, справедливість, відповідальність за наявності вини, демократизм, індивідуалізацію кримінальної відповідальності та покарання, принцип особистої відповідальності.

У підрозділі 2.2 “Урахування принципів кримінального права при визначенні меж кримінально-правових санкцій” з’ясовано, що, встановлюючи кримінально-правові санкції, принципи кримінального права знаходять свій прояв не лише щодо форми, а й щодо їх змісту. Зокрема, проведене дослідження дає підстави стверджувати, що відповідно до принципу законності законодавець, перш ніж визначити межі санкцій, у КК України закріпив підстави кримінальної відповідальності, вичерпний перелік злочинів, умови звільнення від кримінальної відповідальності, вичерпний перелік покарань тощо. Реалізація цього принципу зобов’язує законодавця під час конструювання кримінально-правових санкцій, по-перше, керуватися закріпленою системою покарань та інших заходів кримінально-правового впливу; по-друге, визначати її межі такими, щоб суд міг призначити співрозмірний вчиненому суспільно небезпечному протиправному діянню вид і розмір покарання та інших кримінально-правових заходів. Дотримання цього принципу забезпечує досягнення справедливості.

Керуючись принципом рівноправності осіб перед законом, у кримінальному законодавстві встановлюються санкції, які визначають підстави та умови застосування заходів кримінально-правового впливу незалежно від статі, раси, національності, мови, походження, матеріального чи соціального стану, місця проживання, ставлення до релігії, переконань, належності до громадських об’єднань. Одночасно цей принцип виступає у щільному взаємозв’язку з принципами законності та невідворотності відповідальності.

Відповідно до принципу гуманізму, особі, яка вчинила суспільно небезпечне протиправне діяння, має бути передбачено покарання чи інший захід кримінально-правового впливу, достатній для запобігання вчиненню діянь, передбачених у законі про кримінальну відповідальність або (та) виправлення особи, яка його вчинила. Покарання та інші заходи впливу не мають на меті спричиняти фізичні, психічні страждання, принижувати людську гідність. Реалізація цього принципу на практиці здійснюється переважно судом, тому під час конструювання санкцій законодавець має з урахуванням розвитку суспільства переглядати доцільність існування певних видів покарань і впроваджувати заходи впливу, що відповідають сучасним реаліям життя. Зокрема, це стосується заохочувальних норм у кримінальному праві та інших форм реакції держави на вчинення суспільно небезпечних протиправних діянь.

Під час встановлення санкцій для ефективності їх застосування слід керуватися і принципом справедливості, який нерозривно пов’язаний із законністю та іншими принципами кримінального права. Зокрема, згідно з ним межі санкцій мають відповідати суспільній небезпечності вчиненого діяння, забезпечити індивідуалізацію відповідальності, бути узгодженими між собою. Обґрунтовується висновок, що несправедлива санкція не повинна визнаватися законною.

Визначаючи межі кримінально-правових санкцій, законодавець обов’язково враховує вину: її форму, зміст і ступінь. Це відбувається двома шляхами – завдяки традиційному підходу, коли за наявності однакових умов унаслідок вчинення як умисного, так і необережного злочину, за умисний злочин законодавець передбачає більш суворий вид і розмір покарання. Сучасний підхід, що спостерігається в разі звільнення від кримінальної відповідальності з нереабілітуючих підстав, передбачає ситуацію, за якої можливість звільнення поставлено в залежність не лише від тяжкості злочину, а й від того, умисний чи необережний злочин вчинила особа.

Принцип демократизму у кримінально-правових санкціях виявляється обмежено: тільки у випадках звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею особи на поруки колективу підприємства, установи чи організації.

Відповідно до принципу індивідуалізації відповідальності, санкції конструюються таким чином, щоб їх межі дозволили обрати співрозмірний не лише суспільно небезпечному протиправному діянню захід кримінально-правового впливу, а й достатній для конкретної особи. Цей принцип випливає з принципу справедливості, конкретизує його.

Дисертант стверджує, що, враховуючи наведене визначення поняття санкцій, розуміння принципу особистої відповідальності, виходячи з можливості застосування до особи, яка вчинила суспільно небезпечне протиправне діяння, не лише покарання, а й інших заходів кримінально-правового впливу, потребує переосмислення. Запропоновано тлумачити його таким чином: заходи кримінально-правового впливу застосовуються тільки щодо осіб, які вчинили суспільно небезпечне протиправне діяння, передбачене законом про кримінальну відповідальність.

Розглянуто проблему визначення принципу невідворотності відповідальності у кримінальному праві. Аналіз кримінально-правової доктрини свідчить про дискусійність цього питання та існування суперечливих думок у його вирішенні. Констатується, що принцип невідворотності відповідальності у кримінальному праві пройшов шлях розвитку від невідворотності покарання до невідворотності заходів кримінально-правового впливу. Законодавець, визначивши коло злочинних діянь, передбачає за кожен злочин відповідний вид і розмір покарання. Окрім покарання, також за окремі злочини передбачається можливість застосування інших заходів кримінально-правового впливу (наприклад, звільнення від відбування покарання з випробуванням, звільнення від кримінальної відповідальності з нереабілітуючих підстав). Таким чином, на сьогодні принцип невідворотності покарання трансформувався у невідворотність заходів кримінально-правового впливу на осіб, які вчинили суспільно небезпечне протиправне діяння.

У підрозділі 2.3 “Співвідношення принципів кримінального права з принципами конструювання кримінально-правових санкцій” обґрунтовано, що окрім принципів кримінального права встановлення санкцій у кримінальному праві ґрунтується на принципах та правилах їх побудови. Правила побудови кримінально-правових санкцій можна виробити з допомогою принципів кримінального права, які конкретизуються (акумулюються) в принципи конструювання санкцій. Ці принципи повинні відповідати таким вимогам: 1) бути основоположною і загальнообов’язковою ідеєю як для законодавця, так і для правозастосувача; 2) відображати сутність санкцій, їх цілі; 3) становити основу формування всіх кримінально-правових норм щодо встановлення санкцій; 4) не суперечити загальноправовим і галузевим принципам.

Принципи встановлення кримінально-правових санкцій стосуються як форми, так і змісту останніх, тоді як правила їх встановлення стосуються лише форми санкцій.

Серед принципів встановлення кримінально-правових санкцій можна назвати: доцільність, узгодженість санкцій, їх співрозмірність. До кола принципів встановлення санкцій також належать і принципи кримінального права, на підставі яких виробляються правила конструювання санкцій.