ВІДШКОДУВАННЯ МОРАЛЬНОЇ ШКОДИ, ЗАПОДІЯНОЇ ПРИ НАДАННІ МЕДИЧНИХ ПОСЛУГ В УКРАЇНІ :

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовується актуальність дослідження, зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначається мета, завдання, предмет і об’єкт дисертаційного дослідження, його методологія, основні положення, що виносяться на захист, зазначається практичне значення одержаних результатів та їх апробація.

Розділ перший «Характеристика відносин, що виникають у зв’язку з заподіянням моральної шкоди та відносин про надання медичних послуг», складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. «Інститут моральної шкоди в цивільному праві України та історія його формування» досліджено загально-теоретичні поняття моральної шкоди, історичний розвиток формування інституту відшкодування моральної шкоди в Україні. Здобувач надає загальну характеристику окремих історичних етапів розвитку інституту відшкодування моральної шкоди в Україні. З’ясовано, що становлення інституту відшкодування моральної (немайнової) шкоди на території України розпочалося в період VIII – XII століть. У ранні періоди воно знаходить своє яскраве відображення у письмових пам’ятках Київської Русі.

На основі досліджень науковців В.П. Паліюк, О.В. Андрієнко, О.В. Грищук, І.М. Забара, та ін., а також Є.М. Орач, Б.Й. Тищик та ін., автором прослідковано, що генезис сучасного українського правового інституту відшкодування моральної шкоди бере свій початок ще до нашої ери. У процесі дисертаційного дослідження з’ясовано, що перші ознаки юридичного закріплення права на відшкодування моральної шкоди в Україні можна знайти у договорах Русі з Візантією. На сьогоднішній день, основою для регулювання цього цивільно-правового інституту слугують норми Конституції України та норми багатьох спеціальних законів.

Для з’ясування суті поняття моральна шкода дисертантом досліджені такі категорії як мораль, шкода, честь, гідність, репутація, переживання, моральні та фізичні страждання тощо. Через філософське і понятійне осмилення моральної шкоди, спираючись на думки Корчевної Л.А., Загорулько А.І., Малеїна М.С., Паліюка В.П., Стефанчука Р.О., Шимон С.І. та ін. автором виокремлено два види моральної шкоди: моральну шкоду фізичної особи та моральну (немайнову) шкоду юридичної особи, а також обгрунтовано їх власне розуміння.

У підрозділі 1.2. «Поняття медичних послуг в Україні. Правова природа медичної допомоги» досліджується зміст цих понять. Автором встановлено, що цілісна правова дефініція цих понять у законах України до нині відсутня, а тому досі потребує нормативного врегулювання.

На думку автора, точніше було б визначити медичну допомогу комплексом відповідних медичних послуг, а право на медичну допомогу як право на комплекс медичних послуг. Медичні послуги загалом – поняття більш ширше, яке включає окрему медичну послугу як одиницю, сукупність яких складають ціле поняття. Медичні послуги загалом включають і комплекс послуг, що входять до безкоштовної медичної допомоги, і комплекс платних медичних послуг незалежно від суб’єктів їх надання. Отже, комплекс окремих першочергових медичних послуг формують медичну допомогу. Соціальна складова медичних послуг – «медична допомога» - це діяльність професійно підготовлених медичних працівників, спрямована на профілактику, діагностику, лікування та реабілітацію у зв'язку з хворобами, травмами, отруєннями і патологічними станами, а також у зв'язку з вагітністю та пологами, яка полягає у наданні комплексу необхідних медичних послуг.

Під поняттям «медичні послуги», дисертант розуміє сукупність усіх послуг, що надаються професійно підготовленими медичними працівниками у сфері охорони здоров’я в рамках медичного обслуговування. Пропонується такою дефініцією доповнити Статтю 3 Закону «Основи законодавства України про охорону здоров’я».

У підрозділі 1.3. «Право на охорону здоров’я як особисте немайнове право фізичної особи» здобувачем досліджений перелік особистих немайнових прав фізичної особи у сфері охорони здоров’я та встановлено необхідність розширення переліку таких прав у національному законодавстві, враховуючи норми міжнародних джерел права. Європейська хартія прав пацієнта та Амстердамська декларація містять дещо ширший перелік особистих немайнових прав пацієнтів. Зважаючи на це, дисертантом запропоновано права пацієнта на рівні національного законодавства доповнити правом на індивідуалізоване лікування; правом на усунення надмірного болю; правом на безпеку використання сучасних технологій; правом на повагу до часу пацієнта; правом на інформовану згоду та правом на отримання інформіції про альтернативні методи лікування.

Основою формування сучасного громадянського суспільства в Україні є законодавче закріплення, реалізація і захист основоположних прав людини у сфері охорони здоров’я. Серед найважливіших таких прав є низка особистих немайнових прав фізичної особи при зверненні до закладів охорони здоров’я усіх форм власності. Необхідним кроком, на думку здобувача є передбачення виду цивільно-правової відповідальності - відшкодування моральної шкоди, заподіяної при наданні медичних послуг у спеціальному законі про охорону здоров’я.

Розділ другий «Особливості відносин про відшкодування моральної шкоди, заподіяної при наданні медичних послуг в Україні» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. «Характеристика моральної шкоди, яка може бути заподіяна фізичній особі при наданні медичних послуг» підкреслюється, що моральна шкода, заподіяна при наданні медичних послуг може полягати у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, або у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.

Дисертантом встановлено, що відшкодування моральної шкоди, заподіяної при наданні медичних послуг має свої особливості залежно від форми зобов’язань між пацієнтом та закладом охорони здоров’я (позадоговірної чи договірної). Відшкодування моральної шкоди у контексті деліктної відповідальності відбувається у результаті порушення абсолютного права особи на життя та здоров’я при наданні медичних послуг. Договірна відповідальність настає у разі невиконання умов договору. У договірному зобов’язанні сторони повинні мати право самостійно визначити розмір відшкодування моральної шкоди. Відшкодування моральної шкоди за правилами про позадоговірну відповідальність застосовується і у випадках неналежного виконання договірних зобов’язань, якщо в результаті їх невиконання або неналежного виконання завдається шкода життю або здоров’ю людини.

У підрозділі 2.2. «Суб’єкти та учасники зобов’язань про відшкодування моральної шкоди, заподіяної при наданні медичних послуг» визначення суб’єктного складу правовідносин щодо відшкодування моральної шкоди при наданні медичних послуг проведено у двох напрямках: правомочні та зобов’язані суб’єкти. Досліджується, що суб’єктами відшкодування моральної шкоди пацієнту при наданні медичних послуг є заклади охорони здоров’я - роботодавці медичних працівників; медичний працівник, який надав неякісні медичні послуги поза робочим місцем у неробочий час, або займається приватною медичною практикою. Держава Україна стає суб’єктом відшкодування моральної шкоди у зв’язку з порушеням немайнових прав пацієнтів та їх близьких родичів, якщо судова справа пройшла усі можливі етапи оскарження і дійшла до розгляду у Європейському суді з прав людини. Страхові компанії виступають гарантами сплати грошового відшкодування моральної шкоди заподіяної пацієнтові у випадку укладення договору професійної відповідальності медичного працівника. Дисертант стверджує, що запровадження для цього такого  виду обов’язкового страхування як страхування професійної відповідальності за заподіяння шкоди медичним працівником - єдиний правильний шлях для захисту інтересів усіх сторін, що вступають у відносини з надання медичних послуг. З метою вдосконалення реформування системи охорони здоров’я України здобувач пропонує відповідні зміни до чинного законодавства, а також проект договору обов’язкового страхування професійної відповідальності медичних працівників. У роботі аналізується процедура відшкодування моральної шкоди, заподіяної при наданні медичних послуг у випадку укладення такого договору.

Досліджене дисертантом питання, продиктоване медичною практикою, коли у разі неможливості особою здійснення своїх прав при наданні їй медичних послуг через хворобу, її близькі родичі мають право вирішувати за неї. Обгрунтовано, що законодавство України потребує суттєвого вдосконалення правових норм щодо представництва інтересів хворого його рідними без довіреності перед медичними працівниками, із чітким зазначенням переліку рідних, переліку їх прав в інтересах хворого та переліку можливих поширених випадків застосування такого представництва. Запропоновані відповідні зміни до Цивільного кодексу України.

Підрозділ 2.3. «Випадки виникнення зобов'язання про відшкодування моральної шкоди, заподіяної при наданні медичних послуг» присвячено дослідженню найпоширеніших видів правопорушень при наданні медичних послуг, що спричинили виникнення моральної шкоди на практиці.

У роботі підкреслено, що у судовій практиці України представлено немало справ щодо відшкодування моральної шкоди при наданні медичних послуг, які здебільшого були наслідком: відмови надавати медичні послуги; неефективного лікування; неправильно встановленого діагнозу; спричинення фізичного болю, якого можна було уникнути; низького рівня якості або дефектів в наданні медичних послуг; невідповідності якості і об'єму медичних послуг встановленим стандартам тощо.

Автором підкреслюється, що заподіяння моральної шкоди правопорушенням в галузі охорони здоров’я поділяються на дві групи: 1) порушення прав пацієнтів, які пов’язані із фізичним здоров’ям і тягнуть за собою спричинення каліцтва чи іншого ушкодження здоров’я або смерть особи; 2) порушення прав пацієнтів при наданні медичних послуг, які не пов’язані із фізичним здоров’ям, проте спричиняють виникнення моральної шкоди (порушення медичної таємниці, права на інформацію про свій стан здоров’я та ін.).

Дисертант пропонує, що об’єктивні та суб’єктивні причини порушення прав пацієнтів, які лежать в основі медичної помилки обов’язково повинні бути відображені у законодавстві як перелік підстав, що доводять правопорушення, або доводять невинуватість лікаря чи закладу охорони здоров’я. У зв’язку з цим, пропонується перелік об’єктивних причин, за яких заклад охорони здоров’я або лікар звільняються від відшкодування моральної та/або майнової шкоди.

Розділ третій «Реалізація права на відшкодування моральної шкоди, заподіяної при наданні медичних послуг в Україні» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 3.1. «Доказування підстав відповідальності у випадку заподіяння моральної шкоди, при наданні медичних послуг» розглядаються питання про способи доказування та питання про доцільність доказування підстав цивільно-правової відповідальності. Право на відшкодування моральної шкоди виникає за наявності передбачених законом наступних підстав відповідальності за заподіяну шкоду: 1) моральної шкоди як наслідку порушення особистих немайнових прав або посягання на інші нематеріальні блага (здоров’я, життя); 2) неправомірних рішень, дій чи бездіяльності заподіювача шкоди (протиправність поведінки); 3) причинного зв’язку між неправомірною поведінкою і моральною шкодою; 4) вини заподіювача шкоди. У дослідженні встановлено, що при розгляді справ про відшкодування моральної шкоди заподіяної пацієнтові, суди України доволі часто застосовують принцип презумпції моральної шкоди. Проте, на сьогодні застосування цього принципу прямо не випливає з чинного законодавства і кожним розуміється по-своєму. Обгрунтовано, що для доведення факту заподіяння моральної шкоди при наданні медичних послуг достатньо довести порушення права на охорону здоров’я заподіювача шкоди. Проте судді часто не визнають факту заподіяння моральної шкоди через те, що не встановлено наявності шкоди здоров’ю чи життю особи. Враховуючи результати аналізу судової практики, дисертант стверджує, що моральна шкода виникає завжди, коли порушено право на охорону здоров’я чи життя людини в широкому розумінні. Для доведення протиправності діяння медичного працівника необхідна низка основних та додаткових доказів, обсяг яких автором досліджено на підставі прикладів судової практики. Причинний зв’язок між неправомірною поведінкою і моральною шкодою у справах про відшкодування моральної шкоди, на практиці застосовується вкрай по-різному. Найчастіше у судових рішеннях зустрічається помилка, коли суд встановлює причинний зв’язок між протиправною поведінкою медичного працівника та захворюванням чи смертю пацієнта. Дисертант підкреслює, що при розгляді питання про стягення моральної шкоди, причинно-наслідковий зв’язок повинен бути встановлений між протиправною поведінкою та моральною шкодою, а не здоров’ям фізичної особи.

Необхідність доведення вини, як підстави цивільно-правової відповідальності у справах про відшкодування моральної шкоди при наданні медичних послуг серед науковців та практиків також стала суперечливою. У роботі обґрунтовується, що відшкодування моральної шкоди, заподіяної при наданні медичних послуг не повинно залежати від вини виконавця медичних послуг, а також від того, чи перебував потерпілий з ним у договірних відносинах.

У підрозділі 3.2. «Способи та межі відшкодування моральної шкоди, заподіяної при наданні медичних послуг» обгрунтовується, що найчастіше найкращий спосіб відшкодування моральної шкоди це вибачення та укладення мирової угоди. При досягненні мирової угоди позивач і відповідач можуть домовитися про відшкодування моральної шкоди не лише грішми, але й в різний спосіб незаборонений законом. На переконання автора, форми та способи відшкодування моральної шкоди на законодавчому рівні повинні бути розширені. Моральна шкода повинна відшкодовуватися грішми разово чи періодичними платежами та/або іншим майном, та/або в інший спосіб.

Обсяг дійсного справедливого відшкодування моральної шкоди завжди викликає багато дискусій. На сьогоднішній день законодавець питання розміру залишив на розсуд суду. Автор пропонує, щоб нижня межа такого відшкодування була закріплена на законодавчому рівні.

Виходячи із змісту позовів, автором досліджені найпоширеніші способи обгрунтування потерпілими розміру моральної шкоди, заподіяної при наданні медичних послуг. Постраждалі особи як правило посилаються на глибину та ступінь: фізичного болю; негативних емоцій; пригніченого стану; хвилювань; переживань; психологічного перевантаження; нервового виснаження; психологічного стресу; душевного болю; душевних страждань; моральної травми; психічного зриву; виникнення нового захворювання на ґрунті переживань; інших негативних явищ. Чималу увагу у дисертації присвячено ролі судово-психологічної експертизи у справах про відшкодування моральної шкоди, заподіяної при наданні медичних послуг. Така експертиза повинна встановлювати силу, тривалість, глибину та ступінь моральних страждань потерпілого, а також рекомендований розмір моральної шкоди. Автором підкреслена проблема невиконання чи невчасного виконання судових рішень про відшкодування моральної шкоди, заподіяної у закладах охорони здоров’я України. Дисертант досліджує, що у випадку неможливості отримати присуджені кошти протягом «розумного строку», особа вправі звернутися до Європейського суду з прав людини за захистом порушених прав, де їй очевидно присудять значно вищі суми відшкодування моральної шкоди.

У підрозділі 3.3. «Роль та значення рішень Європейського суду з прав людини у вдосконаленні інституту відшкодування моральної шкоди, заподіяної при наданні медичних послуг» досліджується зміст рішень Європейського суду з прав людини, що стосуються питання відшкодування моральної шкоди, заподіяної при наданні медичних послуг.

Загальний аналіз досліджених автором рішень Європейського суду з прав людини дає можливість дійти висновку, що право на відшкодування моральної шкоди виникає, коли така шкода заподіяна порушенням будь-яких з прав, передбачених Європейською Конвенцією про захист прав та основних свобод людини та протоколами до неї. У роботі встановлено: Європейський Суд з прав людини своїми рішеннями підкреслює, що відповідальність за регулювання порушень особистих немайнових прав фізичної особи - пацієнта в Україні несе в першу чергу держава Україна. Якщо держава не здатна виконати вищенаведені функції, то відшкодування моральної шкоди вона буде зобов’язана здійснити за рахунок бюджетних коштів на виконання рішення Європейського суду з прав людини. Причому даним дослідженням встановлено, що рішення Європейського суду з прав людини щодо усіх держав є обов’язковими для застосування національними судами України.

Тому, необхідно вдосконалювати норми національного права на основі практики застосування судами України рішень Європейського суду у своїх рішеннях як джерела права.