ДЕРЖАВНИЙ ПРИМУС В АДМІНІСТРАТИВНОМУ СУДОЧИНСТВІ УКРАЇНИ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначаються її зв'язок з науковими планами, програмами, темами, мета і завдання, об’єкт і предмет, методи дослідження, наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, апробація результатів дослідження та публікації, структура і обсяг роботи.

Розділ 1 «Теоретико-правові питання державного примусу в адміністративному судочинстві» присвячений аналізу наукових і практичних проблем явища зловживань процесуальними правами в адміністративному судочинстві України, поняття, змісту та особливостей державного примусу, який застосовується для боротьби із ними, класифікації державно-примусових заходів. Розділ складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1 «Зловживання процесуальними правами як підстава застосування державного примусу в адміністративному судочинстві» розглядаються питання зловживань учасниками адміністративного судового процесу наданими їм процесуальними правами, як фактичної підстави для запровадження державно-примусових заходів у сфері правосуддя з адміністративних справ.

Проводиться аналіз існуючих в юридичній науці підходів до класифікації зловживань процесуальними правами в різних видах судочинства. У сфері правосуддя з адміністративних справ порушення принципу добросовісності пропонується поділяти: 1) за масштабом їх застосування: зловживання адміністративною судовою процедурою в цілому (правом на адміністративний позов) і зловживання на окремих етапах (стадіях) процесу; 2) залежно від їх впливу на результат розгляду справи: зловживання, які справили на нього відповідну дію (наслідки) та які не вплинули на результат; 3) з урахуванням їх кількості: одиничні та множинні; 4) залежно від суб’єкта вчинення: зловживання сторін та третіх осіб (матеріально заінтересованих у результаті розгляду справи) та їхніх представників.

Підрозділ 1.2 «Державний примус в адміністративному судочинстві: поняття, зміст і особливості» містить аналіз питань державного примусу як методу забезпечення функціонування суспільних відносин. Наводиться визначення його поняття, з’ясовується сутність і особливості цього правового явища в адміністративно-судовій процесуальній сфері.

Поняття державного примусу в адміністративному судочинстві пропонується розглядати в двох аспектах: родовому, згідно з яким до нього включається вся сукупність проявів правового владного впливу, які допустимо застосовувати з метою запобігання і припинення правопорушень у цьому виді правосуддя, притягнення до відповідальності і видовому, до якого належать власне заходи процесуального примусу, види, підстави, умови і порядок застосування яких прямо передбачені у відповідних нормах КАС України.

Дається визначення державного примусу в адміністративному судочинстві як сукупності обмежуючих сферу індивідуальних правових можливостей правопорушника заходів, як правило, організаційно-процесуального, майнового або психологічного впливу, з метою забезпечення належного функціонування судової адміністративно-процесуальної форми, прав учасників процесу.

Підрозділ 1.3 «Проблеми класифікації заходів державного примусу в адміністративному судочинстві». Досліджуються підходи до класифікації заходів державного примусу в теорії права, адміністративному праві, цивільному і господарському процесах. На основі цього та з урахуванням того, що дія диспозицій норм КАС України забезпечується не лише процесуальними, а й матеріально-правовими за природою заходами примусу у формі адміністративної і кримінальної відповідальності, автор пропонує поділяти всі існуючі в адміністративно-судовій процесуальній царині форми державного примусу на чотири групи: а) заходи запобігання (попередження) зловживань правами та інших процесуальних правопорушень; б) заходи припинення правопорушень в процесі; в) заходи відповідальності (як процесуальної, так і матеріально-правової); г) заходи захисту (відновлення порушеного правопорядку, суб’єктивних процесуальних прав).

Розділ 2 «Види заходів державного примусу в адміністративному судочинстві» містить розгляд питань суті, мети, функціональних характеристик і системи заходів запобігання та припинення правопорушень в адміністративному судочинстві, правового регулювання та особливостей відповідальності і заходів захисту в цій процесуальній царині.

У підрозділі 2.1 «Заходи запобігання в адміністративному судочинстві» робиться висновок, що юридичною та фактичною підставами для вжиття такого виду примусових заходів є презумпція можливого порушення вимог Кодексу учасником судового процесу при розгляді та вирішенні публічно-правового спору.

Дається визначення поняття заходів запобігання в адміністративному судочинстві. Відмічається, що вжиттям цих заходів у профілактичний спосіб усуваються перешкоди для законного і своєчасного розгляду та вирішення справ адміністративної юрисдикції, досягнення завдань ефективного судового захисту прав і свобод фізичних, прав та законних інтересів юридичних осіб в публічно-владній сфері.

 У підрозділі узагальнюються особливості і виокремлюються визначені чинними нормами КАС України заходи запобігання (попередження) правопорушень в адміністративному судочинстві.

Підрозділ 2.2 «Заходи припинення в адміністративному судочинстві» присвячено визначенню сутності, мети та особливостей зупинення правопорушень у адміністративному судовому процесі. Зазначається, що з урахуванням неюрисдикційної, а правозахисної природи адміністративного судочинства, його завданням є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав і законних інтересів юридичних осіб у публічно-владній сфері, а не накладання на них адміністративних стягнень, застосування інших видів відповідальності. Вжиття цих заходів в адміністративному судовому процесі може і не передбачати створення умов для притягнення порушника процесуальних норм до юридичної відповідальності.

Заходи припинення в адміністративному судочинстві визначаються як такі рішення та процесуальні дії адміністративного суду, які вчинюються на основі відповідних положень КАС України в процесі розгляду справ адміністративної юрисдикції і передбачають оперативне припинення протиправної ситуації, недопущення настання негативних наслідків від неї, забезпечення притягнення правопорушника до відповідальності за відповідний протиправний вчинок. Визначена система цих заходів.

У підрозділі 2.3 «Правове регулювання і особливості відповідальності в адміністративному судочинстві» підкреслено, що за порушення правил адміністративного судочинства згідно з чинним законодавством є можливим застосування до його учасників двох видів юридичної відповідальності: процесуальної – передбаченої нормами КАС України і матеріально-правової. Процесуальну відповідальність, на погляд здобувача, складають санкції штрафного характеру, передбачені в частинах другій і восьмій статті 267 КАС України; кримінально-правову – кримінальні покарання, встановлені КК України, адміністративну – визначену в статтях 185-3, 185-6 КУпАП. Робиться висновок, що все це вказує на складність інституту відповідальності в адміністративному судовому процесі України та обумовлює нагальність його удосконалення, насамперед з метою вирішення завдань спрощення пошуку необхідних правоохоронних норм, прискорення процедур застосування відповідних санкцій.

     У підрозділі 2.4 «Заходи захисту в адміністративному судочинстві» обґрунтовується допустимість виділення в системі заходів державного примусу в адміністративному судовому процесі такого виду примусових заходів як заходи захисту.

Заходи захисту в адміністративних справах – це реагування судом на факти правопорушень у таких справах, з метою відновлення порушених суб’єктивних прав учасників судочинства, процесуального правопорядку в цілому. Видами заходів захисту в адміністративному судочинстві називають санкції правовідновлення, нікчемності і процесуальні фікції.

Санкції правовідновлення розглядаються як вид заходів захисту, які безпосередньо забезпечують виконання функції поновлення порушених суб’єктивних прав, правопорядку в судочинстві, примусового виконання обов’язків; санкції нікчемності – як заходи примусу, що вживаються до порушників процесуальних норм і тягнуть за собою ненастання для них певних бажаних правових результатів, яких вони домагаються у справі; процесуальні фікції – як заходи, що передбачають настання для правопорушників негативних правових наслідків при постановленні рішення у справі коли використовуються не перевірені відповідним чином факти.

У підрозділі на основі аналізу норм КАС України визначаються також конкретні види заходів захисту.

У розділі 3 «Проблеми удосконалення заходів державного примусу в адміністративному судочинстві України» розглядається зарубіжний досвід правового регулювання державного примусу в адміністративному судочинстві, а також головні напрямки удосконалення порядку застосування вказаних заходів в галузі правосуддя в адміністративних справах. Розділ складається з двох підрозділів.

Підрозділ 3.1 «Аналіз зарубіжного досвіду правового регулювання державного примусу в сфері адміністративної юстиції» присвячено порівняльному аналізу заходів державного примусу та порядку їх реалізації в адміністративно-процесуальній сфері у таких європейських країнах як: Франція, Німеччина, Нідерланди, Польща, Естонія. В цілях удосконалення національного адміністративно-судового процесуального законодавства запропоновано використовувати зарубіжний досвід правового регулювання державного примусу в цій сфері. Так, в контексті законодавчого визначення превентивних (запобіжних) заходів пропонується передбачити існуючі у Франції такі примусові заходи забезпечення позовних вимог як прийняття тимчасової ухвали про створення умов для реалізації певної свободи, запровадження негайного попереднього грошового покриття (застава, арешт майна), вжиття інших доцільних, на думку суду, заходів для забезпечення умов виконання майбутнього судового рішення. Доречним, на погляд автора, є запровадження в Україні такого передбаченого в Німеччині заходу захисту суб’єктивних прав від зловживань позивачем адміністративною судовою процедурою як інститут зустрічного позову (крім випадків оскарження рішень адміністративних органів), а також існуючих відповідно у Франції та Австрії компенсаційних (відновлювальних) заходів у формі присудження до сплати особою, яка виголосила в судовому засіданні образливі чи наклепницькі висловлювання на адресу іншого учасника провадження.

У підрозділі 3.2 «Напрями удосконалення порядку застосування заходів державного примусу в адміністративному судочинстві України» наводяться конкретні пропозиції щодо покращення правового регулювання і застосування на основі відповідних норм державно-примусових заходів адміністративними судами України під час розгляду справ адміністративної юрисдикції.

Пропонується внести зміни до розділу VI КАС України, передбачивши у ньому положення, які б визначали право адміністративного суду застосовувати штрафи у разі виявлення фактів зловживань процесуальними правами, інших правопорушень під час судового розгляду справ адміністративної юрисдикції безпосередньо в тому ж процесі.

Основними напрямами удосконалення законодавчого регулювання державного примусу в адміністративному судочинстві України відзначено: 1) імплементація до нього передових, найбільш прогресивних способів охорони процесуального адміністративно-судового правопорядку, які мають місце у законодавстві щодо адміністративної юстиції в країнах ЄС; 2) розвиток в нормах КАС України інституту процесуальної відповідальності у вигляді штрафів; 3) унормування в статті 3 КАС України понять «зловживання процесуальними правами», «процесуальна відповідальність», «процесуальне правопорушення», доповнення розділу VI Кодексу окремою главою «Процесуальна відповідальність учасників судочинства» тощо.