АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ СЛІДЧИХ ПІДРОЗДІЛІВ В ОРГАНАХ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації‚ визначаються її зв’язок з науковими планами та програмами‚ мета і завдання‚ об’єкт і предмет‚ методи дослідження‚ наукова новизна та практичне значення одержаних результатів‚ особистий внесок здобувача в їх одержання‚ апробація результатів дисертації та публікації.

Розділ 1 «Здійснення функції розслідування органами внутрішніх справ» містить три підрозділи.

У підрозділі 1.1 «Загальна характеристика досудового слідства в системі кримінального судочинства України» відзначається проблема реорганізації слідчого апарату й визначення його місця в системі органів державної влади. Питанню про місце слідчого апарату в системі державних органів приділялось достатньо уваги, що дає безперечну підставу віднести його до числа найактуальніших у науці й практиці кримінального судочинства. Особливого значення й актуальності це питання набуло в останні 10–15 років, у зв’язку з формуванням державності в Україні та розробленням проектів законів, зокрема нових Кримінального й Кримінально-процесуальних кодексів, в основу яких повинні бути закладені положення концепції судово-правової реформи.

Ідея організації незалежного слідства у вигляді окремого державного апарату увійшла і до Концепції судово-правової реформи України, де спеціально передбачається «послідовне реформування слідчого апарату, прийняття державної програми реформування слідчих органів, закону про слідчі органи й органи дізнання, створення правових і матеріально-технічних передумов для незалежного слідчого апарату з відповідною спеціалізацією слідчих».

У роботі доведено, що критеріями того чи іншого висновку про місце досудового слідства є насамперед максимально повне і справді реальне забезпечення процесуальної самостійності слідчого, забезпечення законності та об’єктивності розслідування, ефективність прокурорського й судового нагляду та відомчого контролю. Майже всі прибічники ідеї незалежного слідчого комітету на перше місце ставлять забезпечення незалежності слідчого апарату, вважаючи, що вже саме відособлення й незалежність цього органу від інших правоохоронних органів дадуть йому певну гарантію реальної процесуальної незалежності.

У дослідженні обґрунтовано, що узагальнення всіх наявних на сьогодні точок зору, з урахуванням викладених змін у чинному кримінально-процесуальному законодавстві й вимог Конституції України, дають можливість визначити основні напрями реформи слідчого апарату.

У підрозділі 1.2 «Історико-правовий огляд створення слідчого апарату в органах внутрішніх справ України» відзначається, що істотне значення для зваженого вирішення нинішніх проблем має неупереджений аналіз історії як правових ідей, так і структур влади. Відхід від принципу історизму «посилює відрив держави від громадянського суспільства, робить державний механізм деструктивним».

Сьогодні стало можливим оцінювання найбільш значних правових реформ і перебудови, які викликають пильну увагу у зв’язку з обговоренням можливості введення суду присяжних, місця слідчого апарату в системі правоохоронних органів. Справді, багато чим можна скористатися з минулого досвіду, але й механічно копіювати, переносити колишні норми або законодавчі акти в цілому в систему сучасного законодавства (наприклад, про судових слідчих) вбачається нерозумним. І справа навіть не в архаїчності чи зовнішній прогресивності тексту того чи іншого законодавчого акту, а в тому, що в багатьох випадках закони, які регулювали діяльність органів правопорядку й визначали завдання поліції (міліції), дуже часто являли собою лише декларації про наміри, а не відображали справжній стан речей. Більш цілісне уявлення про суть таких законодавчих норм, їх реальне виконання можна мати за умови вивчення й інших джерел – архівних матеріалів, свідчень сучасників, публікацій у друкованих засобах масової інформації, навіть у художніх творах.

У дисертації визначено, що організація розслідування також має свою давню історію. При дослідженні історичних особливостей становлення й розвитку правоохоронної системи України і слідчого апарату органів внутрішніх справ зокрема не можна ігнорувати безперечний зв’язок цього процесу зі становленням державності в цілому, починаючи ще з давнього періоду Русі-України. Відтоді розслідування злочинів і суд пройшли шлях від стародавньообщинних (зі «звичаєвим правом», «зводом», «гонитвою слідів», з ордаліями, складовими яких були «суд божий – випробуванням залізом, вогнем і водою») до процесу й суду обвинувальних, з «чолобитниками» (позивачами, потерпілими) й «відповідачами» (обвинуваченими) і до нашого часу.

У дослідженні проаналізовано основні історичні події й періоди, документи, думки вчених та історичних постатей, які мають чи мали значення і стали визначними для створення досудової системи. На підставі здійсненого аналізу зроблено висновок, що в сучасній суспільно-політичній обстановці суттєвого значення набуває історико-національний досвід як при формуванні правової системи в цілому, так і при визначенні шляхів розвитку окремих галузей права або напрямів діяльності, в тому числі й у частині, що стосується визначення шляхів розвитку слідчого апарату або його реформування.

Підрозділ 1.3 «Сучасне нормативно-правове забезпечення слідчої діяльності в системі органів внутрішніх справ України» містить аналіз правової основи діяльності органів досудового слідства системи МВС України. На підставі аналізу нормативно-правового забезпечення діяльності органів досудового слідства та теоретичних джерел обґрунтовано, що відсутність чіткого визначення мети діяльності органів досудового слідства ускладнює визначення критеріїв її ефективності, оскільки цілі відіграють роль контрольного стандарту, з яким порівнюють фактично досягнуті результати окремих працівників та організації в цілому. До основних нормативно-правових документів, які становлять правову основу діяльності органів досудового слідства, належать: Конституція України, Кримінально-процесуальний кодекс України, інші законодавчі акти України, постанови Верховної Ради України, Укази Президента України, нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, нормативні документи Міністерства внутрішніх справ України, які регулюють діяльність органів досудового слідства та стосуються судочинства.

На підставі аналізу результатів дослідження зроблено висновок, що найважливішим і таким, що найбільш охоплює всі аспекти діяльності досудового слідства, безперечно, є Кримінально-процесуальний кодекс України. По-перше, саме Кримінально-процесуальним кодексом дається визначення терміна «досудове слідство»; по-друге, ним визначена підслідність злочинів; по-третє, у кодексі прямо визначені права слідчих, керівників слідчих підрозділів та їх повноваження при здійсненні досудового слідства.

Сьогодні діє його редакція, затверджена Законом ще Української РСР від 28 грудня 1960 року й уведена в дію з 1 квітня 1961 року.

З огляду на це в роботі визначено, що для майбутнього функціонування слідчого апарату, в тому числі й у системі органів внутрішніх справ України, та його подальшого розвитку має велике значення питання необхідності проведення судової реформи в Україні й, зокрема, реформування сучасного кримінально-процесуального законодавства та прийняття нового Кримінально-процесуального кодексу.

Розділ 2 «Організація та основні напрями управлінської діяльності в системі досудового слідства ОВС України» містить три підрозділи.

Підрозділ 2.1 «Слідчий апарат ОВС України як система управління» містить аналіз основних напрямів управлінської діяльності слідчими підрозділами. Проаналізовано характер, структуру та зміст завдань досудового слідства. Саме завданнями досудового розслідування визначається правове становище органів слідства. Оскільки діяльність слідчого щодо порушення й розслідування кримінальної справи є частиною кримінального судочинства, його завдання одночасно є і завданням слідчого апарату.

У дослідженні визначено, що за характером своєї діяльності повсякденна робота слідчого апарату спрямована на всебічне зміцнення законності та правопорядку в державі, бо слідчі працівники разом із співробітниками інших оперативних служб органів внутрішніх справ, працівниками інших правоохоронних відомств здійснюють заходи боротьби зі злочинністю, повсякденно реагують на порушення кримінального закону і вживають заходів щодо припинення протиправних дій та усунення негативних наслідків.

Доведено, що крім розслідування злочинів слідчий апарат має й інші повноваження, а відповідно й функції, пов’язані з контролем за своєчасністю дій слідчих щодо розкриття злочинів і запобігання їм, вжиття організаційних та управлінських заходів для найповнішого, всебічного та об’єктивного розслідування у кримінальних справах. Крім цього, працівники слідчих підрозділів залучаються до виконання завдань, не пов’язаних із розслідуванням кримінальних справ.

Отже, основними завданнями органів досудового слідства в системі МВС України є:

– забезпечення в межах своїх повноважень виконання законодавства України про кримінальне судочинство;

– організаційно-методичне керівництво розслідуванням злочинів, підслідних слідчим органів внутрішніх справ України.

Визначено, що аналіз досудового слідства з позиції науки управління – це підхід до удосконалення загальних організаційних принципів, які домінують на сучасному етапі, створення відповідної наукової й законодавчої бази, яка дасть змогу забезпечити ефективність слідчої роботи та оптимальність форм її організації. У роботі наведено пояснення внутрішньоорганізаційних процесів у системі органів досудового слідства, визначено напрями розвитку, проаналізовано їх вплив на структуру та функціонування слідчого апарату, планомірно наведено напрями вдосконалення організаційної діяльності його співробітників, напрями підвищення оптимальності форм управлінського впливу.

Зроблено висновок про те, що від якості управління слідством залежать його результати, а це допомагає охарактеризувати управління слідством як головну проблему, від вирішення якої залежить успіх на всіх інших ділянках службової діяльності слідчих підрозділів. Управління у сфері досудового слідства – це сукупність діяльності керівного, організаційного, адміністративного та процесуального характеру, що здійснюється в межах колективної праці слідчих для розв’язання поставлених перед ними завдань з розслідування злочинів.

У підрозділі 2.1 «Методи і засоби управління досудовим слідством у системі ОВС України» здійснено дослідження організаційної структури, під якою розуміється склад і підпорядкування підрозділів, характер і форма їх взаємодії, розподіл прав та обов’язків.

Структура управлінського апарату залежить від складу його діяльності і, в свою чергу, також впливає на його ефективність. У роботі підкреслено, що основним завданням слідчого апарату є провадження досудового слідства у справах про злочини, віднесені до його компетенції. Виконанню цих завдань слідчим апаратом сприяє і визначена його структура. Провадження досудового слідства в системі органів Міністерства внутрішніх справ України покладено на Головне слідче управління міністерства, слідчі управління (відділи) ГУМВС України в Криму, місті Києві, Київській області, УМВС України в областях, місті Севастополі, на залізницях, слідчі відділи (відділення, групи) міських, районних, лінійних органів внутрішніх справ.

Ці територіальні, міжрегіональні, транспортні та спеціалізовані слідчі підрозділи становлять єдиний слідчий апарат з підлеглістю і підзвітністю нижчих органів вищим. Слідчий апарат органів внутрішніх справ – самостійний структурний підрозділ у системі МВС України. Він являє собою складну, широко розгалужену, але водночас і цілісну систему. Основним організаційним принципом його побудови є територіальний. Кожна його ланка функціонує в межах певної місцевості (міста, району, області тощо) й розслідує злочини в межах своєї підслідності, скоєні на цій території.

Найважливішим завданням управління вищої та середньої ланок слідчого апарату є керівництво нижчими підрозділами, визначення мети і контролю за її виконанням, коригування поставлених завдань відповідно до змін, які відбуваються на місцях, вжиття у зв’язку з цим необхідних додаткових заходів.

Визначено, що структура слідчого апарату органів внутрішніх справ має забезпечувати взаємодію всіх підрозділів, чіткий розподіл компетенції й відповідальності між різними рівнями керівництва, органічно поєднувати централізоване керівництво із самостійністю та ініціативою структурних підрозділів.

Вищою ланкою слідчого апарату є Головне слідче управління МВС України. Воно здійснює централізоване керівництво, координацію роботи слідчих підрозділів, контроль за їх діяльністю, а вплив на процесуальну діяльність слідчих у кримінальних справах лише опосередковано. Водночас начальники управлінь і відділів, у повному обсязі користуються процесуальними повноваженнями, передбаченими статтею 114-1 Кримінально-процесуального кодексу України і здійснюють правове втручання в діяльність слідчих. Вплив таких суб’єктів управління на слідчих може бути як процесуальний, так і адміністративний.

У роботі сформульовано думку, що без контролю – однієї зі складових організаційної роботи не може бути ефективного управління. Практика свідчить, що контроль – найтриваліша функція управління, яка здійснюється протягом усього періоду реалізації рішень.

Визначено, що головним завданням кожного керівника слідчого апарату має бути таке налагодження роботи в керованому ним слідчому підрозділі (апараті), щоб контроль здійснювався передусім самими виконавцями. З метою самоконтролю вони зобов’язані вживати заходів для своєчасного виконання своїх професійних обов’язків, покращувати виконавську дисципліну. З таким підходом керівник слідчого підрозділу втручатиметься в діяльність підпорядкованих йому працівників лише в разі суттєвого відхилення від встановлених норм і правил, а контроль не буде дріб’язковим і занадто обтяжливим для управлінської структури.

У підрозділі 2.3 «Взаємодія слідчих підрозділів з іншими підрозділами міліції та іншими державними органами» досліджуються взаємодія слідчих підрозділів з іншими підрозділами міліції й іншими державними органами, як найбільш організована й ефективна форма боротьби правоохоронних органів зі злочинністю, що характеризується певними основними властивостями. У зв’язку з цим вона розглядається як вищий ступінь консолідації сил і засобів правоохоронних та контрольних органів, наділених законом відповідними повноваженнями (серед яких один з основних видів — взаємодія слідчого та оперативно-розшукових органів), у різних поєднаннях участі залежно від виду розслідуваного злочину, складності вирішуваних завдань, необхідності використання відповідних засобів, прийомів і методів.

Дослідженням показано, що у боротьбі зі злочинністю правоохоронні органи становлять єдину систему. Однак єдність системи як основна вимога ефективної діяльності потребує оптимальної цілеспрямованості й узгодженості всіх її елементів, тобто структур різної відомчої належності та підпорядкованості.

У цьому підрозділі зазначається, що найбільш загальним видом взаємодії є координація діяльності правоохоронних органів.

Наведено ряд підрозділів і державних органів, з якими можуть взаємодіяти органи досудового слідства у своїй діяльності, та зроблено висновок про те, що слідчі займають провідне місце у взаємодії під час розслідування та документування окремих видів злочинів з метою швидкого й повного розкриття злочинів і встановлення винних.