АДМIНIСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ РИНКIВ ФIНАНСОВИХ ПОСЛУГ В УКРАЇНI

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовується актуальність теми, визначається її зв’язок з науковими програмами, планами та темами, ступінь її наукової розробки та наукова новизна, об’єкт і предмет дослідження, його мета, завдання, формулюються методологічні та науково-теоретичні основи роботи, відзначається теоретичне та практичне значення дисертаційного дослідження, наводяться дані щодо апробації та впровадження одержаних результатів роботи та публікації основних положень дослідження.

Розділ 1 «Теоретико-правові засади здійснення адміністративно-правового регулювання ринків фінансових послуг в Україні» складається з двох підрозділів, присвячених комплексному правовому аналізу ринків фінансових послуг як об’єкта адміністративно-правового регулювання, особливостям правових засад сутності адміністративно-правового регулювання ринків фінансових послуг, визначенню ефективної моделі державного регулювання діяльності фінансових установ в умовах сучасної фінансової системи України.

У підрозділі 1.1. «Ринки фінансових послуг як об’єкт адміністративно-правового регулювання» проаналізовано співвідношення категорій «фінансовий ринок» та «ринки фінансових послуг», де автор наголошує на тому, що фінансовий ринок являє собою існуючу систему взаємопов’язаних і взаємозалежних ринків, що є сукупність економічних відносин, пов’язаних з купівлею-продажем фінансових активів, а ринки фінансових послуг є певним сегментом фінансового ринку, опосередкованого сукупністю правовідносин між їх учасниками. На підставі даного порівняльного аналізу, автором запропоновано вдосконалити існуюче у чинному законодавстві України визначення поняття «ринки фінансових послуг», шляхом внесення відповідних змін до Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», в якому ринки фінансових послуг визначити як сукупність правовідносин між учасниками ринків фінансових послуг, що виникають з приводу надання різних видів фінансових послуг, перелік яких визначається законом, а також в межах здійснення державою комплексу заходів щодо регулювання та нагляду за діяльністю фінансових установ, з метою забезпечення захисту інтересів споживачів таких послуг.

Аналіз правовідносин, що виникають між учасниками ринків фінансових послуг, дозволив автору зробити висновок про те, що окреслене вищезазначеним законом коло учасників ринків фінансових послуг є неповним, що усуває від діяльності на ринках фінансових послуг юридичних осіб публічного права, а також органи державної влади. У зв’язку з цим, учасниками ринків фінансових послуг слід вважати осіб, які відповідно до закону мають право надавати фінансові послуги на території України; осіб, які провадять діяльність з надання посередницьких послуг на ринках фінансових послуг; об’єднання фінансових установ, включені до реєстру саморегулівних організацій, що ведеться органами, які здійснюють державне регулювання ринків фінансових послуг; органи державної влади й управління у сфері ринків фінансових послуг; споживачів фінансових послуг». Дане визначення пропонується автором використати у тексті змін до ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

На ряду з цим, ч. 1 ст. 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» доповнити нормою про те, що «фінансові послуги надаються фінансовими установами, у тому числі фінансовими установами – юридичними особами публічного права, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами – підприємцями».

За допомогою дедуктивного методу дослідження, автор послідовно розкриває сутність правової категорії «фінансові послуги», шляхом вивчення та узагальнення різних поглядів науково-правової думки на визначення поняття «послуга».

Спираючись на аналіз норм чинного законодавства та практики діяльності з надання фінансових послуг, автор пропонує власну класифікацію ринків фінансових послуг: залежно від природи операцій, що здійснюються на ринках фінансових послуг (кредитний ринок, кредитно-інвестиційний ринок, ринок операції з фінансовими активами, опосередкованими обігом цінних паперів – фондовий ринок, ринок страхування, ринок фінансового посередництва (операції з обслуговування суб’єктів ринку); залежно від учасників ринків, що надають відповідні види фінансових послуг (ринок банківських послуг, ринок небанківських фінансових послуг); залежно від органу, що здійснює державне регулювання ринків фінансових послуг (ринок банківських послуг – Національний банк України; ринок цінних паперів та похідних цінних паперів – Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку; ринок небанківських фінансових послуг – Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг).

Надано авторське визначення поняття небанківської фінансової установи як юридичної особи, яка надає одну чи декілька фінансових послуг, що не належать до виключно банківських, та внесена до Державного реєстру фінансових установ в порядку, встановленому законом. Даний термін та відповідне його визначення пропонується внести до ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Автором здійснено науковий комплексний аналіз кожного із запропонованих складових ринків фінансових послуг окремо.

У підрозділі 1.2. «Поняття, мета та функції адміністративно-правового регулювання ринків фінансових послуг» автором визначено предмет адміністративно-правового регулювання ринків фінансових послуг, який становлять суспільні відносини, що виникають у сфері діяльності з надання фінансових послуг та об’єктивно потребують і можуть бути врегульовані за допомогою застосування механізму правового регулювання з метою надання та споживання певних видів фінансових послуг. В результаті дослідження специфіки правовідносин на ринках фінансових послуг, автор робить висновок про те, що предмет адміністративно-правового регулювання ринків фінансових послуг формують лише ті суспільні відносини, які, по-перше, виникають між учасниками ринків фінансових послуг та органами державної влади, що здійснюють регулювання ринків фінансових послуг; по-друге, встановлюються, змінюються та припиняються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб в межах здійснення ними операцій з фінансовими активами; по-третє, об’єктивно потребують і піддаються юридичній регламентації, що, в свою чергу, породжує для учасників таких правових відносин конкретні взаємні права та обов’язки.

Аналіз науково-теоретичних розробок у частині визначення методу адміністративно-правового регулювання, дає підстави стверджувати, що для ринків фінансових послуг характерне застосування методу реординаційних зв’язків.

Автором доведено, що сутність методу реординаційних зв’язків щодо ринків фінансових послуг полягає у тому, що: 1) учасники ринків фінансових послуг зобов’язані дотримуватися, передбачених нормами адміністративного, фінансового, господарського, цивільного законодавства приписів, а також виконувати законні вимоги органів державного регулювання ринків фінансових послуг. Разом з тим, учасникам ринків фінансових послуг надається можливість обирати шляхи реалізації зазначеного обов’язку; 2) на органи державної влади, що здійснюють регулювання ринків фінансових послуг, покладаються чіткі обов’язки щодо неухильного виконання законних вимог учасників ринків фінансових послуг; 3) учасникам ринків фінансових послуг надається право вимоги від суб’єктів владних повноважень належної поведінки щодо реалізації передбачених для них чинним законодавством прав та гарантій діяльності.

Автор дійшов висновку, що одним з першочергових завдань держави є реорганізація системи нагляду та державного регулювання ринків фінансових послуг шляхом створення єдиного консолідованого державного органу з регулювання ринків фінансових послуг України. На думку автора, створення такого органу повинно відбуватися у три етапи – підготовчий, організаційний та завершальний, в межах кожного з яких державою будуть здійснюватися відповідні організаційно-правові заходи, спрямовані на ефективність поєднання здобутків вже існуючої системи органів державного регулювання ринків фінансових послуг України.

Розділ 2 «Організаційно-структурне забезпечення адміністративно-правового регулювання ринків фінансових послуг в Україні» складається з двох підрозділів, в яких розглянуто адміністративно-правові засади діяльності органів державного регулювання ринків фінансових послуг, визначено їх систему, особливості правового статусу та повноваження у сфері функціонування ринків фінансових послуг.

У підрозділі 2.1. «Система органів, що здійснюють державне регулювання ринків фінансових послуг в Україні» проаналізовано сучасну систему органів адміністративно-правового регулювання ринків фінансових послуг, що дало змогу автору виокремити органи загальної і спеціальної компетенції. Доведено, що система органів загальної компетенції здійснює опосередкований вплив на учасників ринків фінансових послуг, здебільшого шляхом нормотворчої діяльності. В систему таких органів входять: орган законодавчої влади – Верховна Рада України; Президент України; система органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, зокрема, Міністерство фінансів України, Міністерство юстиції України, Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, Міністерство інфраструктури України, Антимонопольний комітет України, Державна служба фінансового моніторингу України, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування; органи судової системи України.

В роботі наголошується, що особливе місце в системі органів загальної компетенції у сфері ринків фінансових послуг посідають Антимонопольний комітет України та Державна служба фінансового моніторингу України.

Значну увагу приділено виявленню фінансових операцій, пов’язаних з нелегальним одержанням прибутку, якому протидіє система фінансового моніторингу, що існує на двох рівнях – державному і первинному. Забезпечення реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, здійснює Державна служба фінансового моніторингу України, визначення правового статусу якої потребує усунення розбіжностей у чинних нормативно-правових актах. Автор наголошує на необхідності привести у відповідність норми чинного законодавства з урахуванням адміністративної реформи, та викласти п. 16 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму» у наступній редакції: «Спеціально уповноважений орган – центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України».

Встановлено, що державне регулювання ринків фінансових послуг здійснюється відповідним державним органами влади по відношенню до окремих його складових: щодо ринку банківських послуг – Національним банком України; щодо ринків цінних паперів та похідних цінних паперів – Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку; щодо інших ринків фінансових послуг – Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг.

З метою систематизації повноважень Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, автором запропоновано розмежувати та згрупувати їх в залежності від напрямів діяльності, а саме у межах: 1) нормотворчої діяльності; 2) здійснення нагляду та контролю; 3) застосування заходів адміністративного примусу; 4) взаємодії з іншими органами державної влади; 5) захисту інтересів суб’єктів фондового ринку та споживачів фінансових послуг.

У підрозділі 2.2. «Організація, повноваження і порядок діяльності національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг» досліджено та проаналізовано специфіку діяльності Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, систематизовано повноваження виключної її компетенції та форми державного регулювання ринків фінансових послуг.

Значна увага автора зосереджена на системі взаємодії органів державного регулювання ринків фінансових послуг та відсутності чіткого механізму співпраці між органами державного регулювання ринків фінансових послуг щодо обміну інформацією та координації їх взаємодії у процесі оперативного реагування та сповіщення компетентних державних органів про випадки порушення вимог чинного законодавства щодо діяльності фінансових установ на ринках, застосування заходів впливу до учасників ринків фінансових послуг. У зв’язку з цим, у роботі пропонується законодавчо закріпити строки повідомлення Національного банку України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку і Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг один одному про будь-які спостереження та висновки, які є необхідними для виконання покладених на них обов’язків, зокрема, протягом трьох робочих днів з моменту, коли такі спостереження та висновки були зафіксовані за допомогою належних правових та інформаційно-технічних засобів. За порушення строків надання такої інформації посадовою особою відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг, автор пропонує передбачити дисциплінарну відповідальність.

Вдосконалення існуючої системи адміністративно-правового регулювання ринків фінансових послуг, на думку автора, можливе завдяки розробці та впровадженню стратегії та програми розвитку ринків фінансових послуг в Україні, вдосконалення нормативно-правових засад діяльності фінансових установ, зокрема, шляхом: 1) підвищення політичної, операційної та фінансової незалежності органів державного регулювання ринків фінансових послуг; 2) налагодження ефективного механізму співпраці органів державного регулювання і нагляду завдяки розробці чіткої нормативно-правової процедури взаємодії з обміну інформацією між ними; 3) удосконалення процесу збирання та обробки звітності фінансових установ, що передбачатиме розробку плану та здійснення переходу фінансових установ на міжнародні стандарти фінансової звітності; 4) розвитку саморегулювання учасників ринків фінансових послуг через залучення саморегулівних організацій до процесу нагляду за діяльністю фінансових установ; 5) підвищення ефективності систем внутрішнього контролю.

Обґрунтовано доцільність покладення функцій з регулювання та нагляду за діяльністю фінансових установ на єдиний консолідований орган державної влади, що, на думку автора, по-перше, сприятиме покращенню узгодженості застосування заходів впливу до учасників ринків, а, по-друге, надасть змогу комплексно досліджувати тенденції розвитку фінансового сектору та його ризики.

Розділ 3 «Адміністративно-правові засади здійснення державного контролю та застосування заходів примусу до учасників ринків фінансових послуг в Україні» складається з двох підрозділів, яких досліджено правові засади здійснення державного контролю та нагляду за діяльністю фінансових установ, заходи адміністративного примусу, що застосовуються до учасників ринків фінансових послуг та підстави застосування адміністративних стягнень за правопорушення у сфері ринків фінансових послуг.

У підрозділі 3.1. «Державний контроль за діяльністю фінансових установ» надано авторське визначення поняття державного контролю на ринках фінансових послуг як діяльності уповноважених державних органів, що спрямована на запобігання, виявлення та припинення дій або бездіяльності учасників ринків фінансових послуг, які суперечать встановленим державою нормам і правилам їх надання та застосування до правопорушників заходів державного примусу.

На основі проведеного аналізу правової природи державного контролю, автором зроблено висновок, що для системи органів адміністративно-правового регулювання ринків фінансових послуг України, контроль є одним із повноважень.

В роботі наголошується, що на ефективність здійснення державного контролю діяльності учасників ринків фінансових послуг впливає різноманітність його видів, форм та методів. Автор доводить, що для ринків фінансових послуг характерним є застосування таких видів державного контролю, як загальний та спеціальний, попередній, поточний і наступний, зовнішній та внутрішній.

Встановлено, що певною формою прояву державного контролю є нагляд, застосування якого при виявленні порушень може супроводжуватися заходами впливу державно-владного характеру.

Узагальнений аналіз законодавства та практики діяльності органів державного регулювання ринків фінансових послуг, дозволив автору виокремити наступні методи нагляду за діяльністю фінансових установ на ринках фінансових послуг: 1) безвиїзний нагляд, що використовується як система раннього попередження, яка дає змогу наглядовим інстанціям ухвалювати рішення про застосування до фінансових установ коригувальних заходів; 2) виїзне інспектування фінансових установ, що дають змогу органам нагляду за діяльністю фінансових установ перевіряти такі аспекти діяльності фінансових установ, як достовірність звітності, дотримання законності і нормативних актів, стійкість фінансового стану фінансової установи.

Доведено, що невід’ємним методом державного контролю, за допомогою якого здійснюється виявлення операцій, пов’язаних з легалізацією доходів, одержаних злочинним шляхом, є моніторинг.

Визначено комплекс проблем і протиріч в межах існуючої системи здійснення моніторингу діяльності учасників ринків фінансових послуг і першочергові заходи щодо їх усунення.

У підрозділі 3.2. «Застосування до учасників ринків фінансових послуг заходів адміністративного примусу» досліджуються види заходів адміністративного примусу. Комплексний аналіз норм чинного законодавства, що регулюють діяльність з надання фінансових послуг банками, професійними учасниками фондового ринку та небанківськими фінансовими установами, дозволив виокремити види застосовуваних за наслідками проведення державного контролю заходів впливу залежно від мети застосування таких заходів та способу охорони правопорядку: 1) заходи адміністративного запобігання: нагляд за діяльністю учасників ринків фінансових послуг; проведення перевірок, обстежень суб’єктів господарювання; організація заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням; запит інформації, необхідної для здійснення контролю за ринками фінансових послуг; 2) заходи адміністративного припинення: вимога щодо вживання заходів, необхідних для усунення порушень; арешт майна, коштів суб’єкта господарювання; зупинка/заборона/ проведення фінансових операцій; відкликання/призупинення/анулювання/ ліцензії; накладення різноманітних заборон та обмежень (щодо допуску цінних паперів на фондовий ринок, заборона проведення операцій їх купівлі-продажу, заборона надання банками бланкових кредитів тощо); вилучення документів, що підтверджують факти порушення актів законодавства; порушення питань про звільнення з посад керівників суб’єктів господарювання; 3) заходи адміністративної відповідальності та заходи економічного впливу: застосування штрафних санкцій до суб’єктів господарювання та їх посадових осіб; ліквідація/примусова реорганізація/ суб’єктів господарювання, введення тимчасової адміністрації; конфіскація доходів, отриманих злочинним шляхом.

Обґрунтовано власну думку автора щодо причин та доцільності декриміналізації злочинів у сфері ринків фінансових послуг, спираючись на досвід країн світового співтовариства та Європейського Союзу.