ПІДСТАВИ ТА МЕЖІ КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ВТРУЧАННЯ В ОСОБИСТЕ ЖИТТЯ ГРОМАДЯН

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об’єкт та предмет дослідження, його мету, задачі, сформульовано наукову новизну отриманих результатів, їх теоретичне й практичне значення; наведено відомості про їх апробацію та впровадження, про публікації за темою дисертації, структуру та обсяг роботи.

Розділ 1 «Недоторканність особистого життя громадян як міжгалузевий правовий інститут» складається з двох підрозділів, у яких дисертант досліджує основні правові категорії, що формують уявлення про суть особистого життя особи як об’єкта правового захисту в сфері кримінально-процесуальних відносин.

Підрозділ 1.1. «Поняття права на особисте життя та його таємницю» присвячено аналізу змісту понять «особисте життя» та «право на недоторканність особистого життя» у кримінально-процесуальній діяльності.

Як зазначається в роботі, в своєму еволюційному розвитку категорія «особисте життя» поступово набувала ознак наукових знань, що утворювали правові теорії про права та свободи людини і громадянина та їх гарантії, формували відповідні вимоги щодо їх забезпечення та захисту. Проаналізувавши наукові погляди О. В. Бауліна, В. І. Гагаріна, І. Ф. Літвінової, В. В. Назарова, І. Л. Петрухіна, Р. О. Степанчука, І. В. Смалькової, Н. В. Устименка, запропоновано власне визначення поняття «особисте життя». Це – особлива сфера сімейних, родинних, побутових відносин, дружніх та інтимних зв’язків, симпатій, антипатій, прихильностей і захоплень, що не підлягають зовнішньому контролю (як з боку держави, так й інших осіб та організацій), що включає: свободу міркування, визначення кола контактів з людьми, недоторканність житла, особистих записів, переписки, інших поштових відправлень, телеграфних й інших повідомлень, таємницю змісту телефонних й інших переговорів, таємницю усиновлення, гарантовану можливість довірити особисті й сімейні таємниці лікарю, адвокату
й нотаріусу, не побоюючись її розголошення, таємницю сповіді.

Доведено, що особисте життя має глибоко індивідуальний, неповторний характер. Це виключає можливість його повного та всебічного правового регулювання. При цьому охорона особистого життя законом полягає не в контролі за виконанням правових приписів кожною особою, не в регламентації її поведінки в особистому житті, а навпаки, у створенні умов, що забезпечують неможливість втручання будь-кого в особисте життя індивіда, що в свою чергу досягається забороною здійснення дій, пов’язаних із втручанням в особисте життя – право похідне від права на особисту недоторканність.

Указано, що недоторканність особистого життя й особиста недоторканність особи – поняття взаємозалежні, але не тотожні: недоторканність особистого життя – право похідне від права на особисту недоторканність, яке є первинним.

Констатується, що зміст поняття «право на недоторканність особистого життя» у кримінальному процесі містить такі складові: 1) недоторканність житла; 2) таємниця кореспонденції (листів, телеграм, дописів до газет, журналів); 3) недоторканність інформації, що передається каналами зв’язку; 4) особиста та сімейна таємниця (неможливість розголошення відомостей особистого життя, що стосуються справи); 5) недоторканність особистої документації; 6) таємниця банківських вкладів та рахунків; 7) таємниця усиновлення; 8) професійна таємниця (адвокатська, лікарська, релігійна та ін.); 9) право відмовитися від дачі показань проти самого себе, членів сім’ї та близьких родичів; 10) можливість ознайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе; 11) право спростовувати недостовірну інформацію про себе та членів своєї сім’ї за допомогою судового захисту; 12) заборона збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди; 13) право на закритий розгляд справи.

У підрозділі 1.2. «Недоторканність особистого життя як принцип кримінального процесу» проведено комплексний і всебічний огляд теоретичних і практичних аспектів недоторканності особистого життя як принципу кримінального процесу.

Враховуючи існуючі в науці погляди на сутність і зміст принципів кримінального процесу (Ю. М. Грошевий, В. Т. Маляренко, М. М. Михеєнко, В. Т. Нор та ін.), проаналізувавши норми чинного КПК та його проектів, запропоновано включити недоторканність особистого життя в систему принципів кримінального процесу та деталізувати механізм його здійснення.

Принцип недоторканності особистого життя людини відповідає усім вимогам, що пред’являються нормам-принципам, а саме: нормативність, первинність та загальність.

Оскільки повноцінного положення про недоторканність особистого життя громадян чинний КПК не містить, а лише вказує на його охорону, то розглянутий принцип потребує не тільки законодавчого закріплення, але й більш чіткої та детальної регламентації.

Розділ 2 «Підстави кримінально-процесуального втручання в особисте життя» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. «Фактичні та юридичні підстави провадження слідчих дій, що обмежують право на недоторканність особистого життя» досліджуються законні способи втручання правоохоронних органів в особисте життя людини та обмеження його шляхом проведення слідчих дій, що пов’язані із проникненням у житло, порушенням таємниці листування, телефонних й інших переговорів.

Визначено юридичні підстави для проникнення у житло: наявність вмотивованого рішення суду; згода особи на проведення невідкладного огляду місця події та при виникненні інших надзвичайних ситуацій; виникнення невідкладних випадків, пов’язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, інших надзвичайних ситуаціях, невідкладного проведення огляду місця події, якщо неможливо отримати дозвіл господаря житла чи іншого володіння.

Враховуючи винятковість обмеження прав особи, зокрема, права на недоторканність особистого життя, необхідність такого обмеження з метою вирішення завдань кримінального судочинства, можливий баланс між ними може бути створено тільки за таких процесуальних умов: 1) наявність законно і обґрунтовано порушеної кримінальної справи; 2) наявність підстав, передбачених законом; 3) наявність рішення відповідної посадової особи відповідно до її компетенції; 4) передбачена в законі можливість оскарження таких рішень; 5) повага до честі і гідності особи при обмеженні її права на недоторканність особистого життя; 6) наявність правового механізму відновлення незаконно порушеного права на недоторканність особистого життя.

У підрозділі 2.2. «Провадження слідчих дій, що обмежують право на недоторканність особистого життя» визначено підстави проведення обшуку та виїмки, накладення арешту на кореспонденцію, її огляд і виїмка, а також зняття інформації з каналів зв’язку.

Досліджено фактичні й формально-правові підстави, а також процесуальний порядок (система правил, що визначаються нормами КПК) проведення обшуку, виїмки, накладення арешту на кореспонденцію, її огляд та виїмка, а також зняття інформації з каналів зв’язку.

Дано конкретні пропозиції щодо удосконалення процедури проведення окремих слідчих дій: обшуку, виїмки, накладення арешту на кореспонденцію, зняття інформації з каналів зв’язку.

Так при проведенні обшуку (виїмки) з метою розкриття змісту поняття «невідкладні випадки» пропонується перелік таких випадків відобразити в КПК: а) фактичні підстави для проведення обшуку виникли раптово при здійсненні інших слідчих дій; б) вживання заходів до знищення або заховання предметів, документів або цінностей, що мають відношення до кримінальної справи; в) невідкладне здійснення обшуку (виїмки) необхідне для припинення подальшої злочинної діяльності; г) обшук проводиться в процесі переслідування підозрюваного або обвинуваченого в приміщенні, де він заховався; д) санкцію неможливо отримати через відсутність судді в місці розслідування.

З метою усунення обмежень прав громадян при проведенні обшуку запропоновано положення ст. 177 КПК викласти в наступній редакції: «Не допускається проникнення до житла чи іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду. Лише у невідкладних випадках, пов’язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, інших надзвичайних ситуаціях, невідкладного проведення огляду місця події можливий невстановлений законом порядок проникнення до житла чи іншого володіння особи, якщо неможливо отримати дозвіл господаря житла чи іншого володіння».

Зроблено висновок, що для ефективного захисту недоторканності особистого життя велике значення має детально розроблена процедура проведення слідчої дії і чіткі вимоги до її протоколу. Обґрунтовано необхідність доповнити ст. 187-1 КПК вимогою попереджати інших учасників, що задіяні у проведенні виїмки, спеціаліста і перекладача, про необхідність збереження таємниці поштово-телеграфних повідомлень і про відповідальність за її порушення.

У підрозділі 2.3. «Підстави одержання органами досудового розслідування відомостей про особисте життя, що становлять особисту, сімейну та професійну таємниці» доведено, що юридичними підставами одержання відомостей, які становлять професійну таємницю, повинні бути: а) наявність порушеної кримінальної справи; б) мотивована постанова слідчого, що підтверджує необхідність одержання зазначених даних. Фактичні дані за своїм характером повинні бути такими, щоб їх неповідомлення унеможливило вирішення завдань кримінального судочинства.

У розділі 3 «Межі кримінально-процесуального втручання в особисте життя», який складається з двох підрозділів, досліджено проблеми, що стосуються меж кримінально-процесуального втручання в особисте життя.

У підрозділі 3.1. «Класифікація інформації про особисте життя за її доступністю» наголошено, що віднесення термінів «конфіденційна інформація» та «таємниця» до одного поняття не має під собою правового підґрунтя. Будь-яка таємниця – це різновид конфіденційної інформації, а в свою чергу конфіденційна інформація – це, наприклад, професійна таємниця, особиста таємниця, сімейна таємниця.

Проаналізовано положення ст. 64 КПК з метою визначення меж кримінально-процесуального втручання в особисте життя, у зв’язку з чим запропоновано її доповнити наступним положенням: 5) інші обставини та відомості, встановлення яких прямо передбачено нормами цього Кодексу.

У підрозділі 3.2. «Обмеження права на недоторканність особистого життя за особистою ознакою та обсягом інформації» зроблено висновок, що обмеження права на особисте життя за обсягом інформації здійснюється в рамках з’ясування предмета та меж доказування. Основними вимогами до інформації про особисте життя, на одержання якої претендують органи кримінального переслідування й суд, є: 1) інформація про особисте життя повинна бути отримана на законних підставах; 2) відомості мають бути одержані від належного суб’єкта; 3) дані про особисте життя повинні бути дійсно необхідними для встановлення обставин, що входять
у предмет доведення, і відповідати вимогам належності.

Розділ 4 «Забезпечення охорони відомостей про особисте життя» складається з двох підрозділів, які присвячені аналізу положень вітчизняного і зарубіжного законодавства та точок зору науковців щодо кримінально-процесуальних гарантій, що забезпечують недоторканність особистого життя.

У підрозділі 4.1. «Недопустимість розголошення даних досудового розслідування» констатовано, що на стадії досудового розслідування дія вказаного принципу істотно обмежена правилом про неприпустимість розголошування даних досудового слідства.

Таємниця досудового слідства не є професійною перш за все тому, що обов’язок її нерозголошення не пов’язаний з конкретною професією і покладається на всіх учасників кримінального процесу, які були попереджені про необхідність її збереження.

Підтримано пропозицію та наведено додаткові аргументи щодо закріплення в КПК письмової форми дозволу на надання розголосу даних досудового розслідування. Такий дозвіл доцільно оформляти у вигляді окремої постанови, де вказується, хто саме, яке коло осіб, які матеріали досудового слідства (в якому обсязі) і в якій саме формі можна піддавати розголосу.

КПК повинен захищати не тільки особисті таємниці учасників процесу, але і таємниці їх близьких, а також всіх інших осіб, дані про особисте життя яких є в кримінальній справі.

Крім того, обґрунтовано необхідність передбачити письмову форму розголосу даних досудового розслідування для згоди учасників процесу на оголошення відомостей про їх особисте життя. Явно виражена згода, надана у письмовій формі, повинна стати єдиною підставою для надання гласності конфіденційній інформації.

У підрозділі 4.2. »Проведення закритого судового засідання» висловлено та обґрунтовано низку пропозицій щодо проведення закритого судового засідання.

Статтю 20 КПК та статтю 22 проекту КПК (№ 1233) також доцільно доповнити положенням, що закритий судовий розгляд допускається з метою охорони таємниці особистого та сімейного життя учасників кримінального процесу. Слід зазначити, що інші процесуальні закони України передбачають таку підставу для проведення закритого судового розгляду. Так, наприклад, у ч. 3 ст. 12 «Гласність і відкритість адміністративного процесу» Кодексу адміністративного судочинства України йдеться про те, що суд ухвалою може оголосити судове засідання або його частину закритими з метою нерозголошення державної чи іншої таємниці, що охороняється законом, захисту особистого та сімейного життя людини, в інтересах малолітньої чи неповнолітньої особи, а також в інших випадках, установлених законом.

Зроблено висновок про те, що суттєвою гарантією нерозголошення відомостей про особисте життя учасників процесу є обов’язкове проведення закритого судового розгляду в інтересах охорони захищеної законом таємниці (ч. 1 ст. 20 КПК). Пояснюється це тим, що в основі більшості таких таємниць знаходиться таємниця особистого життя. Наприклад, відповідно до ст. 40 Основ законодавства України про охорону здоров’я предметом лікарської таємниці є певним чином задокументована інформація про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя громадянина. Лікарська таємниця захищена законом. За її незаконне розголошення статтею 145 КК передбачено кримінальну відповідальність. Таким чином, якщо кримінальна справа містить відомості, що становлять предмет лікарської таємниці, відповідно до ч. 1 ст. 20 КПК така справа має обов’язково розглядатися у закритому судовому засідання. Отже, буде забезпечено нерозголошення відомостей про інтимну і сімейну сторони життя особи.