ЭКОНОМИЧЕСКИЕ ПРЕСТУПЛЕНИЯ В МУСУЛЬМАНСКОМ УГОЛОВНОМ ПРАВЕ (сравнительно-правовое исследование)

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У Вступі обґрунтовується вибір та актуальність теми дисертаційного дослідження, зв’язок роботи з науковими темами та планами, визначаються об’єкт, предмет, мета та завдання, наукова новизна отриманих результатів, наведено основні положення, що виносяться на захист, визначено теоретичне та практичне значення результатів дослідження, наведено дані щодо їх апробації та ін.

У розділі 1 «Загальна характеристика мусульманського права» проаналізовані основні положення мусульманського права, джерела мусульманського права, етапи розвитку і основні концептуальні школи мусульманського права, імплементація основних положень мусульманського права в сучасне кримінальне законодавство.

У підрозділі 1.1. «Основні положення мусульманського права» вказується, що мусульманське право є однією з основних правових систем світу і її основною особливістю є релігійна основа, причому шаріат регулює не окремі сфери суспільного життя, а виступає в якості всеохоплюючої та всеосяжної нормативної системи. Юридичні і релігійні норми в ісламській традиції тісно взаємопов’язані. В зв’язку з цим, в теорії мусульманського права вважається, що в основі обов’язковості норм права, знаходиться віра в Аллаха і релігійна кара за їх порушення, тому державний примус сприймається як часткове втілення на землі божого правосуддя. Це підкреслює, що в класичних типах ісламських держав релігійна і державна влада невіддільні одна від іншої.

У підрозділі 1.2. «Джерела мусульманського права» доводиться, що основоположними джерелами мусульманського права є Коран (священна книга, яка містить висловлення пророка Мухаммеда) і Сунну (перекази о рішеннях Пророка), які є і джерелами ісламу, як релігії. До джерел мусульманського права практично одностайно відносять «іджму» та «іджтихад» – творчі розробки і тлумачення правових і релігійних норм засновниками богословсько-юридичних шкіл і їх найближчими наступниками (муджтахидами), «кійс» – умовиводи по аналогії і «фетва» – юридичні консультації відповідного фахівця по тим чи іншим складним питанням.

Невід’ємлимою частиною мусульманського права вважаються так званні «юридичні техніки ісламського права». Це: істихсан (юридична перевага); істисхаб (правова презумпція); істислах або маслаха (суспільне благо); дар ура (необхідність); ас-сахаба (узгоджена думка сподвижників Пророка) і т.і.

У підрозділі 1.3. «Етапи розвитку і основні концептуальні школи мусульманського права» завдяки використання наукової періодизації, вказується на існування п’яти основних етапів, яке пройшло мусульманське право з моменту свого виникнення до сьогодення. Перший, пов’язується з діяльність пророка Мухаммеда і його сподвижників; другий – співпадає
з виникненням різних доктрин, шкіл, сект, направлень в ісламі, їх розвиток, дискусії між ними і т.і. Третій – це епоха, в яку панували традиції та перекази. Четвертий – певний занепад мусульманського права під час усілякого розповсюдження світового впливу великих європейських держав в ХIХ – першій половині ХХ сторіч. Останній – охоплює
сучасний розвиток мусульманського права, який вже характеризується тенденцією к його сучасному відродженні в низці ісламських країн. З етапами розвитку мусульманського права тісно пов’язана історія створення концептуальних правових шкіл, які постійно «супроводжують» існування такого права.

У підрозділі 1.4. «Імплементація основних положень мусульманського права у сучасне кримінальне законодавство» визначається, що в історії цих країн розвиток положень кримінального права проходе, на відміну від розвитку загального права, три основних періоди: доколоніальний, колоніальний та постколоніальний. Доколоніальний період (якій охоплює три вищевказані етапи в розвитку мусульманського права ), це період до другої половини ХIХ століття, коли у всіх ісламських країнах, при розслідуванні кримінальних справ застосовувалось тільки мусульманське право.

В колоніальний (напівколоніальний) період, який починається у другій половині ХIХ сторіччя, і практично співпадає з четвертим етапом розвитку мусульманського права, коли традиційне мусульманське право починає «уступати» місце законодавству, яке вже більш базується на західноєвропейських зразках законодавства. Цей процес почався в зв’язку з віданням в 1839 р. так званого «Маніфесту Султана», який передбачав реформу правової і судової системи і проголошував рівність усіх громадян перед законом, незалежно від віросповідання, чого раніше не було.

Постколоніальний етап, якій багато в чому характеризується політичною активізацією ісламу, визначається посиленням значення традиційного ісламського права. Ця тенденція почала простежуватися в Єгипті, Абу-Дабі, Мавританії, Лівії, Пакистані, Ірані та деяких інших країнах, де ісламізація усіх сторін суспільного життя розглядається як основний засіб для вирішення політично-економічних та соціальних завдань. Зараз, після подій «арабської весни» такі тенденції набувають більш значного характеру і в інших країнах.

Розділ 2. «Інститут злочину в мусульманському кримінальному праві» присвячений розгляду поняття та елементів злочину та аналізу таких елементів (легальність, об’єктивна сторона, суб’єктивна сторона).

У підрозділі 2.1. «Поняття, елементи та ознаки злочину» встановлюється, що в правовому цензі, поняття злочину в мусульманському кримінальному праві розглядається як діяння, яке спрямоване не тільки проти всього суспільства або члену цього суспільства, а, насамперед, в порушенні волі Аллаха. Сутність злочину полягає в тому, що таке діяння виходить за межі дозвільної поведінки, яку встановив Аллах. Суспільна небезпечність злочинів спирається на догмати релігії. Згідно такого концептуального положення, визначення поняття злочину в мусульманському кримінальному праві, потрібно вважається, на нашу думку, формальним, як, наприклад, закріплено в ст. 55 КК Йорданії,
ст. 179 КК Сирії, ст. 178 КК Лівану тощо, хоча в сучасний період розвитку, такий підхід потребує певного розвитку, наприклад, з метою більш чіткого розкриття релігійно-суспільну шкоди, яку вчиняє суспільно-небезпечне діяння, потрібно вводити і матеріальні аспекти в визначення злочину.

Кримінально-правова доктрина в ісламських країнах не використовує поняття «склад злочину» включаючий в себе чотири обов’язкових елементів злочину, як це офіційно використовується в Україні при встановлені підстав кримінальної відповідальності, правової оцінки діянь та ін. В мусульманських країнах, під впливом, багато в чому під впливом французької теорії кримінального права, мова йде про необхідності встановлення трьох загальних елементів: протиправності (легального елементу), об’єктивної сторони (матеріальний елемент) і суб’єктивної сторони (моральний елемент), причому це потрібно робити відносно конкретного злочинного діяння, що є необхідним і достатнім для притягнення до кримінальної відповідальності. Кожен з цих елементів має необхідні ознаки.

У підрозділі 2.2. «Протиправність злочину (легальний елемент)», забезпечує наявність в законі кримінально-норми, яка визначає злочинність конкретного діяння та встановлює вид та розмір покарання за нього і є юридичним виразом небезпечності цього діяння. З цим елементом пов’язана ще низка важливих питань, наприклад, дія кримінального закону у часі і просторі або встановлення обставин, які виключають злочинність діяння і т.і.

У підрозділі 2.3. «Об’єктивна сторона злочину (матеріальний елемент)», з урахуванням існуючих теоретичних поглядів, в тому числі і в Україні, доводиться, що злочинне діяння в цілому, як будь який інше вольовий людській вчинок, складається з сукупності внутрішніх (суб’єктивних) та зовнішніх (об’єктивних) ознак. Друга група, яка характеризується суспільно небезпечним діянням, суспільно небезпечними наслідками, причинним зв’язком між скоєними діяннями та наступними наслідками, засобами вчинення злочину, місцем його вчинення та ін., називають в більшості ісламських країн моральним елементом злочинного діяння.

У підрозділі 2.4. «Суб’єктивна сторона злочину (моральний елемент)», вказується, що цей елемент злочину вважається в мусульманській кримінально-правовій теорії одним з основних і включає в себе дві обов’язкові складові: ознаки, які характеризують особу, що вчиняє злочин і ознаки, які характеризують її внутрішнє відношення до таких дій. При визначенні особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння потребує обов’язкового установленні її вік і її дієздатність, а в окремих випадках і додаткові ознаки. Встановлення другої складової цього елементу, дає змогу виявити психічне, внутрішнє відношення винної особи до діянь які вона вчиняє, розібратися в його інтелектуальному усвідомленні вчиненого і вольового відношення до своїх дій. В теорії мусульманського кримінального права та в українській кримінально-правовій теорії, це вважається основною ознакою, яку потрібно встановлювати при вирішенні всього комплексну проблем кримінальної відповідальності.

Розділ 3. «Види злочинів у мусульманському кримінальному праву» присвячений детальній характеристики основних видів (груп) злочинів, які виділяються в мусульманському кримінальному праві згідно п’яти основних цінностей ісламу: релігія, життя, розум, потомство, власність.

У підрозділі 3.1. «Злочини проти «прав» Аллаха (худуд)», досліджуються злочини, які інколи отримують і іншу назву, а саме «злочини проти прав всього суспільства». Враховуючи підвищену суспільну небезпечність таких діянь, за їх вчинення встановлені практично єдині, достатньо жорсткі міри покарання. До цієї групи злочинів відносять такі діяння: віровідступництво, бунт, різни види крадіжок, зловживання спиртними напоями, прелюбодіяння та лживе звинувачення в прелюбодіяння та ін., покарання за які прямо вказані в Корані або Сунні. Найбільш небезпечним вважається злочини проти ісламу і тому учасники міжнародного симпозіуму з мусульманського права, яки проходив в Саудівській Аравії в 1976 році, в рішенні вказали, що «немає ніякої різниці між особою, яка відійшла від ісламу і тих, хто відверто встав на сторону ворога».

У підрозділі 3.2. «Злочини проти прав окремих осіб (кисас)», аналізується найбільш поширена група злочинів, які, в першу чергу, посягають на життя та здоров’я окремих осіб і за яки, до виникнення ісламу, існувала кровава помста , а після виникнення законодавчих положень, були встановленні такі види покарань, яке можливо визначити як «віддати за вчинене рівним», або з врахуванням юридичного визначення – «кісас». Принцип цього покарання визначає, умовно кажучи, адекватність покарання, наприклад, за вбивство – смертна кара, за шкоду здоров’ю – членопошкодження і т.і. Цей принцип покарання допускає можливість застосування і інших варіантів покарань за такі діяння, наприклад, стягнення з винної особи матеріально відшкодування (дійа) або навіть прощення.

У підрозділі 3.3. «Інші злочини («хазир»), визначається група злочинів, до якої відносять такі діяння, за які накладається так зване «повчальне» покарання і які не визначенні в релігійних канонах, тому їх визначення багато в чому залежало від особливості конкретного соціально-історичного періоду розвитку конкретної мусульманської країни, або групи таких країн, що надавало певної гнучкості в визначенні злочинів з цієї групи і що було неможливо стосовно злочинів з перших двох груп.

У розділі 4. «Економічні злочини в мусульманських країн», незважаючи на загальну дискусійність щодо загального визначення поняття такої групи злочинів, їх ознак, класифікаційних критеріїв, яка сьогодні існує практично в усіх світових школах кримінального права, робиться спроба дослідити багато важливих питань, які виникають перед теорією, законодавством та практикою в якісному правовому визначенні економічних злочинів.

У підрозділі 4.1. «Поняття та ознаки економічних злочинів» досліджується низка питань, які мають відношення до цієї складної проблеми. Наприклад, аргументується положення, згідно з якими встановлюється: періоди коли держава почала контролювати розвиток економіки, встановлюючи кримінальну відповідальність за порушення існуючих правил здійснення такої діяльності; ознаки та критерії, які потрібно виділяти в якості основних при встановленні цього виду злочину, особливо в тих країнах, де такого визначення немає в законодавстві.; суспільну-небезпечність встановлення кримінальної відповідальності за такі діяння; ознаки характерні всередині цієї загальної групи та підгруп, які в ній виділяють. Робиться спроба виділити так званні «об’єднуючи» та «розділяючи» ознаки цих злочинів. Потрібно відмітити, що в мусульманському кримінальному праві, на відміну від українського, використовується інша класифікаційна система, виділення та об’єднання економічних злочинів.

У підрозділі 4.2. «Злочини проти власності» встановлюється, що Шаріат вважає що такі злочини мають підвищену суспільну небезпеку і потребують суворого покарання. Незважаючи не те, що на сучасному етапі багато ісламських країн відмовились від жорстких видів покарань за певні злочини, за ці злочини продовжує зберігатися відповідні види покарання. В цілому в мусульманському кримінальному праві виділяються три групи злочинів проти власності, причому в такій класифікації є певні відмінності від української класифікації таких злочинів.

До першої групи відносять злочині, які пов’язанні з: а) крадіжкою чужого майна; б) вимаганням чужого майна; в) злочинне використання чужого майна. Потрібно підкреслити, що в окремих країнах поняття «крадіжка» починає набувати більш чіткого визначення (КК Лівану 1983 р., КК Судану 1991 р. та ін.), але така робота потребує свого продовження.

До другої категорії відносяться діяння, які хоча і визначаються як шахрайські, включає в себе суспільно небезпечні діяння, які «тільки» спрямованні на заволодіння чужим майном і не носять характер вилучення чужого майна.

До третьої групи злочинів проти власності відносяться, на відміну, українського законодавця, дії, які порушують порядок здійснення економічної, в першу чергу, господарської діяльності. Це, наприклад, дії, які зараз декріміналізовані в українському законодавстві, але залишаються злочинними в мусульманському кримінальному праві: різні види злочинного обману в торгівлі; заборона вільної торгівлі з аукціону та спекуляція; фіктивне банкрутство та обман з метою заподіяння шкоди кредиторам; посягання на засіяні поля та чужий скот; злочини, пов’язанні з умисними порушення системи водокористування та ін.

У підрозділі 4.3. «Сучасні економічні злочини», аналізуються такі діяння, які існують в мусульманському кримінальному праві. Потрібно відмітити, що еволюційний розвиток інфраструктури інформаційних технологій, інтеграційні економічні процеси, «прозорість» кордонів, в певній мірі складне становище, яке в останній час складається в мусульманських країнах, мають свій відповідний вплив на зміст, напрямки та інші суттєві ознаки суспільно небезпечних діянь в економіці.
В основному це відбувається за двома напрямками: поява нових злочинних прояв, які цим країнам раніше були взагалі невідомі або трансформація, з урахуванням складних соціальних умов розвитку, «колишніх» злочинів в «нові». До таких злочинів в ісламських країнах відносять: відмивання «брудних» коштів; фінансування терористичної діяльності, корупція, кібер-шахрайство, злочини в банківській системі та ін.

Завдання боротьби з такими злочинами постають сьогодні перед усіма розвинутими країнами. Існує таке завдання і перед мусульманською правовою системою взагалі і мусульманським кримінальним правом зокрема. Таке, одне з основних завдань, має своє значення, як на національному так і на міжнародному рівні. Деякі країни вже зробили такі відповідні дії, удосконаливши своє національне кримінальне законодавство, наприклад, Саудівська Аравія, Об’єднані Арабські Емірати. Але, на нашу думку, це тільки початок такої законодавчої діяльності, якій, враховуючи міжнародний характер таких дій, повинні бути гармонізуванні саме на такому рівні.

У Висновках міститься підсумки здійсненого наукового дослідження.

1. Правові системи, які сьогодні існують, мають як спільні риси так і певні особливості. Але шляхи по яким шов їх розвиток, має різний характер. Наприклад, якщо романо-германська та англосаксонська системи розвивались в загальному плані достатньо паралельно, то мусульманська система права виникла і багато років розвивалась самостійно.

2. В цілому вважається, що мусульманське право виникло VII cт. в період становлення феодального суспільства в Арабському халіфаті саме в період становлення ісламу. Тому мусульманське право – це в своєму загальному визначенні релігійна правова система, які в сучасний період свого розвитку, у більшості ісламських країн намагається поєднати мусульманську правову теорію та сучасні соціальні потреби. В той же час, в деяких країнах динамічне відродження ісламського фундаменталізму ставить своєю метою повне відродження традиційного мусульманського права. Наприклад Конституція Ірану 1980 р. проголошує, що кримінальні закони в цій країні повинні відповідати принципам ісламу (ст. 4) і при встановленні відповідальності за злочини необхідно застосовувати норми шаріату (ст. 156).

3. Виділяють дві групи взаємопов’язаних джерел мусульманського права. До першої відносять Коран І Сунну, а до другої – джерела, які сформульовані мусульманською правовою доктриною на основі іджми (одноголосних думок найбільш авторитетних теоретиків ісламу) і кіяса (думок по аналогії). Джерела права з першої групи називаються першоджерелами і вони є ідейно-теоретичною базою мусульманського права, а джерела з другої групи називають раціональними і вони мають значну більшість розроблених норм права.

4. Згідно наведеної в роботі періодизації виникнення і розвитку мусульманського права, появу основних концептуальних шкіл мусульманського права відносять до другого етапу його розвитку. Саме з тим часом пов’язують виникнення «школи чотирьох імамів». Сьогодні існує низка шкіл мусульманського права, наприклад, сунітська (ханіфітська, малікітська, шафітська, хенталітська) і шиїтські (джафаритська, ісламістська, зейфітська), які мають як спільні положення так і значну різницю в вченнях. Практично з середини XI сторіччя мусульманське право почало розділяти у відповідності до належності від тої чи іншої шкоди.

5. Однією з важливих особливостей мусульманської кримінально-правової доктрини, є розподіл злочинів не на конкретні види, про яки вже вказувалось, а, на так званні, «загальні» та «спеціальні», що важливо вже з соціально-кримінологічних позицій. В першому випадку, мається на увазі вчинення таких злочинних дій, які є вигідними тільки для злочинця, порушуючи при цьому «права» Аллаха або інших осіб і покарання, котре застосовується за такі злочини, має на меті «знищення» цього явища як злочинного. Спеціальне визначення поняття злочину, охоплює такі діяння, які не порушують, а тільки «суперечать» волі Аллаха, в зв’язку з чим, покарання за такі злочини переслідує ціль спеціального та загального попередження вчинення подібних дій.

6. При визначенні особи, яка визнається винної в конкретній кримінальній справі, в багатьох КК включені норми, які передбачають відповідальність тільки мусульман за вчинення відповідних дій. Наприклад, за вживання спиртних напоїв кримінальна відповідальність мусульман передбачена в ст.403 КК Нігерії, ст.ст. 411-412 КК Сомалі і др.), за порушення правил посту під час релігійного свята рамадану – в ст. 222 УК Марокко, ст. 274 КК Йорданії. Потрібно визначити, що і окремі види покарання можуть застосовуватися тільки до мусульман.

7. Говорячи про різні види злочинів, які існують в мусульманському кримінальному праві, потрібно звернути увагу та ті види покарання, які сьогодні існують тільки і цій системі і мають характер тілесних покарань, наприклад, членопошкодження, смертна кара та різні види її здійснення, що потребує спеціального звернення до цієї складної проблеми.

8. Економічні злочини «розташовані» в першій (худу) і третій (тазир) груп злочинів, що показує їх різну суспільну небезпеку. Але більш чіткого загального визначення поняття та ознак такого злочину в мусульманському кримінальному праві немає, класифікація таких злочинів немає свого єдиного визначення, що створює певні теоретико –правові складнощі і потребує свого вирішення.

9. Проведене порівняльно-правове дослідження дозволило визначити поняття економічних злочинів та їх ознак, встановлення предмету цих злочинів та ін. Класифікація цих суспільно небезпечних діянь дала змогу встановити традиційні злочини в економіці та виділити сучасні економічні злочини в кримінальному праві мусульманських країн.