ГОСПОДАРСЬКО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ДЕРЖАВНИХ ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ :

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовується актуальність проведеного дослідження, визначаються предмет, об’єкт, мета та завдання дослідження, викладені методологічна і теоретична основи роботи, положення, що характеризують її наукову новизну, розкриваються теоретичне і практичне значення роботи та апробація результатів дослідження.

Розділ 1. «Господарсько-правовий статус державних вищих навчальних закладів та його майнові елементи» містить три підрозділи.

У підрозділі 1.1. «Компетенція і господарська правосуб'єктність державних вищих навчальних закладів» розкрито основи господарсько-правового статусу ДВНЗ через характеристику його мети та завдань; прав, обов’язків та відповідальності; компетенції в законодавчо визначених сферах господарювання; майнової основи господарювання; організаційно-правових засад управління та регулювання господарської діяльності.

З урахуванням особливостей правової природи ВНЗ і їх можливих правових форм відповідно до Закону України «Про вищу освіту» удосконалено класифікацію ВНЗ та зроблено висновок, що серед ДВНЗ найбільш широким колом прав та вищим ступенем автономії володіють заклади зі статусом національного дослідницького університету. Доведена доцільність нормативного врегулювання на рівні Закону України «Про вищу освіту» (у ст. 26 «Національний вищий навчальний заклад») процедури надання ДВНЗ правового статусу дослідницької установи із подальшою деталізацією у відповідній Постанові Кабінету Міністрів України. Крім того, обґрунтована доцільність закріплення поняття «автономія державного вищого навчального закладу» у ч. 1 ст. 29 Закону України «Про вищу освіту».

Досліджено організаційно-правову форму ДВНЗ з позиції чинного цивільного та господарського законодавства. У результаті обґрунтовано, що найбільш прийнятною для ДВНЗ є організаційно-правова форма установи, оскільки саме вона враховує особливості основної функції досліджуваного закладу, правового режиму майна, змісту правовідносин між засновником (державою) та ДВНЗ. З урахуванням наявного у ч. 3 ст. 83 ЦК України визначення установи лише як юридичної особи приватного права, підкреслюється необхідність нормативного закріплення поняття установи як юридичної особи публічного права – суб’єкта господарювання, яку необхідно розглядати некомерційною організацією, що є унітарною юридичною особою та створена за рішенням компетентного органу державної влади або органу місцевого самоврядування для здійснення управлінських, соціально-культурних або інших функцій некомерційного характеру. У зв’язку з цим обґрунтована необхідність доповнити ГК України окремою главою (Глава 8-1 «Державні та комунальні установи»), яка буде визначати загальні положення про порядок створення, зміст вказаної організаційно-правової форми та правовий статус установ як юридичних осіб публічного права - суб’єктів господарювання. У зв’язку з цим правовий статус ДВНЗ як установ – юридичних осіб публічного права одночасно необхідно деталізувати в Законі України «Про вищу освіту».

У підрозділі 1.2. «Майнова основа господарської діяльності державного вищого навчального закладу» обґрунтована доцільність закріплення майна ДВНЗ на єдиному правовому титулі – праві оперативного управління. Це пов’язано з правовою природою такого похідного майнового титулу та важливістю соціальних завдань, які виконує вказаний суб’єкт господарювання. Звертається увага, що складність правової природи майна ДВНЗ пов’язана з тим, що окрім майна, переданого державою в управління, ДВНЗ володіє, користується і розпоряджається й іншим майном (отриманим у процесі функціонування як плата за послуги, отримані від надання дозволених законодавством платних послуг; кошти, перераховані для виконання окремих доручень, а також благодійні внески, гранти та дарунки тощо), правовий режим якого чітко законодавчо не визначений. У зв’язку з цим запропоновано внести зміни до ч. 2 ст. 63 Закону України «Про вищу освіту», що закріплює особливості правового режиму майна ДВНЗ.

Окрема увага приділяється дослідженню законодавчих засад використання грантів як видів майнових надходжень ДВНЗ. У зв’язку із недостатнім нормативним регламентуванням розроблено теоретичні положення щодо особливостей надання грантів ДВНЗ, необхідності проведення експертизи умов грантових договорів, їх використання. Вказане потребує внесення змін до Законів України «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про основи національної безпеки України», Постанови Кабінету Міністрів України «Про створення єдиної системи залучення, використання та моніторингу міжнародної технічної допомоги».

Доводиться, що вилучення майна власником (державою), що передбачено ч. 2 ст. 137 ГК України, повинно здійснюватися виключно на компенсаційній основі з відшкодуванням ДВНЗ вартості майна, що підлягає вилученню. Для забезпечення майнових прав та інтересів суб’єктів господарювання доцільно обмежити можливість вилучення майна лише у разі його невикористання або використання не за цільовим призначенням, що призводить до знецінення або знищення такого майна володільцем.

Підрозділ 1.3. «Господарсько-правова відповідальність державного вищого навчального закладу» присвячений удосконаленню правового регулювання господарсько-правової відповідальності ДВНЗ. На підставі проведеного аналізу норм ГК України, Закону України «Про вищу освіту» та інших нормативних актів зроблено висновок, що юридична відповідальність ДВНЗ може проявлятись у чотирьох основних формах: відшкодування шкоди, сплати штрафних санкцій (штраф, неустойка, пеня), застосування оперативно-господарських санкцій, застосування адміністративно-господарських санкцій. При цьому ДВНЗ як учасник господарських відносин несе відповідальність за своїми зобов’язаннями в тому числі майном, закріпленим за ним на праві оперативного управління.

Звертається увага, що особливість відповідальності ДВНЗ полягає в тому, що остання обмежується коштами, що знаходяться в розпорядженні закладу, що суперечить загальному правилу про самостійну відповідальність юридичної особи щодо власних зобов’язань. У зв’язку з цим обґрунтовано, що правило про субсидіарну відповідальність держави, яке на сьогодні відповідно до ч. 7 ст. 77 ГК України діє лише щодо казенних підприємств, доцільно поширити й на інших юридичних осіб публічного права, за якими майно закріплене на праві оперативного управління та доповнити вказану норму у пропоновану Главу 8-1 ГК України. Разом із тим, ДВНЗ, який припускається порушень зобов’язань за господарськими договорами, повинен відчувати на собі негативний вплив за таку неправомірну діяльність. У зв’язку з цим обґрунтована необхідність запровадження резервного фонду на відшкодування шкоди або збитків юридичним і фізичним особам за зобов’язаннями ДВНЗ у межах спеціального фонду Державного бюджету України.

Розділ 2. «Організаційно-правові засади регулювання та управління господарською діяльністю державних вищих навчальних закладів» містить два підрозділи.

У підрозділі 2.1. «Сутність та загальна характеристика регулювання та управління господарською діяльністю державних вищих навчальних закладів» доводиться, що при визначенні особливостей державного впливу на господарсько-правові відносини ДВНЗ доцільно розмежовувати поняття «регулювання» та «управління», що є відмінними категоріями за своєю суттю. Так, управління господарською діяльністю ДВНЗ варто визначити як процес цілеспрямованого організуючого впливу на господарсько-правові відносини у сфері освіти, в які вступають ДВНЗ, з метою ефективного функціонування та надання якісних освітніх послуг, підготовки висококваліфікованих кадрів для різноманітних сфер життєдіяльності суспільства і держави. Регулювання господарської діяльності ДВНЗ передбачає встановлення компетентними органами державної влади умов здійснення господарської діяльності ДВНЗ з одночасним здійсненням контролю за дотриманням встановлених правил, норм і застосування відповідальності за їх порушення.

Поряд з управлінням та регулюванням господарської діяльності ДВНЗ важливого значення набуває контроль за такою діяльністю, оскільки за його відсутності здійснення організаційно-господарських повноважень не дає необхідного ефекту – створення найбільш сприятливих умов для функціонування ДВНЗ та надання ними якісних освітніх послуг. За своєю суттю контроль є сукупністю дій щодо перевірки чи спостереження за функціонуванням ДВНЗ з метою одержання об’єктивної та достовірної інформації про господарське становище такого суб’єкта, застосування заходів щодо попередження правопорушень у сфері господарської діяльності ДВНЗ, надання йому допомоги у встановленні законності тощо.

Досліджено систему органів управління ДВНЗ (власник, керівник, ректорат, наглядова рада, вчена рада, адміністративна рада, методична рада) та запропоновані зміни до Закону України «Про вищу освіту» в частині їхнього правового статусу. Зокрема, запропоновано доповнити ст. 32 Закону України «Про вищу освіту» положенням про межі самостійності керівника ВНЗ при розпорядженні майном та коштами такого закладу.

У підрозділі 2.2. «Особливості державного регулювання певних видів господарської діяльності державних вищих навчальних закладів» доводиться, що особливості державного регулювання та управління господарською діяльністю ДВНЗ обумовлені значенням вищої освіти в нашій державі, визнанням її пріоритетною сферою соціально-економічного, духовного та культурного розвитку суспільства. З огляду на зазначене діє державний механізм управління вищою освітою, визначений Розділом IV Закону України «Про вищу освіту», та застосовуються засоби державного регулювання господарської діяльності, передбачені ст. 12 ГК України з урахуванням особливостей правового статусу ДВНЗ з огляду на ст. 22 ГК України.

На підставі проведеного дослідження повноважень органів в сфері вищої освіти обґрунтована доцільність виділення дворівневої системи органів, що впливають на господарську діяльність ДВНЗ: 1) система державних органів, що здійснюють організаційно-регулятивні повноваження (Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України) та управлінські і регулятивні повноваження (Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України, Фонд державного майна України) – вищий, зовнішній рівень; 2) власне ДВНЗ як суб’єкт господарювання через уповноважених осіб, що здійснюють безпосереднє управління його господарською діяльністю (ректор, президент, директор, вчена рада), – внутрішній рівень.

У системі органів державної влади, що здійснюють регулювання, управління та контроль за господарською діяльністю ДВНЗ важливе місце посідає Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України. На підставі аналізу передбачених чинним законодавством повноважень зроблено висновок, що вказане Міністерство виступає одночасно і як орган управління та контролю, і як орган регулювання господарської діяльності ДВНЗ. Так, воно ліцензує, здійснює атестацію, акредитує, встановлює певні вимоги щодо господарської діяльності ДВНЗ діючи при цьому від власного імені на макрорівні. З іншого боку, Міністерство бере на себе функції власника ДВНЗ (держави), перетворюється на орган, уповноважений здійснювати управління конкретним державним майном (наприклад, шляхом організаційного керівництва дає згоду на відчуження майна) на мікрорівні. При цьому його функція з управління та контролю за ДВНЗ як суб’єктом господарювання від імені держави може поділятися з іншими органами державної влади, наприклад, Фондом державного майна України.

Розділ 3. «Особливості реалізації договірного забезпечення господарської діяльності державних вищих навчальних закладів» містить два підрозділи.

У підрозділі 3.1. «Сутність та загальна характеристика договорів, які опосередковують господарську діяльність державних вищих навчальних закладів» у частині договірного забезпечення діяльності ДВНЗ виділено три основні групи договорів: а) освітні договори, спрямовані на надання просвітницьких послуг (договори про надання освітніх послуг, професійну підготовку, проведення практики студентів вищих навчальних закладів, видавничо-поліграфічну діяльність, здійснення посередницьких послуг, співробітництво з іншими ВНЗ (у т.ч. іноземними), про участь в діяльності організацій, діяльність яких пов’язана з освітою); б) договори, що опосередковують господарське забезпечення діяльності ДВНЗ як суб’єкта ринкових правовідносин (договори на реалізацію продукції, поставка, перевезення, купівлі-продажу, оренди, лізингу, підряду тощо); в) договори, що опосередковують науково-дослідницьку інноваційну діяльність, пов’язані зі створенням науково-технічної продукції (договори з реалізації ДВНЗ повноважень як дослідницького центру, як-то договори про надання консультативних та експертних висновків, здійснення наукових досліджень, на створення і передачу науково-технічної продукції тощо). Досліджено істотні умови господарських договорів, де стороною є ДВНЗ: предмет, ціна та строк дії договору.

У підрозділі 3.2. «Особливості укладання та виконання окремих видів договорів, що опосередковують господарську діяльність державних вищих навчальних закладів» окрема увага приділяється договору про професійну підготовку за державним замовленням та запропоновано внести відповідні зміни до Закону України «Про вищу освіту». Зокрема, пропонується запровадити механізм професійної підготовки за державним замовленням на конкурсних засадах як для ДВНЗ, так і для ВНЗ інших форм власності. Доведено, що існуючий на сьогодні механізм правового забезпечення вступу до ДВНЗ поза конкурсом є достатньо неефективним. У зв’язку з цим обґрунтована необхідність скасування такого механізму та доводиться доцільність вступу до ВНЗ усіх абітурієнтів на загальних умовах та підставі проявленого рівня здобутої середньої та середньоспеціальної освіти. З метою забезпечення законодавчих гарантій щодо державної підтримки пільгових категорій громадян у здобутті вищої освіти необхідним є запровадження адресного механізму державної підтримки навчання у ВНЗ вказаних категорій осіб шляхом відшкодування вартості їх навчання у разі вступу до ВНЗ за контрактом за рахунок коштів державного або місцевого бюджету.

Звертається увага на особливості надання освітніх послуг іноземцям та особам без громадянства. За відсутності нормативного регулювання запропоновано доповнити Закон України «Про вищу освіту» статтею про особливості навчання іноземних громадян та осіб без громадянства на території України. Обґрунтовано, що іноземці та особи без громадянства, які на законних підставах постійно проживають на території України, володіють мовою навчання, отримали відповідну середню або середньоспеціальну освіту на території Україні повинні сплачувати за навчання плату у розмірі, яка встановлена для громадян України. Щодо інших категорій іноземних громадян та осіб без громадянства, які прибувають на територію України виключно з метою навчання, плата за освітні послуги може відрізнятися з урахуванням додаткових витрат ВНЗ (виконання функцій щодо реєстрації перебування на території України, забезпечення належного проживання, організація мовних курсів, надання додаткової літератури тощо).