УЧАСТЬ НАРОДУ В ЗДІЙСНЕННІ ПРАВОСУДДЯ У КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ ЗА ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі розкрито сутність і сучасний стан вивчення наукової проблеми, обраної для дослідження, обґрунтовано вибір теми дисертації, її актуальність, визначено мету, завдання, об’єкт і предмет дослідження, його методологічну й теоретичну основи, сформульовано положення, які характеризують наукову новизну роботи, теоретичне та практичне значення зроблених висновків, апробацію результатів дослідження.

Розділ 1 «Поняття та формування інституту участі народу в здійсненні правосуддя у кримінальних справах» складається з трьох підрозділів. У ньому проаналізовано принцип участі народу в здійсненні правосуддя у кримінальних справах в Україні, його значення, визначено поняття інституту участі народу в здійсненні правосуддя у кримінальних справах, його завдання та місце у кримінальному судочинстві України.

У підрозділі 1.1. «Принцип участі народу в здійсненні правосуддя у кримінальних справах за законодавством України» охарактеризовано названий принцип, засади, які з ним пов'язані, та механізм його реалізацїї у кримінальному процесі.

Визначаються прояви цього принципу через: 1) право громадян брати реальну участь у важливій галузі діяльності держави – відправленні правосуддя у кримінальних справах; 2) обов’язок особи, яка відповідає вимогам законодавства щодо кандидата в засідателі від народу, брати участь у відправленні правосуддя; 3) право обвинуваченого і підсудного на розгляд його справи особами, які керуються не тільки нормою закону, а й поняттями справедливості, життєвим досвідом, здоровим глуздом, – представниками народу.

У підрозділі 1.2. «Поняття та форми інституту участі народу в здійсненні правосуддя у кримінальних справах» визначено поняття інституту участі народу в здійсненні правосуддя у кримінальних справах та завдання, які стоять перед ним. Для цього виділяються ознаки поняття «народу» як складової цього інституту.

Поняття інституту участі народу в здійсненні правосуддя у кримінальних справах визначається як система правових норм, що регулюють діяльність суду, спрямовану на розгляд і вирішення справ, у якому поряд із професійними суддями беруть участь та приймають рішення, насамперед про винуватість підсудного, соціально активні та незацікавлені представники суспільства, які не зобов’язані володіти правовими знаннями та яких залучають до справи на основі випадкового відбору.

З метою найповнішого з’ясування сутності та правової природи досліджуваного інституту розглядається його реалізація у двох формах: 1) суд присяжних; 2) суд шеффенів.

У підрозділі 1.3. «Становлення інституту участі народу у відправленні правосуддя у кримінальних справах» досліджується генезис цього інституту, специфіка та підстави його становлення.

У пункті 1.3.1. «Виникнення, розвиток та становлення правосуддя за участю представників народу в державах англо-американського та континентального права» простежено історію розвитку суду присяжних у різних правових системах.

За результатами дослідження зроблено висновок, що власне суд присяжних – суд із двома різними колегіями: професійного судді та засідателів від народу – виник як інститут англо-американської правової системи. Пізніше він трансформувався у країнах континентальної правової системи, внаслідок чого присяжні засідателі увійшли до колегії професійних суддів. Так утворилась друга форма суду присяжних.

У пункті 1.3.2. «Вітчизняні особливості історичного розвитку суду за участю представників народу» проаналізоване законодавство Російської імперії, Австрії, Австро-Угорської імперії та Польської республіки у період входження до їх складу українських земель. За результатами цього дослідження зроблено висновок, що інститут участі народу в здійсненні правосуддя у кримінальних справах відомий вітчизняній судовій системі.

Розділ 2 «Основні моделі участі представників народу в кримінальному судочинстві» складається з двох підрозділів, які логічно об’єднані дослідженням двох моделей суду присяжних.

У підрозділі 2.1. «Європейська (континентальна) модель суду присяжних» проаналізовано визначальні ознаки континентальної моделі участі народу в здійсненні правосуддя та особливості функціонування її в кримінальному судочинстві України.

У пункті 2.1.1. «Загальна характеристика континентальної моделі суду присяжних» увагу зосереджено на аналізі організаційно-процесуальних основ участі народу у відправленні правосуддя в кримінальних справах на основі цієї моделі.

В результаті аналізу законодавства держав, які використовують континентальну модель суду присяжних, робиться висновок, що засідателі від народу цієї моделі, вирішуючи питання права і факту, мають такі самі права, як і професійний суддя, беруть активну участь у дослідженні доказів та всіх матеріалів справи, не тільки встановлюють сам факт діяння, а й визначають наявність усіх елементів складу злочину.

У пункті 2.1.2. «Відновлення правосуддя за участю народних засідателів в Україні» проаналізовано недоліки і помилки, допущені під час здійснення правосуддя за участю народних засідателів в Україні, обґрунтовано пропозиції щодо вдосконалення діяльності народних засідателів для відновлення цієї форми суду за участю представників народу в кримінальному судочинстві.

Пропонується нова процедура прийняття рішення у справі спільною колегією суддів і народних засідателів, за якою народних засідателів частково відсторонюють від вирішення правових питань.

У підрозділі 2.2. «Англо-американська (класична) модель» проаналізовано характерні ознаки цієї моделі та організаційні аспекти, пов'язані із можливістю запровадження суду з окремою колегією присяжних у кримінальному судочинстві України. Здійснено критичний аналіз різних підходів щодо суду присяжних англо-американського зразка.

У пункті 2.2.1. «Загальна характеристика правосуддя за участю присяжних засідателів англо-американської моделі» констатовано, що засідателі розглядуваної моделі не беруть безпосередньої участі в дослідженні доказів, вони лише стежать за цим процесом та за аргументами й висновками обох сторін.

У пункті 2.2.2. «Організаційно-правові основи формування суду присяжних в Україні» обґрунтовується висновок, що одним з елементів нової судової системи, що передбачена Конституцією, є запровадження суду присяжних англо-американського зразка в Україні. Крім того, він повинен функціонувати паралельно із судом за участю народних засідателів. Для цього визначено компетенцію кожного із цих судів та місце функціонування суду присяжних англо-американського зразка у системі судів України. Такий суд доцільно створити в складі окремого підрозділу апеляційних судів областей, міст Києва і Севастополя. Пропонується модель судоустрійного етапу формування складу присяжних засідателів для кримінального судочинства України, а також критерії підбору кандидатів у присяжні засідателі, окремі аспекти процедури складання та затвердження їх списків.

У розділі 3 «Розгляд та вирішення кримінальних справ за участю присяжних засідателів (окремі аспекти)» аналізуються специфічні етапи стадії судового розгляду справи у суді присяжних та особливості участі окремих осіб у такому розгляді.

У підрозділі 3.1. «Формування лави присяжних засідателів» визначено структуру цього етапу: здійснення процедури звільнення кандидатів у присяжні засідателі від участі у розгляді справи; здійснення відводів кандидатів у присяжні засідателі; власне формування колегії присяжних засідателів для розгляду справи. Автор також визначає їх процесуальні особливості та завдання.

Зазначено, що інститут звільнення кандидатів у присяжні засідателі від можливості участі у розгляді кримінальної справи повинен характеризуватися такими ознаками: всі вони вже внесені до списку кандидатів у присяжні засідателі; рішення про їх звільнення від виконання обов’язків присяжних ухвалює безпосередньо суд на підставі їхньої письмової заяви; звільнення від участі у розгляді та вирішенні справи є тимчасовим для цих осіб і не впливає на можливість подальшої участі їх як присяжних у іншій справі. Механізм здійснення відводів (мотивованого і немотивованого) кандидатів у присяжні засідателі повинен складатися із системи послідовних дій: опитування кандидатів, аналіз відповідей, визначення бажаних та небажаних кандидатів у присяжні засідателі, відвід осіб. Власне, лава присяжних засідателів повинна формуватись жеребкуванням із осіб, які залишились.

У підрозділі 3.2. «Судове слідство у суді присяжних засідателів» на підставі аналізу законодавства окремих держав автор визначає особливості та ознаки судового слідства суду присяжних англо-американської моделі та встановлює ті з них, що можна реалізувати у правосудді України.

Підтримується позиція про те, що неможливо у суді за участю присяжних засідателів чітко поділити питання на суто правові й суто фактичні.

Крім того, визначається коло особливостей та процедур судового слідства, які повинні бути відображені під час формування суду присяжних в Україні: поділ судового слідства на дві частини; особливий порядок дослідження правових питань у першій частині судового слідства; особливий порядок дослідження доказів. Доводиться, що предмет судового слідства української моделі суду присяжних повинен характеризуватись такими особливостями: поділом всіх обставин справи на ті, що досліджують до винесення вердикту, і ті, що досліджують після його винесення; особливості, пов'язані із дослідженням обставин, які характеризують особу підсудного; можливість виключення певних обставин із предмета судового слідства; можливість включення до предмета судового слідства певних обставин, залежно від позиції сторін.

Проаналізовано та визначено можливий порядок проведення судового слідства для суду присяжних України.

У підрозділі 3.3. «Особливості діяльності окремих суб’єктів кримінального процесу в суді за участю присяжних засідателів» проаналізовано особливості діяльності сторін справи та головуючого судді у суді присяжних. У контексті формування моделі суду присяжних України здійснено спробу визначення основних завдань професійного судді, прокурора та адвоката у розгляді та вирішенні кримінальних справ за участю окремої лави присяжних засідателів.

У пункті 3.3.1.«Особливості діяльності головуючого судді у суді з участю присяжних засідателів» з'ясовано завдання, які повинен буде виконувати головуючий суддя у суді присяжних в Україні. Зазначається, що він передовсім повинен чітко і вчасно надавати присяжним інструкції у напутньому слові.

У пункті 3.3.2. «Особливості діяльності сторони обвинувачення в суді з участю присяжних засідателів» встановлено, що успішне виконання прокурором його завдань у судовому розгляді справи залежить від попередньої підготовки, що, своєю чергою, сприяє йому у виборі найефективніших способів донесення до свідомості присяжних позиції сторони обвинувачення та його переконання щодо винності підсудного, а також дає змогу контролювати (за допомогою подання клопотань чи заперечень) потік інформації, яку надають інші суб’єкти, і систематизувати її для подання присяжним відповідно до своєї позиції.

У пункті 3.3.3. «Особливості діяльності сторони захисту в суді з участю присяжних засідателів» охарактеризовано основні напрями діяльності захисника у суді присяжних. Наголошується, що його діяльність спрямована на руйнування системи обвинувальних доказів, зокрема для зародження у присяжних сумнівів щодо їх допустимості, достатності для винесення обвинувального вердикту та сумнівів щодо достовірності доказової інформації, поданої стороною обвинувачення.

У підрозділі 3.4. «Вердикт присяжних засідателів та його наслідки» дається аналіз поняття вердикту, передумов, порядку та наслідків його винесення колегією присяжних засідателів.

Визначається поняття вердикту як відокремленого за часом і місцем від вироку суду самостійного рішення колегії присяжних засідателів, яке передує суддівському рішенню та прийняте в суді першої інстанції з питань доведеності фактів та встановлення на їх основі винуватості чи невинуватості підсудного, яке зумовлює вид покарання за вчинене та його розмір, а також хід і напрям подальшого розгляду кожної конкретної кримінальної справи до винесення вироку судді.

Обґрунтовується висновок, що обов'язковість та беззаперечність обвинувального вердикту для головуючого судді є відносними.