ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ КОРПОРАТИВНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, ступінь наукової розробки проблеми, розкрито основні методи дослідження, визначено його мету, завдання, предмет та об’єкт, а також наукову новизну, практичне значення, зв’язок дисертації з науковими програмами і темами, апробацію результатів дослідження, структуру роботи та її обсяг.

У першому розділі “Корпоративні відносини, їх елементи та характе­ристика” досліджуються поняття корпоративних відносин, приводиться класифікація і характеристика суб’єктів корпоративних відносин, їх видів, поняття та види корпоративної відповідальності.

У підрозділі 1.1 “Поняття та види корпоративних відносин” на основі аналізу наукових праць і законодавчої бази дисертант визначає юридичну природу корпоративних відносин як цивільно-правову; дає визначення та характеристику їх як об’єкту досліджень. Піддається критиці визначення корпоративних відносин у ГК України лише через права суб’єктів корпора­тивних відносин без урахування їхніх обов’язків. Пропонується власне визначення корпоративних правовідносин як різновиду цивільно-правових відносин, які виникають між учасниками, засновниками і корпоративною юридичною особою, і пов’язані з реалізацією, охороною і захистом суб’єк­тами цих правовідносин належних їм корпоративних прав і виконанням покладених на них корпоративних обов’язків.

Виходячи із засад цивільного права, до питання класифікації корпоративних правовідносин необхідно підходити з точки зору їх поділу на майнові та особисті немайнові, а також наводить додаткові аргументи на користь існування у корпоративних відносинах організаційних відносин цивільно-правового характеру. До майнових корпоративних прав учасника необхідно відносити: право на одержання частини прибутку товариства (дивідендів), право на частку майна товариства при припиненні діяльності незалежно від причин припинення, а також право на виплату частки при виході з товариства.

Немайнові права у корпоративних відносинах залежать від виду товарист­ва, виду акцій, якими володіє акціонер, виду учасників. До них належать: пра­во на участь в управлінні товариством, що проявляються у різних формах – участі у загальних зборах, участі у формуванні органів управління товари­ством, інших органах у разі їх створення та обрання до них, участі у товаристві безпосередньо, у повному та командитному товариствах, право на вихід з товариства, право на одержання інформації про діяльність товариства.

Автором піддається критиці позиція науковців, які заперечують існування особистих немайнових прав у корпоративних відносинах, а говорять про існу­вання лише майнових та організаційних правомочностей (С.С. Кравченко), і підтримується позиція щодо парності майнових і особистих немайнових прав у корпоративних відносинах (І.В. Спасибо-Фатєєва).

Додатково наводяться аргументи на користь виділення організаційних відносин цивільно-правового характеру у корпоративних правовідносинах. Особливістю цих відносин є їх мета – вони направлені на процес упоряд­кування корпоративних відносин. Це, зокрема, відносини, пов’язані зі ство­ренням товариства, зі здійсненням корпоративного управління як організа­цією діяльності органа юридичної особи.

У підрозділі 1.2 “Суб’єкти корпоративних відносин” автор на основі порівняльного аналізу засад регулювання підприємницької діяльності, які встановлені цивільним і господарським законодавством України, та методів регулювання підприємницької діяльності визначає особливості такого право­вого регулювання. Зазначається складність визначення видів юридичних осіб, у яких можуть виникнути корпоративні відносини, оскільки нормою ст. 83 Цивільного кодексу України допускається існування інших, ніж товариства та установи, організаційно-правових форм юридичних осіб – в Україні не існує чіткої системи юридичних осіб.

До суб’єктів корпоративних відносин автор відносить засновників (до створення корпоративної юридичної особи), учасників (після створення корпоративної юридичної особи) та власне корпоративні юридичні особи. Піддається критиці позиція тих науковців, які відносять до суб’єктів корпо­ративних відносин органи корпоративної юридичної особи.

Розглядаються корпоративні правовідносини таких категорій: між заснов­никами щодо створення юридичних осіб; між учасниками; між учасниками та самою юридичною особою; між учасниками та третіми особами; між товариством та третіми особами.

У цій частині роботи також аналізується структура корпорацій з метою дослідження корпоративних відносин, що виникають між суб’єктами корпо­ративних відносин. При розгляді варіантів вирішення конкретних практичних завдань по врегулюванню спірних ситуацій, що виникають при реалізації корпоративних прав, виокремлюються специфічні цивільно-правові аспекти корпоративних правовідносин.

У підрозділі 1.3 “Поняття та види корпоративної відповідальності” обґрунтовується позиція, відповідно до якої наділення суб’єктів певними правами не матиме значення без встановлення юридичної відповідальності за їх невиконання.

На підставі порівняльного аналізу точок зору учених-цивілістів висвітлю­ються дискусійні питання щодо співвідношення понять “притягнення до юридичної відповідальності” та “застосування санкцій”. Доводиться обґрун­тованість тези про те, що поняття “санкції” завжди пов’язане з правопору­шенням і є певною формою юридичної, а отже, цивільно-правової відпові­дальності. Досліджені такі специфічні особливості цивільно-правової відпо­відальності, як можливість добровільного виконання примусового обов’язку, її майновий характер, встановлено співвідношення відповідальності та інших засобів захисту цивільних прав. Звертається увага на таку особливість цивіль­но-правової відповідальності, як диспозитивність, тобто можливість потер­пілої сторони самій вирішувати, застосовувати санкції чи ні, що, зрештою, позитивно впливає на зміцнення договірних відносин та активізацію підприємницької діяльності.

Характеристика цього виду юридичної відповідальності з урахуванням специфічних рис корпоративної відповідальності як підвиду цивільно-пра­вової відповідальності включає в себе, крім визначення поняття, структуру механізму відповідальності, визначення мети застосування цивільно-правової відповідальності, характеристику способів захисту порушеного права. Харак­терною особливістю корпоративної відповідальності є, зокрема, встановлення корпоративних порушень у локальних нормативних актах – статутах, положеннях, наказах тощо.

При дослідженні статуту товариства як основного локального норма­тивного акту аналізується його правова природа. Він визначається автором як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних правовідносин. Пропонується запровадити типові форми статутів господарських товариств, зокрема акціонерних, що сприятиме нормальному розвитку цивільних відносин. Саме через розосередженість норм, що регулюють вимоги до статуту, у різних нормативних актах, на практиці існує багато спорів.

На підставі аналізу концепцій цивільно-правової відповідальності автор досліджує особливості таких базових видів відповідальності, як договірна та позадоговірна (деліктна), а також таких її форм, як часткова, солідарна та субсидіарна. Аналізуються особливості виникнення відповідальності без вини, а також особливості змісту вини юридичної особи. Досліджуються й інші дискусійні питання цивільно-правової відповідальності у світлі відпо­відних положень ЦК України.

При аналізі видів і форм цивільно-правової відповідальності акцентується увага саме на особливостях корпоративної відповідальності. Так, доводиться, що корпоративна відповідальність учасників повного та командитного товариств не є договірною, оскільки носить абсолютний характер.

Характеристика елементів корпоративних правопорушень – протиправ­ності діянь або бездіяльності, наявності шкоди та зв’язку між ними, вини у будь-якій формі підкреслює цивільно-правову природу відповідальності за корпоративні правопорушення. Цивілістичну направленість відповідальності у корпоративних правовідносинах підтверджує і наявність відповідальності без вини з компенсаторною метою, що характерно виключно для цивільно-правової відповідальності.

Другий розділ “Відповідальність товариств та їх учасників при реалі­зації корпоративних прав” присвячений проблемам реалізацій та застосу­вання механізмів відповідальності при здійсненні корпоративних правовід­носин.

У підрозділі 2.1 “Відповідальність учасника за зобов’язаннями товари­ства та товариства за зобов’язаннями учасника” досліджуються загальні засади відповідальності юридичних осіб та їх учасників. Визначаючи відмін­ність понять засновник та учасник, автор досягає висновку про те, що поняття засновник можливе лише щодо установ. Що стосується товариств, то суб’єк­тами відповідальності можуть визначатися тільки учасники або ж колишні учасники.

Практичне значення мають висновки автора про те, що при зверненні стягнення за рахунок частки майна учасника товариства фактично опосеред­ковано йдеться про відповідальність товариства перед кредиторами його учасника (ця особливість не поширюється на акціонерне товариство, де стягненню підлягають акції, що засвідчують права акціонера на частку).

У цій частині дослідження автором проаналізовано механізми цивільно-правової відповідальності у повному товаристві, у кооперативних товари­ствах, зокрема, кооперативних банках, підприємствах, а також у казенних, холдингових компаніях, дочірніх підприємствах, товариствах співвласників багатоквартирних будинків.

У зв’язку з удосконаленням законодавства у сфері відповідальності за вчинення корупційних правопорушень автор висловлює свою думку щодо недоцільності встановлення такої відповідальності, як відповідальність юри­дичних осіб.

У підрозділі 2.2 “Відповідальність товариства перед учасниками та учасників перед товариством” досліджуються взаємовідносини товариства з його учасниками, що визначають коло корпоративних обов’язків юридичної особи перед своїми учасниками.

Автором вивчається правова природа загальних зборів товариства, деталь­ному аналізові піддається правове регулювання цього інституту (порядку їх проведення, голосування, чинності рішень тощо). Дисертант підтримує кон­цепцію Закону “Про акціонерні товариства” щодо зобов’язання акціонера товариства брати участь в управлінні, яку він вважає прогресивною. Але зазначає, що у такому випадку потребують удосконалення основні засади управління юридичною особою.

В Україні не існує єдиної концепції щодо видів відповідальності, які несе учасник товариства. Загалом можна відмітити, що закони України, які визна­чають правовий статус окремих видів товариств, фактично не встановлюють видів майнової відповідальності учасників та товариства за невиконання ними своїх обов’язків. Винятки з цього загального правила систематизовано та приведено у даному підрозділі.

Досліджено правову природу збитків в аспекті саме тих збитків, що відшкодовуються учасникам товариством за порушення їх прав.

Судова практика не ставить під сумнів можливість відшкодування мораль­ної шкоди у корпоративних відносинах. Автором обґрунтовується можливість стягнення моральної шкоди за корпоративні правопорушення, порядок фор­мування доказової бази при стягненні цього виду шкоди. Але ставиться під сумнів необхідність встановлення презумпції стягнення моральної шкоди, оскільки в науковій літературі така думка висловлюється.

Що стосується недоговірних зобов’язань, то зі структури та змісту норм ЦК України прямо випливає їх поділ на: публічну обіцянку винагороди (глава 78 ЦК України); вчинення дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення (глава 79 ЦК України); рятування здоров'я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи (глава 80 ЦК України); створення загрози життю, здоров'ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи (глава 81 ЦК України); відшкодування шкоди (глава 81 ЦК України); набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (глава 81 ЦК України). Крім зазначених, в корпоративних відносинах можуть застосовуватися такі позадоговірні зобов’язання, які випливатимуть не із договору, а із статуту юридичної особи, тобто корпоративні зобов’язання.

Арсенал виписаних у ЦК видів забезпечення зобов’язань дозволяє ефек­тивно захистити права учасників у випадку їх порушення з боку товариства.

У підрозділі 2.3 “Відповідальність органів управління товариств” аналі­зуються взаємовідносини товариства як юридичної особи з органами та посадовими особами товариства, у тому числі і відповідальність їх перед товариством за порушення корпоративних норм та спричинення шкоди товариству.

Основна ідея правової конструкції корпорацій полягає у відокремленні власності від управління.

Автором досліджено особливості застосування цивілістичного інституту представництва у діяльності органів управління господарських товариств. Робиться висновок про те, що законодавець не завжди ототожнює дії представницьких органів управління та самої юридичної особи.

Особливе місце у системі органів юридичної особи займає виконавчий орган, оскільки питома вага прийнятих ним рішень значним чином переважає діяльність будь-яких інших органів юридичної особи. Крім національної кон­струкції виконавчого органу, автором досліджуються концепції, характерні для англо-американської системи права, згідно з якими директори є довіре­ними особами компаній (концепція “лояльності” та концепція “належно міри дбайливості”).

Предметом окремого дослідження стала і наглядова рада як орган управ­ління товариством. Автором критикується поширена думка про незначну роль наглядової ради у діяльності товариства. На підставі аналізу європейського законодавства в частині існування багаторівневих моделей управління корпо­раціями пропонується як на законодавчому рівні, так і в межах корпорацій розширити вплив цього органу на діяльність товариства, що підвищить рівень контрольованості та ефективності здійснення господарської діяльності това­риством.

Автор пропонує запровадити відповідальність як виконавчого, так і нагля­дового органів, а також окремих посадових осіб та акціонерів за конкурентні дії по відношенню до товариства та необхідність відшкодування шкоди, заподіяної вказаними діями.

У підрозділі 2.4 “Виключення з товариства” автор відзначає, що виклю­чення із товариства є наслідком його неправомірної поведінки, реалізацією відповідальності за таку поведінку, що передбачено ст.100 ЦК України. Практична реалізація норми ст.100 ЦК викликає певні труднощі, оскільки конструкція норми передбачає таку можливість виключно на підставі уста­новчих документів товариства. У випадку неналежного конструювання статуту товариства, формулювання підстав виключення учасника, пророблен­ня процедури виключення, здійснення товариством свого захисту від недобро­совісного учасника матиме ускладнення. Хоча судова практика з приводу виключення беззаперечно існує, її аналіз засвідчує, що станом на сьогод­нішній день доказова база судових позовів аналогічного виду не відпрацьо­вується достатнім чином, що і викликає певні труднощі у досягненні необхід­них результатів. Особливо проблематичною видається реалізація цієї мож­ливості в акціонерному товаристві, оскільки вибуття акціонера із товариства пов’язана з реалізацією ним своїх акцій. З огляду на зазначене автором, ним запропоновано доповнити ст.100 ЦК положенням, згідно із яким учасник мо­же бути виключеним із товариства у випадках, встановлених законодавством.

У роботі доведено, що існування у цивільному та господарському зако­нодавстві України різних підходів до регулювання засад створення корпора­ивних юридичних осіб, особливостей їх правового статусу, механізмів застосування відповідальності веде до непорозумінь в практичній підприєм­ницький діяльності, неоднозначному застосуванню законодавства правоохо­ронними та судовими органами. Порівнюючи цивільне і господарське законодавство, наголошується на переважному існуванні цивільно-правових аспектів в правовому регулюванні корпоративної відповідальності.