ДЕРЖАВНО-ПРАВОВІ ПОГЛЯДИ В. Б. АНТОНОВИЧА

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження; висвітлюється зв’язок роботи з науковими програмами, планами і темами; визначається мета й завдання дослідження, його об'єкт і предмет; охарактеризовано методологію дослідження; сформульовано наукову новизну результатів дослідження та їх практичне значення; наводяться відомості про апробацію основних положень дисертаційного дослідження та про публікацію його результатів; вміщено відомості про структуру та обсяг дисертації.

Розділ 1 «Теоретичні засади, методологія та джерельна база дослідження» присвячено загальним науковим аспектам дослідження, передумовам формування та теоретичним витокам державно-правових поглядів В. Б. Антоновича та складається з трьох підрозділів, присвячених загальним наукознавчим і методологічним аспектам дослідження.

У підрозділі 1.1. «Історіографія проблеми та джерельна база дослідження» дисертантом розглянуто історіографію проблеми і подано опис праць, присвячених дослідженню наукової спадщини В. Б. Антоновича структурованих за проблемно-хронологічним принципом. Розглянуто праці колег, учнів та сучасників київського історика, які відображають його вклад у розвиток вітчизняної історичної науки. Зокрема, позитивну оцінку ідеї ученого здобули у працях І. М. Каманіна, М. І. Костомарова, М. П. Дашкевича, О. Я. Єфименко, В. С. Іконнікова, М. П. Драгоманова та ін. Глибиною дослідження творчої спадщини ученого відрізняються праці його учнів і послідовників: Д. І. Багалія, М. С. Грушевського, О. Ю. Гермайзе,   М.  Ф.  Довнара-Запольського, С.  О.  Єфремова, М. М. Кордуби, В. Г. Ляскоронського, О. К. Мицюка, М. А. Славінського, А. В. Стороженка, С. Т. Томашівського та ін. Окремо заслуговує на увагу перша синтетична праця Д. І. Дорошенка про В. Б. Антоновича: «Володимир Антонович. Його життя, наукова та громадська діяльність» (видана у Празі 1942 р.), автор якої на вже опублікованих матеріалах спробував викласти життєвий та творчий шлях, а також громадсько-політичну діяльність вченого.

Чимале наукове значення для оцінки творчості В. Б. Антоновича мають також відгуки та рецензії на окремі праці історика зроблені його сучасниками та учнями.

Розглянуто роботи радянських науковців та науковців української діаспори. Якщо перші, починаючи з кінця 20-х років ХХ ст., намагалися розвінчати «антинаукові» погляди київського історика, то останні, навпаки, прагнули відродити інтерес до дослідження наукової спадщини українського вченого. Зокрема, серед праць радянських учених найбільш важливе значення мали роботи З. Гуревича, Д. І. Мишка, І. Д. Бойка. Більш об’єктивно результати досліджень В. Б. Антоновича висвітлювалися ученими української діаспори Л.-Р. І. Винаром, О. П. Оглобліним,  Б. Д. Крупницьким, Ю. А. Лавріненком, які досліджували творчість В. Б. Антоновича, спираючись на матеріали його публікацій та архівні джерела.

Праці, створені після набуття Україною незалежності, висвітлюють різні аспекти історичних, політичних та філософських проблем, досліджуваних ученим. Зокрема, це праці М. Ю. Брайчевського, В. М. Рички та В. А. Смолія, В. І. Ульяновського та В. А. Короткого, С. І. Михальченка,  В. В. Ващенка, О. І. Кіяна та ін.

Окрім монографічних робіт, окремі напрями наукових досліджень В. Б. Антоновича були висвітлені у трьох дисертаціях: О. Д. Василюк «В. Б. Антонович як археограф» на здобуття ступеня кандидата історичних наук зі спеціальності 07.00.06 (1999); М. С. Сосновської «Філософсько-світоглядні засади творчості В. Антоновича» на здобуття ступеня кандидата філософських наук зі спеціальності 09.00.05 (2001); В. Ю. Харченка «Громадсько-політична діяльність Володимира Антоновича» на здобуття ступеня кандидата історичних наук зі спеціальності. 07.00.01 (2000).

Розкриті юридичні аспекти праць: «Записки по истории Литовской Руси» (1874), «Колдовство (документы – процессы – исследования)» (1877), «Лекции по русской истории» (1879), «Краткий очерк землевладения в Южной Руси» (1880), «Историко-топографический очерк» (1881), «История малорусского козачества» (1882), «Волынская тревога 1789 года» (1902) та інших робіт В. Б. Антоновича.

Окрім друкованих праць історика, велике значення мали збережені в Інституті рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського архівні матеріали (ф. 1. Літературні матеріали; ф. 10. ВУАН. Українська Академія наук. – Всеукраїнська Академія наук (УАН-ВУАН) (1918-1934); ф. 164. Антонович Володимир Боніфатійович (1834-1908): український історик, археолог, етнограф, археограф), пов’язані з життям і науковою діяльністю вченого: лекції, конспекти лекцій, замітки, рукописні твори тощо. Серед використаних джерел вагоме місце займають також праці його колег, учнів та послідовників, а також некрологи, мемуарна література, епістолярні матеріали, спогади тощо.

У підрозділі 1.2. «Поняттєво-термінологічний апарат та методологія дослідження» автору вдалося сформувати відповідно до мети і завдань дисертаційного дослідження понятійно-термінологічний апарат дослідження.

Структура поняттєво-термінологічного апарату допомагає розкрити зміст основних понять і термінів, що використовувалися В. Б. Антоновичем, а також уточнює зміст термінів та понять, важливих для дисертаційного дослідження. Основними з них є: звичаєве право, історична школа права, позитивізм, правовий позитивізм, позитивне право, природне право, наукова школа, народництво, українське народництво, норманська теорія походження Давньоруської держави, теорія насильства та інші.

Використання сучасного методологічного інструментарію сприяло повному і всебічному вивченню предмету дослідження. Оскільки, жоден із використаних підходів, принципів і методів не є універсальним і абсолютним, й усі вони знаходяться у взаємозв’язку, доповнюють один одного, дисертант намагався  поєднати їх та використати комплексно, що сприяло забезпеченню об’єктивності та істинності пізнавального процесу.

Діалектичний підхід у сполученні з принципом історизму надав можливість отримати більш повні уявлення про соціально-політичні чинники, що зумовили появу його «народницької» концепції держави. Завдяки такому поєднанню було можливо простежити і проаналізувати особливості наукових концепцій ученого у зв’язку з конкретно-історичними умовами їх формування, а також більш глибоко проникнути у сутність явищ і процесів, що досліджувалися науковцем.

Системний підхід та хронологічний метод у поєднанні з порівняльно-історичним, формально-юридичним методами дозволили дисертанту структуризувати історико-правові погляди ученого, розкрити їх особливості стосовно етапів становлення українського права, оцінити вклад вченого у розвиток вітчизняної історико-правової науки.

Хронологічний метод дав змогу визначити послідовність проведення дослідження та структуру викладеного матеріалу. Передумови становлення, еволюція державно-правових поглядів В. Б. Антоновича досліджувалися у хронологічному порядку. Цей метод використовувався також у процесі опрацювання джерельної бази дослідження.

Предмет дослідження зумовив звернення до принципу об’єктивності. Цей принцип передбачає неупередженість, незалежність від світоглядних, суспільно-політичних орієнтацій дисертанта у процесі здійснення власної оцінки наукової спадщини вченого.

Герменевтичний підхід, дозволив з’ясувати особливості «народницької» концепції держави В. Б. Антоновича шляхом тлумачення змісту понять «держава», «нація», «народ», «провідна ідея народу», «народний дух», «етнонація», вжитих ученим з метою теоретичного обґрунтування своєї наукової позиції.

За допомогою структурно-генетичного аналізу і синтезу, у поєднанні з принципами всебічності, комплексності та конкретності, обґрунтовано висновки дисертанта, що В. Б. Антоновичем було створено авторські оригінальні концепції походження та розвитку державності на українських землях у період Київської Русі та Великого князівства Литовського, які ґрунтувалися на ідеях історичної школи права та теорії насильства.

Серед загальнонаукових методів використовувалися також метод сходження від абстрактного до конкретного та метод ідеалізації. Завдяки цим методам дисертант зміг реконструювати і гіпотетично встановити деякі положення вчення В. Б. Антоновича щодо походження держави у Київській Русі, утворення Литовсько-руської держави (Великого князівства Литовського), виникнення Української Гетьманської держави.

Порівняльно-правовий метод використовувався для знаходження подібності або відмінностей державно-правових концепцій В. Б. Антоновича з системою наукових поглядів інших вчених, які досліджували подібні проблеми.

Формально-юридичний (догматичний) метод застосовувався дисертантом у процесі аналізу історико-правових поглядів В. Б. Антоновича стосовно походження держави, систем і змісту джерел права, етапів становлення українського та слов’янської державності та особливостей еволюції правового статусу окремих груп населення тощо.

Комплексне використання згаданих та інших методів забезпечило об’єктивність та істинність пізнавального процесу, дозволило дисертанту вирішити завдання зумовлені метою дисертації та досягти достовірності результатів дослідження.

У підрозділі 1.3. «Суспільно-історичні передумови державно-правових поглядів В. Б. Антоновича» дисертантом було охарактеризовано суспільно-історичні передумови та теоретичні витоки державно-правових поглядів В. Б. Антоновича. Здійснений аналіз дає підстави вважати, що науковий світогляд вченого формувався переважно на загальноєвропейських гуманістичних цінностях – ідеях польської гуманістичної літератури, філософії французького просвітництва та німецького романтизму, а також сприйнятті вченим основних елементів доктрини позитивізму та історичної школи права. Ці цінності вчений намагався донести до українського суспільства, беручи найактивнішу участь в українському національному русі.

У підрозділі дисертант розкриває вплив ідей поляків-українофілів Богдана Залеського, Северина Гощинського, Антонія Мальчевського, Томаша Олізоровського, Тимоша Падури, Михайла Грабовського, Михайла Чайковського на формування світоглядної позиції В. Б. Антоновича. Серед поляків-українофілів дисертант відмічає значення ідей Ф. Духінського (1816–1893) – ідеолога українсько-польського примирення і союзу проти імперської Росії, погляди якого багато у чому визначили особливості новітньої української політичної думки.

З’ясовано, що певний вплив на історика справили представники української історичної та історико-правової науки М. О. Максимович, М. Д. Іванішев, М. І. Костомаров та представники історичної школи права, зокрема, Ф. К. Савіньї.

Досліджуючи теоретичні витоки поглядів професора, дисертант відмітив помітний вплив ідей польського ученого Й. Лелевеля, зокрема його концепція «гміновладдя». Помітний вплив справили також ідеї французьких просвітників Ф.-М. Вольтера, Ш. Л. Монтеск’є, Ж.-Ж. Руссо, Ж. А. Кондорсе та ін. З’ясовано, що розуміння поняття «нація» у В. Б. Антоновича склалося під впливом німецьких філософів кінця XVIII – початку XIX ст. Й. Гердера, Й. Фіхте, Ф. Шеллінга та ін., які під нацією розуміли «генетичний дух народу» (Volksgeist) і «справжній історичний характер» певної людської спільноти.

Значний вплив на формування державно-правових поглядів В. Б. Антоновича справив також М. І. Костомаров –  засновник народницької школи в українській історіографії. Його ідеї політичного федералізму, особливої ролі в історії слов’янських народів громади (общини) і віча, антинорманістські погляди та етнографічно-федералістична теорія організації Давньої Русі знайшли свій подальший розвиток у працях ученого.

Висвітлюючи правові погляди науковця, дисертант звернув увагу, що починаючи з 60-х років ХІХ ст. В. Б. Антонович стає переконаним прихильником позитивістської доктрини. Встановлено, що учений також сприйняв теорію Г. Спенсера про еволюційний прогресизм та історичний органіцизм, тому вважав, що будь-яке порушення закономірностей еволюційного прогресу нації призводить до розладу й революцій.

Розділ 2 «Проблеми державотворення на українських землях та їх концептуальне вираження у працях В. Б. Антоновича» присвячений висвітленню концепцій походження та розвитку державності на українських землях, створених В. Б. Антоновичем і складається з трьох підрозділів, у яких міститься аналіз концепцій походження та розвитку державності на українських землях у період Київської Русі та Великого князівства Литовського, характеризуються особливості державного ладу Давньої Русі, Великого князівства Литовського та України-Гетьманщини та розкривається зміст «народницькій» концепції держави В. Б. Антоновича.

У підрозділі 2.1. «Концепції походження та розвитку державності на українських землях у період Київської Русі та Великого князівства Литовського» дисертантом встановлено, що у питаннях  походження Київської Русі професор підтримав позицію антинорманістів. Спираючись на власні дослідження і досягнення тогочасної науки, історик аргументовано заперечив сам факт «покликання варяг», кваліфікуючи його як міф, що має місце в історії багатьох народів.

Матеріали праць В. Б. Антоновича свідчать, що учений був прихильником теорії насильства щодо походження давньоруської держави, оскільки вважав, що необхідність держави виникла у зв'язку з зовнішньополітичною причиною – постійною військовою загрозою з боку чужоземців, внаслідок чого утворилася федерація племен під верховною владою єдиного князя, який для захисту земель організовує постійне військо (дружину). Саме організацію постійного війська Антонович вважав моментом виникнення держави.

В. Б. Антонович слідом за М. О. Максимовичем також критично висловився щодо гіпотези М. П. Погодіна про заселення «великоросами» Київщини після монголо-татарської навали 1240 р. і спустошення краю. Учений наголошував на безперервності існування туземного населення в регіоні, визнаючи при цьому втрату політичної могутності і наявності політичного безсилля Києва впродовж ХІІІ і більшої половини ХIV ст. Розвиваючи ідеї М. І. Костомарова історик стверджував, що Давня Русь не була країною централістичного толку, в ній складалися децентралістичні тенденції: федералізм та громадське самоврядування були суспільно-політичною нормою Русі. Така особливість державної організації  Київської Русі, на думку історика, була спричинена общинним укладом слов’ян.

У підрозділі знайшла підтвердження гіпотеза дисертанта, що В. Б. Антонович створив власну концепцію виникнення Великого князівства Литовського, основними рисами якої є: відсутність у литовців тривалий час будь-яких проявів державності – міст і монархічної влади; пояснення походження Литовсько-руської держави за допомогою теорії насильства – зовнішньополітична інвазія германських лицарських орденів змусила литовців консолідуватися під проводом світської влади і прискорити процес розбудови держави.

У підрозділі 2.2. «Характеристика державного ладу Давньої Русі, Великого князівства Литовського та України-Гетьманщини» дисертантом звертається увага на те, що в основу розуміння особливостей державного ладу Київської Русі, Антонович поклав діалектику ідеологічних факторів, а саме: «сил», «стихій», «начал». Основою давньоруського внутрішнього життя (з кінця ІХ по ХІV ст.ст.) він визначає три провідні сили: громада (земство), дружина і влада князя. З цих трьох «начал» провідним вчений вважав громаду, оскільки доводив, що громада була основою народного життя, «елементом туземним, слов’янським», а тому відповідала уподобанням більшості населення. Основними ж рисами общинного порядку учений вважав рівноправність всіх общинників, самосуд та самоврядування

За характером боротьби і взаємозв'язку цих трьох начал В. Б. Антонович виділяє два періоди давньоруської державної організації: київський період (період князівського єдиновладдя) і удільно-вічовий. Професор, крім того, приділяв значну увагу таким питанням як податкова система, судівництво, престолонаслідування.

В. Б. Антонович досліджував також систему судових органів та особливості судочинства у Давньоруській державі. Він розглядав князівський суд впродовж двох періодів: язичницького і християнського.

Багато уваги В. Б. Антонович приділив вивченню організації державної влади Гетьманщини. Характерною рисою державного життя краю учений визначав виникнення цивільної адміністрації із військової організації, яка сформувалася на підставі козацького звичаєвого права. Дослідник створив концепцію можливого майбутнього ідеального державного устрою для українців, заснованого на принципах демократизму і народоправства, покладених в основу суспільно-політичного устрою Запорізької Січі.

У підрозділі 2.3. «Проблеми національно-державного будівництва в «народницькій» концепції держави В. Б. Антоновича» зазначається, що питання національно-державного будівництва в «народницькій» концепції держави постало внаслідок розробки вченим власної історіософської концепції, центральним поняттям якої стала «провідна ідея народу». Підтримуючи етнографічну теорію, В. Б. Антонович вважав націю витвором самої природи, яка не залежить від волі держави. Сприймаючи націю як етнічну спільноту, учений тим самим доводив, що націями можна вважати як державні, так і бездержавні народи. Якщо нація в концепції вченого постає як продукт природи, що зумовлює її певну стабільність, то держава є антиподом нації – штучним утворенням, а тому нестійким і мінливим. Тим не менш, професор ніде не заперечує позитивної ролі держави в історії, як вищої і необхідної умови людського співжиття. Послідовний прихильник еволюціонізму, вчений негативно оцінював необхідність швидкого (революційним шляхом) переходу до соціалізму і взагалі будь-які соціальні потрясіння, ставлячи першочерговим завданням національно-культурний розвиток української нації. Концепція В. Б. Антоновича мала новаторський характер, визначала шляхи вирішення національного питання та створення української національної держави.

Розділ 3 «Історико-правові дослідження у науковій спадщині В. Б. Антоновича» присвячений аналізу здобутків ученого у галузі дослідження історії права на українських землях і складається з чотирьох підрозділів, присвячених дослідженням ученого джерел та пам’яток права, зокрема, магдебурзького та звичаєвого права на українських землях  та дослідженням правового статусу окремих верств населення

У підрозділі 3.1. «Дослідження джерел та пам’яток права» розглядається багатолітня археографічна та едиційна діяльність вченого, підсумком якої можна вважати перший в українській історіографії узагальнюючий лекційний курс з джерелознавства. На думку дисертанта, В. Б. Антоновича можна вважати, одним із родоначальників юридичного джерелознавства. Учений одним із перших розробив свою власну методологію дослідження юридичних пам’яток, власну класифікацію джерел права, досліджував походження джерел права та найважливіших пам’ятників права. Професор використовував такий спеціальний метод, як джерелознавчий синтез, розглядаючи джерела права одночасно у якості історичних джерел, які дають уявлення про певні історичні факти.

У підрозділі 3.2. «Дослідження магдебурзького права на українських землях» аналізуються погляди Антоновича на роль та значення магдебурзького права для українських міст, які, хоча і не можуть бути аксіомою, а лише своєрідною авторською концепцією, що сформувалась під впливом ідей історичної школи права та вченням Гегеля про «дух народу». Багато в чому висновки ученого спираються на об’єктивне висвітлення архівних матеріалів щодо дійсного поширення та ролі магдебурзького права у правову житті та судочинстві українських міських громад. Основний висновок професора з зазначеної проблематики мав негативний характер. На його думку, магдебурзьке право мало другорядний характер порівняно з джерелами місцевого права і, не було спроможне врятувати від повного економічного і політичного занепаду українські міста, оскільки не було спрямовано на розширення прав міської громади. Основну причину неефективності «магдебургії» вчений вбачав в тому, що воно було вироблено на чужому ґрунті і суперечило народній традиції. Міщани, доводив учений, розцінювали магдебурзьке право як щось зовнішнє, надане їм тимчасово, і майже завжди керувалися зрозумілими їм нормами українського звичаєвого права, які часто на практиці замінювали «мертве» (офіційне) магдебурзьке право. Саме тому єдиним засобом для розвитку  українських міст                   В. Б. Антонович вбачає у виробленні власної хартії, яка змогла б юридично захистити права міщан без будь-яких іноземних запозичень. На думку дисертанта, висновки В. Б. Антоновича, щодо функціонування магдебурзького права та його значення в системі джерел українського права, є досить спірними і суперечать позиції більшості дослідників, зокрема, О. Ф. Кістяківського, Ф. І. Леонтовича, В. М. Довнара-Запольського, А. К. Швидька, Т. Д. Гошко, М. М. Кобилецького та ін.

У підрозділі 3.3. «Вивчення українського звичаєвого права» наведено результати досліджень В. Б. Антоновичем окремих інститутів українського звичаєвого права, в ході яких учений з’ясовує проблему утворення, розвитку і особливостей українського звичаєвого права. Зокрема, звертається увага на обґрунтування ученим мінливості змісту звичаєвого права під впливом соціально-економічних умов життя. Зокрема, на думку вченого, економічні фактори посприяли виникненню права селянської власності на землю і, навпаки, ті ж фактори утворили інститут кріпацтва на Лівобережній Україні ХVIII ст. і фактично нівелювали це право.

Окрім об’єктивних чинників, що суттєво вплинули на розвиток українського звичаєвого права, у роботах ученого виокремлюються дві його характерні риси – різноманітність, зумовлена соціально-економічними та культурними особливостями місцевого життя, а також консервативність, оскільки воно залишається на довгі часи, конкурує з нормами чинного офіційного законодавства і досить часто реалізується всупереч йому.

У підрозділі дисертант багато уваги приділив працям В. Б. Антоновича, присвяченим дослідженню інститутів українського суспільства, що регулювалися переважно звичаєвим правом: козаччині, гайдамаччині та копним судам.

У підрозділі 3.4. «Дослідження правового статусу окремих верств населення» аналіз робіт професора дає змогу стверджувати, що дана проблематика, будучи предметом особливого зацікавлення професора, посідала одне із провідних місць у його науковій спадщині.  Він був одним із першопрохідців у дослідженні правового статусу вищих станів населення  України-Русі (шляхти, бояр тощо); підняв на якісно новий рівень дослідження історії українського козацтва і його правового статусу. Крім того, його розвідки справили неабиякий вплив на істориків та істориків права, серед яких слід відзначити М. С. Грушевського – талановитого учня В. Б. Антоновича, який у відомій багатотомній праці «Історія України-Руси» концептуально спирався на погляди свого вчителя.

В. Б. Антонович здійснив власний поділ станів на категорії шляхом докладного аналізу особливостей їх правового статусу, й вирізнив наступні групи населення: серед селян: «невільна челядь», «отчичі», «данники», «похожі люди» («слободичі» або «вольники»); серед бояр: «зем’яни», «панцирні» та «путні» бояри; серед козаків: реєстрове та просте козацтво тощо.