| Краткое содержание: |
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації; визначено зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами; охарактеризовано мету, завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження; розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів; наведено відомості про їх апробацію та впровадження, а також щодо кількості публікацій, структури й обсягу роботи.
Розділ 1 «Історичні та правові основи діяльності суду по запобіганню рецидивній злочинності молоді в Україні» складається з трьох підрозділів, у яких розкриваються основні етапи становлення і розвитку діяльності суду щодо запобігання рецидивній злочинності молоді, нормативне забезпечення діяльності суду та міжнародний досвід судових органів по запобіганню рецидивній злочинності у молодіжному середовищі.
У підрозділі 1.1 «Становлення та розвиток діяльності суду по запобіганню рецидивній злочинності молоді» на основі комплексного опрацювання наукової літератури проведено історико-правовий аналіз діяльності суду по запобіганню рецидивній злочинності молоді.
Авторка, проаналізувавши різні наукові погляди щодо становлення та розвитку діяльності суду по запобіганню рецидивній злочинності молоді, пропонує власну періодизацію, а саме: 1) князівський період (X–XV ст.) розпочинається з часу зміцнення та централізації державної влади на території Київської Русі, право судити належало до компетенції князя київського та князів удільних земель. Так, згідно з Судебником 1497 року суд мав право посилити кримінальне покарання за вчинення деяких злочинів після засудження за попередні; 2) імперський період (XV ст. – 1845 рік) – розвиток судової системи відбувається в межах правового поля царської Росії, значно розширюється коло злочинів, у яких рецидив виступає як кваліфікуюча ознака. Зокрема, у разі вчинення злодієм трьох, чотирьох або більше крадіжок суд призначав покарання у вигляді страти, що свідчить про посилення його каральної сфери; 3) пізній імперський період (1845–1917 роки) – характеризується прийняттям у 1845 році Уложення про покарання кримінальні та виправні, яке передбачало посилення кримінальних репресалій за рецидив злочинів. На території Російської імперії вперше почали діяти суди у справах неповнолітніх, які відмовилися від ідеї помсти і покарання та вирішували більшою мірою педагогічні завдання. Так, у 1910 році у Петербурзі з ініціативи Петербурзького товариства патронату створено спеціальну комісію для підготовки рекомендацій щодо діяльності таких судів. Згодом аналогічні суди були утворені у Москві, Києві, Харкові, Одесі, Катеринославі, Миколаєві; 4) перехідний період (1917–1924 роки) – судові органи діяли незадовільно, бракувало кваліфікованих кадрів, переважна більшість з яких була росіянами або русифікованими українцями, що вороже ставились до української влади; 5) радянський період (1924–1990 роки) – у цей період держава постійно вдавалася до пошуку нових, більш ефективних засобів запобігання злочинності, але через нестабільність каральної політики уповноважені органи не могли виробити відповідну теорію боротьби з рецидивною злочинністю, у тому числі й молоді; 6) новітній період (1990–2001 роки) – внаслідок однобічного тлумачення правозахисної ролі суду, перебільшеного розуміння його незалежності, місця суду в системі державних органів існувала тенденція до обмеження запобіжних функцій суду у боротьбі зі злочинністю; 7) сучасний період (з 2001 року й дотепер) – характеризується реформуванням судової системи, запровадженням у деяких місцевих судах загальної юрисдикції спеціалізації суддів з розгляду справ про злочини, вчинені неповнолітніми, підвищенням авторитету судової влади, зміцненням позицій суду в системі поділу влади, що створює сприятливі умови для здійснення судами запобіжної діяльності щодо рецидивної злочинності молоді.
У підрозділі 1.2 «Нормативне забезпечення судової діяльності щодо запобігання рецидивній злочинності молоді» досліджується система нормативно-правових актів, які визначають існування інститутів рецидиву злочинів та рецидивної злочинності молоді. Дисертантка вказує, що сучасне нормативне урегулювання діяльності суду щодо запобігання такій злочинності здійснюється на двох рівнях: 1) законодавчому (Конституція України, кодекси, закони) та 2) підзаконному (постанови Пленуму Верховного Суду України, акти Президента України, акти уряду тощо). Авторка зазначає, що аналіз законодавства України свідчить про наявність суперечностей та прогалин і тому потребує внесення змін законодавцем до чинних редакцій, а в деяких випадках – прийняття нових нормативно-правових актів, які б відповідали вимогам та тенденціям розвитку сучасного законодавства в цілому та кримінального зокрема. Існуюча в Україні системна роз’єднаність діючих державних інститутів, що займаються питанням запобігання рецидивній злочинності молоді, не дає змоги досягти позитивних результатів у зниженні рівня злочинності серед молоді та в сфері захисту дитини від кримінального середовища. Подолання такого стану речей авторка вбачає в об’єднанні зусиль різних державних органів та структур, а також громадських організацій у єдиному векторі цілісної системи.
Значна увага у підрозділі приділена питанням розмежування особи злочинця молодого віку за віковим критерієм. Дисертанткою також проаналізовано вікову структуру кожної групи злочинців, здійснено розподіл їх на вікові підгрупи та надано характеристику кожній. Подано авторське формулювання поняття «рецидивна злочинність молоді».
У підрозділі 1.3 «Міжнародний досвід судових органів щодо запобігання рецидивній злочинності молоді» здійснено комплексне правове оцінювання діяльності суду по запобіганню такій злочинності шляхом застосування принципу зіставлення чинного та зарубіжного законодавства.
З цією метою авторкою охарактеризовано історичне минуле кримінальної відповідальності молоді, проведено аналіз міжнародного досвіду судових органів щодо запобігання рецидивній злочинності молоді та судової практики таких держав, як США, Німеччина, Франція, Велика Британія та доведена необхідність запозичення їх досвіду з метою його втілення у життя в Україні. Зокрема, авторка вказує, що шлях до цього вимагає вже на сучасному етапі вирішення багатьох практичних та теоретичних питань, основне з яких стосується створення спеціалізованих судів у справах неповнолітніх – як центрального елементу ювенальної юстиції.
Розділ 2 «Кримінологічні особливості запобігання рецидивній злочинності молоді під час провадження кримінального судочинства» складається з трьох підрозділів, у яких досліджено запобіжне значення судового розгляду кримінальних справ щодо рецидивної злочинності молоді, проведено кримінологічну характеристику цієї злочинності та проаналізовано заходи запобігання рецидивним злочинам серед молоді при призначенні кримінального покарання.
У підрозділі 2.1 «Запобіжне значення судового розгляду кримінальних справ щодо рецидивної злочинності молоді» доводиться, що першочергове значення для запобігання такій злочинності має процесуальна діяльність суду, що здійснює провадження у кримінальних справах. З цією метою авторкою виділено та охарактеризовано основні форми запобіжної роботи судових органів, до яких віднесено: проведення виїзних судових засідань; виявлення судом причин злочину та умов, що сприяли його вчиненню; винесення судом окремих ухвал (постанов) як кримінально-процесуальних засобів реагування на виявлені причини та умови, що сприяють вчиненню злочинів; участь суду у правовій пропаганді серед населення тощо.
З метою усунення і недопущення порушень законності при розгляді судом кримінальних справ щодо рецидивної злочинності молоді дисертанткою розроблено Методичні рекомендації щодо застосування норм кримінального і кримінально-процесуального права під час судового розгляду кримінальних справ та призначення покарання.
У роботі доведено, що виховний вплив на особу злочинця молодого віку мають швидке та повне розкриття злочину, ретельне вивчення особи злочинця у процесі слідства, правильний і обґрунтований вибір відповідного запобіжного заходу, призначення справедливого покарання, з урахуванням вимог диференціації та індивідуалізації, активний виховно-педагогічний вплив, працевлаштування і побутове влаштування після звільнення тощо.
У підрозділі 2.2 «Кримінологічна характеристика рецидивної злочинності молоді: особа злочинця молодого віку та детермінанти рецидивної молодіжної злочинності» визначено рівень, структуру, динаміку цього виду злочинності, охарактеризовано особу злочинця молодого віку та з’ясовано основні причини і умови такої злочинності. За результатами узагальнення архівних кримінальних справ авторкою встановлено, що більшість рецидивістів уперше стають на шлях злочинів у неповнолітньому віці (серед усіх рецидивістів 3,1 % – це підлітки віком 14–17 років) та в перші роки після настання повноліття (у віці 18–20 років – 8,6 % рецидивістів), при цьому, найбільшу питому вагу становлять рецидивісти віком 26–30 років (23,2 % усіх рецидивістів).
Результати вивчення дисертанткою 250 кримінальних справ та аналіз статистичних даних підтвердили, що на рівень рецидивної злочинності молоді істотно впливають амністія, помилування, умовно-дострокове звільнення, зміни у кримінальному законодавстві, відсутність єдиної скоординованої політики запобігання та протидії злочинності, безсистемність, непослідовність і репресивна спрямованість законотворчої діяльності.
На підставі кримінологічної характеристики особи злочинця молодого віку авторка звертає увагу на її соціально-демографічні ознаки (вік, стать, рівень освіти, національність, громадянство тощо), аналізує кримінально-правові ознаки (кількість засуджень, характер рецидиву, співучасть тощо), а також оглядово зазначає про емоційно-вольові ознаки, вказуючи при цьому, що для рецидивістів характерні егоїзм, примітивізм інтересів та потреб, неповага до правоохоронних цінностей, соціальна безвідповідальність. Наведений узагальнений «портрет» особи злочинця молодого віку, який неодноразово вчиняє злочини, свідчить, що основними причинами та умовами рецидивної злочинності молоді є: 1) соціально-економічні; 2) низький рівень правової освіти та виховання в школі, в іншому навчальному закладі та сім’ї й формування на цій основі правового нігілізму; 3) вікові особливості психіки підлітків, які сприяють антисуспільним проявам; 4) юридична необізнаність; 5) поширення в суспільстві «фонових» явищ; 6) інші фактори (ситуативні злочини, маніпулювання підлітками з боку дорослих осіб).
Для узгодження зусиль законодавчої, виконавчої та судової влади у запобіганні рецидивній злочинності молоді авторкою підготовлено та упроваджено програму профілактичних заходів, спрямованих на запобігання такій злочинності.
У підрозділі 2.3 «Заходи запобігання рецидивній злочинності молоді при призначенні кримінального покарання», з урахуванням мети покарання та принципів його призначення, визначено запобіжне значення (щодо рецидивної злочинності молоді) діяльності суду при обранні виду і розмірів покарання, проголошенні вироку тощо. Зазначено, що повторне вчинення злочинів здебільшого свідчить про наполегливе прагнення винного продовжувати злочинну діяльність, а вчинення злочину після відбуття покарання – ще й про недосконалість законодавства, низьку ефективність діяльності судової і пенітенціарної систем, не здатних ефективно впливати на рецидивістів. Стійкість рецидивної злочинності молоді певною мірою підтверджує слабкий вплив кримінального покарання, яке не досягає своєї мети. Судова практика свідчить, що в більшості випадків до рецидивістів застосовуються покарання у виді обмеження волі та позбавлення волі на певний строк (довічне позбавлення волі призначено до 2,6 % рецидивістів; позбавлення волі – 87,8 %; обмеження волі – 2,2 %; арешт – 2,9 %; виправні й громадські роботи – 0,5 % і 0,9 % відповідно). Проте такі види покарань не завжди мають наслідком відповідний виховний і запобіжний вплив.
В Україні, всупереч світовим тенденціям щодо декриміналізації, збільшується кількість кримінально караних діянь та посилюється відповідальність за їх вчинення. Через малу ефективність каральних підходів до боротьби з рецидивною злочинністю молоді дисертанткою пропонується оптимізувати кримінальну політику держави шляхом демократизації та гуманізації інституту покарання.
Розділ 3 «Шляхи удосконалення ефективності діяльності суду щодо запобігання рецидивній злочинності молоді» складається з трьох підрозділів, у яких розкриваються можливості щодо підвищення ролі суду та його функцій у запобіганні рецидивній злочинності молоді, визначаються шляхи оптимізації діяльності суду щодо запобігання їй.
1. У підрозділі 3.1 «Роль суду та його функції щодо запобігання рецидивній злочинності молоді» розкрито роль суду в запобіганні рецидивній злочинності молоді та визначено форми його діяльності: 1) кримінально-процесуальні –правовий та моральний вплив суду на учасників судового процесу та на інших громадян, присутніх при розгляді справи; реальне забезпечення реалізації принципів швидкого, повного та всебічного судового розгляду кримінальної справи; проведення виїзних судових засідань; винесення судом законного та обґрунтованого вироку або прийняття іншого справедливого судового рішення; виявлення судом причин злочину та умов, що сприяли його вчиненню; винесення судом окремих ухвал (постанов) та 2) непроцесуальні – статистично-аналітична робота суду та узагальнення судової практики; участь суду у правовій пропаганді серед населення; взаємодія суду з питань запобігання рецидивній злочинності молоді з іншими суб’єктами запобігання такій злочинності.
a) За результатами вивчення кримінальних справ і опитування респондентів запропоновано та оцінено значення таких функцій суду щодо запобігання рецидивній злочинності молоді, а саме: 1) виховна – суд здійснює виховний вплив на учасників судового процесу під час розгляду кримінальної справи, при призначенні покарання та при постановленні вироку; 2) запобіжна – це проведення судових засідань, винесення вироків, а також судова практика щодо запобігання рецидивній злочинності молоді; 3) прогностична – участь суддів у аналізі стану злочинності та у розробці заходів щодо запобігання їй, участь у координації і комплексному плануванні своєї діяльності, а також узагальнення судової практики під час провадження кримінального судочинства за наявності рецидиву злочинів.
Зазначено, що однією із причин порушення вимог кримінально-процесуального закону пiд час провадження справ щодо осіб молодого віку є велике навантаження справ на кожного суддю, що зумовлює спрощеність у процесі розгляду справ. Тому звертається увага на необхідність прийняття закону, який би врегулював усі питання щодо дотримання прав та інтересів молоді. З цією метою запропоновано модель проекту нової системи кримінального правосуддя стосовно молоді.
У підрозділі 3.2 «Оцінка ефективності діяльності суду щодо запобігання рецидивній злочинності молоді» на основі вивчення кримінальних справ та результатів анкетування визначено основні фактори, що впливають на ефективність діяльності суду щодо запобігання рецидивній злочинності молоді, надано оцінку законодавчим новелам, які стосуються прозорості суду та перспектив розвитку судової системи в цілому.
Здійснено аналіз роботи місцевих судів щодо дотримання ними міжнародних стандартів діяльності суду (доступність до правосуддя, швидкість та своєчасність розгляду справ), передбачених проектом Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) «Україна: верховенство права», та надано загальну оцінку організації судочинства на сучасному етапі. За результатами проведеного анкетування визначено основні фактори, які впливають на ефективність діяльності суду, зокрема: невтручання в судову діяльність інших гілок влади – 13,5 %; необхідність внесення змін до чинного законодавства щодо перевірки судових рішень у порядку нагляду – 9,0 %; необхідність запровадження спеціалізації судів і суддів – 55,0 %; доцільність існування медіації – 22,5 %.
У підрозділі 3.3 «Оптимізація діяльності суду щодо запобігання рецидивній злочинності молоді» проаналізовано міжнародний досвід судових органів щодо запобігання такій злочинності шляхом застосування відновлювального правосуддя, адже, спрямовуючи передбачені кримінально-процесуальним законом зусилля на виявлення причин і умов, що сприяють вчиненню злочинів, судові органи спроможні впливати на процес запобігання рецидивній злочинності серед молоді. Доведено, що відновлювальне правосуддя, яке успішно розвивається на теренах США, Австралії, Нової Зеландії, низки держав ЄС та законодавчо закріплено в Австрії, Бельгії, Великій Британії, Норвегії, Фінляндії, Польщі, Чехії як складова кримінального процесу, як механізм відновлення порушених прав потерпілих від злочинів, як один із засобів виправлення злочинця, має зайняти чільне місце у вітчизняній системі права, чим внесе свою частку до наближення українського судочинства до європейських стандартів демократії.
У роботі наголошується на перспективності запровадження відновлювального правосуддя у кримінальне судочинство України, у зв’язку з чим необхідно відпрацювати механізм застосування процедури примирення потерпілого і злочинця на практиці та його законодавче врегулювання у Кримінально-процесуальному кодексі України.
|
