ГОСПОДАРСЬКО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ РЕЛІГІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

Розділ 1. Загальна характеристика господарсько-правового забезпечення діяльності РО у сфері суспільного виробництва містить три підрозділи, в яких досліджено поняття та структуру господарсько-правового забезпечення діяльності РО за чинним законодавством, надано визначення поняття РО, проаналізовано зарубіжний досвід державно-церковних відносин з метою використання для удосконалення господарсько-правового забезпечення діяльності РО в Україні.

У підрозділі 1.1. «Поняття та структура господарсько-правового забезпечення діяльності РО» на основі загальнотеоретичного аналізу визначено базові поняття, що застосовуються в дослідженні. Підкреслюється, що РО для господарського забезпечення основних напрямів свого функціонування можуть здійснювати господарську діяльність у двох сферах – власного господарства (церковного, монастирського, парафіяльного тощо), а також суспільного виробництва. У першому випадку, оскільки згідно з Конституцією України церква та інші РО відокремлені від держави, регулювання здійснюється виключно нормами церковного (конфесійного) права, бо йдеться про внутрішні конфесійні господарські відносини, тоді як господарська діяльність РО у сфері суспільного виробництва допускається державою на умовах, встановлених законодавством, з урахуванням норм церковного права.

Визначено, що під господарсько-правовим забезпеченням розуміється система господарсько-правових засобів (господарсько-правове регулювання, господарські правовідносини, господарсько-правові статуси, господарська компетенція, правові режими майна, суб’єктивні господарські права тощо), закріплених у законодавчих та локально-правових нормах. Обґрунтовано специфіку господарсько-правового забезпечення діяльності РО у сфері суспільного виробництва, яка полягає в тому, що зміст локально-правових норм визначається з урахуванням норм церковного (конфесійного) права. Виходячи з цього, сформульовано визначення поняття господарсько-правового забезпечення діяльності РО.

Наголошується, що у структурі діяльності РО необхідно розрізняти основну (релігійну) та допоміжну діяльність, спрямовану на забезпечення основної. Господарська діяльність РО є допоміжною, чим визначається специфіка її правового режиму як діяльності неприбуткової, некомерційної (непідприємницької). Однак, негосподарський характер основної діяльності є підставою для кваліфікації РО як неприбуткових організацій у сфері господарювання. Цю категорію суб’єктів господарського права не можна ототожнювати з суб’єктами некомерційної господарської діяльності, основною діяльністю яких є господарська. Такими суб’єктами є лише підприємства РО, які утворюються також з метою забезпечення основної діяльності РО, тобто відносно останніх виконують допоміжні функції.

Зроблено висновок, що господарсько-правове забезпечення діяльності РО поширюється на їхню діяльність у сфері суспільного виробництва, яка може здійснюватися ними безпосередньо або опосередковано через створені підприємства та благодійні установи. Отже, у структурі господарсько-правового забезпечення щодо РО слід розрізняти забезпечення безпосередньо їхньої господарської діяльності, діяльності створених ними інших учасників господарських відносин (зокрема, благодійних установ), а також діяльності їхніх підприємств. Окрім того, воно включає до своєї структури господарське забезпечення діяльності РО за участю інших суб’єктів господарювання. 

У підрозділі 1.2. «Поняття РО як суб’єкта господарського права» визначено місце РО у системі суб’єктів господарського права як суб’єкта з особливим статусом – у зв’язку з відокремленням від держави.

Проаналізовано питання законодавчого визначення поняття РО та релігійної діяльності як її основної діяльності. Виявлено, що поняття РО у законодавстві не конкретизовано, воно сформульовано за допомогою тавтології через використання терміну «релігійні потреби». Релігійна діяльність у законодавстві взагалі не визначена. Аргументовано необхідність таких визначень для господарсько-правового регулювання, зокрема, для ідентифікації виду організації, відслідковування у процесі оподаткування цільової спрямованості використання її доходів від господарської діяльності, контролю за дотриманням меж  правоздатності, для попередження правопорушень, а також для урахування особливостей статусу конкретних РО при вирішенні спорів тощо.

Запропоноване у роботі поняття РО як суб’єкта господарського права ґрунтується на її кваліфікації як неприбуткової організації, відображає її особливий правовий статус, враховує необхідність створення в передбаченому законодавством порядку відповідно до норм церковного (конфесійного) права, спрямованість на здійснення релігійної діяльності як основної, передбачає право здійснювати допоміжну господарську діяльність у сфері суспільного виробництва безпосередньо або через свої органи – дочірні структури з правами юридичної особи, а також здійснювати господарське забезпечення основної діяльності за участю суб’єктів господарювання. Відображення наведених визначень РО та релігійної діяльності в ГК потрібно для урахування особливостей та систематизації засобів господарсько-правового забезпечення діяльності РО.

Авторка приєднується до пропозиції розглядати наведений у Законі про свободу совісті перелік РО як перелік організаційно-правових форм, тоді як їхнє видове розмаїття може бути набагато ширшим.

Виходячи з аналізу законодавства, усі РО можна поділити на групи, за специфікою внутрішньої структури та наявністю статусу юридичної особи: прості РО зі статусом юридичної особи або без такого статусу та складні РО – релігійні об’єднання без вказаного статусу. Такий розподіл дозволяє виявити певні недоліки законодавчого регулювання, яке не враховує суттєвих відмінностей церкви від релігійного об’єднання. На основі аналізу джерел конфесійного права та з урахуванням пропозицій інших дослідників зроблено висновок про необхідність доповнення законодавчого переліку РО таким видом, як церква. У Законі церкви розглядаються в рамках уніфікованого підходу як релігійні об’єднання. Однак, на відміну від об’єднання РО, створеного за типом союзу чи конфедерації, церква є складноорганізованою системою, побудованою зверху донизу. РО, що входять до її складу, хоч і наділені юридичною самостійністю, однак їхня воля обмежена специфікою внутрішніх зв’язків, що встановилися в церкві в силу традиції. Тому необхідно передбачити поряд з релігійними об’єднаннями (союзного типу) цей самостійний вид релігійних утворень. 

У підрозділі 1.3. «Зарубіжний досвід державно-церковних відносин у сфері господарювання» звертається увага на виокремлення у сучасній науці трьох  моделей регулювання державно-церковних відносин: ідентифікаційної моделі (модель державної церкви), сепараційної моделі (модель відокремленої від держави церкви), коопераційної моделі (модель нейтралітету).

Сепараційна модель передбачає повне відокремлення церкви від держави. У рамках ідентифікаційної моделі виокремлюється інститут традиційної церкви, яка підконтрольна та підпорядкована державі, фінансується із держбюджету та виконує соціальні функції, покладені на неї державою. У рамках коопераційної моделі, яка характерна для більшості країн-членів ЄС, держава визначає одну або дві церкви, які мають пріоритет над іншими РО. Вони відокремлені від держави, але з ними можуть укладатися договори (конкордати). На законодавчому рівні визначаються особливості правового статусу РО пріоритетних конфесій та передбачається ще декілька рівнів правових статусів інших РО зі зменшенням державної підтримки по низхідній. Пріоритетне положення окремих конфесій може бути підставою створення відповідним церквам найбільш сприятливих умов для функціонування, у тому числі для здійснення господарської діяльності. Переваги у виборі партнерів для співробітництва з державою визначаються у багатьох країнах світу, що має особливе значення для реалізації соціальних і благодійницьких програм. У деяких країнах найбільш пріоритетні РО отримують, крім податкових пільг, право на так званий церковний податок.

У зарубіжній практиці широко застосовуються такі поняття, як «національні», «традиційні», «глибоко вкорінені», «нетрадиційні» віросповідання тощо. В Рекомендаціях № 1556 (2002) ПАСЕ передбачається необхідність включення європейських релігійних традицій в Преамбулу майбутньої Європейської Конституції. У роботі підкреслюється доцільність використання наведеного досвіду у вітчизняній нормотворчості. Зауважується на наявності для цього відповідних конституційних підстав. Хоча останнім часом простежується пропагування в Україні сепараційної моделі, що знайшло підтримку на офіційному рівні та отримало відображення в Законі про свободу совісті, таке твердження підлягає перегляду. Адже Конституція України, передбачаючи принцип відокремлення церкви та РО від держави (ст. 35), одночасно закріплює принцип сприяння розвиткові традицій української нації (ст. 11). Це дозволяє говорити про необхідність дотримання саме коопераційної моделі державно-церковних відносин та введення в науковий обіг терміну «традиційна церква».

Розділ 2. Особливості господарсько-правового статусу РО містить три підрозділи, в яких проведено аналіз питань класифікації РО, правового режиму майна та особливостей господарської компетенції щодо його використання.

У підрозділі 2.1. «Класифікація РО з метою диференціації їх господарсько-правових статусів» на основі аналізу джерел конфесійного права виявлено своєрідні підходи до організації взаємовідносин різноманітних РО у рамках тієї чи іншої конфесії та підкреслено необхідність врахування у законотворчості та судовій практиці такої специфіки. Сьогодні у законодавстві використовується уніфікований підхід до визначення господарсько-правового статусу РО, натомість необхідним є дотримання диференційованого підходу.

Як показує аналіз статутів РО, вони можуть мати просту або складну організаційну структуру. Сьогодні в Законі про свободу совісті РО, насамперед, розглядаються як організації з простою оргструктурою. Натомість, більшість РО в Україні є складноорганізованими системами, що фактично не враховується.

Виявлено принципову відмінність організаційної будови внутрішніх конфесійних відносин у поширених в Україні протестантських та ортодоксальних конфесіях (що обумовлює специфіку їх господарювання). У першому випадку первинними є низові РО, які засновують релігійне об’єднання на корпоративних засадах, тобто релігійне об’єднання формується знизу. У другому – первинною є церква в цілому або так звана помісна, яка охоплює всіх віруючих людей відповідної конфесії на певній території (за певних умов в такому статусі може виступати окрема єпископія), і формується вона зверху шляхом заснування низових структур в установчому порядку.

Це обумовлює суттєві відмінності між релігійними об’єднаннями та церквами, що простежуються у правовому режимі майна, порядку управління та інших особливостях внутрішнього конфесійного статусу структурних одиниць. Так, у протестантських конфесіях низові (первинні) релігійні громади визнаються самостійними власниками і здійснюють право власності щодо свого майна незалежно від управлінь і центрів релігійних об’єднань. Тоді як у ортодоксальних конфесіях існує і навіть має пріоритет категорія загальноцерковної власності, верховним власником усього церковного майна є церква в цілому і передбачається можливість обмеження майнових прав її органів («дочірніх» структурних одиниць). Управлінські відносини у релігійних об’єднаннях будуються на засадах повної автономії та за принципом самоврядування релігійних громад, що входять до їх складу, при цьому централізація управлінських функцій відбувається на добровільній основі. Тоді як у ортодоксальних церквах передбачається жорстка ієрархічна підлеглість та імперативна централізація функцій управління, в т.ч. щодо господарського використання майна.

Підкреслено, що для адекватного врахування особливостей внутрішнього конфесійного статусу РО необхідне встановлення системного зв’язку між РО конкретної конфесії, для чого може бути використана розроблена у науці господарського права модель господарської системи. Ознаки господарських систем прослідковуються у більшості РО зі складною структурою. При цьому церкви є господарськими системами «закритого типу», тоді як релігійні об’єднання – це господарські системи «відкритого типу» з правом вільного виходу більшості структурних ланок. За порядком створення слід виокремлювати:

первісні РО, які в свою чергу поділяються на ті, що існують традиційно (церква у ортодоксальних християнських конфесіях та ін.) або утворюються за власною ініціативою (релігійні громади у протестантизмі та ін.);

похідні РО, які утворюються первісними РО на корпоративних засадах (релігійні об’єднання у протестантизмі тощо) або в установчому порядку (дочірні структури церкви у ортодоксальних конфесіях або релігійної громади у протестантизмі тощо);

змішаного типу, які утворюються за власною ініціативою, але з дозволу управління, центру (релігійні громади, монастирі, братства в ортодоксальних церквах).

Встановлено, що більшість РО при цьому можуть входити до систем другого рівня, так званих «підсистем», які очолюються управліннями, тоді як найголовнішим органом РО, як системи в цілому, є релігійний центр.

У підрозділі 2.2. «Господарська компетенція окремих видів РО» за основу дослідження береться наведена у законодавстві класифікація РО за характером їх функцій: релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а саме, розглядаються особливості їх господарської компетенції з точки зору виконання функцій в релігійному об’єднанні або церкві як в системі.

Встановлено, що на такі види РО, як центри та управління, покладаються функції господарського керівництва системами, бо при них відповідно до статутів утворюються спеціальні господарські відділи. У церквах вони найчастіше виступають засновниками підприємств та благодійних установ, а також РО засновницького типу. Навіть, коли підприємство утворюється громадою або монастирем, слід заручитися дозволом цих органів. Вони визначають особливості правового режиму майна інших структурних ланок. У релігійних об’єднаннях господарська компетенція центральних органів в цих питаннях обмежена.

Проаналізовано особливості господарської компетенції центрів та управлінь та питання їх нормативного закріплення. Зроблено висновок, що більш доцільно термін «центр» застосовувати до головного органу РО, визнаних системами, тоді як термін «управління» – до центрального органу РО – підсистем. Відповідно, і статутні документи центрів і управлінь не повинні бути однаковими і не обиратися РО на свій розсуд. Отже, для центрів пропонується передбачити статути, що приймаються на загальних зборах, тоді як управління мають керуватися положеннями, розробленими центрами та затвердженими на загальних зборах. Положення також більш доцільні для дочірніх структур РО та для тих РО, що мають засновницьку природу.

Розглянуто господарську компетенцію релігійних громад та монастирів, при цьому зауважується необхідність її конкретизації у відповідних внутрішніх конфесійних документах (у розпорядчому акті єпархіального архієрея, або у внутрішньогосподарському договорі тощо).

Досліджено особливості господарської компетенції громад в різних конфесіях. Підкреслено необхідність конкретизації у законодавстві поняття «монастир» для запобігання зловживань щодо утворення подібних суб’єктів тими РО, конфесійна традиція яких такі форми не визнає і навіть розглядає їх як реакційні.

Виявлено особливості господарської компетенції таких РО засновницького (установчого) типу, як місії, духовні навчальні заклади та в окремих випадках релігійні братства, які складають інфраструктуру багатоланкових РО. Зауважується, що така компетенція передбачається положенням, яке розробляє РО-засновник під час їх утворення. В ньому вказуються напрями господарської діяльності, в т.ч. можливість створення підприємств, але у будь-якому разі положення про таке підприємство, в свою чергу, має бути узгоджено з РО-засновником.

У підрозділі 2.3. «Правовий режим майна окремих видів РО» звертається увага на те, що в Україні РО незалежно від виду і конфесійної приналежності розглядаються як власники всього належного їм майна. Це є основною причиною майнових спорів при переході громади з однієї конфесії в іншу. Правозастосовча практика при вирішенні майнових спорів також необґрунтовано керується презумпцією визнання права власності окремих РО, крім тих, що не визнані юридичними особами. Тому цю проблему також пов’язують з невизнанням юридичної особистості релігійних об’єднань, у тому числі церков. Але таке тлумачення Закону, коли передбачається лише правосуб’єктність низових РО, які зареєстровані у встановленому порядку і визнаються юридичними особами, суперечить канонічній традиції та фактично порушує права ортодоксальних церков. Застосований в ньому підхід ґрунтується на протестантському принципі необмеженої автономії релігійних громад. У роботі встановлено, що у ортодоксальних конфесіях церква, хоч і не визнається юридичною особою, але володіє правосуб’єктністю за нормами конфесійного права, яку у державно-церковних відносинах реалізують її компетентні органи, що визнаються юридичними особами. Права таких органів щодо господарського використання майна визначаються їх господарською компетенцією, що необхідно враховувати у правозастосуванні. Таким чином, враховуючи проголошений Конституцією принцип відокремлення РО від держави, стверджується, що Закон невиправдано втручається у внутрішні конфесійні майнові відносини, не враховуючи особливостей господарювання ортодоксальних конфесій. Крім того, уніфіковане імперативне визначення правового режиму майна РО обумовлює дискримінацію громадян за ознакою релігійних переконань.

Звертається увага на необхідність застосування норм Конституції України як норм прямої дії та відповідного перегляду судової практики. Це забезпечить, в тому числі, давно очікуване виконання взятого Україною зобов’язання щодо повернення з державної власності культового майна, на яке вказувалось у Доповіді моніторингового комітету Ради Європи «Про дотримання зобов’язань, взятих на себе Україною» (док. 8272, 2 грудня 1998 року). Підкреслено значення реституції культового майна для підтримки і розвитку традицій. Обґрунтовано пропозиції з удосконалення Роз’яснення ВАСУ «Про деякі питання, що виникають при застосуванні Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» № 02-5/109 від 29.02.1996 р. з точки зору захисту господарських прав РО. Щодо господарсько-правових наслідків зміни підпорядкованості релігійної громади релігійним центрам або її переходу в іншу конфесію аргументовано, що при судовому визначенні правової долі майна питання стосовно його правового режиму необхідно вирішувати відповідно до конфесійного права, яким керується РО, за участі якої виник спір.

На основі проведеного аналізу джерел конфесійного права зауважується, що правові режими майна РО різноманітні, передбачається використання права господарського відання, оперативного управління, користування та ін. Поряд з ними може застосовуватися і режим права власності, однак на відміну від передбаченого чинним законодавством права власності, право церковної власності має свої особливості, що обумовлено специфікою економічної природи церковного майна. У структурі відносин власності церков можна виявити загальноцерковну та іншу «похідну» власність (єпархіальну, парафіяльну тощо). Структурні зв’язки між цими видами можуть бути пояснені за допомогою теорії розщепленої власності. Змішані РО, поряд з правом власності, мають окремі види майна на похідному речовому праві та ін. Звертається увага на недоцільність законодавчого визначення тільки одного виду майнового режиму для РО, тобто права оперативного управління, таке штучне обмеження можливостей РО не відповідає Конституції. Якщо ж у статуті РО передбачено інше, господарським судам рекомендовано визначати правовий режим майна в цілому та його окремих видів за нормами відповідного конфесійного права. Підкреслена виправданість універсального визначення у ГК підприємств РО як підприємств колективної власності, різновидом якої є церковна власність.

Розділ 3. Удосконалення правового регулювання діяльності РО у сфері суспільного виробництва містить два підрозділи, в яких обґрунтовано пропозиції з удосконалення законодавства щодо безпосередньої участі РО у господарських відносинах, а також щодо діяльності заснованих ними підприємств та інших учасників господарських відносин.

У підрозділі 3.1. «Удосконалення законодавства щодо безпосередньої участі РО у господарських відносинах» розглянуто питання правового регулювання господарської діяльності РО, а також їх господарського забезпечення за участю суб’єктів господарювання, обґрунтовано пропозиції з удосконалення законодавства.

Оскільки господарсько-правовий статус РО у взаємовідносинах із суб’єктами господарювання та іншими учасниками господарських відносин визначається з урахуванням норм церковного (конфесійного) права, запропоновано включення у найменування кожної РО вказівки на її конфесійну приналежність, ієрархічну підлеглість управлінням та центрам певної конфесії, а також відображення у статуті структур, ієрархічно підлеглих конкретній РО.

Для забезпечення можливості контролю достовірності відомостей про місце РО в організаційній структурі релігійного об’єднання та особливості її господарсько-правового статусу запропоновано передбачити в Законі про свободу совісті та Законі України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» вимогу подавати до державної реєстрації статути РО з відміткою про узгодження з управлінням чи центром відповідної конфесії. Пропонується запровадити обов’язок РО щодо відображення в статуті багатоланкових РО відомостей про їхню організаційну структуру, включаючи повний перелік підлеглих структур, правовий режим їхнього майна та господарську компетенцію, а також внесення щорічних змін до цього переліку. Подібні додаткові вимоги слід передбачити і до статутів (положень) РО, що є структурними підрозділами багатоланкових РО. Запропоновано закріпити відповідну норму у ГК та Законі України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», що необхідно для забезпечення інтересів потенційних партнерів і контрагентів у сфері господарювання та для підтримання господарського порядку. Це дозволить попередити неправомірне, всупереч нормам церковного (конфесійного) права, заснування РО для захисту інтересів суб’єктів господарювання, які будуть вступати з такими організаціями або з заснованими ними підприємствами в господарські відносини. Також з метою забезпечення інтересів контрагентів за укладеними з РО договорами запропоновано доповнити вимоги до статуту РО, передбачивши обов’язкове включення до нього відомостей про правовий режим майна та господарську компетенцію щодо його використання.

Суб’єктам господарсько-правового регулювання запропоновано враховувати специфіку основної діяльності конкретного виду РО, якою повинна визначатися їх правоздатність у господарських відносинах. Доцільно передбачити у ГК, що РО можуть випускати тільки продукцію (роботи, послуги) релігійного призначення, у іншому разі вироблена продукція або дохід, отриманий від її реалізації, підлягає вилученню і спрямуванню на благодійні цілі. При систематичних порушеннях цієї вимоги діяльність таких РО повинна припинятися в судовому порядку з виключенням РО з Державного реєстру юридичних осіб.

З урахуванням допоміжного характеру господарської діяльності РО запропоновано закріпити у ГК України норму, згідно з якою РО забороняється використовувати благодійні надходження та доходи від господарської діяльності на заснування суб’єктів підприємницької діяльності як несумісної з функціональним (релігійним) призначенням РО.

З огляду на зарубіжний досвід державно-церковних відносин у сфері оподаткування, що передбачає пільгові режими діяльності для РО традиційних конфесій та навіть встановлює церковний податок, запропоновано звільнення традиційних РО та їх підприємств від оподаткування.

Також підкреслена доцільність налагодження державно-церковного партнерства у галузі фінансування державою соціальних програм за участю РО традиційних конфесій.

Розглянуто правові можливості захисту ділової репутації РО і надання деяких пільг для РО з особливим статусом при наданні послуг державними органами, організаціями та підприємствами.

У підрозділі 3.2. «Удосконалення законодавства щодо участі у господарських відносинах підприємств та інших суб’єктів, заснованих РО» проаналізовано особливості правового положення підприємств та благодійних установ РО. Запропоновано їх кваліфікацію як дочірніх структур РО. Зазначається необхідність послідовного проведення принципу відокремлення РО (з усіма підлеглими структурами) від держави, який допускає взаємодію суспільної та релігійної сфер лише у межах упорядкованих державно-церковних відносин. Обґрунтовано, що на підприємства та благодійні установи РО поширюються особливості правового регулювання господарської діяльності, встановлені для РО, такі як особливий порядок реєстрації, вимоги до статуту, цільова (спеціальна) правоздатність, різновидом якої є виключна правоздатність, обмеження на заснування суб’єктів підприємницької діяльності, податкові пільги.

Зазначається, що ГК відносить підприємства РО до унітарних, однак є потреба також у такому різновиді підприємств РО, як корпоративні, зокрема, на випадок створення підприємств двома або більше РО однієї конфесії. Для цього пропонується передбачити у ст. 112 ГК положення, згідно з яким такі підприємства можуть бути корпоративними. Також необхідно передбачити в ГК, що підприємства РО не можуть вступати в об’єднання підприємств, окрім об’єднань підприємств РО однієї конфесії.

Для створених РО підприємств доцільно передбачити можливість їхньої участі в утворенні АТ, за умови передачі інвестицій у довірче управління незалежним суб’єктам господарювання та спрямування отримуваних дивідендів на господарське забезпечення основної діяльності РО.

Підкреслена необхідність законодавчого врегулювання питань правового регулювання господарської діяльності таких структурних одиниць багатоланкових РО, як скити і подвір’я. Зокрема, аргументована можливість поширення на них вимог щодо державної реєстрації філій та представництв, а також підприємств РО. Обґрунтовано поширення на них пільг та обмежень, які передбачені щодо підприємств РО (виключна правоздатність, податкові пільги, тощо).

Запропоновано умовно вважати засновані РО благодійні установи ланками (органами) господарської інфраструктури, оскільки ці суб’єкти, по-перше, мають опосередковане відношення до релігійної мети, по-друге, їх утворення та існування потребує постійного вирішення господарських питань, по-третє, відповідно до діючого законодавства, вони самі можуть утворювати підприємства, які також слід розглядати як ланки господарської системи РО.