ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВИЙ ЗАХИСТ КОРПОРАТИВНИХ ПРАВ УЧАСНИКІВ ГОСПОДАРСЬКИХ ТОВАРИСТВ :

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, розкривається стан її наукової розробки, дається характеристика об'єкта, предмета та методологічної основи дослідження, визначаються мета і завдання дослідження, формулюється наукова новизна, висвітлюються практичне значення й апробація результатів дослідження.

У розділі першому «Огляд літератури та вибір напрямків дослідження» проведено аналіз літератури, яку з урахуванням обраного аспекту проблематики було поділено на декілька груп.

Проаналізовані класичні роботи радянських цивілістів щодо проблеми захисту цивільного права та інтересу (В.П. Грибанов, М.К. Воробйов, Б.Н. Мергзін, Д.М. Чечот, П.Ф. Єлісєйкін, Г.П. Ареф'єв, В.В. Бутнев, Г.Л. Стоякін та інш. ). Підкреслено, що незважаючи на те, що ці роботи були виконані в умовах принципово іншого законодавства, з позиції інших ідеологічних засад, вони до цього часу не втратили своєї актуальності.

Враховані результати досліджень окремих способів захисту цивільних прав та їх особливостей (В.І. Новоселов, Г.Я. Стоякін, Г.А. Свердлик, Є.Л. Страунінг, Б.Ю. Тихонов та інш. ).

Окрему увагу приділено дослідженням, предметом яких був інтерес (Рудольф фон Єрінг, Н.М. Коркунов, Г.А. Свердлик, А.В. Малько, В.В. Субочев, С.В. Міхайлов, І.В. Венедиктова, A.Л. Ткачук, В.А. Кройтор, Ю.І. Чалий та інш.).

Проаналізовано здобутки сучасних російських дослідників (М.С. Корабльов, А.П. Вершинін, Є.В. Вавілін).

Велику групу джерел, яка була опрацьована, склали монографічні дослідження, що стосуються загальних питань корпоративного права та/або окремих його аспектів, виконані у різні часи.

Здобутки сучасної цивілістики у цій сфері ґрунтуються на розробках дореволюційних дослідників: А.І. Камінка, Л.I. Петражицького, П. Писемського, Н. Полетаева, К. Кавєліна, І.Т. Тарасова, П.П. Цитовіча.

Відзначено, що ключовою роботою в сфері корпоративного права, в якій, зокрема, розглядаються питання захисту, є докторська дисертація І.В. Спасибо- Фатєєвої, результати якої визначили окремі вектори цього дисертаційного дослідження.

Враховані результати колективних досліджень (І.В. Спасибо-Фатеева, О.P. Кібенко, B.I. Борисової, B.M. Кравчука, В.В. Луця, Р.Б. Сивого, О.С. Яворської, О.О. Мельник), а також спеціальних досліджень охорони та захисту прав акціонерів у цивільному праві України (О.В. Регурецька, А.Г. Гулик).

З урахуванням обраного аспекту проблематики автором аналізувались праці російських дослідників (Д.В. Ломакін, Н.Н. Пахомова, А.Ю. Сіненко), а також вітчизняних фахівців (С.С. Кравченко, І.Б. Саракун, І.А. Селіванова, О.І. Угриновська).

Оскільки корпоративні відносини господарських товариств досліджуються вченими-цивілістами (І.М. Кучеренко, В.А. Васильєва) та вченими-господарниками (О.М. Віннік, B.C. Щербина), а також на рівні дисертаційних досліджень (О.А. Воловик, О.Р. Кібенко, О.М. Переверзєва), то результати цих наукових розвідок також були враховані здобувачем.

Проведений аналіз літератури дозволив зробити висновок, що не дивлячись на досить жвавий інтерес до проблем регулювання корпоративних відносин у сучасній юридичній літературі, питання захисту цивільних прав та інтересів суб'єктів корпоративних відносин не були предметом окремих досліджень.

Під час вибору напрямків дослідження враховано, що в сучасних економічних відносинах господарські товариства виступають як один з найефективніших механізмів організації та здійснення підприємницької діяльності. Це пояснюється і можливістю об'єднання капіталів, і розмежуванням відповідальності товариства та його учасників. У той же час наявність складних правових зв'язків між учасниками товариства, між учасниками та самим товариством зумовлює необхідність встановлення гарантій прав суб'єктів корпоративних відносин, системи охорони їх прав, а також дієвих форм та
способів захисту у разі їх порушення. Участь у господарському товаристві передбачає такі важливі права його учасника як отримання прибутку та право на виплату дивідендів за результатами діяльності товариства. Оскільки такі права передбачають отримання певних благ, то саме їх порушення виявляються найбільш поширеними та такими, що потребують особливої уваги з боку законодавця та правозастосовчих органів.

Підкреслено, що розуміючи актуальність захисту корпоративних прав, законодавцем було внесено зміни до Кримінального кодексу України, Кодексу України про адміністративні правопорушення Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за правопорушення на ринку цінних паперів» (реєстраційний №2614 від 05. 06. 2008) з метою запровадження та вдосконалення адміністративної й кримінальної відповідальності за використання інсайдерської інформації та маніпулювання цінами під час здійснення операцій з цінними паперами, за створення перешкод у доступі до інформації про емітентів цінних паперів та/або спотворення такої інформації. Крім того, з метою підвищення рівня правової дисципліни з боку учасників фондового ринку зазначеним Законом збільшено санкції за правопорушення на ринку цінних паперів. Разом з тим, практика свідчить про те, що заходів, вжитих законодавцем, виявилось недостатньо для стабілізації ситуації на ринку цінних паперів та запобіганню можливих зловживань з боку його учасників.

На підставі проведеного аналізу літератури та чинного законодавства України зроблено висновок, що дослідження проблем захисту майнових прав суб'єктів корпоративних відносин є актуальним не тільки з точки зору теорії, але й з точки зору практики.

Визначаючи структуру дисертаційного дослідження, автор виходив з того, що необхідно дослідити загальнотеоретичні питання, такі як поняття захисту, визначити його предмет, та з урахуванням отриманих результатів перейти до визначення особливостей реалізації права на захист у корпоративних відносинах.

У другому розділі «Загальна характеристика цивільно-правового захисту прав учасників господарських товариств» розкриваються основні засади захисту корпоративних прав учасників господарських відносин, проаналізовано основні підходи до розуміння таких правових категорій, як захист, право на захист, корпоративні права у цивільному праві.

У підрозділі 2 1. «Поняття і зміст права на захист у цивільному праві» автор на підставі дослідження поглядів науковців робить висновок, що з поняттям охорони у цивільному праві пов'язані заходи, спрямовані на попередження порушення права, а метою захисту є відновлення порушених прав. У зв'язку з цим, під охороною корпоративних прав учасників господарських товариств слід розуміти тільки таку діяльність державних і громадських органів, яка містить у собі заходи попереджувального характеру. До таких заходів можна віднести проведення, на підставі ст. 8 Закону України
«Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» Державною комісією України з цінних паперів та фондового ринку перевірки та ревізії діяльності емітентів щодо стану корпоративного управління та здійснення операцій з розміщення і обігу цінних паперів. Такі перевірки попереджують такі правопорушення, як не проведення річних загальних зборів акціонерного товариства, не видачу акціонеру акціонерним товариством документу, що засвідчує право власності на акції протягом 10 робочих днів з дати отримання товариством свідоцтва про державну реєстрацію випуску, ненадання акціонеру на його письмовий запит інформації про діяльність емітента в межах, передбачених законом, або надання йому недостовірної інформації тощо. У тих випадках, коли порушення права вже відбулося, особа може звернутися до захисту своїх прав та інтересів. Як приклад, розглянута ситуація, коли у разі порушення акціонерним товариством порядку реалізації акціонерами переважного права на розміщувані товариством акції при додатковій емісії, Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку може прийняти рішення про визнання емісії недобросовісною та зупинення розміщення акцій цього випуску відповідно до ст. 27 Закону України «Про акціонерні товариства».

Аналіз доктринальних розробок учених-цивілістів дозволив дійти висновку про те, що захист цивільних прав полягає у реалізації юридичних санкцій цивільно-правових норм компетентним органом або безпосередньо управомоченою чи зобов'язаною особою у правовідносинах з метою здійснення суб'єктивних прав і законних інтересів у випадках, коли останні оспорюються, не визнаються або порушені. Таким чином, можна виділити наступні основні елементи захисту суб'єктивних прав: об'єкт, тобто те, що підлягає захисту; спосіб захисту - засоби, за допомогою яких здійснюється захист; форма захисту; порядок захисту, тобто ті процесуальні засоби здійснення захисту, які управомочена особа може використовувати у межах тієї або іншої форми.

Дисертантом також звернуто увагу на те, що ще одним спірним питанням у науці цивільного права є питання про правову природу права на захист. Погоджуючись із значимістю кожного наукового підходу, автор дотримується тієї думки, що право на захист є самостійним суб'єктивним цивільним правом, яке здійснюється в рамках охоронних правовідносин на основі регулятивних та охоронних норм. Зміст даного права складають дві правомочності, кожна з яких полягає у здійсненні активних позитивних дій. При цьому саме право на захист потрібно розуміти як передбачену нормами права або договором можливість управомоченої особи реалізувати заходи правоохоронного характеру визначеним способом. Така позиція також підтверджується положеннями Конституції України, проаналізованою практикою Європейського суду з прав людини, судовою практикою.

У підрозділі 2.2. «Юридична природа та класифікація корпоративних прав учасників господарських товариств» визначається поняття корпоративних прав учасників господарських товариств як сукупності майнових
та немайнових правомочностей учасника господарського товариства, які визначені законом та установчими документами.

У процесі проведеного дослідження дисертантом виявлено, що історично першим підходом до розуміння корпоративних відносин та прав був речовий підхід. Представники зазначеного підходу вважають, що корпоративні відносини як відносини власності, перш за все, є майновими відносинами, які закріплюють специфічні форми належності майнових благ, що характеризуються множинністю суб'єктного складу. Другим сформувався зобов'язально-правовий напрям, згідно з яким між учасниками (засновниками) і товариством існують тільки зобов'язальні правовідносини. У сучасній науці набув поширення підхід, відповідно до якого корпоративні права існують поруч із зобов'язальними і речовими у рамках відповідних правовідносин.

Автор звертає увагу і на наявність як майнових, так і немайнових корпоративних прав. Зокрема, зауважує, що корпоративне право має два складові елементи: управлінський та майновий. Майнові права - це права на майно, на одержання майна і на майновий зиск від інших осіб. Майнові права є суб'єктивними правами і спрямовані на досягнення завдань, пов'язаних із задоволенням своїх інтересів з приводу майна, обміну товарами, роботами, послугами. Виходячи з цього, до майнових корпоративних права слід віднести право на одержання прибутку, право на одержання частини майна товариства у разі ліквідації, право на переважне придбання акцій додаткових емісій, право на переважне придбання частки.

Розглядаючи питання класифікації корпоративних прав, дисертант наводить їх види: за об'єктом, з приводу якого виникають корпоративні права, майнові і не майнові; за характером - майнові та членські (управлінські); за критерієм безумовності їх існування в особи - безумовні (які, в свою чергу, поділяються на загальні і конкретизуючі) та права під умовою; за джерелом виникнення - законні, підзаконні, внутрішньо корпоративні (установчі і ті, які встановлюються в позастатутних документах); основні, спеціальні та додаткові. Запропоновано закріпити у чинному законодавстві основний поділ корпоративних прав на майнові та немайнові.

У розділі 3 «Форми і способи цивільно-правового захисту корпоративних прав учасників господарських товариств» досліджуються існуючі форми цивільно-правого захисту корпоративних прав учасників господарських товариств, характеризуються основні способи захисту корпоративних прав учасників господарських товариств.

У підрозділі 3.1. «Форми захисту корпоративних прав учасників господарських товариств» докладно аналізуються поняття і значення процесуальної форми у механізмі реалізації корпоративних прав, характеризуються форми захисту корпоративних прав учасників господарських товариств.

На підставі проведеного аналізу автор визначає, що форми захисту - це такі процесуальні форми, які забезпечують реалізацію права на захист. Проаналізувавши різноманітні класифікації форм захисту цивільних прав,
дисертант доходить висновку про те, що при розмежуванні форм захисту права необхідно враховувати характер матеріально-правових вимог, що підлягають розгляду, особливості і характер компетенції того органу, який розглядає дану вимогу, специфічні особливості самого порядку розгляду спору. Тому, класифікуючи форми захисту корпоративних прав учасників господарських товариств було виділені юрисдикційна та неюрисдикційну форми захисту. Юрисдикційна форма захисту означає можливість захисту корпоративних прав учасників господарських товариств у судовому або адміністративному порядку.

Неюрисдикційна форма захисту прав учасників господарських товариств - захист права власними діями уповноваженої особи, без звернення до державних та інших уповноважених органів. Така форма захисту має місце при самозахисті прав і при застосуванні уповноваженою особою заходів оперативного впливу.

Автором виявлено, що незважаючи на те, що суд є найавторитетнішим правозахисним органом, такий шлях захисту корпоративних прав учасниками господарських товариств не завжди можна назвати найефективнішим. Автором проаналізовано судову практику українських судів різного рівня на користь такого висновку. В межах юрисдикційної форми захисту з урахуванням обраного аспекту проблематики проаналізовано проблему визначення природи спорів, що виникають між учасниками товариства, його посадовцями та товариством, а також розмежування юрисдикції при розгляді корпоративних спорів, наведено відповідну судову практику, яка підтверджує висновки здобувача. Зазначено, що адміністративний захист акціонером своїх прав є часом навіть більш ефективним і має низку переваг перед судовим. Цей захист у межах своїх повноважень здійснює Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку (далі - НКЦПФР) Позитивними сторонами цього способу захисту прав є: оперативність, загальнодоступність подання скарг та заяв до НКЦПФР, високий фаховий рівень членів НКЦПФР та наділення їх широкими повноваженнями як щодо встановлення факту порушення права акціонера, так і щодо його відновлення та застосування відповідних санкцій до винних у порушенні зазначеного права.

У порядку захисту прав акціонера НКЦПФР має наступні повноваження: встановлювати обов'язкові нормативи достатності власних коштів та інші показники і вимоги, що обмежують ризики по операціях з цінними паперами; здійснювати контроль за достовірністю і розкриттям інформації, що надається емітентами, та її відповідністю встановленим вимогам; проводити самостійно чи разом з іншими відповідними органами перевірки та ревізії фінансово- господарської діяльності емітентів і вилучати під час проведення таких перевірок на строк до трьох робочих днів документи, що підтверджують факти порушення актів законодавства про цінні папери; надсилати емітентам обов'язкові для виконання розпорядження про усунення порушень законодавства про цінні папери та вимагати надання необхідних
документів відповідно до чинного законодавства; надсилати матеріали до правоохоронних органів щодо фактів правопорушень, за які передбачена адміністративна та кримінальна відповідальність; накладати адміністративні стягнення, штрафні та інші санкції за порушення чинного законодавства на юридичних осіб та їх співробітників, аж до анулювання ліцензій на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів. Наведено та проаналізовано відповідні статистичні дані щодо діяльності НКЦПФР за останні роки, які підтверджують запропоновані висновки дисертанта.

Автором поділяється думка тих учених, які вказують на необхідність закріплення у чинному законодавстві України можливості звернення до суду з похідними або непрямими позовами, коли учасники господарських товариств здійснюють опосередкований захист своїх інтересів. Не одержуючи безпосередньо відшкодування збитків собі особисто, але домагаючись цього для товариства, вони непрямим чином впливають на свої майнові права.

У підрозділі 3.2. «Способи захисту корпоративних прав учасників господарських товариств» дисертантом досліджується сутність способів захисту корпоративних прав учасників господарських товариств.

Автором на підставі доктринальних розробок визначається, що способом захисту корпоративних прав учасників господарських товариств є закріплений чи санкціонований законом правоохоронний засіб, за допомогою якого відбувається попередження та/або поновлення, визнання порушеного (не визнаного, оспорюваного) корпоративного права, а також компенсація втрат, які є результатом такого порушення.

Дисертант обґрунтовано доводить, що у сфері захисту корпоративних прав учасників господарських товариств найбільш доцільною з точки зору правозастосування є класифікація способів захисту за критерієм результату, на який розраховує потерпілий, використовуючи той чи інший спосіб захисту. Зазначений критерій дозволяє виділити наступні групи загальних способів захисту прав учасників господарських товариств:

-                      способи, використання яких дозволяє підтвердити (посвідчити) право: визнання права, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення;

-                      способи, використання яких дозволяє попередити чи припинити порушення права: припинення дії, яка порушує право; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб;

-                      способи, використання яких дозволяє відновити порушене право чи компенсувати втрати, завдані у зв'язку з порушеним правом: визнання правочину недійсним, відновлення становища, яке існувало до порушення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Аналіз чинного законодавства, яке регулює відносини діяльності господарських товариств, дозволив автору дійти висновку про те, що при визначенні спеціальних способів захисту прав учасників господарських товариств законодавець використовував конструкцію універсальних способів, враховуючи при цьому особливості правовідносин за участю господарських товариств. Це підтверджують такі способи захисту прав учасників господарських товариств, як оскарження рішення загальних зборів AT, визнання правочину, щодо якого у нього є зацікавленість, недійсним, оскарження рішення акціонерного товариства про відмову у включенні пропозицій до порядку денного, визнання недійсними установчих документів господарського товариства.

Дослідження значної кількості судових рішень з корпоративних спорів дозволило виявити, що у судовій практиці спори, пов'язані з порушенням корпоративних прав, диференціюються наступним чином: спори про визнання недійсними засновницьких документів та (або) внутрішніх нормативних актів повністю або частково; спори про визнання недійсними рішень органів господарських товариств (загальних зборів акціонерів, спостережної ради, правління) або рішень державних органів, уповноважених управляти державними корпоративними правами.

Автором доведено, що рішення загальних зборів можуть бути визнані недійсними за формальними підставами (наприклад, коли акціонерів не було повідомлено про проведення зборів; невірно складені списки акціонерів, які мають право брати участь у зборах; рішення ухвалювалося за відсутності кворуму та ін. ), та внаслідок істотного порушення норм чинного законодавства чи локальних актів (загальні збори ухвалили прийняте рішення з питань, що не входять до їх компетенції). Дисертантом також підтримується висловлена у літературі думка про те, що відсутність кворуму на загальних зборах, порушення порядку їх скликання, ухвалення зборами рішень з питань, які не було внесено до порядку денного, проведення зборів в іншому місці та в інший час, ніж це було вказано у повідомленні, повинно бути безумовною підставою для скасування рішень загальних зборів акціонерів із покладенням відповідальності на посадових осіб тих органів, обов'язком яких є підготовка та проведення загальних зборів - наглядової ради або виконавчого органу.

Обґрунтовано, що при використанні такого способу захисту корпоративних прав учасників господарських товариств як відшкодування збитків, спричинених винною поведінкою посадових осіб правління або іншого органу управління товариства, необхідно використовувати конструкцію непрямого позову, який пред'являється для захисту конкретно визначеного учасника або групи учасників, а господарського товариства у цілому, яке з вини посадових осіб товариства зазнало збитків.

Встановлено, що специфіка корпоративних прав полягає в тому, що вони можуть захищатися не інакше як способами, адекватними характеру корпоративних прав і корпоративних відносин.

У розділі 4 «Особливості цивільно-правового захисту окремих корпоративних прав учасників господарських товариств» досліджуються спільні та відмінні характеристики у здійсненні захисту майнових та немайнових корпоративних прав учасників господарських товариств.

У підрозділі 4.1. «Захист немайнових корпоративних прав учасників господарських товариств» детально досліджуються особливості реалізації учасником господарського товариства права на захист найбільш значущих немайнових корпоративних прав.

Обґрунтовано, що при захисті права на управління неповідомлення персонально акціонера, який володіє певною кількістю акцій, про проведення загальних зборів не завжди є підставою для визнання недійсними рішень загальних зборів господарського товариства. Зроблено висновок про те, що при винесенні судом рішення, останньому слід враховувати факт порушення рішенням загальних зборів прав та законних інтересів учасника (акціонера) товариства та те, чи могла відсутність (або наявність) позивача істотно вплинути на прийняття рішення, яке оскаржується.

Висловлюється думка, що відсутність кворуму на загальних зборах, порушення порядку їх скликання, прийняття зборами рішень з питань, які не було внесено до порядку денного, проведення зборів в іншому місці та в інший час, ніж це було вказано у повідомленні, повинно бути безумовною підставою для скасування рішень загальних зборів із покладенням обов'язку відшкодувати витрати, понесені при цьому, на посадових осіб товариства, які були відповідальними за підготовку й проведення загальних зборів.

Розкриваючи спосіб захисту права учасника господарського товариства на отримання інформації про діяльність товариства, автор, на підставі аналізу судової практики, звертає увагу на те, що мова йде про спонукання в судовому порядку до виконання товариством дій - надання відповідної інформації. Доведено, що процедура надання інформації може бути врегульована внутрішніми документами господарського товариства, зокрема, відповідним положенням, у зв'язку з чим учасникам (товариству) слід додержуватися вимог щодо надання інформації, встановлених у цьому документі.

Встановлено, що право на одержання інформації про діяльність товариства, а, отже, і звернення до суду з вимогою надання такої інформації, виникає в учасника господарського товариства з дати, з якої особа стала учасником товариства.

У підрозділі 4.2. «Захист майнових корпоративних прав учасників господарських товариств» розкриваються особливості захисту майнових корпоративних прав учасників господарських товариств.

Автор підтримує думку науковців про те, що гарантією виплати акціонерам дивідендів є закріплення граничних термінів виплати акціонерам дивідендів у законодавстві. Тоді акціонер, у випадку невиплати йому дивідендів у відповідний термін, буде мати можливість звернутися до суду із майновим
позовом. Звичайно, це може бути здійснено за умови, що акціонерне товариство отримало прибуток та прийняло рішення про його сплату акціонерам.

Доведено, що при визначенні порядку і способу обчислення вартості частини майна товариства та частини прибутку, яку має право отримати учасник при виході (виключенні) з ТОВ (ТДВ), а також порядку і строків їх виплати, господарські суди мають застосовувати відповідні положення установчих документів товариства і лише у разі неврегульованості в установчих документах вартість частини майна товариства, яка підлягає виплаті, повинна відповідати вартості чистих активів товариства, що визначається в порядку, встановленому законодавством, пропорційно його частці в статутному капіталі товариства на підставі балансу, складеного на дату виходу (виключення). Розрахунок належної учаснику частини прибутку здійснюється на дату виходу (виключення) з товариства.

Досліджуючи такий спосіб захисту як визнання емісії акцій недійсною, автором встановлено, що зазначене поняття не закріплено належним чином у законодавстві. Під терміном «випуск цінних паперів» розуміють і сукупність дій емітента і сукупність цінних паперів, об'єднаних певними ознаками. У Законі України «Про державне регулювання ринку цінних паперів» термін «випуск» використовується при характеристиці відповідних дій, спрямованих на відчуження цінних паперів. Поняття випуску цінних паперів надається в статті 1 Закону України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» і визначається як «зареєстрована у встановленому порядку сукупність цінних паперів одного емітента з одним державним номером, що можуть мати різні умови емісії, але надають однакові права».

Дисертантом обґрунтовано, що визнання недійсною емісії акцій полягає в припиненні регулятивної сили складного юридичного факту, що не відповідає сформульованим у законодавстві вимогам. Потребують обов'язкового законодавчого закріплення підстави, з яких емісія може бути визнана недійсною. Такими підставами є: невідповідність відомостей, зазначених у звіті про підсумки розміщення цінних паперів, проспекту емісії (зареєстрованим умовам випуску) або даним фактичного розміщення такої емісії; виявлення після реєстрації звіту про підсумки розміщення цінних паперів підстав, за наявності яких повинно було бути відмовлено в реєстрації, порушення емітентом у процесі емісії акцій нормативно-правових актів, що встановлюють вимоги до процесу емісії, а також виявлення в документах, які надаються емітентом для реєстрації випуску, недостовірної інформації.