ДІЯЛЬНІСТЬ СЛІДЧОГО З РОЗШУКУ ТА ВСТАНОВЛЕННЯ МІСЦЕЗНАХОДЖЕННЯ ОБВИНУВАЧЕНОГО

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, охарактеризовано мету, завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження, розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, наведено дані про їх апробацію та впровадження, а також щодо публікацій, структури й обсягу роботи.

Розділ 1 «Теоретичні основи діяльності слідчого з розшуку та встановлення місцезнаходження обвинуваченого» складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 1.1 «Історія становлення та розвитку інституту розшуку обвинувачених» розкриваються історичні тенденції та підходи до визначення розшуку та розшукової діяльності слідчого в кримінально-процесуальному законодавстві. Розглянуто законодавство, що регламентує діяльність слідчого з розшуку обвинуваченого, починаючи зі стародавніх часів та закінчуючи сьогоденням. Підтвердженням цьому виступають: Закони Вавілона царя Хаммурапі, появу яких дослідники датують XVIII століттям до нашої ери; Закони XII таблиць – найстародавніший звід римського права, складений згідно зі свідоцтвом Тіта Лівія в 451 – 450 роках до нашої ери; Закони Ману, що являють собою збірник стародавньоіндійських правових приписів, час появи яких відносять до I ст. до нашої ери. Констатовано, що цікавою є історія становлення розшуку особи, що ухилялась від слідства, і на території України (періоду козацької доби XV–XVI ст.ст.).

Основи розшуку в кримінальному процесі епохи капіталізму (друга половина XIX ст. – 1917 р.) починають відлік з 20 листопада 1864 р., коли вступив у силу Статут кримінального судочинства. У період з 1917 р. і практично до кінця 1918 р. у Радянській Росії обліку злочинців, які переховуються від покарання, та організації їх розшуку фактично не існувало. Починаючи з 1919 р. з’являється розшуковий апарат органів міліції, де досить широкими правами для виявлення та затримання злочинців, що переховуються від слідства та суду, наділяється слідчий, роль якого поступово конкретизується.

У підрозділі 1.2 «Поняття розшуку та встановлення місцезнаходження обвинуваченого, його призначення» на підставі аналізу та вивчення різноманітних точок зору науковців наведено авторське поняття «розшук». Розшук розглядається у вузькому значенні як така правова діяльність, ініційована слідчим, що ґрунтується на кримінально-процесуальному законодавстві та підзаконних нормативних актах та спрямована на встановлення місцезнаходження обвинуваченого.

Аналізуючи розвиток поняття та сутність розшуку в кримінальному процесі України запропоновано розшук обвинуваченого, який ухиляється від слідства, розглядати як самостійний напрямок діяльності слідчого, органу дізнання за дорученням слідчого, заснований на поєднанні кримінально-процесуальних та непроцесуальних, у тому числі оперативно-розшукових заходів, здійснюваних щодо обвинувачених, які ухиляються від слідства.

Підрозділ 1.3 «Принципи та методи діяльності слідчого з розшуку та встановлення місцезнаходження обвинуваченого» присвячений аналізу дій принципів, які характерні для здійснення розшуку обвинуваченого, що ухиляється від слідства. Наведено перелік принципів, до яких належать, зокрема: точність вихідної інформації; планомірність розшуку; безперервність розшуку; оперативність в організації та проведенні розшукових заходів; організація взаємодії між слідчим та органом дізнання; організація взаємодії між органами досудового слідства та громадськістю; науковість; відображення.

Зроблено висновок, що принципами здійснення розшуку слід вважати загальні основні вимоги, на яких базується та яким повинно відповідати провадження в кримінальній справі в частині здійснення розшуку обвинуваченого та встановлення його місцезнаходження. До методів діяльності слідчого під час здійснення розшуку обвинуваченого, який ухиляється від слідства, належать розшукові заходи процесуального характеру, передбачені КПК України, за допомогою яких слідчий зможе встановити місцезнаходження обвинуваченого. До них віднесено: слідчі дії; окремі доручення; вимоги; витребування предметів та документів; запити; надання учасниками кримінального судочинства предметів і документів та рішення про їх приєднання до матеріалів кримінальної справи; рішення про оголошення розшуку обвинуваченого, який ухиляється від слідства.

У підрозділі 1.4 «Інформаційні основи розшукової діяльності слідчого» розглядається поняття та зміст інформації, її сутність та значення, що використовується для розшуку обвинуваченого, який ухиляється від слідства. Така інформація є розшуковою, і під нею слід розуміти будь-які відомості, дані, які можна використовувати для розкриття злочинів та ті, що індивідуалізують об’єкти розшуку (зовнішність, особливі прикмети розшукуваного, номери транспортних засобів, за допомогою яких зник обвинувачений) і дозволяють вести безпосередній розшук. На цій підставі зроблено висновок, що для оптимізації розшукової діяльності слідчого щодо інформаційно-пізнавального аспекту необхідно відшукувати засоби та методи, які забезпечують отримання різносторонньої та максимально значущої інформації, спрямованої на встановлення місцеперебування та розшук обвинуваченого.

Розділ 2 «Практика застосування кримінально-процесуального закону для розшуку та встановлення місцезнаходження обвинуваченого» містить три підрозділи.

Підрозділ 2.1 «Процесуальні підстави розшуку та встановлення місцезнаходження обвинуваченого» присвячений аналізу юридичної літератури та кримінально-процесуального законодавства, який дає можливість зробити висновок про те, що підставами прийняття процесуального рішення є докази, які свідчать про настання обставин, передбачених кримінально-процесуальним законом. Виходячи з наведеного вказано на підстави розшуку обвинуваченого та встановлення його місцезнаходження. Здійснено аналіз практики та анкетування слідчих, який показав, що близько 92 % слідчих не знають, які саме дії, спрямовані на встановлення місцезнаходження обвинуваченого та його розшук, вони повинні проводити. У зв’язку з цим, окреслено основні проблеми та недоліки в роботі слідчих, які виникають під час їхньої професійній діяльності: 1) слідчі не вживають усіх необхідних заходів, спрямованих на запобігання можливості ухилення від слідства особи, яку обвинувачують у вчиненні злочину; 2) майже ніколи слідчі не встановлюють місцезнаходження обвинуваченого, обмежуючись лише постановою про привід; 3) несвоєчасно виносять постанови про оголошення розшуку та несвоєчасно направляють їх для виконання до органів дізнання; 4) у випадках своєчасного винесення постанови про оголошення розшуку самостійно не вживають жодних заходів з розшуку, обмежуючись очікуванням результатів роботи органу дізнання; 5) не здійснюють жодних заходів, спрямованих на встановлення місцезнаходження обвинуваченого та його розшук, після зупинення провадження в кримінальній справі.

Зроблено висновок, що загальними вимогами, які ставляться до розшуку, є планомірність, конспіративність і оперативність в організації і здійсненні розшукових заходів. Наведено проект норми, яка регулюватиме підстави для оголошення розшуку особи в такій редакції: «При достовірному встановленні факту ухилення обвинуваченого від слідства та у випадках, коли не встановлено його місцеперебування, слідчий зобов’язаний оголосити таку особу в розшук.

Ухилення полягає в умисній, довгостроковій відсутності обвинуваченого за місцем проживання чи роботи без поважних причин, приховуванні інформації про своє місцезнаходження, протидії органам слідства в здійсненні розшуку шляхом неправомірного впливу на учасників кримінального процесу.

Перш ніж оголосити в розшук обвинуваченого, який ухиляється від слідства, слідчий зобов’язаний звернутися до суду з поданням про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.

Розшук може бути оголошений як під час досудового слідства, так і одночасно з його зупиненням».

У підрозділі 2.2 «Розшукова робота як процесуальна форма діяльності слідчого» розкривається сутність розшукової діяльності слідчого та її практичне значення. Розшукова робота слідчого поряд з іншими процесуальними функціями є одним з основних напрямків його діяльності при розслідуванні злочинів, але необов’язковим елементом розслідування. Дана функція виникає лише в тому випадку, коли невідоме місцеперебування обвинуваченого, та він умисно переховується від слідства, прагнучи уникнути відповідальності за скоєний злочин.

Розшукова діяльність слідчого полягає у виконанні процесуальних дій, спрямованих на виявлення місцезнаходження обвинувачених та інших відомих об’єктів, які мають значення для розкриття та розслідування злочину, здійснювана шляхом провадження слідчих дій та інших заходів у кримінальній справі, яка знаходиться в його провадженні. У ході цієї діяльності слідчий дає доручення та взаємодіє з органами дізнання, які здійснюють розшук, а також з громадянами та іншими державними та громадськими організаціями. Основна мета розшукової роботи слідчого – виявлення та затримання обвинуваченого, місцезнаходження якого невідоме.

У підрозділі 2.3 «Проблемні питання щодо процесуальних наслідків, які виникають у процесі розшуку та встановлення місцезнаходження обвинуваченого» розкривається зміст проблем оголошення особи в розшук та рішень слідчого, які він приймає у зв’язку з цим.

Обґрунтовано позицію, згідно з якою наслідками ухилення обвинуваченого від слідства є всі ті обставини, які виникають після встановлення слідчим точного факту злісного і навмисного ухилення обвинуваченого від слідства та прийняття ряду самостійних рішень, які обумовлюють появу системи правових дій. До таких наслідків належать: встановлення посадовою особою, в провадженні якої знаходиться кримінальна справа, істинної причини відсутності обвинуваченого; встановлення місця його перебування; прийняття рішення про оголошення обвинуваченого в розшук та проведення розшукових заходів; вирішення питання про виділення в окреме провадження кримінальної справи щодо обвинуваченого, який ухиляється від слідства; зупинення досудового слідства на підставі п. 1 ч. 1 ст. 206 КПК України.

На підставі узагальнення проблем розшукової діяльності слідчого відзначено, що, крім наслідків ухилення обвинуваченого від слідства, необхідно вказати і на низку недоліків та проблемних питань, які виникають у процесі здійснення розшуку обвинуваченого. Так, постійне зростання чисельності зупинених кримінальних справ на підставі п. 1 ч. 1 ст. 206 КПК України, а саме коли місцезнаходження обвинуваченого невідоме, пов’язане з наявністю багатьох факторів: недоліків, які мають місце при порушенні кримінальної справи та при провадженні досудового розслідування; зростання кількості зареєстрованих злочинів; поверхового вивчення особи обвинуваченого; недоліків, які мають місце при оголошенні обвинуваченого, який ухиляється від слідства, в розшук; неучасті слідчих у провадженні розшуку.

Значна увага приділяється проблемі обрання запобіжного заходу до обвинуваченого, який переховується від слідства та якого у зв’язку з цим оголошено в розшук. Пропонується застосовувати захід процесуального примусу у вигляді взяття під варту, незалежно від передбачуваного покарання у випадках, якщо обвинувачений умисно переховується від слідства та був оголошений у розшук.

Розділ 3 «Напрямки організаційно-тактичного забезпечення розшуку та встановлення місцезнаходження обвинуваченого» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 3.1 «Взаємодія слідчого з органом дізнання при здійсненні розшуку та встановлення місцезнаходження обвинуваченого» розглядаються поняття, зміст, принципи та форми взаємодії слідчого з органом дізнання. Обґрунтовуються професійно важливі властивості слідчого і оперативного працівника, їх значущість для взаємодії. Проаналізовано філософське, лексичне і юридичне (у спектрі правоохоронної діяльності) тлумачення поняття «взаємодія». Зроблено висновок, що під взаємодією слідчого з органами дізнання для розшуку та встановлення місцезнаходження обвинуваченого слід розуміти узгоджено організований відповідно до діючих законів і підзаконних нормативних актів, психологічно обумовлений процес офіційних та неофіційних відносин співробітництва шляхом доцільного поєднання методів і засобів, притаманних цим службам, на основі взаємодопомоги і взаєморозуміння з метою ефективного вирішення завдань кримінального судочинства і забезпечення безпеки учасників кримінального процесу.

Визначається перелік основних принципів взаємодії слідчого з органом дізнання, до яких належать: законність; відповідність спільної діяльності вимогам закону; організуюча роль і відповідальність слідчого за своєчасне і якісне розслідування злочинів, процесуальна відповідальність у виборі рішень, за винятком випадків, коли законом прямо визначено коло інших осіб; самостійність органів дізнання у виборі засобів і методів оперативно-розшукової діяльності в межах чинного законодавства; спільне планування слідчих і оперативно-розшукових дій; безперервність в організаторській роботі, активне використання досягнень науки і техніки в розкритті та розслідуванні злочинів, науковість. Проаналізовано наступні процесуальні форми взаємодії: сумісне та погоджене планування; сумісне провадження слідчих та розшукових дій; доручення слідчого щодо розшукових та слідчих дій; спільна погоджена діяльність у складі слідчо-оперативної групи; обмін інформацією та спільне обговорення результатів слідчих і оперативно-розшукових заходів.

Зроблено висновок, що процес професійного спілкування у кримінальному судочинстві є системою офіційних і неофіційних взаємовідносин суб’єктів взаємодії та означає встановлення, підтримку та розвиток психологічного зв’язку між співробітниками й іншими людьми. Під правовою регламентацією взаємодії слід розуміти приписи законів і підзаконних актів, якими власне і визначається зміст і форма взаємодії.

У підрозділі 3.2 «Використання технічних засобів у розшуковій діяльності слідчого» наводиться поняття та перелік науково-технічних засобів, що можуть бути використані слідчим під час здійснення розшукової діяльності. Під науково-технічними засобами слід розуміти систему загальнотехнічних, модифікованих та спеціально розроблених пристроїв, апаратів, інструментів, матеріалів, а також методів та прийомів їх застосування, які використовуються для вирішення завдань розшуку. Обґрунтовується можливість та ефективність використання під час здійснення розшуку сучасних технологій, систем стільникового зв’язку, мережі Інтернет та мікропроцесорних пристроїв.

Підкреслено, що ефективність здійснення розшукової діяльності перебуває в прямій залежності від застосування суб’єктами здійснення розшуку сучасних науково-технічних засобів, а принцип формального перераховування технічних засобів, що використовуються в кримінальному процесі (щодо окремих слідчих дій) зводить штучний бар’єр на шляху використання технічних засобів у боротьбі зі злочинністю.

У підрозділі 3.3 «Сучасний стан та перспективи розвитку інституту розшуку та встановлення місцезнаходження обвинуваченого» охарактеризовано сучасний підхід до діяльності слідчого, спрямованої на здійснення розшуку та встановлення місцезнаходження обвинуваченого, а також удосконалення такої діяльності.

На підставі проведеної характеристики сучасних процесуальних аспектів організації розшукової діяльності слідчого та органів дізнання, їх взаємодії у здійсненні розшукової діяльності зроблено висновок про те, що вона характеризується наступними тенденціями розвитку та перспективами організації розшуку обвинувачених, які ухиляються від слідства: 1) загальна комп’ютеризація слідчої та оперативно-розшукової діяльності правоохоронних органів, які здійснюють розшукову діяльність; 2) створення внутрішньої системи інформаційної взаємодії на основі комп’ютерних засобів, яка забезпечуватиме негайну передачу інформації від адресата до споживача, включаючи захист даної системи від незаконного доступу чи перехвату; 3) суттєве переоснащення слідчих підрозділів та органів дізнання більш потужними та більш швидкими, мобільними технічними засобами; 4) загальна комп’ютеризація всіх видів ідентифікації – габітологічної, фоноскопічної, дактилоскопічної, трасологічної, одорологічної тощо; 5) створення електронної картографічної системи, яка детально визначає «поле розшуку» розшукуваного обвинуваченого, включаючи місце його проживання, місце роботи, місце проживання його родичів, місця можливої появи, місця проживання колишніх співучасників обвинуваченого, а також співучасників у розслідуваній кримінальній справі, місця проживання та роботи близьких знайомих, місця ймовірного збуту викраденого майна, притонів, а також місця збору злочинного елемента з наявністю в кожній точці території списку осіб, які мають відношення до розшукуваного обвинуваченого.

Сформульовано пропозиції, спрямовані на вдосконалення процесуального порядку реалізації дій слідчого, пов’язаних з розшуком обвинуваченого, та обумовлені прийняттям нового Кримінально-процесуального кодексу України, де нагальною необхідністю є приведення його у відповідність із загальновизнаними принципами і стандартами. Наведено власні рекомендації, які можуть бути включені в коло наукової та законотворчої діяльності.