АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ЗАХИСТ ПРАВ СПОЖИВАЧІВ

Краткое содержание

1)                      ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано вибір теми дослідження, її актуальність, ступінь дослідження проблеми, формулюється мета, визначаються завдання дослідження, методологічна і теоретична основи, розкриваються  теоретичне та практичне значення, новизна, формулюються основні положення, що виносяться на захист; міститься інформація щодо зв’язку роботи з науковими програмами, апробації, публікації результатів дослідження, структури та обсягу дисертації

Розділ 1 “Теоретико-правові засади адміністративної від­по­ві­даль­ності за порушення законодавства про захист прав споживачів” складається із трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1 “Права споживачів як об’єкт адміністративно-правового захисту” зазначається, що суб’єкти господарювання у сфері торгівлі, громадського харчування і послуг з кожним роком все більше порушують законодавчо визначені права споживачів. Тому лише надійний захист у законодавстві прав споживачів дозволить реалізувати їм свої права у повному обсязі.

 Відзначається, що поняття “споживач” у Законі України “Про захист прав споживачів”, Цивільному кодексі України вживається у вузькому розумінні. Проте на сьогодні виникла потреба для особливого захисту прав юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців. У зв’язку з цим запропоновано визначити споживачем фізичну особу, юридичну особу незалежно від форми власності, фізичну особу – суб’єкт підприємницької діяльності, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов’язаних із підприємницькою діяльністю.

Співставлення передбачених у Законі України “Про захист прав споживачів” прав споживачів з нормами КУпАП щодо їх захисту в адміністративному порядку, дозволило визначити, що захищається лише частина із них. У дисертації значну увагу приділено характеристиці цих прав як об’єкту адміністративно-правового захисту.

У підрозділі 1.2 “Поняття адміністративної відповідальності за порушення законодавства про захист прав споживачів” проаналізовано різні концепції, які існують стосовно визначення поняття адміністративна відповідальність. Ураховуючи те, що в адміністративному законодавстві не має визначення поняття адміністративної відповідальності, відзначено, що  воно не є остаточно вивченим і перебуває на стадії формування.

На підставі аналізу різних думок, висловлених науковцями, зроблено висновок, що адміністративна відповідальність за порушення законодавства про захист прав споживачів, має ознаки, властиві адміністративній відповідальності взагалі й такі, що відрізняють її від інших видів.

Наголошується, що адміністративні правопорушення у сфері законодавства про захист прав споживачів є менш небезпечними, ніж злочини, а адміністративна відповідальність за їх вчинення є обов’язковою ознакою демократичної правової держави. Адже безкарність менш тяжких порушень прав споживачів може стати причиною безкарності в цілому. Адміністративна відповідальність за порушення законодавства про захист прав споживачів як швидка та обов’язкова реакція держави на факт протиправного вчинку дозволяє економити час та кошти державних органів (їх посадових осіб), які в силу своєї компетенції зобов’язані вирішувати такі адміністративні справи.

У підрозділі 1.3 “Система органів захисту споживачів” проаналізовано правовий статус органів захисту прав споживачів.

Розглянуто організаційну структуру, функції органів державної влади залежно від поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову. Зроблено висновок, що найбільш розгалуженою є система органів виконавчої влади, які покликані забезпечувати захист прав споживачів. Центральним спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у цій сфері є Державна інспекція України з питань захисту прав споживачів, яка має розвинену структуру територіальних органів та підпорядкованих підприємств і організацій. Показано роль у сфері захисту прав споживачів інших центральних органів виконавчої влади за своїми напрямами діяльності. З напрямів роботи центральних органів виконавчої влади та місцевих державних адміністрацій слідує, що спостерігається певна тенденція до дублювання їх функцій, що посилює регуляторний вплив на суб’єктів господарювання, а також підтверджує той факт, що питаннями захисту прав споживачів займаються різні органи виконавчої влади, які досить часто не узгоджують свої дії між собою.

Проаналізовано мережу недержавних організацій із захисту прав споживачів та їх роль у боротьбі з правопорушеннями у зазначеній сфері. Зроблено висновок про те, що залучення членів громадських організацій до співпраці з відповідними державними органами у боротьбі з правопорушеннями у сфері порушення прав споживачів у сучасних умовах необхідне.

Розділ 2 “Адміністративні правопорушення у сфері законодавства про захист прав споживачів” складається із трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1 “Загальна характеристика адміністративних прав­опорушень у сфері законодавства про захист прав споживачів” розглянуто загальнотеоретичні питання щодо адміністративного правопорушення у сфері законодавства про захист прав споживачів. На основі аналізу основних ознак адміністративного правопорушення, осмислення праць учених-адміністративістів сформульовано визначення поняття “адміністративне правопорушення у сфері захисту прав споживачів”. Узагальнюючою характерною ознакою віднесення адміністративних правопорушень до сфери захисту прав споживачів є спеціальний об’єкт посягання – права споживачів.

Основні тенденції вчинення адміністративних правопорушень у сфері законодавства про захист прав споживачів визначаються автором шляхом аналізу державних статистичних даних, що містяться у державних статистичних звітах про адміністративні правопорушення та кількість осіб, які притягнуті до адміністративної відповідальності (форма № 1-АП), за 2005-2010 рр.

Наголошується, що незважаючи на те, що нині діючий Кодекс про адміністративні правопорушення містить велику кількість статей, які визначають відповідальність за порушення законодавства про захист прав споживачів, в Законі України “Про захист прав споживачів” є правові норми, за порушення яких не передбачено будь-якої юридичної відповідальності, в тому числі і адміністративної. Тому, пропонується доповнити КУпАП такими статтями: ст.156-2 “Порушення вимог щодо забезпечення гарантійних зобов’язань”; ст.156-3 “Невиконання законних вимог щодо доставки великогабаритних товарів і товарів вагою понад 5 кг”; 156-4 “Порушення прав споживачів при придбанні товару належної якості”; ст.156-5 “Порушення прав споживача в разі придбання ним продукції у кредит”; ст. 156-6 “Порушення прав споживача у разі укладання договору купівлі-продажу поза офісним і торговельним приміщення, на відстані”; ст.156-7 “Порушення права споживача у сфері торговельного обслуговування”; ст.156-8 “Інші порушення прав споживачів”.

У підрозділі 2.2 “Об’єкт та об’єктивна сторона складу адміністра­тивних правопорушень у сфері законодавства про захист прав споживачів” доведено, що особливістю адміністративних правопорушень у сфері законодавства про захист прав споживачів є те, що суспільна небезпечність діянь у багатьох випадках лише опосередковано пов’язана із сферою захисту прав самих споживачів й охоплюється іншими сферами: торгівлею, наданням послуг, якістю продукції, стандартизацією, метрологією і сертифікацією, управлінням. Такий аргумент ґрунтується на тому, що права споживачів у цих сферах відіграють вторинну роль порівняно з відносинами сфер, які перераховані вище.

Об’єкти протиправних посягань вписуються у загальну класифікацію: загальний, родовий, видовий та безпосередній об’єкт (зокрема, головний безпосередній об’єкт та додатковий необхідний і додатковий факультативний об’єкти).

Відповідно до родового об'єкта більшість складів правопорушень у сфері законодавства про захист прав споживачів внесено до глави 12 КУпАП України “Адміністративні правопорушення в галузі торгівлі, громадського харчування, сфері послуг, у галузі фінансів і підприємницької діяльності”, глави 13 КУпАП “Адміністративні правопорушення в галузі стандартизації, якості продукції, метрології та сертифікаці. У цих випадках права споживачів виступають як додатковий безпосередній об'єкт. Усі правопорушення в цій галузі запропоновано поділити на дві групи: ті, що посягають на права споживачів у галузі торгівлі, громадського харчування та надання послуг; на права споживачів у галузі стандартизації, метрології, сертифікації, якості продукції. Предметом правопорушень у сфері законодавства про захист прав споживачів є: товар, робота, послуга.

Об’єктивна сторона правопорушень у сфері законодавства про захист прав споживачів має свої особливості, що проявляється як в активній поведінці (обмірювання, обважування, обрахування, відмова у реалізації прав споживача у разі придбання товарів неналежної якості тощо), так і в невиконанні правопорушником своїх обов’язків (у недотриманні заборон, наприклад, продаж товарів, термін придатності яких закінчився, продаж товарів без відповідних супровідних документів тощо), а також у зловживанні суб’єктами правопорушення своїми правами (відмова  прийняти замовлення на побутові послуги).

Встановлено, що для кваліфікації адміністративних правопорушень у сфері законодавства про захист прав споживачів мають значення такі ознаки об’єктивної сторони: протиправне діяння (діяльність чи бездіяльність); місце та способи вчинення адміністративного правопорушення. Час як кваліфікуюча ознака об’єктивної сторони, не має значення при вчиненні адміністративних правопорушень у сфері законодавства про захист прав споживачів.

У підрозділі 2.3 “Суб’єкт та суб’єктивна сторона складу адміністра­тивних правопорушень у сфері законодавства про захист прав споживачів” підтримано позицію щодо поділу суб’єктів адміністративних правопорушень на загальні та спеціальні. Встановлено, що здійснення протиправних діянь, що являють собою порушення законодавства про захист прав споживачів можливе як спеціальним суб’єктом - посадовою особою підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, фізичною особою, яка є суб’єктом підприємницької діяльності, працівником сфери торгівлі, громадського харчування, надання послуг, що вчинив заборонені законодавством винні дії (бездіяльність), якими порушено права споживачів, так і загальним суб’єктом – громадянином, який доягнув 16 років і є осудним (ст.160 КУпАП). Незважаючи на те, що ст. 12 КУпАП вказує на можливість притягнення до відповідальності фізичних осіб, які досягли 16 років, зроблено висновок, що суб’єктом правопорушень у сфері законодавства про захист прав споживачів в окремих випадках можуть бути тільки особи, яким виповнилося 18 років (особи, які на підставі договору несуть повну матеріальну відповідальність).

Запропоновано розширити перелік суб’єктів адміністративної відповідальності за порушення законодавства про захист прав споживачів шляхом включення до них осіб, які не є працівниками приватного підприємця чи юридичної особи й при цьому виконують функції з обслуговування споживачів і замовників за домовленістю з адміністрацією, власником суб’єкта господарювання.

Доцільно переглянути санкції статей КУпАП, що передбачають адміністративну відповідальність фізичних осіб - суб’єктів підприємницької діяльності за порушення законодавства про захист прав споживачів.

Доведено, що більшість адміністративних правопорушень у сфері законодавства про захист прав споживачів вчиняються у формі умислу. Необережна форма вини в правопорушеннях у сфері законодавства про захист прав споживачів проявляється у недбалій, самовпевненій поведінці, найчастіше у формі бездіяльності. Мотив і мета є факультативними щодо вини ознаками суб’єктивної сторони адміністративних правопорушень у сфері законодавства про захист прав споживачів.

Розділ 3 “Провадження у справах про адміністративні право­порушення у сфері законодавства про захист прав споживачів”  складається з двох підрозділів.

У підрозділі 3.1 “Характеристика стадій провадження у справах про адміністративні правопорушення у сфері законодавства про захист прав споживачів” встановлено, що провадження у справах про адміністративні правопорушення у сфері законодавства про захист прав споживачів характеризується наявністю в системі державної влади різних органів, які беруть участь у провадженні. Одні – мають статус центрального органу виконавчої влади, зокрема Державна інспекція України з питань захисту прав споживачів, яка здійснює нагляд і контроль за дотриманням законодавства про захист прав споживачів і має право накладати адміністративні стягнення. Інші мають статус територіальних органів, але це не зменшує їх ролі у процесі виявлення правопорушень і притягнення до адміністративної відповідальності.

Проаналізовано усі стадії провадження у справах про адміністративні правопорушення у сфері законодавства про захист прав споживачів, до яких віднесено: 1) порушення справи про адміністративне правопорушення; 2) розгляд справи про адміністративне правопорушення та прийняття рішення; 3) оскарження і опротестування постанови по справі про адміністративне правопорушення; 4) виконання постанови. Кожна із перерахованих стадій провадження має свої особливості, яким у роботі приділено відповідну увагу. Запропоновано деталізувати процедуру сповіщення осіб, які беруть участь в адміністративному провадженні, про час і місце розгляду справи. Обґрунтовано необхідність урегулювати питання проведення експертизи для сприяння всебічному, достовірному і повному встановленню всіх обставин справи. З метою підвищення гарантованості прав споживачів у адміністративному процесі доцільно визначити правовий статус свідків.

У підрозділі 3.2 “Адміністративно-процесуальний статус суб`єктів провадження у справах про порушення законодавства про захист прав споживачів” звернено увагу на дублювання функцій Державної інспекції України з питань захисту прав споживачі та її територіальних органів, що посилює регуляторний вплив на суб’єктів господарювання, а також підтверджує той факт, що питанням захисту прав споживачів займаються зазначені органи, які водночас не узгоджують свої дії між собою.

Акцентується увага на необхідності передбачення повноважень на проведення перевірок і притягнення винних до адміністративної відповідальності за правопорушення законодавства про захист прав споживачів лише для територіальних органів захисту прав споживачів - Управління у сфері захисту прав споживачів в Автономній республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, тому що сфера діяльності Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів специфічна та лежить в іншій площині, ніж її територіальних суб’єктів, яка не може і не повинна охоплювати весь спектр правовідносин щодо прав споживачів та їх захисту, про що свідчить зарубіжний досвід.

Звернено увагу на недоцільність наділення адміністративних комісій та виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад повноваженнями щодо розгляду справ про адміністративні правопорушення у сфері законодавства про захист прав споживачів, оскільки їх більш ефективно зможуть реалізувати спеціально уповноважені органи у сфері захисту прав споживачів.