АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВА ОХОРОНА ПРАВ НА ОБ’ЄКТИ ПРОМИСЛОВОЇ ВЛАСНОСТІ В УКРАЇНІ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано актуальність і ступінь дослідження теми, висвітлено зв’язок з науковими програмами, планами, темами, визначено мету й задачі, об’єкт і предмет дослідження, охарактеризовано його методологічну основу, розкрито наукову новизну та теоретичне і практичне значення одержаних результатів, наведено дані про їх апробацію, а також про публікації, в яких викладено основні положення дисертації, структуру й обсяг роботи.

Розділ 1 «Загальна характеристика адміністративно-правової охорони прав на об’єкти промислової власності» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1 «Генеза розвитку інституту охорони прав на об’єкти промислової власності» проаналізовано етапи розвитку вітчизняної системи охорони прав на об’єкти промислової власності та запропоновано її періодизацію: І – монопольний захист прав на ОПВ (приблизно XІІ–XVIII ст.); ІІ – захист прав на ОПВ національним законодавством (патентами) (1790–1883 рр.); ІІІ період – міжнародний захист прав на ОПВ (від 1883 р. – дотепер). Щодо розвитку інституту адміністративно-правової охорони прав на ОПВ на теренах українських земель: І – дорадянський період (1812–1917 рр.); ІІ – радянська доба (1917–1991 рр.); ІІІ – сучасна доба (1991–дотепер).

Акцентовано увагу на окремих аспектах інституту охорони прав на ОПВ у певні історичні періоди. Зроблено висновок про недосконалість національного законодавства у сфері охорони прав на ОПВ у теперішній час, що потребує подальшого внормування відповідно до міжнародних стандартів.

У підрозділі 1.2 «Поняття, зміст та види об’єктів промислової власності» проаналізовано, зокрема, зміст категорії «об’єкт промислової власності». При цьому наголошено, що у визначенні наукових категорій «промислова власність» та «об’єкт» учені неодностайні. Автор узагальнює існуючі погляди й пропонує власну дефініцію об’єкта промислової власності: результати творчої діяльності людини в будь-якій галузі корисної діяльності, які є промислово придатними, відповідають суспільним інтересам, принципам гуманності й моралі, а також умовам патентоздатності. Цьому об’єктові притаманні конкретні ознаки: застосування у сфері виробничої або комерційної діяльності; економічна ефективність, здатність давати прибуток; необхідність спеціальної реєстрації; наявність офіційних охоронних документів; основна цінність стосується змісту рішень, запропонованих творцями.

На основі аналізу міжнародно-правових актів, вітчизняного законодавства, поглядів науковців визначено види ОПВ: об’єкти патентного права (породи тварин, сорти рослин, винаходи, корисні моделі, промислові зразки); позначення (знаки для товарів і послуг (торгові марки), комерційні (фірмові) найменування, географічні зазначення); компонування (топографія) інтегральних мікросхем; раціоналізаторські пропозиції, секрети виробництва (ноу-хау), селекційні досягнення.

Особливу увагу зосереджено на характеристиці та визначенні найпоширеніших ОПВ: винахід, корисна модель, промисловий зразок. На підставі отриманих результатів запропоновано авторське їх визначення: винахід – це об’єкт промислової власності, який є новим технічним рішенням у будь-якій галузі суспільно корисної діяльності, має високий винахідницький рівень і придатність для використання, відповідає суспільним інтересам, принципам гуманності й моралі, а також умовам патентоздатності; корисна модель – нове, оригінальне і промислово придатне, конструктивне виконання пристрою, що відповідає умовам патентоздатності; промисловий зразок – об’єкт промислової власності, який є результатом творчої діяльності людини у сфері художнього моделювання, виражений у формі нового конструктивного рішення виробу, що визначає його зовнішній вигляд, використовуваний для задоволення естетичних та ергономічних потреб, придатний для здійснення промисловим способом і відповідає умовам патентоздатності.

У підрозділі 1.3 «Теоретичні засади дослідження адміністративно-правової охорони та захисту прав на об’єкти промислової власності» проаналізовано проблемні питання адміністративно-правової охорони та захисту прав на ОПВ як необхідної передумови розвитку конкурентоспроможності України та її успішної інтеграції у світове співтовариство. Автор досліджує різні думки про співвідношення понять «охорона» та «захист» і доходить висновку, що вони співвідносяться як ціле й частина. Термін «захист прав» вужчий за термін «охорона прав» і охоплюється змістом останнього.

Правову охорону та захист прав на ОПВ розглянуто в об’єктивному та суб’єктивному значеннях. В об’єктивному – охорона прав на ОПВ становить сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини у процесі створення та використання результатів творчої діяльності особи; захист прав на ОПВ являє собою обов’язок відповідних державних органів щодо встановлення згідно із законом факту належності прав або факту порушення суб’єктивного права у сфері промислової власності та застосування певних заходів, спрямованих на поновлення порушених прав і законних інтересів суб’єктів промислової власності, аж до застосування санкцій до правопорушників. У суб’єктивному значенні охорона прав на ОПВ – сукупність майнових і немайнових прав, які належать особі; захист прав на ОПВ є правовою можливістю суб’єкта права на ОПВ звернутися до відповідних державних органів за захистом порушених суб’єктивних прав і законних інтересів у сфері промислової власності (визнання, поновлення права та припинення правопорушення).

Запропоновано визначення поняття правової охорони прав на ОПВ, під якою слід розуміти юрисдикційну діяльність органів державної виконавчої та судової влади у сфері промислової власності, врегульовану матеріальними та процесуальними нормами адміністративного, цивільного, господарського й кримінального права.

Розділ 2 «Механізм адміністративно-правової охорони прав на об’єкти промислової власності в Україні» містить чотири підрозділи.

У підрозділі 2.1 «Поняття та зміст механізму адміністративно-правової охорони прав на об’єкти промислової власності в Україні» розкрито сутність адміністративно-правового регулювання як одного з елементів адміністративно-правового впливу – складника обов’язкових умов ефективного управління. Правовим регулюванням у сфері адміністративно-правової охорони прав на ОПВ вважають цілеспрямований вплив норм адміністративного права на суспільні відносини у сфері інтелектуальної власності з метою охорони за допомогою адміністративно-правових засобів прав і законних інтересів власника ОПВ. Для того щоб охопити весь процес використання прав в системно-динамічному вигляді, запропоновано нову дефініцію – «механізм адміністративно-правової охорони прав на ОПВ», що являє собою систему комплексно взаємозв’язаних і взаємодіючих передумов, засобів і чинників, із використанням яких у процесі додержання законності створюються належні юридичні й фактичні можливості для повноцінної реалізації кожним прав на ОПВ.

Особливостями адміністративно-правових відносин у сфері охорони прав на ОПВ, на відміну від цивільно-правових відносин у зазначеній сфері, є те, що: обов’язки й права сторін в адміністративно-правових відносинах у сфері охорони прав на ОПВ завжди пов’язані з практичним вчиненням певних дій саме у сфері державної охорони прав на ОПВ; умовою виникнення адміністративно-правових відносин у сфері охорони прав на ОПВ, у яких відображаються і реалізовуються інтереси держави, є неодмінна участь у них сторони (обов’язкового суб’єкта), наділеної юридично-владними повноваженнями; адміністративно-правові відносини у сфері охорони прав на ОПВ можуть виникати з ініціативи будь-якої зі сторін (органу виконавчої влади, громадянина) або всупереч волі чи бажанню іншої сторони; можливі спори між сторонами відносин зазвичай вирішуються в адміністративному порядку; порушення прав на ОПВ тягне за собою адміністративну відповідальність.

Адміністративно-правові відносини у сфері охорони прав на ОПВ залежать від умов набуття та здійснення прав на ОПВ. Вони виникають між окремими суб’єктами, які провадять свою діяльність за такими напрямами: забезпечення організаційно-правового режиму правомірного використання прав на промислові зразки; ідентифікація, визнання, реєстрація промислових зразків; видача охоронних документів на промислові зразки; поновлення порушених прав та законних інтересів власників прав на промислові зразки; припинення порушень, пов’язаних із заподіянням шкоди власникам прав на промислові зразки; притягнення до юридичної відповідальності осіб, винних у вчиненні таких правопорушень.

Запропоновано класифікацію суб’єктів адміністративно-правових відносин у сфері охорони прав на ОПВ за функціональним призначенням. Виокремлено такі: створені спеціально для забезпечення адміністративно-правової охорони прав на ОПВ; які мають одним із головних своїх завдань виконання адміністративно-правової охорони прав на ОПВ; здійснюють адміністративно-правову охорону прав на ОПВ поряд із виконанням інших численних владних повноважень. Крім того, останню групу суб’єктів деталізовано, а саме: суб’єкти управління охороною прав на ОПВ загальної компетенції; центральні органи управління охороною прав на ОПВ галузевої (міжгалузевої) компетенції; суб’єкти управління охороною прав на ОПВ спеціальної компетенції; місцеві суб’єкти управління охороною прав на ОПВ.

Зроблено висновок, що організація функціонування системи адміністративно-правової охорони прав на ОПВ в Україні характеризується: неналежною координацією у діяльності органів державної охорони прав на ОПВ; недостатньо ефективною діяльністю структур, які забезпечують захист прав на ОПВ; недостатністю сучасних технологій управління і технічного забезпечення у системі відомств, що опікуються питаннями захисту прав на ОПВ; недовершеністю системи надання послуг у сфері промислової власності.

У підрозділі 2.2 «Правове та організаційне забезпечення охорони прав на об’єкти промислової власності в Україні» акцентовано увагу на тому, що адміністративно-правове забезпечення прав на ОПВ передбачає, насамперед, регулювання нормами адміністративного права суспільних відносин, що виникають у процесі реалізації прав на ОПВ, і вплив на них передбачених у законодавстві елементів. При цьому важливим засобом також залишається реалізація та гарантії реалізації норм адміністративного права.

Розглянуто систему нормативно-правових актів, що забезпечують охорону прав на ОПВ, класифіковано їх за групами норм: загального законодавства України; спеціальних законів України з питань промислової власності; міжнародних договорів у сфері промислової власності; підзаконних нормативних актів. Деталізовано перелік норм, які встановлюють адміністративно-правову охорону прав на ОПВ: Кодекс України про адміністративні правопорушення, Митний кодекс України, Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції», спеціальне законодавство у сфері промислової власності, підзаконні акти, засновані на законі й покликані розвивати норми, що містяться в ньому.

Формування збалансованої державної політики та ефективне проведення комплексу узгоджених заходів щодо охорони прав на ОПВ покладається на суб’єктів управління, яких об’єднує спільна мета – забезпечення державної охорони прав на ОПВ, для досягнення якої кожний із суб’єктів виконує певні функції. Сукупність таких суб’єктів визначається як система забезпечення організаційно-правової охорони прав на ОПВ. У дисертаційному дослідженні знайшла подальший розвиток позиція науковців щодо поділу організаційних форм забезпечення охорони прав на ОПВ на організаційні та матеріально-технічні заходи (дії).

Запропоновано наступну класифікацію організаційних заходів у сфері охорони прав на ОПВ: а) загальна організація діяльності суб’єктів адміністративно-правової охорони прав на ОПВ; б) організаційна робота з кадрами суб’єктів адміністративно-правового регулювання охорони прав на ОПВ; в) внутрішньовідомчий контроль у структурі суб’єкта адміністративно-правового регулювання охорони прав на ОПВ; г) організаційна робота суб’єкта адміністративно-правового регулювання з удосконалення власної діяльності; д) забезпечення колективного обговорення організаційних питань діяльності суб’єкта адміністративно-правового регулювання охорони прав на ОПВ.

У підрозділі 2.3 «Органи внутрішніх справ у системі суб’єктів адміністративно-правової охорони прав на об’єкти промислової власності» досліджено діяльність органів внутрішніх справ (ОВС) як одного із суб’єктів адміністративно-правової охорони прав на ОПВ. У цій галузі ОВС спрямовують свою діяльність кількома напрямами, а саме: охорона прав на ОПВ; охорона промислової власності; зміцнення законності, профілактика і запобігання порушенням прав на ОПВ; захист прав на ОПВ.

Адміністративно-правовій охороні прав на ОПВ ОВС притаманні певні ознаки, до яких належать: охорона прав і свобод власників прав на ОПВ установленими процедурами; правозастосовний характер; процедурний характер; визначення статусу працівника ОВС, уповноваженого державою на діяльність з охорони прав на ОПВ.

Виступаючи гарантом суб’єктивних прав і надаючи суб’єктам прав на ОПВ простір для свободи та активності в поведінці, водночас адміністративно-правова охорона прав на ОПВ органами внутрішніх справ спрямована на унеможливлення безладу й свавілля, погодження поведінки всіх суб’єктів таких відносин із правом. Цю діяльність ОВС започатковано ще за часів радянської влади, надалі ж вона зазнала певних трансформацій: від промислової міліції до окремого підрозділу у структурі ДСБЕЗ МВС України.

Адміністративна діяльність ОВС здійснюється нарівні з оперативно-розшуковою, кримінально-процесуальною, профілактичною, охоронною та виконавчою. Проте бракує чіткого законодавчого обґрунтування адміністративно-правової охорони прав на ОПВ органами внутрішніх справ, що знижує ефективність їх діяльності з адміністративно-правової охорони прав на ОПВ. Саме тому потрібні нові організаційно-правові заходи, для провадження яких необхідно об’єднати зусилля різних органів державної влади, скоординувати їх взаємодію в окресленій сфері з ОВС і визначити подальші напрями розвитку національної системи правової охорони прав на ОПВ.

У підрозділі 2.4 «Діяльність підрозділів органів внутрішніх справ із забезпечення державної охорони прав на об’єкти промислової власності» досліджено проблемні питання діяльності ОВС з охорони прав на ОПВ.

До правових форм діяльності ОВС у сфері охорони та захисту прав на ОПВ належать: видання актів управління; укладення договорів; здійснення інших юридично значущих адміністративних дій. Під неправовими формами адміністративної діяльності ОВС у зазначеній сфері слід розуміти різноманітні й щоденні її прояви, позбавлені юридичних наслідків: організаційні дії, спрямовані на проведення роботи з людьми; організаційно-технічні дії.

Для підвищення ефективності механізму адміністративно-правового захисту прав на ОПВ до важливих організаційно-правових заходів, використовуваних ОВС для забезпечення охорони прав на ОПВ, варто віднести: тренування працівників ОВС; обмін інформацією; бази даних; створення центральної бази контактів; обізнаність громадськості; взаємодія з власниками прав на ОПВ; обмін досвідом із зарубіжними правоохоронними органами, зокрема через Інтерпол; участь у наукових конференціях з охорони прав на ОПВ.

Розділ 3 «Адміністративна відповідальність за порушення прав на об’єкти промислової власності та напрями вдосконалення їх адміністративно-правової охорони» містить два підрозділи.

У підрозділі 3.1 «Поняття та сутність адміністративної відповідальності за порушення прав на об’єкти промислової власності» розглянуто зміст адміністративної відповідальності за порушення прав на ОПВ. Окреслено категорію відносин між державою в особі спеціально уповноважених органів у галузі промислової власності, ОВС, інших правоохоронних органів, інших уповноважених суб’єктів та особою, яка порушила права на ОПВ (фізичною, посадовою або юридичною), щодо застосування до правопорушника відповідного стягнення, передбаченого адміністративним законодавством. Загалом адміністративна відповідальність настає за вчинення адміністративного проступку (правопорушення). Розглянуто елементи складу адміністративного правопорушення стосовно прав на ОПВ: об’єкт (суспільні відносини щодо дотримання вимог забезпечення прав на ОПВ, регульовані і охоронювані нормами права); об’єктивна сторона (дія у вигляді привласнення авторства на ОПВ, що належить іншому власнику, або іншого порушення прав на ОПВ); суб’єкт (юридична або фізична особа, яка досягла 16 років); суб’єктивна сторона (умисна форма вини).

Адміністративна відповідальність за порушення прав на ОПВ у Кодексі України про адміністративні правопорушення визначається: ст. 51² «Порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності» і ст. 164³ «Недобросовісна конкуренція». Встановлено, що у 2011 році за ст. 51² ОВС було зафіксовано 728 порушень прав на об’єкти права інтелектуальної власності, з них розглянуто та прийнято рішення по 481 справі, а за ст. 164³ – 6, по усім з них прийнято рішення.

За вчинення цих правопорушень передбачене покарання у виді штрафу з конфіскацією або штрафу. При цьому зазначено, що одним із проблемних питань залишається мізерний розмір таких штрафів, що часто стає підставою для ігнорування приписів законодавчих вимог.

Акцентовано, що адміністративна відповідальність у сфері забезпечення охорони прав на ОПВ є різновидом юридичної й полягає в застосуванні до осіб, які вчинили адміністративні порушення прав на ОПВ, адміністративних стягнень, що накладають уповноважені на те органи (посадові особи) на підставах і в порядку, встановлених нормами адміністративного права. У процесі правозастосування норм, що встановлюють відповідальність за порушення прав на ОПВ, убачаються певні недоліки, до яких слід віднести: складність виявлення порушень права на ОПВ; недосконалість сучасної законодавчої бази щодо охорони прав на ОПВ, яка певною мірою відповідала б міжнародним нормам; відсутність ефективного запровадження механізмів реалізації норм законодавства, що потребує подальшого вдосконалення.

У підрозділі 3.2 «Напрями вдосконалення адміністративно-правової охорони прав на об’єкти промислової власності» зазначено, що Україна потребує створення ефективної системи охорони та захисту прав на ОПВ, а це сприятиме інвестиційному та інноваційному клімату в державі. Сучасне законодавство недостатньо врегульовує питання охорони прав на ОПВ. У чинних нормативно-правових актах бракує визначення поняття «охорона прав на ОПВ». Автор пропонує доповнити ст. 1 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» таким змістом: «правова охорона прав на винаходи (корисні моделі) – юрисдикційна діяльність державної системи правової охорони інтелектуальної власності, спрямована на ідентифікацію, визнання, реєстрацію та видачу охоронного документа на ОПВ, а також забезпечення організаційно-правового режиму її правомірного використання, врегульована матеріальними та процесуальними нормами вітчизняного та міжнародного законодавства, ратифікованого на території України».

Водночас пропонується внести зміни до п. 4 Концепції розвитку державної системи правової охорони інтелектуальної власності, доповнивши її підпунктом «організаційно-технічні заходи забезпечення охорони прав на ОПВ» у редакції, викладеній у висновках.