АДВОКАТУРА ЯК СУБ’ЄКТ ЗАПОБІГАННЯ ЗЛОЧИНАМ



Название:
АДВОКАТУРА ЯК СУБ’ЄКТ ЗАПОБІГАННЯ ЗЛОЧИНАМ
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

 

1)                 ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

 

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, її зв’язок з науковими програмами, розкрито зміст і стан наукового опрацювання проблеми, її значущість, визначено об’єкт і предмет дослідження, його мету й основні завдання, розкрито теоретико-методологічні основи дослідження, практичне і теоретичне значення одержаних результатів, наведено відомості про їх апробацію.

Розділ 1 – “Адвокатура України в системі суб’єктів запобігання злочинам” – складається з двох підрозділів.

У підрозділі 1.1 “Стан наукових досліджень щодо ролі та місця адвокатури в системі суб’єктів запобігання злочинам” присвячений аналізу розробок, що проведені вченими з означеної тематики. Відповідно до місця у процесі запобігання злочинам, завдань, функцій, обов’язків та інших складових науковці виділяють ряд суб’єктів запобігання злочинам, що утворюють певну систему. На підставі узагальнення цих наукових доробок зроблено висновок про те, що на сьогодні в кримінології позиції науковців щодо ролі та місця адвокатури в цій системі різняться. Як показало вивчення наукової літератури (праці С.С. Бородіна, В.М. Бризгалова, Т.В. Варфоломєєвої, В.В. Голіни, А.П. Закалюка, О.О.Кисельова, О.М. Литвака та ін.) щодо місця та ролі адвокатури в системі запобігання злочинам, більшість науковців відносить її до суб’єктів, функції та повноваження яких не мають відповідного цільового спрямування та злочинних проявів, але їх діяльність принагідно впливає на відповідні заходи. Також у ході проведеного дослідження підтверджено припущення окремих науковців про те, що консультації та роз’яснення, які надаються адвокатами з широкого кола питань при здійсненні юридичної допомоги, сприяють правомірному вирішенню спорів та конфліктних ситуацій, що могли б призвести до вчинення злочинів. Аналіз наукових розробок з проблем запобіжної діяльності різних суб’єктів дає змогу говорити про те, що адвокати можуть займатись такою діяльністю в межах їхнього правового статусу, функцій, видів та відповідно до принципів діяльності і більшість фахівців вбачає в такій діяльності значний потенціал.

У ході дослідження встановлено принаймні три позиції найбільш чітко і достатньо аргументовані позиції, що склались серед вчених щодо змісту окресленої проблеми, а саме: кримінологи вбачають роль та місце адвокатури в системі суб’єктів запобігання злочинам серед: а) спеціалізованих суб’єктів, до яких відносяться правоохоронні органи, для яких завдання та функції профілактики належать до головних пріоритетних завдань; б) неспеціалізованих суб’єктів профілактики – суб’єктів господарювання та інших органів, які беруть участь у різних сферах життєдіяльності суспільства; в) частково спеціалізованих (напівспеціалізованих) суб’єктів запобігання злочинам, які одержали таку назву з метою встановлення межі між ними та неспеціалізованими суб’єктами.

У підрозділі 1.2 “Адвокатура України: поняття, завдання, правове регулювання і принципи діяльності” дано поняття адвокатської діяльності в Україні, з’ясовано умови набуття статусу адвоката, розкрито його права та обов’язки, правовий статус адвокатури та її потенційні можливості із захисту основних прав людини та запобігання злочинам. Зазначено, що роль адвокатів у запобіганні злочинам залежить від особистого волевиявлення останніх. Аналізуючи законодавчі акти, які регулюють діяльність адвокатури, судову практику та праці науковців у цій сфері, дисертант вказує, що в зазначеному розумінні адвокатська діяльність опосередковано передбачає діяльність із запобігання злочинам. Робота адвокатів із запобігання злочинам полягає у виявленні при розгляді справ тих криміногенних чинників, які створюють умови і причини вчинення злочинів або сприяють їм. Запропоновано вдосконалене визначення поняття адвокатської діяльності. Адвокатська діяльність – це діяльність, що здійснюється як адвокатами індивідуально, так і їх об’єднаннями відповідно до чинного законодавства та визначеного в нормативно-правових актах статусу адвокатури, з метою захисту прав, свобод та охоронюваних законом інтересів фізичних та юридичних осіб, а також для вчинення інших дій, передбачених законодавством України та міжнародно-правовими актами, згоду на які дала Верховна Рада України. На підставі проведеного аналізу змісту зазначених понять, нормативно-правової бази і принципів діяльності адвокатури зроблено висновок про те, що нині чинні законодавчі акти не повною мірою зорієнтовані на запобігання злочинам адвокатами. У зв’язку з цим у роботі запропоновано низку науково обґрунтованих заходів, спрямованих на вирішення цієї проблеми: законодавчо закріпити за адвокатурою право проводити діяльність із запобігання злочинам, профілактичні можливості адвокатури слід враховувати при розробці різноманітних концепцій, державних програм профілактики правопорушень та науковому обґрунтуванні державної політики щодо запобігання та протидії злочинності та корупції.

Розділ 2 – “Взаємообумовленість організаційних форм діяльності адвокатури з рівнем запобіжної діяльності” – складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 2.1 “Основні засади діяльності адвокатських об’єднань та їх роль і місце у системі запобігання злочинам” зазначено, що поряд з іншими формами адвокатської діяльності однією з найпоширеніших організаційних форм є індивідуальна діяльність адвоката, яка забезпечує захисну функцію у процесуальному провадженні, включаючи і діяльність із запобігання злочинам. На підставі проведеного аналізу законодавчо визначених організаційних форм і видів адвокатської діяльності вдосконалено поняття “функція захисту” з урахуванням профілактичного аспекту в діяльності адвокатури. Автор вказує, що функція захисту – це діяльність адвоката, що передбачена кримінально-процесуальним законодавством та нормативно-правовими актами з питань запобігання злочинам, що здійснюється відповідно до принципів, визначених у Законі України “Про адвокатуру”. Адвокат як захисник у кримінальному провадженні одночасно із захисними функціями здійснює заходи із запобігання злочинам. Щоб визначити стан і готовність адвокатури до здійснення діяльності із запобігання злочинам було проведене анонімне опитування адвокатів, засуджених, пересічних громадян. З опитування зроблено висновок, що адвокати готові (в тому числі і психологічно) до такого виду суспільно-правової діяльності, як запобігання злочинам. Найбільш прийнятною формою діяльності адвокатів щодо запобігання злочинам слід визнати індивідуальну форму діяльності, на адвокатські об’єднання слід покласти узагальнення такої діяльності, розробку науково обґрунтованих заходів та узагальнення змін до законодавства з цього питання. На основі проведеного аналізу нормативно-правових актів, наукових праць, даних опитування можна зробити висновок, що такий вид діяльності адвокатами потребує конкретизації та закріплення в нормативно-правових актах України.

У підрозділі 2.2 “Адвокат як суб’єкт загально-соціального запобігання злочинам” розглянуто проблеми реалізації цього комплексу заходів, який охоплює значний спектр сфер життєдіяльності суспільства та з’ясовано інтенсивність участі в цьому процесі адвокатури в цілому та окремих адвокатів, з огляду на надані їм законом права, принципи діяльності (законності, гуманізму, добровільності, незалежності та ін.) та правила адвокатської етики.

На підставі з’ясування соціально-правової природи та змісту зазначеного виду профілактики злочинів пропонується під загальносоціальним запобіганням злочинів, що здійснюється адвокатами розуміти комплекс заходів економічного, соціального, правового та іншого характеру, що проводиться адвокатами на добровільних засадах та відповідно до закону, як індивідуально, так і спільно з іншими адвокатами, спрямованих на виявлення детермінант злочинності в Україні та вчинення дій щодо їх усунення, блокування, нейтралізації тощо. Останні дії становлять зміст відповідної діяльності. Вивчення діяльності адвокатів у цьому напрямі показало, що заходи загальносоціальної профілактики полягають у такому:

а) в економічній сфері – у вчиненні дій, пов’язаних із законним перерозподілом власності, шляхом представництва законних інтересів та прав фізичних і юридичних осіб, а також для запобігання злочинам у цьому напрямі; у захисті прав вкладників коштів у банківських установах; у захисті трудових прав фізичних осіб, у тому числі права на отримання заробітної плати, субсидій, субвенцій тощо, запобігаючи таким чином кримінально-правовим проявам у зазначеній сфері;

б) у політичній сфері – це участь у роботі виборчих штабів партій та їх об’єднань тощо, що дає можливість проводити заходи загальносоціального запобігання злочинам;

в) в інших сферах суспільної діяльності – надання юридичних консультацій; виступи в ЗМІ; випуск навчальної (просвітницької) та методичної правової літератури тощо.

У підрозділі 2.3 “Адвокат як суб’єкт індивідуального запобігання злочинам” з’ясовано зміст поняття “індивідуальне запобігання злочинам”, на підставі якого в роботі виведено авторське визначення індивідуального запобігання злочинам, що здійснюється адвокатами, як діяльності окремо взятого адвоката, що випливає з його правового статусу та спрямована на профілактику вчинення злочинів щодо його клієнтів, з їх боку та щодо нього особисто. Системоутворювальним елементом змісту цього поняття є суто індивідуальна діяльність окремо взятого адвоката.

За результатами вивчення практики діяльності адвокатів встановлено, що індивідуальне запобігання злочинам здійснюється для: 1) запобігання злочинам щодо їх клієнтів (зокрема, шляхом клопотання та контролю за його виконанням з метою забезпечення особистої безпеки зазначених осіб та інших осіб, які є учасниками кримінального судочинства); 2) запобігання злочинам з боку клієнтів (зокрема, щодо інших учасників кримінального судочинства – свідків, потерпілих тощо); 3) забезпечення особистої безпеки адвоката (так званий віктимологічний аспект злочинності).

Підрозділ 2.4 “Віктимологічний аспект діяльності адвокатів по запобіганню злочинам” присвячений науковому обґрунтуванню і розробці заходів для безпечних умов діяльності адвокатів, пов’язаної з їхньою професійною діяльністю та безпекою осіб, яким надається правова допомога. На підставі вивчення практики та проведеного анонімного опитування визначено типи жертв злочинів, якими стали адвокати, а саме: а) випадкові жертви – коли зазначені особи стали такими внаслідок збігу обставин (за результатами цього дослідження такими стали майже 10% адвокатів); б) жертви з незначним ступенем ризику – адвокати, які жили за нормальних для всіх людей факторів ризику, віктимність котрих зросла непередбачено під впливом конкретної несприятливої ситуації (словесна чи фізична образа, збіг сімейних чи матеріальних обставин тощо) (до 5% адвокатів); в) жертви з підвищеним ступенем ризику – особи, які володіли низкою віктимних властивостей (два види жертв з числа адвокатів: 1) жертви необережних злочинів – коли характер роботи, що вони виконують, або їх поведінка у громадських місцях мають більш високу, ніж звичайна, віктимність (до 5% адвокатів); 2) жертви умисних злочинів, соціальний статус яких або роль, що вони виконують, містить підвищений рівень ризику (до 5% адвокатів)); г) жертви з дуже високим ступенем ризику – особи, морально-соціальна деформація яких не відрізняється від правопорушників (таких жертв серед адвокатів не встановлено). В підрозділі запропоновано ряд заходів щодо забезпечення особистої безпеки адвокатів та їх клієнтів.

Розділ 3 – “Основні шляхи підвищення ролі та місця адвокатури у системі суб’єктів запобігання злочинам” – складається із трьох підрозділів.

У підрозділі 3.1 “Сучасний стан політики у сфері боротьби зі злочинністю в Україні та роль адвокатури у її реалізації” дисертант дійшов висновку про те, що адвокатура у сфері запобігання злочинності виступає одним із дієвих суб’єктів та має великі потенційні можливості в напрямі профілактики злочинів та правопорушень. Виходячи з існуючих наукових підходів, участь адвокатури у формуванні та реалізації кримінологічної політики є об’єктивно зумовленою, проте на сьогодні недостатньо внормованою та вмотивованою. На підставі проведеного аналізу виведено авторське поняття “соціальна профілактика, що здійснюється одноособово адвокатами та їх об’єднаннями”, а також запропоновано принципи такого виду запобігання злочинам (зокрема, рівності громадян перед законом, демократизму, справедливості, гуманізму, науковості). Доведено, що одним із ключових завдань у сучасних умовах є розробка та затвердження на державному рівні Концепції державної політики щодо запобігання та протидії злочинності в Україні, яка має включати такі елементи: характеристику феномену злочинності; стратегію державного впливу на злочинність, його основні напрями та притаманні останнім головні заходи; необхідність піднесення на вищий рівень наукових розробок та практичної діяльності, зокрема адвокатів, щодо виявлення і з’ясування причин та умов проявів злочинності тощо.

У підрозділі 3.2 “Зміна ролі та місця адвокатури у системі суб’єктів попередження злочинів у проектах нормативно-провових актів України” проведено аналіз нормативно-правових актів (як чинних, так і проектів, зокрема, КПК, Законів України “Про адвокатську діяльність”, “Про профілактику правопорушень” та “Про профілактику злочинів”), що регулюють діяльність адвокатури в контексті запобігання злочинам. На сучасному етапі формування правової системи адвокатура розглядається тільки як правозахисна ланка. Незважаючи на значне просування у вирішенні завдань кримінологічної науки, її теоретичне застосування у практичній правоохоронній діяльності не відбулося. На підставі проведеного аналізу різноманітних проектів, що стосуються питань реформування правової системи України, зроблено висновок про те, що як чинні нормативно-правові акти у сфері боротьби зі злочинністю, так і їх проекти не зорієнтовані на залучення повною мірою до цієї діяльності, особливо на рівні запобігання злочинам, об’єктивних можливостей та правових інтересів адвокатури, що не тільки не відповідає сучасним реаліям та результатам протидії злочинності, а й досягненням науковців у цій галузі суспільної практики. Не дотримується принцип системності при побудові правових норм, проектів, концепцій, коли при формуванні змісту певного проекту має враховуватися його вплив на існуючий взаємозв’язок та стан взаємодії інших системних елементів права (зв’язок міжгалузевих інститутів права, галузей права, правових систем). Серед недоліків, що заважають розробленню ефективної та дієвої нормативно-правової бази, яка встановлювала б загальні засади запобігання злочинам в Україні, визначено такі:

– поверховий підхід до реформування національних правових актів за зразками міжнародного права, коли в основному перевага віддається лише формі гармонізації, ніж змісту;

– недостатність базової якісної підготовки з курсу “Кримінологія” тих юристів, які залучаються до розробки проектів нормативно-правових актів;

– архаїчність і формальність експертиз нормативно-правових актів та їх проектів, що призводить до проблем їх реалізації на практиці та до ще більшої неврегульованості суспільних відносин;

– конфлікт інтересів між розробниками проектів, а саме: між стороною обвинувачення і стороною захисту. З метою усунення прогалин, що допущені при підготовці нормативно-правових актів, які стосуються діяльності адвокатури із запобігання злочинам, запропоновано здійснити такі заходи: 1) проект КПК України доповнити положенням, згідно з яким захисник має право виявляти причини та умови, які сприяли вчиненню злочину, та здійснювати заходи із запобігання злочинам у справах, у яких він бере участь; 2) передбачити адміністративну відповідальність за порушення строків та порядку надання відповіді на адвокатський запит; 3) передбачити можливість здійснення заходів із запобігання злочинам та особистої безпеки довірителів, про що вказати в проекті Закону України “Про адвокатську діяльність”; 4) визнати на законодавчому рівні адвокатуру належним суб’єктом запобігання злочинів.

Підрозділ 3.3 “Міжнародно-правові підходи щодо змісту діяльності адвокатури як суб’єкта запобігання злочинам” присвячений аналізу міжнародних нормативно-правових актів, що регулюють діяльність адвокатури, в тому числі із запобігання злочинам. Пріоритетним напрямом удосконалення галузевого законодавства завжди є і буде відповідність положень будь-якого нормативно-правового акта Конституції України. Інтеграція України в європейські структури ставить питання про зближення українського та європейського законодавства. Не становлять виняток і ті питання, які регулюють діяльність адвокатури України, проте на цьому шляху є ряд застережень і перешкод. На підставі узагальнення змістовної частини міжнародних нормативно-правових актів з питань боротьби зі злочинністю визначено особливості цих джерел, а саме: 1) як правило, у міжнародно-правових актах конкретно не ставиться завдання щодо запобігання злочинам і мова, швидше за все, йде про захист прав людини і громадянина. При цьому термін “захист” розуміється в широкому змісті, тобто в завуальованій формі зазначена діяльність передбачає й ту, що пов’язана із запобігання злочинам; 2) окремі міжнародно-правові акти поряд з основними змістовними завданнями визначають і ті, що мають відношення до запобігання злочинам (зокрема, Декларація про права й обов’язки окремих осіб, груп та органів суспільства заохочувати та захищати загальноприйняті права людини та основні свободи); 3) є незначна кількість міжнародно-правових документів, присвячених питанням запобігання злочинам (Віденська декларація про злочинність і правосуддя: відповіді на виклики ХХІ ст.; Декларація ООН про злочинність та громадську безпеку від 12.12.1996 р. й ін.); 4) жоден із зазначених категорій міжнародно-правових договорів не зобов’язує адвокатуру займатись діяльністю із запобігання злочинам, але рекомендує, поряд з іншими суб’єктами правової охорони та захисту, займати активну позицію щодо виявлення, запобігання та реагування на факти порушень прав людини і громадянина, що досить важливо з огляду формування відповідної правової бази (у тому числі шляхом внесення змін і доповнень у нормативно-правові акти) з питань профілактики злочинів, включаючи можливості адвокатури в цій сфері діяльності.

 

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины


ПОСЛЕДНИЕ СТАТЬИ И АВТОРЕФЕРАТЫ

Ржевский Валентин Сергеевич Комплексное применение низкочастотного переменного электростатического поля и широкополосной электромагнитной терапии в реабилитации больных с гнойно-воспалительными заболеваниями челюстно-лицевой области
Орехов Генрих Васильевич НАУЧНОЕ ОБОСНОВАНИЕ И ТЕХНИЧЕСКОЕ ИСПОЛЬЗОВАНИЕ ЭФФЕКТА ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ КОАКСИАЛЬНЫХ ЦИРКУЛЯЦИОННЫХ ТЕЧЕНИЙ
СОЛЯНИК Анатолий Иванович МЕТОДОЛОГИЯ И ПРИНЦИПЫ УПРАВЛЕНИЯ ПРОЦЕССАМИ САНАТОРНО-КУРОРТНОЙ РЕАБИЛИТАЦИИ НА ОСНОВЕ СИСТЕМЫ МЕНЕДЖМЕНТА КАЧЕСТВА
Антонова Александра Сергеевна СОРБЦИОННЫЕ И КООРДИНАЦИОННЫЕ ПРОЦЕССЫ ОБРАЗОВАНИЯ КОМПЛЕКСОНАТОВ ДВУХЗАРЯДНЫХ ИОНОВ МЕТАЛЛОВ В РАСТВОРЕ И НА ПОВЕРХНОСТИ ГИДРОКСИДОВ ЖЕЛЕЗА(Ш), АЛЮМИНИЯ(Ш) И МАРГАНЦА(ІУ)
БАЗИЛЕНКО АНАСТАСІЯ КОСТЯНТИНІВНА ПСИХОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ АКТИВНОСТІ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ (на прикладі студентського самоврядування)