| Краткое содержание: |
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі дисертації сформульовано актуальність теми, її зв’язок з науковими програмами, планами, темами, мета і завдання дослідження, його об’єкт і предмет, зазначається методологічна база дослідження, викладені положення, що мають наукову новизну. Розкривається практичне значення отриманих результатів, надаються дані про їх апробацію та публікацію. Розділ 1. «Ділова репутація суб’єкта господарювання та її економічна сутність» складається з двох підрозділів. У підрозділі 1.1. «Господарсько-правове регулювання ділової репутації суб’єкта господарювання» зазначається, що чинне господарське законодавство України не містить чіткого визначення поняття ділової репутації суб’єкта господарювання, у зв’язку з чим виникають проблеми, пов’язані із практичною реалізацією та захистом даного блага. У той же час Господарський кодекс України розрізняє неправомірне і правомірне використання ділової репутації суб’єкта господарювання, а також дії, що посягають на неї. Згідно частини 2 статті 32 ГКУ «Недобросовісна конкуренція», недобросовісною конкуренцією є неправомірне використання ділової репутації суб'єкта господарювання. Випадки неправомірного використання ділової репутації суб'єкта господарювання перераховані у однойменній статті 33 ГКУ. Частина 1 статті 34 «Створення перешкод суб'єктам господарювання у процесі конкуренції» відносить до перешкод у процесі конкуренції дискредитацію суб'єкта господарювання, а у частині 2 цієї ж статті зазначається, що дискредитацією суб'єкта господарювання є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов'язаних з особою чи діяльністю суб'єкта господарювання, які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації цього суб'єкта. Порядок правомірного використання ділової репутації суб'єкта господарювання викладено у статтях 366, 368, 371 та 372 глави 36 «Використання у підприємницькій діяльності прав інших суб'єктів господарювання (комерційна концесія)» ГКУ. Щодо цивільного законодавства, ділової репутації юридичної особи, то її регламент міститься у ряді статей Цивільного кодексу України. Деякі науковці вважають, що ділову репутацію необхідно розуміти через оцінку самої юридичної особи. У зв’язку з цим її визначають через оцінку якостей особи у громадській думці, або як всебічне відображення особи в очах інших, або як суспільно-позитивну оцінку у сфері суспільно-виробничих відносин. Інші правники вважають, що ділова репутація – це переваги та недоліки колективу, організації, підприємства, установи у сфері ділового обороту, в тому числі й у сфері підприємництва. Дисертант вважає, що ділова репутація є невід’ємною складовою гудвілу, обґрунтовується можливість і доцільність такого підходу шляхом критики протилежних наукових поглядів.
Аргументується, що з метою розвитку інституту господарсько-правової відповідальності стосовно ділової репутації суб’єкта господарювання, у ГКУ необхідно передбачити можливість застосування, у разі порушення ділової репутації суб’єкта господарювання, спеціальних оперативно-господарських та адміністративно-господарських санкцій, а також адміністративної відповідальності до порушника. Щодо оперативно-господарських та адміністративно-господарських санкцій, то це є наступні:
• зупинення пропуску через митний кордон України товарів, імпорт чи експорт яких здійснюється з порушенням права інтелектуальної власності;
• вилучення з цивільного обігу товарів, виготовлених або введених у цивільний обіг з порушенням права інтелектуальної власності;
• вилучення всієї партії виробів (товарів), у відношенні яких є припущення, що вони є контрафактними, а також матеріалів і обладнання, призначених для їх виготовлення і розповсюдження;
• застосування разового грошового стягнення замість відшкодування збитків за неправомірне використання права інтелектуальної власності (розмір такого стягнення визначається відповідно до закону з урахуванням вини особи та інших обставин, що мають істотне значення);
• опублікування в засобах масової інформації відомостей про порушення права інтелектуальної власності та змісту судового рішення щодо такого порушення.
У роботі також обґрунтовано доцільність введення введення адміністративної відповідальності у вигляді штрафу за неправомірне використання ділової репутації суб’єкта господарювання та підвищення діючого штрафу за недобросовісну конкуренцію, передбаченого ст. 164 КУпАП. У зв’язку з цим необхідно доповнити ст. 20 ГКУ «Захист прав суб'єктів господарювання та споживачів» вказівкою на можливість забезпечення захисту державою прав суб’єктів господарювання шляхом притягнення особи, винної у неправомірному використанні ділової репутації суб’єкта господарювання, до адміністративної відповідальності.
Автор доводить, що усі негативні наслідки щодо забезпечення захисту ділової репутації суб’єкта господарювання можливо усунути у рамках господарського провадження, окремі порушення можуть бути об’єктами захисту в адміністративному провадженні та переслідуватися адміністративними органами.
У підрозділі 1.2. «Економічна сутність ділової репутації підприємства» зазначається, що дослідження феномену «ділова репутація» як економічної категорії, з позицій її економічної сутності свідчить, що поняття "ділова репутація підприємства" має комплексний характер, характеризує сукупність сфер діяльності суб’єкта. Вважається, що в складі ринкової вартості, яка визначається не тільки матеріальними, а і нематеріальними цінностями, ділова репутація відноситься до других. Оцінка зазначеного феномену як на кількісному, так і якісному рівнях має велике значення для інвесторів та акціонерів при придбанні підприємства, при злитті і поглинаннях, укладанні різноманітних господарських договорів через свій внесок у вартість підприємства, для ефективного управління конкурентоспроможністю, тощо. Серед складових ділової репутації підприємства називають якість бізнесу як явища; морально-етичні, ділові риси менеджменту підприємства, номенклатуру і стабільність якості продукції, що випускається, а також її імідж. Оцінка економічної сутності ділової репутації є особливо важливою у кризовий період. У роботі зазначається, що узагальнення результатів досліджень економічної сутності феномену «ділова репутація» дозволяє зробити висновок про те, що ділова репутація в сучасному розумінні комплексно характеризує діяльність підприємства; вона заснована на сполученні економічних і неекономічних складових. Ділова репутація залежить не тільки від внутрішніх, але і зовнішніх чинників. Дані цих досліджень можуть використовуватися при дослідженні феномену «ділова репутація» у господарському законодавстві. Зокрема, у результаті проведеного аналізу пропонується визначити економічну сутність ділової репутації підприємства як комплексну економічну категорію і як один з його нематеріальних активів, що забезпечує йому конкурентну перевагу, завдяки сприянню фінансовій стійкості і економічному розвитку підприємства через збільшення кількості клієнтів і розміру ринку, зростання вартості акцій, сприяння залученню інвестицій.
Значна увага приділена аналізу методів оцінки репутації, що пропонуються в економічній літературі. Їх можна поділити на кількісні та якісні. Однак саме для використання у судовій практиці більш придатні, на погляд дисертанта, якісні оцінки ділової репутації підприємства. Значний інтерес викликає, зокрема, методичний підхід до якісної оцінки ділової репутації, орієнтований безпосередньо на оцінку втрат підприємства. Завдяки застосуванню зазначеної методики можна оцінити рівень втрат ділової репутації підприємством, а отже і розмір відшкодування цих втрат.
Розділ 2. «Аналіз цивілістико-правових положень щодо захисту права на недоторканність ділової репутації суб’єктів господарювання (порівняльний аспект)» складається з двох підрозділів. У підрозділі 2.1. Цивільно-правова характеристика права на недоторканність ділової репутації зазначається, що Цивільний кодекс України вперше за часи історії існування Української держави передбачив, що серед прав, які можуть бути порушені та, відповідно, захищені, є право на недоторканність ділової репутації. Стаття 201 ЦК України серед таких особистих немайнових благ, які охороняються цивільним законодавством, як здоров’я , життя, ім’я, називає також честь, гідність і ділову репутацію. Стаття 94 та стаття 299 ЦК України вказують на належність права на недоторканість ділової репутації як фізичній так і юридичній особі. Шлях визнання та становлення права на недоторканність ділової репутації в Україні - як самостійного суб’єктивного права, ділової репутації - як окремого нематеріального блага був тернистим протягом усього періоду становлення суб’єктивних прав у вітчизняній теорії цивілістики. Пошук вірного осмислення та правової регламентації триває і до нині. На думку автора дисертаційного дослідження, проблема правового визначення права на недоторканність ділової репутації ускладнювалася загальною проблемою дорадянської та радянської цивільної думки України, а саме невизначеністю предмета цивільно-правового регулювання, можливістю регулювання особистих немайнових прав поряд з майновими, визначення загальних та спеціальних ознак окремих особистих немайнових прав, визначення хоча б приблизного переліку особистих благ, як предмету регулювання особистих немайнових прав та інше. Інформація є носієм оцінки діяльності суб’єкта цивільного права, і відповідно вона є носієм оцінки його ділової репутації. Відомо, що блага – товарний знак, комерційне найменування та географічне зазначення підлягають відчуженню. З цим явищем деколи пов’язують і відповідну можливість одночасного відчуження разом і ділової репутації. Проте сама природа нематеріального блага “ділова репутація” заперечує таку можливість. Ділова репутація, як і товарний знак, комерційне найменування та географічне позначення, є результатом творчої та інтелектуальної діяльності суб’єкта, вона також вирізняє суб’єктів господарювання з-поміж інших, вона приносить певні прибутки її володільцю, але благо „ділова репутація” не є об’єктивним благом, воно не має матеріальної форми, не може тиражуватися, відокремлюватися від суб’єкта – носія, і відповідно дане благо є самостійним нематеріальним благом, воно не відноситься до об’єктів інтелектуальної власності, і не може передаватися чи відчужуватися. Отже, ділова репутація – це особисте немайнове благо, яке уособлює усталену думку суспільства (клієнтів, споживачів, прихильників) про якість та результати регулярної професійної суспільно – значимої діяльності, яку проводить фізична чи юридична особа, незалежно від виду діяльності та отримання прибутку. Згідно з наведеним визначенням, можна виділити ділову репутацію суб’єкта господарювання, діяльність якого спрямована безпосередньо на отримання прибутку від самостійної та на власний ризик професійної діяльності. Право на недоторканність ділової репутації юридичної особи не виникає з моменту її реєстрації. Для того, щоб ділова репутація була недоторканною, необхідно щоб суб’єкт права набув саме благо “ділова репутація”. Відповідно право на недоторканність ділової репутації набувається в процесі активної творчої, інтелектуальної, активної, професійної, суспільно - корисної діяльності. Тобто підставою виникнення даного права є певна діяльність, а не подія. Дане право тісно пов’язане з особою – носієм. Право на недоторканність ділової репутації відрізняється, наприклад, від права на інформацію тим, що воно є в принципі невідчужуваним, як невідчужуваною від особи є її ділова репутація. Проте автор вважає, що носій даного права може передати іншому суб’єкту певні повноваження, корисні можливості чи здобутки даного права, як це зокрема має місце в договорі комерційної концесії чи простого товариства.
У підрозділі 2.2. «Джерела правового регулювання охорони права на недоторканність ділової репутації» визначаються міжнародні договори, які стоять на сторожі охорони права на недоторканність ділової репутації, а також пропонується розділити національне законодавство по охороні права на недоторканність ділової репутації на загально – регулююче та спеціально – регулююче. Аналіз поняття ділової репутації, що міститься в Порядку експертної оцінки нематеріальних активів, затвердженому наказом Фонду державного майна України та Державного комітету з питань науки та технологій від 27.07.1995 року, у Податковому кодексі України від 01.01.2011року свідчить, що вказані нормативні акти можуть слугувати джерелами правової охорони права на недоторканність ділової репутації в сфері господарювання. У банківському обігу також застосовується власне поняття ділової репутації, і відповідно, це є специфічний об’єкт права на недоторканність ділової репутації. Поняття ділової репутації, наведене у Законі України „Про банки та банківську діяльність від 07.12.2000 року не відповідає загальному змісту ділової репутації, у контексті її охорони та захисту цивільним та господарським законодавством України. Таким чином, зазначений нормативний акт може застосовуватися як джерело правової охорони права на недоторканність ділової репутації лише в сфері банківської діяльності. Інші спеціально – регулюючі нормативно – правові акти доцільно класифікувати за визначеними способами порушення права на недоторканність ділової репутації. Найбільш поширеним способом порушення права на недоторканість ділової репутації загального суб’єкта є поширення недостовірної інформації з приводу здійснюваної ним суспільно значимої діяльності на професійній основі. За Законом України „Про інформацію” від 02.10.1992 року, інформація – це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді. Серед основних принципів інформаційних відносин називаються достовірність і повнота інформації, свобода вираження поглядів і переконань, інше. До основних джерел охорони права на недоторканність ділової репутації слід віднести і цивільно-правові договори. Зокрема, це стосується договору комерційної концесії чи договору про просте товариство. Предметом договору комерційної концесії може виступати ділова репутація. Мова йде не про відчуження нематеріального блага, а про передання певних переваг, які здобув суб’єкт господарювання внаслідок користування своєю надбаною діловою репутацією. За договором про просте товариство вкладом учасника може бути його ділова репутація. Враховуючи те, що в результаті укладення зазначених договорів відбувається „перенесення” здобутків ділової репутації та її „розповсюдження” на новий суб’єкт господарювання, носій даної ділової репутації може вимагати від учасників договору (користувача, субкористувача, учасників договору про просте товариство) особливих умов діяльності задля попередження зменшення його ділової репутації. При порушенні права на недоторканність ділової репутації, суб’єкти господарювання, звертаючись до господарського суду, вимагають або захисту честі та гідності, плутаючи таким чином об’єкт захисту, або вимагають тільки спростування недостовірної інформації та (або) відшкодування моральної шкоди. При вирішенні справ про захист права на недоторканність ділової репутації у зазначеному способі порушення, господарським судам слід виходити з правових позицій Верховного Суду України та Вищого господарського суду України.
Розділ 3. «Судовий та позасудовий захист права на недоторканність ділової репутації суб’єктів господарювання» складається з трьох підрозділів. У підрозділі 3.1. «Способи порушення і захисту права на недоторканність ділової репутації» зазначається, що сучасним законодавством України гарантується право на недоторканність ділової репутації як фізичним так і юридичним особам. Найбільш поширеним способом порушення права на недоторканність ділової репутації суб’єкта господарювання є розповсюдження недостовірної інформації про здійснювану ним господарську діяльність чи її результати. Даний спосіб порушення є найлегшим по реалізації та найтяжчим по наслідкам застосування. Адже, як правило, таке порушення реалізується через засоби масової інформації. При цьому, недостовірна та негативна інформація стає відомою невизначеному колу осіб (дійсним та потенційним контрагентам, споживачам, контролюючим органам). Поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов’язаних з особою чи діяльністю суб’єкта господарювання, які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації суб’єкта господарювання в ст.34 ГКУ називається дискредитацією суб’єкта господарювання, що кваліфікується як створення перешкоди суб’єкту господарювання у процесі конкуренції. Основним способом захисту ділової репутації у даному випадку є спростування поширеної недостовірної інформації у порядку передбаченому, в першу чергу, ЦКУ. При судовому захисті ділової репутації суб’єкта господарювання, на позивача (потерпілого) покладається лише обов’язок доведення факту поширення негативної інформації, застосовується так звана “презумпція добропорядності”. Обов’язок по доведенню правдивості інформації, що є тяжчим по виконанню, покладається на відповідача (порушника права на недоторканність ділової репутації). Дисертант вважає, що в ст.277 ЦКУ має бути прямо встановлено, яка саме (якого змісту) інформація повинна спростовуватися, а в Законі України «Про інформацію» мають бути чітко визначені правові дефініції «фактичне твердження» та «оціночне судження». Нагальність даної дії диктується Конституцією України та Європейською конвенцією про захист прав і основних свобод людини.
Правове регламентування свободи слова в Україні неможливо визнати цивілізованою. Як наслідок, кількість «жовтої преси» збільшується, розповсюдження недостовірної інформації, або як мінімум неперевіреної (сумнівної) інформації набуває масового характеру, а кількість спорів та звернень щодо захисту ділової репутації, внаслідок розповсюдження недостовірної інформації ЗМІ, збільшується. Матеріали судових справ вказують на довільний характер вирішення судами проблеми про відокремлення оціночних суджень та розповсюдження відомостей (фактів). Як наслідок, на практиці можливі випадки підміни предмету спору. Суди, замість покладення на ЗМІ зобов’язання опублікувати відповідь позивача, зобов’язують його спростувати висловлені оцінки і думки та компенсувати моральну шкоду. При цьому забувається, що ідеї не можуть бути спростовані, вони можуть лише оспорюватися в порядку полеміки (реплікою, коментарем, відповіддю), в тому ж ЗМІ, зокрема. Слід зауважити, що суди фактично є некомпетентними в цьому питанні. Правова оцінка судів не опирається на серйозну психічну, лінгвістичну, логічну чи взагалі наукову оцінку. Саме тому, такі рішення судів, як правило, оскаржуються. Автор вважає, що способом вирішення поставленої проблеми є призначення судово-лінгвістичної експертизи. На сьогодні, на жаль, відсутні будь-які методичні рекомендації з методики проведення цього виду експертизи. Є лише окремі напрацювання щодо визначення органу (спеціаліста) для проведення цієї експертизи, матеріалу дослідження та кола питань, які можуть бути вирішені фахівцем. На думку дисертанта, проводити такий вид експертизи може спеціалізована установа чи окремий фахівець, який має вищу освіту у сфері лінгвістики (мовознавства), а також необхідний рівень знань та відповідну підготовку. У Російській Федерації сьогодні успішно функціонує Гільдія лінгвістів – експертів по документаційним та інформаційним спорам, аналогу якої в Україні немає. А отже, запозичення цього досвіду сприяло б вирішенню проблеми, що розглядається. У світлі розгляду процедури захисту ділової репутації суб’єкта господарювання, необхідно відзначити неможливість звернення до суду для встановлення факту недостовірності інформації та її спростування юридичною особою. Дана обставина викликана тим, що здебільшого юридичні особи, як суб’єкти господарювання, є учасниками господарського провадження, а як відомо, у господарському судочинстві, на відміну від цивільного, відсутня така процесуальна можливість як встановлення факту як такого.
У підрозділі 3.2. «Судова практика розгляду спорів щодо захисту ділової репутації. Деякі правові позиції у господарському судочинстві» вказується на те, що практика судочинства свідчить про складність судових справ стосовно захисту ділової репутації, що знаходить своє відображення у неоднаковому застосуванні законодавства і визначає необхідність узагальнення судової практики вищими органами судової юрисдикції та надання відповідних постанов та роз’яснень. Застосування таких роз’яснень судами нижчих ланок в процесі розгляду відповідних спорів сприяє підвищенню ефективності захисту права не недоторканність ділової репутації, правильному застосуванню норм стосовно відшкодування немайнової шкоди як способу захисту. В роботі проаналізовані роз’яснення Вищого Господарського суду України, внесено, на основі аналізу судової практики з розгляду справ, пов’язаних з захистом ділової репутації, пропозиції про доцільність законодавчого закріплення засобів забезпечення позову про відшкодування збитків, завданих неправомірним використанням ділової репутації суб’єкта господарювання. З цією метою пропонується ввести відповідну статтю (ст. 20-1) в ГКУ, передбачивши в ній дві частини. У частині 1 необхідно зазначити, що за наявності достатніх даних про вчинення адміністративного делікту, за який відповідно до чинного законодавства передбачена адміністративна відповідальність, для забезпечення позову, суд може вжити заходи з накладення арешту: а) на вироби (товари), щодо яких припускається, що вони є контрафактними; б) на матеріали та обладнання, призначені для виготовлення і використання таких виробів (товарів); в) на документи, рахунки та інші предмети, що можуть бути доказом вчинення дій, за які відповідно до чинного законодавства передбачена адміністративна відповідальність. Частина 2 цієї статті має містити вказівки на те, що порушник права на ділову репутацію суб’єкта господарювання зобов'язаний: задовольнити всі вимоги, що випливають із факту порушення права інтелектуальної власності; відшкодувати заподіяні порушенням збитки, включаючи втрачену вигоду; повернути в повному обсязі суб'єктові права на ділову репутацію доходи (прибутки), одержані внаслідок порушення. Особа, яка неправомірно використала засоби індивідуалізації учасників цивільного обігу, товарів і послуг, зобов’язана знищити зображення індивідуалізації, усунути його з товару та його упаковки.
У підрозділі 3.3. «Позасудовий захист права на недоторканність ділової репутації» вказується, що право на недоторканність ділової репутації може захищатися не тільки судом, але й органами державної влади, перш за все, Антимонопольним комітетом України, а також альтернативними способами. Аналіз відповідних нормативних актів свідчить про те, що в сфері захисту ділової репутації суб’єктів господарювання, органи Антимонопольного комітету мають надзвичайно широкі повноваження, що без сумніву, є позитивним моментом. Проте, при виникненні самої необхідності звернення до вказаного державного органу, виникає чимала кількість питань та проблем в реалізації процедури захисту. В першу чергу, викликає занепокоєння кількість повноважних органів Антимонопольного комітету України. По-друге, непрозорою є процедура розгляду повідомлень про порушення законодавства в сфері економічної конкуренції та заяв про захист відповідних прав. По-третє, незрозумілими залишаються наслідки розслідування справ про захист ділової репутації, які можуть бути у формі розпоряджень, рішень, вимог (усних та письмових), протоколів та постанов.
Автором наголошується, що в сфері захисту ділової репутації суб’єктів господарювання, актуальними та найбільш ефективними є альтернативні способи вирішення спору. Адже, саме при реалізації таких способів, враховуються мотиви та підстави вчинення правопорушення, відносини суб’єктів як до, так і після вчинення правопорушення, способи захисту про які просить потерпілий, позиція та ставлення порушника до вчиненого правопорушення та його наслідків. В таких процедурах реалізуються принципи недопустимості зловживання приватними правами та обов’язковості виконання судового рішення. Ці та інші проблеми, як правило, залишаються поза межами дослідження державними судами, що призводить до тривалої тяганини, оскільки майже усі рішення судів першої інстанції по розглядуваній категорії справ оскаржуються в апеляційному та касаційному порядку. Як наслідок, процедура захисту порушеного права на ділову репутацію, не приносить задоволення ані позивачу, ані відповідачу.
|
