САНКЦІЇ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВИХ НОРМ: ЗАСАДИ ТА ПРИНЦИПИ ФОРМУВАННЯ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Розбудова сучасної системи правового регулювання в умовах глобальних трансформацій становить особливий інтерес. Кримінальне право у цьому сенсі не є виключенням, сьогодні воно характеризується внутрішніми протиріччями, системною неузгодженістю з іншими галузями права, що призводить у результаті до неправильного розуміння завдань та функцій кримінального закону, його місця та ролі у правовій системі держави тощо.

Одним із наріжних каменів у кримінально-правовій сфері є формування санкцій. Ця проблематика є нагальною не лише в національній кримінально-правовій системі, але й на наднаціональному рівні, про що свідчать, зокрема, процеси систематизації європейського права у галузі попередження злочинності та кримінального правосуддя, оформлення концепції європейського кримінального права та формування його системи (у цьому плані значним результатом слід вважати схвалення 12 квітня 1999 р. проекту Corpus Juris). Питання санкцій певним чином стосуються і взаємин між Україною та Європейським Союзом, що підтверджується, зокрема, планом дій Україна – ЄС у сфері юстиції, свободи та безпеки від 18 червня 2007 р.

Сьогодні проблематика формування санкцій є не просто дискусійною. За умови її виключної теоретичної значущості та практичної нагальності вона не має жодного аспекту, з приводу якого було б досягнуто фахове порозуміння. До сьогодні санкції сприймаються як допоміжні, другорядні утворення, що не відповідає ані їх значенню для пізнання інших кримінально-правових конструкцій, ані практичній значущості їх самих, ані розумінню закономірностей включення нормативного тексту до контексту процесів соціальної взаємодії. Внаслідок цього гостроти та суспільного резонансу набувають і дискусії з приводу законопроектів, якими передбачаються суттєві зміни у санкціях кримінально-правових норм.

Таким чином, актуальність теми дисертаційного дослідження зумовлена доцільністю комплексного розуміння кримінально-правової санкції як формально-юридичної конструкції та інструменту впливу на суспільство в контексті процесів соціальної взаємодії з урахуванням системного

середовища кримінального права; необхідністю виокремлення та вивчення засад та принципів формування санкцій кримінально-правових норм; формулюванням концептуальних аспектів побудови санкцій норм кримінального закону.

До цих питань виявляють інтерес спеціалісти як у сфері кримінального права та кримінології, так і (внаслідок наявності багатьох аспектів цієї проблематики) інших галузей знання. Так, слід зазначити роботи

Б.В. Волженкіна, Ю.В. Бауліна, М.О. Бєляєва, О.В. Бітюцької, О.І. Бойка, І.М. Бокової, С.В. Бородіна, О.Ю. Буніна, В.М. Бурдіна, В.М. Бурлакова,

І.М. Гальперіна, Л.Д. Гаухмана, І.П. Голосніченка, О.М. Готіна, Н.О. Гуторової,

С.І. Дементьєва, Ю.А. Демидова, Т.А. Денисової, Є.В. Додіна, А.Е. Жалинського, І.Е. Звечаровського, І.А. Зінченко, А.Ф. Зелінського, Є.А. Іванченка,

О.М. Ігнатова, І.І. Карпеця, С.Г. Келіної, С.В. Ківалова, М.В. Кірюшкіна,

О.О. Книженко, М.І. Ковальова, В.М. Когана, І.Я. Козаченка, М.Й. Коржанського,

О.І. Коробеєва, В.І. Костирьова, Н.М. Крестовської, Л.М. Кривоченко, Л.Л. Кругликова, В.М. Кудрявцева, Н.С. Лейкіної, О.М. Литвака,

С.Я. Лихової, Ю.І. Ляпунова, В.В. Мальцева, М.І. Мельника, Н.О. Ниркової, Т.В. Непомнящої, Н.В. Огороднікової, В.І. Осадчого, П.П. Осипова, А.А. Пивоварової, С.А. Полякова, Ю.А. Пономаренка, В.С. Прохорова,

В.П. Проценка, І.О. Рощиної, Т.Р. Сабітова, Н.Д. Семенової, М.Г. Сорочинського, Л.І. Спиридонова, В.В. Сташиса, С.В. Тасакова, В.Я. Тація, В.О. Тулякова,

П.А. Фефелова, П.Л. Фріса, О.Г. Фролової, М.І. Хавронюка,

М.Д. Шаргородського, Н.В. Шигіної, О.М. Яковлєва, В.А. Якушина та ін. Глибокий теоретичний аналіз окремих аспектів побудови кримінально-правових санкцій представлений в роботах С.С. Алексєєва, Н.А. Гущиної, І.Ю. Козліхіна, О.Е. Лейста, Г.В. Мальцева, Ю.М. Оборотова, В.Ю. Орєхова, М.П. Орзіха, А.В. Полякова, П.М. Рабіновича, В.В. Самохвалова та ін. Філософське осмислення деяких питань із цієї проблематики запропоновано М.В. Савостьяновою, П.О. Сорокіним, І.Г. Стрелецькою, В.Ю. Яковлєвим та ін.

Однак переважна більшість робіт із цих питань присвячена вирішенню окремих завдань, зокрема, побудові санкцій за певні злочини. Це роботи

І.А. Нечаєвої, Н.Д. Семенової, В.П. Проценка, Ю.В. Філея та ін.

Дослідження засад та принципів формування санкцій кримінально-правових норм зустрічаються не часто. Так, можна виокремити роботи

В.К. Дуюнова, А.П. Козлова, Т.О. Лєснієвські-Костарьової, В.Д. Філімонова. Серед останніх зарубіжних робіт можна відзначити дослідження, здійснені німецькими вченими Б-Д. Майером и Д.В. Хайнцом. Однак, як правило,

автори зосереджуються на юридико-технічних аспектах конструювання санкцій, не приділяючи достатньо уваги сучасному розумінню санкції, з’ясуванню її призначення у сучасному кримінальному праві, чітко не диференціюючи засади та принципи формування санкцій, внаслідок чого певною мірою обмежується аналіз обґрунтованості санкцій норм діючого кримінального закону, а висновки щодо їх удосконалення набувають загального характеру або, навпаки, надмірно ускладнюються.

Все вищевикладене зумовило вибір теми і мети дослідження, його наукову новизну і практичне значення.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано згідно з програмою Міністерства освіти і науки України «Актуальні проблеми побудови демократичної, соціальної, правової держави відповідно до положень Конституції України», планами наукових досліджень Національного університету «Одеська юридична академія» «Традиції та новації в сучасній українській державності та правовому житті» (державний реєстраційний номер 0106U004970) на 2006–2010 рр.; «Теоретичні та практичні проблеми забезпечення сталого розвитку української державності та права» (державний реєстраційний номер 0110U000671) на 2011–2015 рр.

Тема дисертаційного дослідження є складовою частиною наукових досліджень кафедри кримінального права Національного університету «Одеська юридична академія» в рамках тем «Тенденції та перспективи розвитку кримінального права України» на 2006–2010 рр.; «Механізм кримінально-правового впливу в умовах сталого розвитку» на 2011–2015 рр.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є розроблення на основі феноменологічного розуміння кримінально-правової санкції теоретико-практичної концепції засад та принципів формування санкцій у кримінальному праві.

Визначена мета зумовила постановку та вирішення таких завдань:

визначити та систематизувати концептуальні підходи до розуміння засад та принципів формування кримінально-правових санкцій, виявити основні позиції щодо юридико-технічних аспектів їх конструювання;

сформулювати методологічний підхід до вивчення засад та принципів формування кримінально-правових санкцій з урахуванням евристичного потенціалу сучасних концепцій пізнання; окреслити загально-філософський та спеціально-науковий контексти розуміння засад та принципів як категорій;

представити підхід до розуміння кримінально-правової санкції з урахуванням сучасних уявлень про місце та роль кримінального права у правовій системі та в контексті процесів соціальної взаємодії;

сформувати та обґрунтувати концепцію засад формування санкцій кримінально-правових норм;

визначити та охарактеризувати на системному рівні принципи формування санкцій кримінально-правових норм;

окреслити основні прикладні аспекти побудови санкцій кримінально-правових норм.

Об’єктом дослідження є кримінально-правова санкція як соціальний та правовий феномен.

Предметом дослідження є засади та принципи формування санкцій кримінально-правових норм.

Методи дослідження. Методологічна основа дослідження визначається сучасним методологічним контекстом юридичної науки, який передбачає поєднання загальнофілософських, трансдисциплінарних та спеціально-наукових засобів пізнання. Відповідно до цього розроблено трирівневий методологічний підхід до аналізу засад та принципів формування санкцій кримінально-правових норм. Він передбачає використання синергетичного аналізу, який полягає у застосуванні загальних закономірностей розвитку систем до утворень, що існують у соціокультурному просторі (зокрема, злочинність, кримінальний закон). Поряд із цим розглядаються окремі типізовані уявлення про сутність права (універсалізм та аутопоєзис), що обумовлює певну специфіку дослідження засад та принципів формування санкцій за злочини різної видової приналежності. Крім цього, в роботі використано такі загальнонаукові та спеціально-наукові методи як узагальнення – для об’єднання результатів наукових розробок проблематики санкцій, здійснених у правовій науці незалежно одне від одного за різних часів та за різних умов (р. 1), діалектичний – для з’ясування категорій «засади» та «принципи», феноменологічного розуміння санкції, а також для висвітлення співвідношення системоутворюючих категорій у кримінально-правовій сфері (п.п. 2.1, р. 3, п.п. 4.1, 4.2, 5.1), формально-логічний – для з’ясування поняття, сутності, змісту та правової природи санкції як частини норми, а також для тлумачення положень законодавства України та іноземних держав (п.п. 3.1, 4.2, 4.3, 5.2, 5.3), описовий – для характеристики місця та ролі санкцій як інструменту впливу в рамках процесів соціальної взаємодії (п. 3.2), історико-правовий – з метою ретроспективного аналізу окремих аспектів розуміння принципів побудови санкцій (п. 5.2), порівняльно-правовий – для характеристики окремих аспектів побудови санкцій в кримінальному законодавстві зарубіжних держав (п.п. 1.1, 4.1, 4.2, 5.1, 5.3), статистичний – для вивчення показників злочинності, судової практики, узагальнених соціально-економічних показників

(п.п. 5.2, 5.3), конкретно-соціологічний – у процесі анкетного опитування

(п.п. 4.3, 5.3).

Теоретичною базою дослідження стали праці правників у галузі теорії права, кримінального права та кримінології, адміністративного, міжнародного права, філософії права, а також результати досліджень у сфері соціології, економічної теорії, психології тощо.

Нормативну основу дослідження становлять чинне законодавство України, міжнародно-правові акти, рішення Конституційного Суду України, постанови Пленумів Верховного Суду України, кримінальне законодавство зарубіжних країн.

Емпіричну базу дослідження становлять дані офіційної статистики МВС України про стан злочинності та по окремих видах злочинів, а також про характеристику потерпілих від злочинів за період з 2005 по 2011 р.; дані офіційної статистики Верховного Суду України щодо застосування окремих видів покарання, примусових заходів виховного характеру, окремих положень Загальної частини КК України за період з 2004 по

2010 р.; дані офіційної статистики Європейського Суду з прав людини щодо звернень громадян України за 2007–2011 рр.; статистичні дані, представлені Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини за 2004–2011 рр.; результати анкетування 156 суддів Одеської, Миколаївської, Житомирської, Вінницької та Львівської областей України, а також узагальнені соціально-економічні показники, зокрема, окремі статті витрат Державного бюджету України на 2008–2012 рр.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в українській юридичній науці концептуальним дослідженням засад та принципів формування санкцій кримінально-правових норм.

За результатами дослідження сформульовано та науково обґрунтовано нові положення, висновки та рекомендації, найбільш вагомими з яких є:

уперше:

систематизовано та проаналізовано провідні наукові позиції щодо розуміння засад та принципів побудови санкцій кримінально-правових норм у світлі формально-догматичного, аксіологічного та комплексного підходів; з огляду на результати такого аналізу надано узагальнену характеристику основних фахових поглядів щодо прикладних аспектів конструювання санкцій норм кримінального закону;

розроблено та обґрунтовано трирівневий методологічний підхід до аналізу засад та принципів формування санкцій кримінально-правових норм; представлено авторський підхід до комплексного розуміння санкцій у формально-юридичному контексті (як елемент кримінально-правової норми, що знаходить своє вираження у відповідних законодавчих положеннях) та в контексті процесів соціальної взаємодії;

запропоновано бачення санкції як обов’язкового структурного елемента кримінально-правової норми, який стимулює належну поведінку та/або перешкоджає девіантним проявам шляхом закріплення переліку заходів кримінально-правового впливу; відповідно до цього доцільно виокремлювати примусові та заохочувальні санкції, зміст яких становлять, відповідно, примусові (покарання та примусові заходи, відмінні від покарання) й заохочувальні (звільнення від кримінальної відповідальності та звільнення від покарання) заходи кримінально-правового впливу; доведено, що санкція втілює публічність кримінально-правового впливу, однак у плані фіксації конкретних заходів цього впливу санкція може включати публічно-правові та приватно-правові елементи; обґрунтовано, що санкції норм кримінального закону – це моделі, тобто ідеалізовані об’єкти, що нормативно фіксують межі кримінально-правового впливу; надано характеристику примусових та заохочувальних санкцій норм Загальної та Особливої частин

КК України;

представлено аналіз санкції в контексті процесів соціальної взаємодії, що передбачає можливість її розгляду як специфічного соціального та правового інструменту, що виявляє себе шляхом соціального впливу на макрорівні та виражає реакцію на найнебезпечніші деструктивні прояви, опосередковану в уявленнях суспільства через необхідність та інтенсивність захисту існуючих суспільних відносин; виокремлено та проаналізовано соціальні функції санкції на макрорівні як засобу виховання, соціальної інтеграції, підкріплення ціннісних орієнтацій, визначення меж свободи індивідуальної та колективної поведінки;

запропоновано авторську концепцію засад формування санкцій з формулюванням відповідних пропозицій щодо удосконалення нормативних конструкцій норм КК України;

доведено фундаментальне значення справедливості як соціально-правової категорії, яка втілюється в колективних уявленнях про соціальні цінності, соціальну шкідливість посягань на них та відповідну реакцію на девіантну активність; аргументовано визначальний характер колективних уявлень про справедливість у контексті розгляду безпосередньо-практичних форм правової активності; у позитивно-правовому аспекті показано їх співвідношення з оцінними судженнями законодавця, які втілюються у кримінально-правових поняттях об’єкта кримінально-правової охорони та об’єкта злочину, суспільної небезпеки, меж кримінально-правового

впливу;

запропоновано бачення безпосередніх засад формування санкцій у контексті системної організації кримінального закону як юридично значущих понять, що визначають сутнісно-змістовні характеристики кримінально-правових санкцій на сучасному етапі розвитку кримінального права (соціально-економічна необхідність кримінально-правової реакції на девіантну поведінку; характер кримінально-правового впливу; комплекс заходів кримінально-правового впливу; типізовані характеристики осіб, що вступають у конфлікт із кримінальним законом);

визначено та обґрунтовано засади формування санкцій норм КК України з урахуванням їх текстуального розташування (у Загальній та Особливій частинах КК України) та видової специфіки (примусових та заохочувальних);

представлено трирівневий підхід до принципів побудови кримінально-правових санкцій, які розглядаються як різновид принципів кримінального права [обумовлених конкретним історичним періодом керівних ідей, визначених у доктрині та втілених законодавцем (прямо чи опосередковано) у кримінальному законі та спрямованих на вирішення його завдань]; представлений підхід включає принципи, що є фундаментальними керівними ідеями для побудови кримінально-правових норм у цілому (загальні); принципи, обумовлені особливостями ролі санкції серед інших елементів кримінально-правової норми (особливі); принципи, що характеризують побудову санкцій певного виду

(специфічні);

удосконалено:

вчення про системне середовище кримінального права;

концепцію кримінально-правового впливу;

підхід до розмежування засад та принципів формування кримінально-правових конструкцій;

теорію цінностей та оцінок у кримінальному праві;

вчення про юридичну техніку у кримінальному праві;

набули подальшого розвитку:

вчення про норму кримінального права та її структуру;

питання аналізу конструктивних особливостей санкцій норм КК України;

теоретико-практичний аналіз напрямів реформування системи кримінальної юстиції в Україні.

Практичне значення одержаних результатів. Обґрунтування феноменологічного розуміння кримінально-правової санкції, концепції засад та принципів формування санкцій у кримінальному праві є внеском автора у розвиток української юриспруденції.

Основні положення, висновки та рекомендації дослідження можуть бути використані у:

науково-дослідній роботі – для подальшого вивчення кримінально-правових категорій та конструкцій, розвитку кримінологічного дослідження кримінального закону, соціолого-правових та філософсько-правових розробок;

правотворчості – при підготовці змін та доповнень до кримінального законодавства (лист Комітету Верховної Ради України з питань

законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності № 19/14-125 від

25 січня 2012 р.);

навчальному процесі – при викладанні навчальних дисциплін з теорії держави та права, кримінального права, кримінології, а також при виданні відповідних коментарів та навчальних видань.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданнях кафедр кримінального права, кримінології та кримінально-виконавчого права Національного університету «Одеська юридична академія», засіданні Південного регіонального центру Національної академії правових наук України (31 жовтня 2011 р., м. Одеса) та на

30 міжнародних наукових та науково-практичних конференціях та семінарах, серед яких: «Інформаційні технології та безпека» (2003 р., м. Партеніт), «Боротьба зі злочинністю та права людини» (2006 р., м. Одеса), «Проблемы совершенствования правовых средств и механизмов противодействия преступности в современном обществе» (2006 р., м. Мінськ), «Развитие общества и его экономические, институциональные, правовые и социально-культурные компоненты» (2007 р., м. Липецьк), VII сесії Санкт-Петербурзької школи молодих викладачів кримінального права та кримінології (2007 р.,

м. Санкт-Петербург), «Запорізькі правові читання» (2008 р., м. Запоріжжя), «Право и правоприменение: история, проблемы, тенденции, перспективы» (2009, 2010 р., м. Тамбов), «Проблемы реформирования криминальной юстиции: украинский контекст и международный опыт» (2010 р., м. Луганск);

«Актуальні проблеми філософії права. Правова аксіологія» (2011 р.,

м. Одеса); 9 всеукраїнських наукових та науково-практичних конференціях і семінарах, круглих столах, серед яких «Боротьба з наркобізнесом: проблеми та шляхи їх вирішення» (2002 р., м. Одеса), «Ефективність правових заходів у протидії організованим формам злочинності» (2005 р., м. Одеса), «Верховенство права у процесі державотворення та захисту прав людини в Україні» (2008 р., м. Острог); звітних конференціях науково-викладацького складу та методологічному семінарі Національного університету «Одеська юридична академія».

Публікації. Основні положення дисертації викладено у двох

монографіях; 30 статтях, опублікованих у визначених наукових фахових виданнях; 22 інших публікаціях.

Структура дисертації зумовлена метою і предметом дослідження. Дисертація складається із вступу, шести розділів, які об’єднують сімнадцять підрозділів, висновків, списку використаних джерел та двох додатків. Загальний обсяг роботи становить 432 сторінки, із них обсяг основного тексту – 370 сторінок. Список використаних джерел налічує 487 найменувань і розташований на 52 сторінках. Обсяг додатків – 10 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У Вступі обґрунтовується актуальність дослідження, висвітлюються ступінь наукової розробки теми, зв’язок роботи з науковими програмами, зазначаються мета, завдання, об’єкт та предмет дослідження, визначаються методи, теоретичне та емпіричне підґрунтя роботи, формулюються положення, що становлять наукову новизну дослідження, а також ті, що відображають авторську позицію щодо удосконалення та подальшого розвитку існуючих наукових теорій, підходів та позицій, підкреслюється наукове та практичне значення одержаних результатів із зазначенням особистого внеску здобувача в їх одержанні, зазначається апробація результатів дослідження та наводиться перелік публікацій автора за темою дослідження.

Розділ 1 «Засади та принципи формування санкцій кримінально-правових норм: огляд спеціальної літератури» складається із чотирьох підрозділів і присвячений ретроспективному огляду спеціальної літератури з питань, що входять до предметного поля дослідження.

У підрозділі 1.1. «Визначення санкції як теоретична та прикладна проблема в контексті аналізу засад та принципів їх формування» звертається увага на проблематику конструкції кримінально-правової норми, у світлі чого наголошується на доцільності систематизації підходів до розуміння кримінально-правової санкції. Виокремлюються провідні наукові позиції щодо визначення санкції в кримінальному праві, надається їхня характеристика. Наголошується на тому, що відсутність єдності у визначенні кримінально-правової санкції є першочерговим фактором чисельності підходів щодо розуміння закономірностей їх формування.

У підрозділі 1.2. «Питання визначення засад формування санкцій кримінально-правових норм в юридичній літературі» доводиться плідність аналізу питання шляхом виокремлення трьох основних підходів, серед яких формально-логічний (обґрунтування санкцій переважно кримінально-правовими категоріями та конструкціями); аксіологічний (акцентування уваги на ціннісній проблематиці, об’єктивності ціннісних характеристик та суб’єктивності оцінок при формулюванні положень кримінально-правових норм); комплексний (поєднання надбань першого та другого підходів з акцентом на прикладних аспектах побудови санкцій). Надається стисла характеристика кожному з підходів з виокремленням основних проблемних аспектів.

У підрозділі 1.3. «Провідні наукові погляди щодо принципів формування санкцій» зроблено висновок про те, що аналіз принципів побудови кримінально-правових санкцій являє собою, як правило, перенесення до сфери дослідження санкцій уявлень про принципи кримінального права, кримінального законодавства, системи покарань. Серед таких принципів особливо виокремлюються принципи справедливості, доцільності, законності, гуманізму, системності, виправності особистості тощо. Зазначається, що, незважаючи на певну погодженість думок із приводу окремих принципів побудови кримінально-правових санкцій, є відсутнім єдиний системний підхід до вирішення цієї проблеми.

У підрозділі 1.4. «Побудова кримінально-правових санкцій як

прикладна проблема: аналіз фахових джерел» розглядаються основні питання процесів криміналізації та пеналізації як напрямів здійснення кримінально-правової політики. Зазначається, що побудова санкцій не охоплюється повністю питаннями криміналізації/пеналізації (у сучасному розумінні цих процесів), однак останні посідають особливе місце у формуванні санкцій, що набуває фундаментального значення у контексті визначення провідних напрямів політики у сфері боротьби зі злочинністю та дотримання прав людини.

У контексті юридико-технічних правил конструювання санкцій розглядаються пропозиції щодо створення оптимальної санкції, а також рекомендації законодавцеві з приводу реформування відповідних положень Особливої частини КК. Доводиться, що єдиним аспектом, із приводу якого не виникає протиріччя, можна вважати такі видові характеристики оптимальної санкції як відносна визначеність, альтернативність, кумулятивність. Усі інші складові питання щодо конструкції санкцій в літературі не можуть бути зведені до єдиного знаменника.

Розділ 2 «Загальнотеоретичне та методологічне підґрунтя дослідження засад та принципів формування кримінально-правових санкцій» складається із трьох підрозділів і присвячений формуванню та обґрунтуванню методологічного підходу до аналізу засад та принципів формування кримінально-правових санкцій.

У підрозділі 2.1. «Загальнотеоретичний та методологічний контекст дослідження» доводиться розуміння категорії «засади» як першопричини існування об’єктів, їх постійне, стійке сутнісно-змістовне ядро. Акцентується увага на тому, що обґрунтованість передбачає опосередкованість засадами, сутнісно-змістовний контекст буття об’єкта. На підставі співвідношення категорії «засади» з такими категоріями як «детермінанти»,

«умови» доводиться недоцільність оперування останніми у контексті аналізу обґрунтованості санкцій кримінально-правових норм. Наголошується, що засади мають розмежовуватися з принципами, які розуміються як керівні ідеї, що визначаються панівними уявленнями керуючих суб’єктів про належні властивості об’єкта, при цьому об’єктивність принципів передбачає їх усталену застосовуваність у деякий проміжок часу, але не позачасову універсальність. Надається узагальнена характеристика методологічного підходу до аналізу засад принципів формування кримінально-правових санкцій.

У підрозділі 2.2. «Синергетичний аналіз у методологічному підході до вивчення засад та принципів формування санкцій кримінально-правових норм» наголошується на тому, що соціальні системи підлягають характеристиці у контексті таких основних постулатів синергетики як самоорганізація та відкритість системи, циклічність її розвитку та причинності процесів, що відбуваються в ній, принципу підпорядкування, малих впливів тощо. Доводиться, що синергетичні закономірності становлення та функціонування соціальної системи опосередковуються конкретним соціокультурним простором, у рамках якого спостерігаються соціально очевидні (відчутні) досягнення матеріального та духовного характеру, включаючи програми соціальної життєдіяльності, базові світоглядні уявлення тощо. У зазначеному контексті наголошується, що базовою складовою соціокультурного простору при формуванні кримінально-правових заборон є фактор етноідентичності, який виявляється в етнічному менталітеті, що відображає духовні цінності, ідеали, способи орієнтації в соціокультурному просторі та поряд із раціональними елементами включає і колективне несвідоме, передбачає поєднання статичних та динамічних аспектів.

Доводиться, що оскільки соціальне набуває юридичного значення тільки тоді, коли воно набуло свого втілення у нормативній формі, остільки можливості використання синергетичного аналізу щодо вивчення засад та принципів формування санкцій доцільно застосовувати в контексті злочинності (з урахуванням особливостей таких її видів як загальнокримінальна та економічна) та кримінального закону як системних утворень, що належать конкретному соціокультурному простору. Кримільний закон покликаний відображати системні особливості злочинної активності, крім цього, у ньому відбиваються як системні характеристики власне правової сфери, коли йдеться про взаємообумовленість галузевих контекстів, так і особливості зовнішнього середовища кримінального права. Доводиться, що використання синергетичного аналізу надає можливість підійти до виявлення найбільш глибинних засад формування кримінально-правових санкцій, які відповідають первинним закономірностям існування та розвитку соціальних систем.

У підрозділі 2.3. «Сучасні уявлення про сутність права та конкретні методи пізнання в методологічному підході дослідження» доводиться доцільність використання можливостей сучасних уявлень про сутність права (універсалізму та аутопоєзису), що обумовлює дослідження засад та принципів побудови санкцій за злочини різної видової приналежності з урахуванням розуміння значення кримінального закону в певних сферах життя, що безпосередньо пов’язане з проблематикою правосвідомості, формуванням моделей юстиції тощо. Стосовно засад та принципів формування кримінально-правових санкцій зроблено висновок, що універсалізм доцільно розглядати в контексті стабільного співвідношення між універсальними юридичними конструкціями, що походять з єдиного центру нормотворчості, та соціальним досвідом, а аутопоєзис – у контексті уявлення про правотворчій процес, який будується на допустимості множинності форматів правового регулювання, урахуванні можливостей внутрішніх резервів стимулювання належної поведінки в рамках систем, що саморегулюються.

У контексті методики як сукупності конкретних методів пізнання обґрунтовується, що пропонований методологічний підхід допускає можливість використання способів пізнання як традиційних юридичних, так і тих, що властиві іншим галузям знання, які внаслідок їхньої юридизації надають можливості одержати результати, що підлягають інтерпретації стосовно побудови санкцій у кримінальному праві.

Розділ 3 «Кримінально-правова санкція: визначення, сутність, зміст» складається із двох підрозділів та присвячений комплексному аналізу санкції як у формально-юридичному контексті (як елемент кримінально-правової норми, що знаходить своє вираження у відповідних законодавчих положеннях), так і в контексті процесів соціальної взаємодії.

У підрозділі 3.1. «Кримінально-правова санкція: формально-юридичний контекст» доводиться, що норма кримінального права (логічна норма) – це абстрактне поняття, її може бути виокремлено лише шляхом тлумачення нормативного тексту як сукупності фактичних норм. Наголошується, що у формально-юридичному контексті санкція являє собою обов’язковий структурний елемент кримінально-правової норми, який забезпечує виконання вимог, що містяться в нормі шляхом закріплення переліку кримінально-правових заходів, які стимулюють належну поведінку та/або перешкоджають девіантним проявам. Санкцію кримінально-правової норми не може бути зведено до інших її структурних елементів. Вона може бути опосередкована тільки в санкціях норм (статей/частин статті) Загальної та Особливої частин КК.

Пропонується тлумачення таких понять як «стимул», «належна поведінка», «перешкоджання девіантним проявам», «заходи». Розглядаються способи кримінально-правового регулювання (заборона, зобов’язання, управомочення та заохочення). Відповідно до цього обґрунтовуються такі тези: а) у контексті аналізу санкції статті (частини статті) КК України як належну поведінку доцільно розглядати переважно дотримання кримінально-правової заборони, але не правомірну (в широкому розумінні цього слова) поведінку; щодо заохочувальних санкцій, то належною поведінкою виступає сукупність дій із виконання вимог норми кримінального закону, що висуваються до посткримінальної поведінки особи; б) зміст кримінально-правових санкцій визначається через заходи стимулювання належної поведінки та/або перешкоджання девіантним проявам; заходи, сукупність яких становить зміст кримінально-правових санкцій, є різновидом кримінально-правових заходів; у цьому контексті доводиться кримінально-правовий характер усіх без винятку заходів, які включаються до змісту відповідних санкцій; в) правова природа кримінально-правової санкції охоплюється поняттям «кримінально-правовий вплив»; у цьому аспекті доводиться нетотожність понять «кримінально-правове регулювання», «кримінально-правовий вплив», «кримінально-правовий примус»; г) формування кримінально-правової санкції передбачає виключано диференціацію кримінально-правового впливу; д) сучасне уявлення про санкції надає змогу виокремлювати примусові та заохочувальні кримінально-правові санкції; ґ) з урахуванням «переважно публічного» характеру сучасного кримінального права виокремлюються два рівні аналізу співвідношення публічно-правового та приватно-правового в контексті розгляду правової природи санкцій: на першому рівні (при встановленні кримінально-правових норм) має місце винятково публічно-правове начало; на другому рівні (при визначенні способів кримінально-правового регулювання) у змісті санкцій допускається наявність приватно-правових елементів.

Обґрунтовується теза про те, що всі санкції норм КК України – це моделі, тобто ідеалізовані об’єкти, що нормативно фіксують межі кримінально-правового впливу. Зроблено висновок, що як санкцію статті (частини статті) Особливої частини КК України слід розглядати другий абзац статті (частини статті), що містить типізований варіант реакції на конкретне суспільно небезпечне діяння, який передбачає базовий перелік кримінально-правових заходів стимулювання виконання кримінально-правової заборони із вказівкою на їх види та, в абсолютній більшості випадків, межі. Як санкцію норми Особливої частини КК України слід розглядати також вказівку на звільнення особи від кримінальної відповідальності (спеціальний вид звільнення від кримінальної відповідальності).

Наводиться аналіз норм Загальної частини КК України, на підставі чого доводиться, що в контексті санкцій норм Загальної частини КК України можуть розглядатися: а) заохочувальні положення, які повністю або частково звільняють особу, що вступила в конфлікт із кримінальним законом, від кримінально-правових обтяжень та при цьому стимулюють виконання вимог, передбачених законом (термінологічно ці положення включають словосполучення «звільнення від кримінальної відповідальності» –

ст.ст. 45, 46, ч. 1 ст. 47, ч. 1 ст. 97 КК України; «звільнення від покарання» – ч. 4 ст. 74, ч. 1 ст. 105 КК України); б) положення, що містять примусові заходи виховного характеру як особливий різновид заходів стимулювання належної поведінки, який має статусний характер, адже застосовується до неповнолітніх суб’єктів злочину – ч. 1 ст. 97, ч. 2 ст. 105 КК України;

в) положення, що містять сукупність заходів з перешкоджання девіантній поведінці (примусові заходи виховного характеру – ч. 2 ст. 97 КК України, а також примусові заходи медичного характеру, у тому числі й ті, що застосовуються до осіб, визнаних обмежено осудними – ч.ч. 1-5 ст. 94 КК України).

На підставі аналізу дискусії щодо проспективної (перспективної) та ретроспективної (перший рівень класифікації), негативної та позитивної (другий рівень класифікації) відповідальності обґрунтовується, що аналіз кримінально-правової санкції передбачає її зіставлення з ретроспективною кримінальною відповідальністю у двох аспектах: негативному та позитивному. У цьому сенсі кримінально-правова норма (включаючи санкцію) є нормативною основою кримінальної відповідальності. Санкція опосередковує диференціацію кримінальної відповідальності. Кримінальна відповідальність може розглядатися у контексті законодавчо визначених форм реалізації кримінально-правової санкції, однак ці форми повністю кримінальною відповідальністю не поглинаються.

На підставі того, що примус і заохочення є елементами єдиної цілісності, яка характеризує кримінально-правовий вплив, обґрунтовується виокремлення примусових та заохочувальних санкцій.

Примусові санкції передбачають дві форми примусового кримінально-правового впливу: покарання та інші примусові заходи. Зазначено, що в деяких випадках законодавець допускає об’єднання у примусовій санкції конкретного виду покарання і таких примусових заходів кримінально-правового впливу як спеціальна конфіскація та спеціальна конфіскація, поєднана зі знищенням зазначених у законі предметів. Інші ж примусові заходи кримінально-правового впливу – примусові заходи медичного характеру та примусові заходи виховного характеру – виключають поєднання з покаранням (окрім надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку).

Доводиться, що зміст заохочувальних кримінально-правових санкцій утворюють заходи, які актуалізуються у разі вчинення злочину та відображають позитивну оцінку державою певної посткримінальної поведінки індивіда, що тягне надання йому певних благ шляхом повного або часткового усунення правових обтяжень. У заохочувальних санкціях опосередковується кримінально-правове заохочення, яке як форма поєднує два заходи: звільнення від кримінальної відповідальності та звільнення від покарання. Зазначається, що положення кримінального закону, не пов’язані із стимулюванням позитивної посткримінальної поведінки суб’єкта злочину, не можуть розглядатися як такі, що містять заохочувальні санкції.

Доводиться, що з огляду на зовнішнє оформлення в КК України представлені різновиди конструкцій, характерні для примусових та заохочувальних санкцій норм Особливої частини КК України, а також для норм Загальної частини КК України, які містять санкції.

Зазначається, що конструктивні характеристики санкцій статей (частин статті) Особливої частини КК України передбачають аналіз альтернативності, ступеня визначеності, кумулятивності. В Особливій частині КК України переважають альтернативні санкції, які, у свою чергу, можуть бути диференційованими за кількістю видів основних покарань. За ступенем визначеності можуть бути виокремлені абсолютно визначені та відносно визначені санкції. В Особливій частині КК України представлено лише відносно визначені санкції, серед яких наявна певна кількість відносно визначених санкцій з елементами абсолютної визначеності (11 санкцій, які містять поряд із позбавленням волі на певний строк довічне позбавлення волі). В Особливій частині КК України представлені як кумулятивні

(близько 1/3), так і некумулятивні санкції. Найпоширенішим додатковим покаранням у КК України є позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

У підрозділі 3.2. «Кримінально-правова санкція в контексті процесів соціальної взаємодії: основні аспекти» зазначається, що аналіз кримінально-правової санкції в контексті процесів соціальної взаємодії передбачає можливість її розгляду в рамках моделі співіснування суспільства зі злочинністю, мета якої полягає у забезпеченні збереження системної цілісності суспільства та соціальної динаміки. При цьому санкцію можна розглядати як специфічний соціальний та правовий інструмент, що виявляє себе шляхом соціального впливу на макрорівні та виражає реакцію на найнебезпечніші деструктивні прояви, опосередковану в уявленнях суспільства через необхідність та інтенсивність захисту існуючих суспільних відносин.

Доводиться доцільність виокремлення виховного, інтеграційного, ціннісно-орієнтаційного значення санкції та як засобу визначення меж свободи індивідуальної та колективної поведінки. Щодо значення санкції як інструмента виховання звертається увага на існування двох основних підходів до розуміння виховного призначення санкцій: рефлекторного та емоційно-пізнавального. Відповідно до цього зроблено висновок про наявність двох аспектів виховного значення санкцій: тактичного та стратегічного. Сприйняття санкції у контексті суспільної інтеграції означає її розгляд як інструменту оберігання провідних нормативно-ціннісних положень, у тому числі й через включення у соціальні структури тих членів суспільства, які вступили в конфлікт із кримінальним законом. Підкріплення ціннісних орієнтацій як значеннєва інтерпретація передбачає підтримку та додаткову формалізацію відповідної загальнообов’язкової ієрархії цінностей.

Зроблено висновок, що таке розуміння проблематики санкцій передбачає наявність цінностей як норм, що визначають спосіб функціонування цілісної системи суспільної свідомості та пов’язані з подоланням хаотичності та суб’єктивізму в соціальних процесах. Щодо розуміння санкції у контексті засобу визначення меж свободи індивідуальної та групової поведінки актуалізуться питання пошуку оптимального обсягу самообмеження державної влади, встановлення меж втручання держави до сфери майнових та інших особистих інтересів громадян, вибудовування системи гарантій прав особистості, використання самоорганізаційного потенціалу суспільства та його інститутів.

Розділ 4 «Концепція засад формування санкцій кримінально-правових норм» складається із трьох підрозділів і присвячений формулюванню та обґрунтуванню авторської концепції побудови санкцій кримінально-правових норм.

У підрозділі 4.1. «Концепція засад формування санкцій кримінально-правових норм: загальна характеристика» зазначається, що засади формування кримінально-правових санкцій можуть бути представлені у вигляді сукупності, наскрізний понятійний контекст якої пов’язаний з категорією справедливості й проблематикою цінностей та оцінок у кримінальному праві.

Доводиться, що справедливість слід розглядати як соціально-філософську категорію, яка виражається в колективних уявленнях – архетипових і динамічних стереотипах мислення та поведінки. Колективні уявлення про справедливість, сформовані в історико-культурному процесі, є фундаментальними для сфери права. Ці уявлення включають три взаємообумовлених аспекти: цінності, значущі для соціуму; соціальну шкідливість посягань на них; реакцію на девіантну поведінку.

Колективні уявлення про справедливість та оцінювальні судження законодавця про них співвідносяться як дійсне (онтологічна категорія) і можливе (гносеологічна категорія). У цьому плані формулюються такі логічні відповідності: соціальні цінності – об’єкти кримінально-правової охорони та об’єкти злочинів; соціальна шкідливість – суспільна небезпека; реакція на девіантну поведінку – межі впливу. Між ними може бути встановлено лише системну відповідність і відносну пропорційність, але не точне розмірне співвідношення.

У підрозділі 4.2. «Засади формування санкцій: аналіз у контексті процесів соціальної взаємодії» доводиться, що колективні уявлення про справедливість є граничними засадами конструювання санкцій у контексті безпосередньо-практичних форм правової активності та є інформативно достатніми для розуміння закономірностей їхнього формування.

Стосовно системної організації кримінального закону колективні уявлення про справедливість розглядаються через опосередкування оцінювальними судженнями законодавця щодо об’єктів кримінально-правової охорони та об’єктів злочинів, суспільної небезпеки та меж кримінально-правового впливу

З урахуванням розуміння сучасного кримінального права як «переважно публічного» пропонується поділ соціальних цінностей, що охороняються кримінальним законом, на дві групи: приватно-публічні та публічно-приватні. У рамках авторської концепції обґрунтування санкцій запропонована диференціація підлягає фіксації в об’єктах кримінально-правової охорони та об’єктах злочинів.

Стосовно граничних засад формування санкцій суспільна небезпека як кримінально-правове поняття, що втілює оцінювальне судження про соціальну шкідливість посягань, розглядається через значущість їхніх наслідків, яка виражається в невичерпності заподіяної шкоди або, у разі вичерпності – в неможливості усунення шкоди без застосування кримінально-правових засобів. У цьому сенсі наслідки може бути поділено на три групи: особливо тяжкі, тяжкі, менш тяжкі. Звертається увага на те, що значущість цінності повинна зворотно корелювати з тяжкістю наслідків: при підвищенні значущості соціальної цінності, поставленої під охорону кримінального закону, ступінь тяжкості наслідків, достатній для криміналізації діяння, знижується.

Визначення меж кримінально-правового впливу розглядається у контексті особливостей кримінологічної та кримінально-правової систем. Наголошується, що визначення цих меж передбачає фіксацію максимального ступеня примусового впливу на правопорушника, специфіки змісту примусових заходів (переліку тих благ, яких правопорушник може бути позбавлений, або в користуванні якими він може бути обмежений), а також допустимість кримінально-правового заохочення.

Зазначається, що безпосередніми засадами формування санкцій є соціально-економічна необхідність кримінально-правової реакції на девіантну поведінку (відображає факт неможливості забезпечення належної поведінки засобами інших галузей права, а також потенціалом системи саморегулювання); характер кримінально-правового впливу (визначає поєднання публічно-правових і приватно-правових елементів у змісті санкцій залежно від характеристики відповідних цінностей); комплекс заходів кримінально-правового впливу [визначає видове різноманіття санкцій з урахуванням двоколійності системи кримінально-правових заходів: покарання та інші заходи кримінально-правового впливу, відмінні від покарання (примусові та заохочувальні)]; типізовані характеристики осіб, що вступають у конфлікт із кримінальним законом.

У підрозділі 4.3. «Засади формування санкцій норм КК України: формально-юридична інтерпретація» зазначається, що суспільна небезпека безпосередньо (суспільна небезпека злочину/суспільно небезпечного діяння) або опосередковано (через суспільну корисність посткримінальної поведінки) визначає примусові та заохочувальні санкції норм КК України. При цьому правова природа суспільної небезпеки аналізується з позицій об’єктивно-суб’єктивної концепції. Суспільна небезпека розглядається як оцінювальне кримінально-правове поняття, що характеризує склад злочину в єдності його об’єктивних і суб’єктивних ознак. Загальними для всіх злочинів критеріями, у яких об’єктивується суспільна небезпека, пропонується вважати об’єкт злочину, форму діяння, форму вини. Сукупність цих критеріїв дає можливість установити базове співвідношення між видами злочинів у контексті їхньої суспільної небезпеки. Доводиться, що при форуванні санкцій мова може йти тільки про типову суспільну небезпеку (її характер та ступінь), що відображає специфічність об’єктивних і суб’єктивних ознак виду злочину, зафіксованих у складі злочину.

Для примусових санкцій норм Загальної частини КК України виокремлюються такі засади формування: а) типовий ступінь суспільної небезпеки діяння; б) специфічні характеристики правового статусу діяча;

в) примусові заходи кримінально-правового впливу, відмінні від покарання.

Для заохочувальних санкцій норм Загальної частини КК України виокремлюються такі засади формування: а) типовий ступінь суспільної небезпеки діяння; б) типовий ступінь суспільної корисності посткримінальної поведінки; в) заохочувальні заходи кримінально-правового

впливу.

На підставі аналізу відповідних положень Загальної частини КК України доводиться доцільність: а) оптимізації переліку примусових заходів медичного характеру та фіксації в кримінальному законі співвідношення ступеня суспільної небезпеки діяння та специфічних характеристик

правового статусу діяча з конкретним видом примусових заходів медичного характеру; б) розширення переліку заходів виховного характеру та диференціації цих заходів за ступенем суворості для можливості співвіднесення з типовим ступенем суспільної небезпеки діяння, а також їхньої градації з урахуванням застосування до осіб, що не досягли віку, з якого можливе настання кримінальної відповідальності; в) встановлення імперативності всіх загальних видів звільнення від кримінальної відповідальності, розширення вимог, що висуваються до посткримінальної поведінки, з якими пов’язується повне або часткове усунення кримінально-правових обтяжень.

Щодо засад формування примусових санкцій норм Особливої частини КК України зроблено висновок про доцільність виокремлення таких засад як: а) склад злочину, передбаченого в Особливій частині КК України; б) характер і типовий ступінь суспільної небезпеки злочину; в) система покарань; г) сукупність примусових заходів кримінально-правового впливу, відмінних від покарання, які поєднуються з ним. Доводиться, що розгляд обґрунтованості примусових санкцій норм Особливої частини КК України передбачає дві складові: проблематику самих засад (їхня адекватність сучасним реаліям, чіткість і несуперечність нормативної регламентації тощо) і власне обґрунтованість санкцій.

З урахуванням аналізу зазначених засад доводиться, що на сучасному етапі обґрунтованість примусових санкцій норм Особливої частини КК України не може бути визнана задовільною. Обґрунтування цього різновиду санкцій передбачає необхідність вироблення підходу до їхньої побудови, в рамках якого підлягають урахуванню особливості впливу засадничих факторів на конструктивні особливості санкцій з погляду альтернативності, відносної визначеності, кумулятивності. Доводиться доцільність включення до цього підходу таких правил: а) одна норма – один типовий ступінь суспільної небезпеки; б) чим більш тяжким є злочин, тим «коротшими» є санкції за кількістю покарань; чим меншим є типовий ступінь суспільної небезпеки діяння, тим ширшим є спектр заходів впливу на винну особу; в) підбір видів покарання має корелювати зі специфікою виду злочину через категорію, до якої цей вид злочину належить; г) межі покарання визначаються з урахуванням типового ступеня суспільної небезпеки та системи покарань; відображення у типових санкціях за умови визначення верхніх і нижніх меж всіх видів основних покарань; ґ) додаткові покарання мають корелювати з основними покараннями, включеними до санкції; санкції злочинів невеликої тяжкості не можуть включати більше одного додаткового покарання, до санкцій злочинів середньої тяжкості, тяжких та особливо тяжких допустимо включати два додаткових покарання; д) введення до змісту санкцій примусових заходів кримінально-правового впливу, відмінних від покарання, що поєднуються з ним, пов’язане із специфікою виду злочину та сукупністю примусових заходів кримінально-правового впливу, відмінних від покарання, що поєднуються з ним, та не може залежати від тяжкості діяння та видів покарання, включених до санкції.

Щодо засад формування заохочувальних санкцій норм Особливої частини КК України виокремлено та проаналізовано типові ознаки складу злочину, передбаченого в Особливій частині КК України; характер і типовий ступінь суспільної небезпеки злочину; типовий ступінь суспільної корисності посткримінальної поведінки; заохочувальні заходи кримінально-правового впливу. Доводиться, що урахування цих засад дозволяє сформулювати однакові вимоги до посткримінальної поведінки, які закріплюються в заохочувальній нормі, не тільки для основного, але й для кваліфікованого/особливо кваліфікованого складів. Типові ознаки складу злочину обґрунтовують побудову заохочувальної санкції опосередковано, через кореляцію з положеннями диспозиції заохочувальної норми, які мають відповідати особливостям виду злочину. Обґрунтованість заохочувальних санкцій характером суспільної небезпеки злочину означає, що чим більш значущою є соціальна цінність (як публічно-приватна, так і приватно-публічна), тим менш актуальним стає кримінально-правове заохочення. Крім цього, характер суспільної небезпеки злочину передбачає кореляцію з характером кримінально-правового впливу.

Пропонується, щоб підхід до формування заохочувальних санкцій норм Особливої частини КК України передбачав єдині стандарти визначення типового ступеня суспільної небезпеки діянь, щодо яких припустимо порушувати питання про кримінально-правове заохочення; чітке визначення значення повторності, сукупності (при вчиненні злочинів, передбачених різними частинами однієї статті Особливої частини КК України) злочинів; формулювання належних вимог, які відображали б належний типовий ступінь суспільної корисності посткримінальної поведінки для кожної заохочувальної норми.

Розділ 5 «Принципи формування санкцій кримінально-правових норм» складається із трьох підрозділів і присвячений виробленню систематизованого підходу до принципів формування кримінально-правових санкцій.

У підрозділі 5.1. «Принципи формування санкцій кримінально-правових норм: загальна характеристика» обґрунтовується, що принципи формування санкцій є різновидом принципів кримінального права як обумовлених конкретним історичним періодом керівних ідей, визначених у доктрині та втілених законодавцем (прямо чи опосередковано) у кримінальному законі і спрямованих на вирішення його завдань. Принципи кримінально-правової політики мають фундаментальне значення в процесі формування санкцій, однак вони не вичерпують усього спектра принципів як керівних ідей у сфері побудови санкцій.

Запропоновано трирівневий підхід до принципів формування кримінально-правових санкцій: а) принципи, що є фундаментальними керівними ідеями для побудови кримінально-правових норм у цілому (загальні); б) принципи, обумовлені особливостями ролі санкції серед інших елементів кримінально-правової норми (особливі); в) принципи, що характеризують побудову санкцій певного виду (специфічні).

У підрозділі 5.2. «Загальні принципи формування санкцій кримінально-правових норм» зазначається, що керівними фундаментальними ідеями у контексті формування кримінально-правових санкцій є принципи системності, законності, доцільності, гуманізму, рівності, урахування вимог міжнародно-правових актів і Конституції України, ефективності.

На основі аналізу санкцій норм КК України з урахуванням емпіричних даних доводиться, що реалізація цих принципів у процесі формування санкцій передбачає удосконалення відповідних нормативних положень шляхом усунення міжгалузевих та внутрішньогалузевих системних невідповідностей у конструкціях кримінально-правових санкцій, розширення спектра заохочувальних санкцій норм Загальної та Особливої частин КК України, закріплення більш широкого переліку примусових заходів кримінально-правового впливу, відмінних від покарання, що поєднуються з ним, тощо.

У підрозділі 5.3. «Особливе та специфічне в принципах формування санкцій кримінально-правових норм» зазначається, що основними принципами формування кримінально-правової санкції, обумовленими особливостями її ролі серед елементів норми, слід вважати принципи персоніфікації кримінально-правового впливу та економічної обумовленості. На підставі аналізу санкцій норм КК України зроблено висновок щодо адекватної реалізації принципу персоніфікації кримінально-правового впливу та виокремлено основні проблемні аспекти реалізації принципу економічної обумовленості.

Серед принципів, що характеризують побудову примусових санкцій норм Особливої частини КК України виокремлено: а) відносну ранжируваність видів покарання; б) відносну визначеність; в) відповідність типовій санкції. Для заохочувальних санкцій кримінально-правових норм виокремлено принцип економії заходів заохочення.

На основі аналізу втілення виокремлених принципів у процесі формування санкцій кримінально-правових норм розглядаються основні напрями їх удосконалення.

Розділ 6 «Прикладні аспекти концепції засад та принципів формування санкцій кримінально-правових норм» складається із двох підрозділів та присвячений прикладній складовій концепції засад та принципів формування кримінально-правових санкцій.

У підрозділі 6.1. «Побудова санкцій норм Загальної частини КК України» наголошується, що побудова санкцій, які містять примусові заходи медичного характеру, передбачає: а) визначення правових статусів осіб, які мають психічні розлади/захворювання і вступили в конфлікт із кримінальним законом; б) кореляцію правового статусу діяча та типового ступеня суспільної небезпеки діяння/злочину з урахуванням цільового призначення примусових заходів медичного характеру; в) формування адекватного сучасним потребам переліку примусових заходів медичного характеру: амбулаторна психіатрична допомога та стаціонарна психіатрична допомога (надання психіатричної допомоги в умовах загального нагляду; надання психіатричної допомоги в умовах посиленого нагляду); г) встановлення відповідності конкретних видів примусових заходів медичного характеру типовому ступеню суспільно небезпечного діяння/злочину, вчиненого носієм певного правового статусу.

У свою чергу, побудова санкцій, що містять примусові заходи виховного характеру, передбачає: а) формування загального переліку примусових заходів виховного характеру, адекватного сучасному стану девіантності неповнолітніх і кримінологічній характеристиці особи неповнолітнього правопорушника; б) встановлення співвідношення суворості видів примусових заходів виховного характеру та ступеня тяжкості злочинів, за вчинення яких їх може бути застосовано; в) диференціацію видів примусових заходів виховного характеру та їхніх строків у випадках звільнення від кримінальної відповідальності та звільнення від покарання; г) визначення нижньої межі типового ступеня суспільно небезпечного діяння для осіб, що не досягли віку, з якого може наступати кримінальна відповідальність; необхідність нормативної фіксації переліку примусових заходів виховного характеру, які можуть застосовуватися щодо таких осіб.

Щодо побудови заохочувальних санкцій норм Загальної частини КК України пропонується такий алгоритм: чим вищим є ступінь суспільної небезпеки діяння, тим значнішим має бути ступінь суспільної корисності посткримінальної поведінки (більший обсяг вимог, висунутих до посткримінальної поведінки). Формулюються пропозиції щодо розширення сфери застосування заохочувальних санкцій, що містять звільнення від кримінальної відповідальності, доводиться доцільність розширення вимог, які висуваються до посткримінальної поведінки.

У підрозділі 6.2. «Побудова санкцій норм Особливої частини КК України» щодо удосконалення нормативної регламентації кримінально-правових конструкцій, які є засадами побудови примусових санкцій норм Особливої частини КК України, пропонується авторське бачення реформування системи покарань; закріплення в Загальній частині КК України примусових заходів кримінально-правового впливу, відмінних від покарання, що поєднуються з ним; уніфікації кваліфікуючих/особливо кваліфікуючих ознак; формування типових санкцій з урахуванням більш детальної градації злочинів за ступенем тяжкості і співвіднесення її з видовими та розмірними характеристиками основних покарань.

Виокремлюються базові закономірності побудови санкцій цього виду. Доводиться, що з юридико-технічної точки зору побудова примусових санкцій норм Особливої частини КК України являє собою певну послідовність дій, що пов’язана з формулюванням ознак основного складу, визначенням типового ступеня суспільної небезпеки основного складу, співвіднесення типового ступеня суспільної небезпеки основного складу з типовою санкцією, після чого є можливим конструювання кваліфікованих/особливо кваліфікованих складів з відповідними санкціями.

Пропонується авторська оцінка змін до КК України від 15 листопада 2011 р., а також законопроектних положень щодо вдосконалення процедури здійснення конфіскації.

Зазначається, що аналіз засад та принципів побудови заохочувальних санкцій норм Особливої частини КК України припускає вироблення уніфікованого підходу, який передбачає: а) встановлення спеціальних видів звільнення від кримінальної відповідальності для стимулювання позитивної посткримінальної поведінки осіб, які вчинили вперше тяжкі та особливо тяжкі (за винятком особливо тяжких злочинів, що передбачають покарання у виді позбавлення волі строком від 13 до 15 років або довічне позбавлення волі) злочини; але виправданим такий підхід може бути тільки в тих випадках, коли це є доцільним з погляду запобігання подальшій злочинній діяльності, збільшенню розмірів шкоди, заподіюваної злочинними діями тощо; б) кореляцію між характером злочину та встановленням спеціального виду звільнення від кримінальної відповідальності; в) визначення вимог до посткримінальної поведінки типовими ознаками відповідних складів злочинів; доцільність закріплення й загальних вимог, що відповідають тій групі цінностей, на яку вчиняється посягання.