ШЛЮБНИЙ ДОГОВІР ЯК ІНСТИТУТ СІМЕЙНОГО ПРАВА УКРАЇНИ

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
ШЛЮБНИЙ ДОГОВІР ЯК ІНСТИТУТ СІМЕЙНОГО ПРАВА УКРАЇНИ
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

 

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

 

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, вказано на її зв'язок з науковими програмами, планами, темами, визначено мету, задачі, об’єкт і предмет дослідження, розкрито методологічну основу роботи, сформульовано її наукову новизну, висвітлено практичне значення одержаних результатів, наведено апробацію результатів дослідження, відомості про публікації за темою дисертації.

Розділі 1 «Загальна характеристика правового інституту шлюбного договору» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 1.1 «Поняття та правова природа шлюбного договору як правового інституту» сформульовано систему існуючих позитивних та негативних думок про шлюбний договір як соціальне явище, розглянуто його правову природу.

На підставі аналізу теоретичних засад договірного права, на основі узагальнення та переосмислення поглядів вчених-цивілістів і фахівців сімейного права детально розкрито шлюбний договір як юридичний факт та зобов’язання, що регулюється сімейним та цивільним матеріальним правом.

Визначено, що стрижнем будь-якого інституту права є самостійна група суспільних відносин, що є предметом правового регулювання. Встановлено, що проблема визначення галузевої належності правового інституту шлюбного договору нерозривно пов’язана з системою існуючих поглядів щодо його галузевої самостійності та протилежних поглядів щодо підпорядкованості сімейного права цивільному.

При розкритті сутності шлюбного договору як правового інституту проаналізовано зв’язок цього інституту з сімейно-правовими інститутами сім’ї та шлюбу, майнових прав та обов’язків подружжя тощо. Визначено, що шлюбний договір не може існувати поза шлюбом, а припинення дії шлюбного договору не означає автоматичного припинення шлюбу. Підкреслено, що шлюбний договір укладається в шлюбі або особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, який складає серцевину сім'ї, а відтак має відношення до створення сім'ї та забезпечення правових гарантій життєдіяльності. Такий аналіз дозволив дійти висновку стосовно переваг сімейно-правових характеристик над цивільно-правовими при регулюванні правового інституту шлюбного договору.

Окремо на основі узагальнення та переосмислення поглядів учених щодо юридичного визначення поняття сім’ї та шлюбу запропоновано додаткову аргументацію на користь більш чіткого законодавчого регулювання кате­горій сім’ї та шлюбу: «Шлюб є добровільний, рівноправний, спрямований на створення сім’ї сімейний союз чоловіка та жінки, що зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану, в результаті якого виникають права та обов’язки подружжя»; «Сім’єю є об’єднання осіб, що ґрунтується на шлюбі або кровному спорідненні або усиновленні чи інших формах взяття дітей на виховання, взаємній допомозі, а також на інших підставах, що не заборонені законом і не суперечать моральним засадам суспільства, яке пов’язує своїх членів організацією життя або інтимних стосунків, а також взаємними правами і обов’язками».

Підрозділ 1.2 «Місце шлюбного договору в системі договорів» присвя­чений дослідженню питання місця шлюбного договору в системі договорів, при визначенні якого розглядаються його ознаки в рамках розробленої наукою цивільного права концепції класифікації договорів та спільні ознаки з договірними конструкціями.

Наголошено на можливості класифікації шлюбного договору за відомою договірному праву системою поділу договорів на оплатні та безоплатні, консенсуальні та реальні, односторонні та двосторонні, строкові і без­строкові.

Сформульовано, що шлюбний договір, за якими кожен з подружжя передає своє власне майно у спільну сумісну власність чи спільне користу­вання або ж зобов’язується надати матеріальне утримання іншому з подружжя чи дитині (дітям), можна вважати умовно оплатним. Підкреслено, що шлюбний договір, який укладений до шлюбу, набуває чинності з моменту реєстрації шлюбу державним органом реєстрації актів цивільного стану, а відтак вступ до шлюбу залежить від волі сторін шлюбного договору, що впливає на визнання шлюбного договору консенсуальним чи реальним.

На підставі аналізу чинного законодавства встановлено, що, як і будь-який правочин, шлюбний договір має зміст, форму, строк, може бути змінений, розірваний, визнаний недійсним, від нього може бути вчинено відмову.

Сформульовано позицію, що шлюбний договір може бути умовним правочином з відкладальною чи скасувальною обставиною. Важливою є обставина, що у разі укладення шлюбного договору до шлюбу відкла­дальною чи скасувальною умовою буде державна реєстрація шлюбу, тобто умова набрання шлюбним договором чинності.

Обґрунтовано, що шлюбний договір, який укладений вже в період шлюбу, за наявності умов, характерних для правової конструкції поперед­нього договору, можна вважати попереднім.

Розділ 2 «Умови шлюбного договору згідно з сімейним та цивільним законодавством» включає в себе три підрозділи.

У підрозділі 2.1 «Предмет і об’єкт шлюбного договору» розкрито систему існуючих думок про предмет договору. Підкреслено, що ЦК України не містить поняття предмета договору. За результатами аналізу правничої літератури, з огляду на законодавче визначення змісту шлюбного договору у ст. 93 СК України, обґрунтовано, що предметом шлюбного договору є дії сторін, спрямовані на встановлення договірного правового режиму подружнього майна на період шлюбу.

Особливість предмета шлюбного договору досліджується на підставі аналізу особливостей особистих немайнових та майнових правовідносин у цивільній та сімейній галузях права. Наголошено, що майнові відносини, на врегулювання яких направлені дії сторін при укладенні шлюбного договору, тісно пов’язані з особистими немайновими відносинами, що регулюються сімейним правом.

Наведено систему думок щодо потенційної можливості регулювання шлюбним договором особистих немайнових відносин подружжя. Зверта­ється увага на наявність в СК України норми, відповідно до якої сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками, яка не конкретизує при цьому майнові це чи особисті немайнові сімейні відносини (ч. 2 ст. 7 СК України). Наголошено про наявність без­спірного обмеження право - і дієздатності фізичної особи – сторони у випадку включення до тексту шлюбного договору положень, що регулюють особисті немайнові відносини. Зроблено висновок, що заборона включати до змісту шлюбного договору умови, що регулюють особисті немайнові відносини подружжя, не підміняє сімейно-правову сутність майнових відносин, що можуть регулюватися шлюбним договором.

Стверджується, що об’єктом шлюбного договору як правовідносин і як зобов’язання насамперед слід вважати подружнє майно (майнові права подружжя). Встановлено, що об’єктом шлюбного договору не може бути майно дитини подружжя.

На підставі аналізу чинного законодавства, що регулює об’єкти спільної сумісної власності подружжя та об’єкти їх особистої приватної власності, відстоюється думка щодо можливості зміни умовами шлюбного договору правового режиму роздільності подружнього майна на правовий режим спільної сумісної чи часткової власності. З метою захисту від посягання з боку колишнього з подружжя в разі розірвання шлюбу також обґрунтовано можливість та доцільність закріплення умовами шлюбного договору переліку майна, яке належить кожному з подружжя на праві роздільної приватної власності на момент укладення шлюбу.

Окремо запропоновано додаткову аргументацію на користь включення до ст. 57 СК України вказівки щодо застосування роздільного режиму подружнього майна, якщо шлюбним договором не передбачено інше, оскільки таке уточнення відсутнє в чинному законодавстві.

У підрозділі 2.2 «Порядок і умови укладення шлюбного договору» в рамках концепції сімейної правосуб’єктності розкрито вимоги до осіб, які можуть укладати шлюбний договір.

Визначено, що можливість укладення цього договору тісно пов’язана з можливістю вступу фізичної особи до шлюбу. На противагу існуючим думкам науковців щодо заборони укладення шлюбного договору неповно­літніми, з огляду на сучасну підвищену емансипацію та наявність у законодавстві України норми про отримання обов’язкової нотаріальної згоди батьків чи піклувальника при укладенні шлюбу неповнолітніми, обґрунтовано позицію щодо можливості укладення і шлюбного договору між неповнолітніми. Також сформульовано позицію, що шлюбний договір може бути укладений обмежено дієздатними особами за згодою опікуна чи піклувальника, оскільки обмежено дієздатний може укладати шлюб. Обґрунтовано, що шлюбний договір в силу своєї сімейно-правової природи є тісно пов’язаним з особистістю його сторін, а тому не може укладатися між подружжям чи особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, в особі представника кожної сторони на підставі довіреності.

На підставі дослідження письмової форми та нотаріального посвідчення як обов’язкових умов для укладення шлюбного договору, а також через законодавчу невизначеність щодо віднесення шлюбного договору до оплатних чи безоплатних договорів, окремо запропоновано аргументацію на користь встановлення мінімального розміру державного мита при нотарі­альному посвідченні шлюбного договору.

Досліджується питання істотних, звичайних та випадкових умов шлюб­ного договору. Обґрунтовано, що істотною умовою шлюбного договору визначене одне з таких положень: правовий режим майна; порядок користу­вання житлом; право на утримання. Окремо встановлено, що наявність у шлюбному договорі звичайних та випадкових умов є додатковою гарантією захисту найбільш важливих інтересів один одного, якщо не суперечать чинному законодавству.

Встановлено, що не може існувати єдиної стандартної форми шлюбного договору, його об’єм – нестійкий, кожний шлюбний договір втілює волю конкретної пари (осіб, які вступають до шлюбу, або подружжя). Відповідно структура та змістовне наповнення шлюбного договору будуть особливими.

На підставі викладеного зроблено висновок, що у встановленні специ­фічної процедури укладення шлюбного договору проявляється його комп­лексний характер – поєднання матеріальних норм сімейного та цивільного права з процесуальними (процедурними) нормами нотаріального процесу.

У підрозділі 2.3 «Права та обов’язки сторін шлюбного договору» обстоюється думка, що зміст будь-якого договору складають права та обов’язки сторін, які виникають на підставі обумовлених ними положень.

Визначаючи особливості обумовлення в змісті шлюбного договору права користування житловим приміщенням, яке належить на праві приватної власності одному з подружжя в порядку ст. 98 СКУ, зроблено висновок, що це є прикладом встановлення особистого сервітуту (на користування чужою річчю). Проте, не будучи власником житлового приміщення, повноваження того з подружжя, який отримав таке право, обмежені, - зокрема, не можна буде використовувати це житлове приміщення для організації в ньому будь-якої комерційної діяльності, в тому числі реєстрації за його адресою юридичних осіб будь-якого виду діяльності.

Беручи до уваги законодавчу норму щодо заборони передачі за шлюбним договором нерухомого майна та іншого майна, що підлягає державній реєстрації, сформульовано позицію, що у шлюбному договорі можна закріпити можливість припинення права на утримання одного з подружжя у зв’язку з одержанням ним грошової компенсації, але не у зв’язку з пере­дачею нерухомого майна чи майна, що підлягає державній реєстрації.

Аналіз сутності можливих майнових прав та обов’язків сторін шлюбного договору як батьків привів до висновку, що аналогічно з правом визначити у шлюбному договорі порядок надання утримання (сплати аліментів) між подружжям безпосередньо, можна визначати і особливості порядку надання утримання (виплати аліментів) і для дітей. При цьому встановлено, що обмеження щодо мінімального розміру аліментів стосуються і договірних умов шлюбного договору.

Дослідження особливостей прав та обов’язків сторін шлюбного договору з погляду порушення прав та інтересів третіх осіб, зокрема кредиторів подружжя, привів до висновку, що зміна подружжям передбачених законом положень про несення відповідальності по зобов’язаннях перед третіми особами може змінити порядок накладення стягнення на спільне сумісне (часткове) чи роздільне приватне подружнє майно таким чином, що креди­тори можуть взагалі не задовольнити свої майнові вимоги або задовольнити їх у значно меншому розмірі. Наголошено, що в цьому випадку буде зловживання сторонами шлюбного договору своїми правами.

На підставі викладеного зроблено висновок, що зміст сімейних правовід­носин, у межах яких укладений шлюбний договір, за своїми структурними ознаками не збігається з правовою конструкцією цивільних правовідносин – якщо у цивільному зобов’язанні праву одного суб’єкта завжди протистоїть відповідний обов’язок іншого суб’єкта, то у сімейних правовідносинах подібна взаємодія рідко зустрічається і має місце, як правило, в частині прав та обов’язків з матеріального утримання.

Розділ 3 «Реалізація та охорона сімейних і цивільних прав і обов’язків сторін шлюбного договору» складається із двох підрозділів.

У підрозділі 3.1 «Виконання, зміна та припинення шлюбного договору» розглянуто порядок виконання, зміни та припинення шлюбного договору через можливість розірвання договору або вчинення відмови як окремих стадій договірних правовідносин та як способів реалізації та охорони сімейних і цивільних прав і обов’язків сторін шлюбного договору.

Обстоюється думка, що припинення правовідношення та його анулю­вання, будучи сімейно-правовим способом захисту (охорони) – ч. 2 ст. 18 СК України, може полягати в припиненні окремих положень шлюбного договору чи зобов’язань, які виникли на його підставі, а також в припиненні шлюбного договору в цілому.

При дослідженні цивільного законодавства визначено, що на відміну від розірвання договору, в результаті якого зобов’язання припиняється на майбутнє, шляхом вчинення відмови від договору сторони за взаємною згодою можуть вчинити відмову від договору, навіть у випадку повного виконання його умов. На підставі аналізу норм законодавства, що регу­люють можливість односторонньої відмови від зобов’язання у разі порушення зобов'язання однією стороною та якщо це встановлено договором або законом (ст. 525, 615 ЦК України), отримано висновок про можливість закріплення у шлюбному договорі права повної чи часткової відмови кожної зі сторін від відповідних зобов’язань договору. Такий висновок підтверджується також тим, що у ч. 1 ст. 101 СК України при визначенні, що одностороння відмова від шлюбного договору не допускається, не зазначається про недопущення повної чи часткової відмови від зобов’язань, що виникають зі шлюбного договору.

Сформульовано та обґрунтовано, що заінтересованою стороною – одним з подружжя з метою реалізації свого права на захист (охорону) порушених за умовами шлюбного договору прав може бути подано позов як про визнання його частково чи повністю недійсним, так і про застосування наслідків нікчемності.

Здійснений аналіз можливих випадків визнання шлюбного договору недійсним та нікчемним дозволив дійти висновку, що шлюбний договір може бути визнаний недійсним не лише з підстав порушення вимог, встановлених ЦК України, але й відповідних норм, встановлених СК України. У зв’язку з чим, підтримується позиція вчених щодо внесення до ст. 103 СК України відповідного застереження.

Окремо обґрунтовано, що протизаконними, а відтак нікчемними будуть вважатися положення шлюбного договору, за якими один з подружжя отримує одноосібне право розпоряджатися майном, що знаходиться у спільній сумісній власності подружжя.

Аналізуються випадки суперечності положень шлюбного договору «моральним засадам суспільства», ставлення однієї зі сторін у «надзвичайно невигідне матеріальне становище» (ч. 4 ст. 93 СК України) та укладення шлюбного договору під впливом тяжкої обставини чи на вкрай невигідних умовах (ст. 233 ЦК України) як можливі випадки визнання шлюбного договору нікчемним та/або недійсним. На підставі аналізу законодавства, правничої літератури та судової практики отримано висновок, що поняття «моральні засади суспільства» та «надзвичайно невигідне матеріальне поло­ження» є оціночними категоріями, що може спричинити труднощі для судді чи постраждалого подружжя – сторони шлюбного договору встановити чи суперечить відповідне положення шлюбного договору моральним засадам суспільства, чи є такі умови шлюбного договору обтяжливими для сім’ї.

У підрозділі 3.2 «Відповідальність сторін за шлюбним договором» досліджується сутність відповідальності, яка виникає за умовами шлюбного договору, та можливі способи реалізації та охорони сімейних і цивільних прав і обов’язків сторін шлюбного договору. На основі творчого узагаль­нення можливих умов шлюбного договору досліджуються міри відпові­дальності, які самостійно встановлюються сторонами у шлюбному договорі за своїми зобов’язаннями один перед одним та перед третіми особами, та міри відповідальності, що виникають у результаті порушення сторонами шлюбного договору.

На підставі аналізу думок щодо самостійності чи залежності сімейно-правової відповідальності від цивільної, а також підстав виникнення юридичної відповідальності в сімейному праві, встановлено, що посилення диспозитивних начал в сучасному сімейному праві України відображається також і на інституті відповідальності в сімейному праві, коли суб’єкти сімейних правовідносин як учасники договірних зобов’язань мають право застосовувати передбачені чинним законодавством цивільно-правові засоби відповідальності, зокрема, відшкодування матеріальних збитків, а також можуть встановлювати договірні засоби відповідальності.

Зазначено, що кожен із подружжя, між якими укладений шлюбний договір, у разі невиконання чи неналежного виконання умов договору іншою стороною має право вимагати відшкодування матеріальних збитків (шкоди), упущеної вигоди та застосування неустойки, що буде засобом забезпечення зобов’язання у сімейно-правовому контексті.

Окремо визначено, що визнання права як цивільно-правовий засіб захисту (охорони) може мати місце щодо шлюбного договору, наприклад, у випадку розірвання шлюбу в позасудовому порядку та не передання в приватну власність іншого з подружжя майна на умовах, обумовлених в шлюбному договорі.

З метою дослідження сутності відповідальності сторін за шлюбним договором розглянуто питання відшкодування моральної шкоди за умовами шлюбного договору. Встановлено, що не зважаючи на можливість ініціювати відшкодування моральної шкоди лише у випадку вчинення недоговірного правопорушення (ст. 1167 ЦК України), в силу ст. 611 ЦК України право на відшкодування моральної шкоди як правовий наслідок порушення договірних зобов’язань виникає лише у випадках, якщо це передбачене законом або договором. В СК України немає норм, які б регулювали питання відшкодування моральної шкоди, в тому числі за умовами шлюбного договору. На підставі аналізу законодавства, юридичної літератури та судової практики зроблений висновок про можливість відшкодування моральної шкоди в результаті порушення зобов’язань, які виникають на підставі правочину, в тому числі і шлюбного договору, проте лише у тому разі, якщо шлюбний договір містить таку умову. 

 

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины