АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПАРАБАНКІВСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено її предмет, об’єкт, мету та завдання, викладено методологічну і теоретичну основи роботи, положення, що характеризують її наукову новизну, розкрито теоретичне і практичне значення роботи та апробацію результатів дослідження.

Перший розділ «Правове регулювання парабанківської діяльності в Україні» складається із трьох підрозділів, в яких розглянуто поняття, особливості та перелік парабанківських установ, структуру та сучасний стан парабанківської системи, її державного регулювання виходячи із закріплених в законодавстві норм.

У підрозділі 1.1 «Вітчизняна та світова практика організації та правового регулювання діяльності установ парабанківської системи. Поняття парабанківської установи» досліджено парабанківську установу як елемент національної фінансової системи. Узагальнено думки різних науковців щодо трактування терміна «небанківська установа». Автор обґрунтовує думку щодо необхідності об’єднання даних установ терміном «парабанківські установи». Здійснено аналіз цього виду установ з погляду національного та іноземного законодавства і наведено приклади побудови парабанківських систем у ряді розвинених країн світу та країнах колишнього Радянського Союзу.

З урахуванням зазначеного вище здійснено характеристику ознак парабанківської установи, які дозволяють віднести її до фінансових установ, що мають наступні загальні ознаки: є юридичними особами; основна мета діяльності – отримання прибутку (за виключенням окремих фінансових розрахункових установ та кредитних спілок); мають спеціальну правоздатність – діють на підставі свого статуту та ліцензії, виданої державними органами; функціонують у секторі опосередкованого фінансування, тобто здійснюють банківські та інші операції.

Парабанківські установи виділяються в окремий самостійний вид фінансових установ одночасно з такими універсальними, як банки. До основних кваліфікуючих ознак, по яким визначають приналежність фінансових установ до парабанківських, віднесено наступні:

1.                    парабанківські установи у своїй діяльності характеризуються вузькою спеціалізацією та можуть здійснювати лише одну із основних банківських операцій;

2.                    діяльність ПБУ не пов’язана зі створенням депозитів і не впливає на динаміку пропозиції грошей.

До парабанківської системи України запропоновано віднести такі фінансові установи: страхові компанії, недержавні пенсійні фонди, ломбарди, лізингові компанії, факторингові компанії, фондові біржі, позабіржові торговельно-інформаційні системи, клірингові компанії, інвестиційні фонди, небанківські платіжні системи, кредитні спілки, довірчі товариства, фонди фінансування будівництва та фонди операцій з нерухомістю.

Підрозділ 1.2 «Класифікація установ парабанківської системи України» присвячено аналізу класифікації ПБУ, яку використовують різні науковці та яка зафіксована в нормативних актах різних країн. Автор запропонував власну класифікацію видів ПБУ за функціональною ознакою, що, на його думку, найбільш повно відповідає виконанню завдань дисертаційного дослідження. Відповідно до наведеної класифікації виділено три види ПБУ – кредитні (лізингові та факторингові компанії, ломбарди і кредитні спілки), депозитного типу (страхові компанії, недержавні пенсійні фонди, інвестиційні фонди, фонди операцій з нерухомістю та фонди фінансування будівництва) та розрахункового типу (внутрішньодержавні небанківські платіжні системи, фондові біржі, позабіржові торговельно-інформаційні системи та клірингові компанії).

У підрозділі також наведено видову класифікацію ПБУ, де парабанківські установи об’єднані в групи в залежності від особливостей та напрямків діяльності. В дану класифікацію включено шість груп ПБУ: установи, що надають страхові послуги; установи, які використовують у своїй діяльності компанії з управління активами; кредитні установи; спеціалізовані фінансові установи; учасники фондового ринку; установи, що надають розрахунково-касові послуги. У підрозділі надано розгорнуту характеристику всім основним видам парабанківських установ, що входять до складу сучасної парабанківської системи України. Наведені комплексна та видова класифікації ПБУ дозволяють вказати не лише на спільні видові особливості способів створення, діяльності та протиправних відносин, які відбуваються в цих установах, а й на їх спільні особливості документообігу, що супроводжує цей процес.

У підрозділі 1.3 «Державне регулювання діяльності парабанківських установ» розглянуто державні органи, які здійснюють організаційне та нормативне регулювання діяльністю парабанківських установ. Розкрито особливості розмежування повноважень різних органів загальної та спеціальної компетенції в регулюванні парабанківською сферою. До цих органів віднесено Верховну Раду, Президента, Кабінет Міністрів, Міністерство фінансів, Національний банк, Державну службу фінансового моніторингу, Національну комісію, що здійснює державне регулювання в сфері ринків фінансових послуг і Національну комісію з цінних паперів та фондового ринку.

Засобом (інструментом) як адміністративного, так і правового регулювання діяльністю парабанківських установ є документообіг, що супроводжує парабанківську діяльність, реєстраційно-дозвільні та контрольні процеси в цій сфері. Даний документообіг виконує п’ять основних функцій: є об’єктом державного та соціального контролю; є засобом здійснення державного та соціального контролю; є засобом вчинення протиправних операцій; виступає засобом вуалювання протиправних операцій; виступає засобом протидії здійснення протиправних операцій.

У підрозділі обґрунтовано думку, що існуюча в державі система державного регулювання залишається в цілому неефективною, вона є внутрішньо суперечливою, незавершеною і громіздкою. Основним недоліком сучасної системи органів державного регулювання парабанківською діяльністю є, на думку автора, їх, з одного боку, надмірна централізація, а з іншого – дублювання функцій, тобто відсутність серед цих органів чіткої ієрархії.

Другий розділ «Парабанківська діяльність як об’єкт скоєння правопорушень» містить три підрозділи й присвячений виявленню існуючих недоліків у нормативно-правовому регулюванні парабанківської сфери. Якщо у першому розділі було розглянуто структуру парабанківської діяльності, яка з погляду законодавства є правомірною, то в цьому розділі розкрито сутність та специфічні особливості протиправних відносин у парабанківській діяльності. Здійснено аналіз джерел протиправних відносин, видів і способів протиправних діянь у сфері парабанківської діяльності та моніторинг факторів, що впливають на вчинення протиправних діянь у сфері парабанківських відносин.

У підрозділі 2.1 «Поняття, структура, класифікація та правова оцінка джерел протиправних діянь у сфері парабанківських відносин» розглянуто сукупність протиправних діянь чи видів неврахованої діяльності у сфері парабанківських відносин, здійснюваних через скоєння протиправних криміналізованих і криміногенних, але некриміналізованих чи нелегальних або псевдолегальних протиправних діянь у галузі парабанківських відносин. До цих діянь, за ознаками виду діяльності та суб’єкта, відносяться наступні групи: 1) діяльність, на яку встановлена абсолютна заборона; 2) діяльність, на яку встановлена спеціальна заборона; 3) делікти, що витікають з реєстраційно-дозвільних і контрольних функцій службових осіб контролюючих органів і пов’язані з порушенням порядку ліцензування, тарифного регулювання фінансових операцій та виконання наглядових функцій щодо додержання законодавства при здійсненні парабанківських операцій тощо; 4) делікти, що витікають з легітимних видів парабанківської діяльності, пов’язані з псевдолегальним документообігом при використанні парабанківських установ як механізмів з утворення тіньових активів.

Остання група деліктів становить особливий інтерес оскільки парабанківські установи використовуються лише як інструмент вчинення фінансових порушень іншими учасниками фінансово-господарської діяльності. При чому використовується легальна та псевдолегальна діяльність ПБУ саме як складова комплексного протиправного діяння. Тобто, для здійснення цих протиправних дій використовується правомірна діяльність ПБУ, а, отже, парабанківські установи прямо законодавство не порушують.

Детальніше джерела четвертої групи протиправних парабанківських відносин розглянуто в підрозділі 2.2 за допомогою способів протиправних діянь у сфері парабанківської діяльності, які й витікають із цих джерел.

Підрозділ 2.2 «Види, способи, об’єктивно-технологічний, суб’єктний склад протиправних діянь у сфері парабанківських відносин» присвячений розкриттю та аналізу тіньових схем у парабанківському капіталообороті з метою виявлення причин і умов (факторів), які сприяють вчиненню таких протиправних діянь, та розроблення методики боротьби з цими діяннями через ліквідацію ключових ланок тіньових схем.

Усі тіньові схеми в парабанківському капіталообороті, незважаючи на їх, на перший погляд, багатогранність і несхожість, існують для досягнення двох основних цілей, за якими їх можна поділити на дві групи – утворення тіньових активів і подальша легалізація цих активів. В окрему (третю) групу можна виділити тіньові комплексні схеми, які не є парабанківськими, але які забезпечують реалізацію двох попередніх груп тіньових схем. Наведена класифікація груп протиправних парабанківських відносин розглядається в співставленні і відповідно до наведеної в підрозділі 2.1. класифікації джерел протиправних парабанківських відносин, яка вказує як само, яким способом здійснюється певна тіньова схема.

До першої групи належать страхова (перестрахова), пенсійна, інвестиційна схема з накопичення активів і лізингова тіньові схеми. До другої – тіньова інвестиційна (приватизаційна) схема з легалізації тіньових активів. Остання, третя група, включає в себе протиправні діяння в банківській (розрахунковій) сфері та тіньові фондові й офшорні схеми.

Нелегальні схеми по утворенню тіньових активів та подальшій легалізації цих активів об’єднує спільна мета – одержання прибутку, який найбільш ефективно зростає при застосуванні нелегальних схем оптимізації оподаткування. Проаналізувавши сучасний стан системи оподаткування, автор дисертаційного дослідження прийшов до висновку, що базовим податком, на який замкнуті на сьогодні всі тіньові парабанківські схеми, є податок на прибуток підприємств.

В даному підрозділі дисертаційного дослідження все різноманіття тіньових схем по оптимізації податку на прибуток тих підприємств, що є користувачами фінансових послуг ПБУ, зведені в дві базові тіньові податкові схеми: 1. вилучення активів суб’єктів підприємницької діяльності через збільшення витрат, що враховуються при обчисленні об’єкта оподаткування; 2.зменшення оподаткованого прибутку суб’єктів підприємницької діяльності за рахунок купівлі неліквідних (або незабезпечених) цінних паперів.

Дані тіньові схеми оптимізації оподаткування реалізуються через комплексне застосування тіньових парабанківських схем.

У підрозділі 2.3 «Моніторинг факторів, що впливають на вчинення протиправних діянь у сфері парабанківських відносин» здійснено пошук, визначення, ретроспективний аналіз, поточне спостереження, оцінку й прогноз причин, що зумовлюють протиправну економічну діяльність, та умов, які сприяють вчиненню протиправних діянь у сфері парабанківських відносин.

Визначення факторів, що зумовлюють або сприяють вчиненню протиправних діянь у сфері парабанківських відносин, є необхідною умовою для розробки ефективних комплексних організаційно-правових заходів протидії поширенню протиправних механізмів. З урахуванням розробок учених-юристів та економістів, запропоновано всі фактори вчинення протиправних діянь у сфері парабанківських відносин поділити на: загальні організаційно-правові фактори – ті, що притаманні більшості сфер економічних відносин (у тому числі і парабанківській), та специфічні організаційно-правові – фактори вчинення протиправних діянь (тінізації), притаманні лише парабанківським відносинам.

Особливу увагу приділено специфічним організаційно-правовим (обумовлюючим і стимулюючим) факторам вчинення протиправних діянь у сфері парабанківських відносин – організаційно-функціональні фактори: відсутність центрального органу влади, який би здійснював комплексне регулювання парабанківською діяльністю та протидію протиправним діянням у цій сфері; відсутність належної координації діяльності органів державного регулювання в сфері парабанківської діяльності; відсутність територіальних органів регулювання парабанківською діяльністю; завищення тарифів на фінансові послуги; відсутність дієвого лістингу; недосконалість порядку організації первинного фінансового моніторингу в ПБУ; правові фактори: відсутність поняття парабанківської установи та уніфікованого законодавства, що регулює парабанківську діяльність; лобіювання інтересів окремих груп при прийнятті правових норм.

Третій розділ «Напрями удосконалення адміністративно-правового регулювання парабанківської діяльності» присвячено визначенню основних складових структурних елементів системи заходів удосконалення адміністративно-правового регулювання відносин у сфері парабанківської діяльності. До цих складових віднесено: створення умов, за яких економічно невигідно вступати у протиправні парабанківські відноси; побудову організаційно-правової інфраструктури превентивного впливу на усунення причин і умов, що сприяють скоєнню протиправних парабанківських діянь.

У підрозділі 3.1 «Створення економічних передумов для удосконалення адміністративно-правового регулювання парабанківської діяльності» досліджено першу складову системи заходів удосконалення адміністративно-правового регулювання відносин у сфері парабанківської діяльності – заходи з протидії утворенню тіньових активів за допомогою парабанківського сектору. Ці заходи взаємопов’язані між собою і для досягнення позитивного результату їх необхідно впроваджувати одночасно. До цих заходів віднесено такі:

3.                    реформування податкових механізмів, а саме механізму податку на прибуток підприємств. Даний захід дозволить ліквідувати ухилення від оподаткування суб’єктів підприємницької діяльності, які є користувачами фінансових послуг, що надаються парабанківськими установами. Реформування податкового механізму нерозривно пов’язане із застосуванням наступних, наведених нижче трьох заходів;

4.                    встановлення чіткої тарифікації оплати за парабанківські послуги – закріплення максимальних розмірів парабанківських тарифів для кожного виду фінансових послуг та обмеження розміру плати за парабанківські послуги, які можливо відносити на витрати, що враховуються при обчисленні прибутку користувачів цих послуг. Даний захід, по-перше, не дозволить особам, які задіяні у виконанні тіньових схем, завищувати оплату за надання реальних чи фіктивних парабанківських послуг, а по-друге, зменшить кількість псевдолегальних парабанківських операцій;

5.                    реформування процедури лістингу цінних паперів, з якими проводяться парабанківські операції, через встановлення обов’язкової процедури попереднього котирування цінних паперів перед їх допуском до торгів з обов’язковим підтвердженням котирування кліринговим депозитарієм;

6.                    внесення змін до вимог щодо диверсифікації активів парабанківських установ через закріплення у законодавстві додаткових умов та обмежень для диверсифікації складу активів пенсійних та інвестиційних фондів. Останні два заходи дозволять ліквідувати утворення та легалізацію тіньових активів через організацію парабанківськими установами купівлі неліквідних чи незабезпечених цінних паперів.

У підрозділ 3.2 «Організаційно-правова інфраструктура виявлення і превентивної протидії вчиненню порушень у сфері парабанківської діяльності» розглянуто другу складову системи заходів удосконалення адміністративно-правового регулювання відносин у сфері парабанківської діяльності – заходи по протидії легалізації тіньових коштів через парабанківський сектор. До заходів цієї складової віднесено такі:

7.                    проведення заходів реформування регулювання в парабанківському секторі, а саме: встановлення чіткої ієрархії та розподілу функцій серед контрольних, наглядових, фіскальних і правоохоронних органів; проведення децентралізації державного регулювання парабанківською діяльністю. Наведені заходи спростять та зроблять більш ефективною систему ліцензування, нагляду та контролю за діяльністю парабанківських установ, а внаслідок цього зросте координація діяльності держрегуляторів ринку фінансових послуг;

8.                    реформування системи фінансового моніторингу парабанківських операцій, що включає в себе створення консолідованої інформаційної бази фінансового моніторингу, реформування організації первинного фінансового моніторингу та використання договору про надання фінансових послуг як засобу протидії псевдолегальним чи фіктивним парабанківським операціям. Ці заходи значно збільшать ефективність протидії тіньовим діянням не лише у парабанківській сфері, а в цілому в економіці країни;

9.                    реформування правового регулювання парабанківською діяльністю, а саме: законодавче закріплення поняття парабанківської установи та уніфікація законодавства, що регулює парабанківську діяльність. Результатом цих заходів буде прозорість і відкритість регулювання парабанківською діяльністю, встановлення чіткого розмежування повноважень серед державних регуляторів парабанківських відносин;

10.                реформування системи документообігу, що забезпечує парабанківську діяльність. Найперспективнішим напрямом у цьому заході є підвищення ролі електронного документообороту та впровадження електронної форми договору. Перехід на електронну форму документообігу спростить процедуру нагляду за законністю діяльності парабанківських установ.