ПОПЕРЕДНІЙ РОЗГЛЯД СПРАВИ СУДДЕЮ У КРИМІНАЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ УКРАЇНИ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми дисертації; визначено зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами; охарактеризовано мету, основні задачі, об’єкт, предмет і методи дослідження; розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів; наведено дані про їх апробацію та впровадження, а також щодо публікацій, структури й обсягу роботи.

Розділ 1 «Загальна характеристика попереднього розгляду справи суддею» складається з двох підрозділів. 

У підрозділі 1.1. «Поняття та правова природа попереднього розгляду справи суддею як стадії кримінального процесу» досліджується правова природа інституту як стадії кримінального процесу: визначення, дані науковцями у різний час; аналіз крізь призму таких понять як «судова влада», «правосуддя», «судовий контроль»; завдання, функції стадії.

Визначено, що характер повноважень судді при попередньому розгляді кримінальної справи є змішаним. Він містить у собі елементи реалізації судової влади як у формі відправлення правосуддя, так і у формі судового контролю. Зокрема, такі обов’язкові до розгляду питання як наявність підстав для її закриття опосередковано слугують однією з форм відправлення правосуддя. Щодо повноважень суду, у разі прийняття рішення про достатність підстав для призначення справи до розгляду, то суд вчиняє ряд організаційно-розпорядчих дій, що є елементом відправлення правосуддя. Тому дисертантом розділяється думка В.З. Лукашевича, який вважає, що на досліджуваній стадії існує судовий контроль, який в свою чергу виступає важливою гарантією правосуддя і законних інтересів обвинуваченого.

Визначено нормативні межі стадії, які полягають у чітко встановлених нормами КПК України процесуальних діях, починаючи з призначення попереднього розгляду справи та закінчуючи рішенням про призначення справи до розгляду або закриття справи. Гносеологічні межі стадії становитимуть коло обставин, обов’язкових до встановлення. Такими обставинами видаються питання, які з’ясовуються суддею при попередньому розгляді справи. Фактичні межі виступають співвідношенням нормативних і гносеологічних та мають визначатися по кожній справі окремо. На основі визначення цих меж визначено і темпоральні межі стадії та їх ознаки.

З позицій впровадження засад змагальності у стадії, зроблено висновок, що норми глави 23 КПК України запроваджують нерівноправність сторін, надмірну процесуальну активність суду. Це підтверджується даними, отриманими в ході проведеного опитування: 91,25 % суддів вважають, що існуючий порядок проведення попереднього розгляду справи суддею не забезпечує принципу змагальності в цій стадії. Нерівноправність сторін обвинувачення та захисту закладена у порядку здійснення самого попереднього розгляду справи. Також проаналізовано реалізацію інших принципів кримінального процесу в досліджуваній стадії.

Досліджено методи правового регулювання в стадії попереднього розгляду справи суддею. Диспозитивний метод правового регулювання в досліджуваній стадії знаходить свій прояв у положеннях, які передбачають право сторін заявляти клопотання з усіх питань, визначених у ст. 253 КПК України та обмеженні ініціативи судді при вирішенні питання про повернення справи на додаткове розслідування. Існування імперативного методу правового регулювання, пов’язане із повноваженнями судді на порушення кримінальної справи приватного обвинувачення, закриття справи. Змагальний метод знаходить свій прояв у таких правових конструкціях стадії як рівність прав сторін, доповнювана відносною активністю суду (щодо заявлення клопотань).

У підрозділі 1.2. «Історія виникнення та розвитку інституту попереднього розгляду справи суддею» досліджується історія зародження та розвитку попереднього розгляду справи суддею як в світі, так і на територіях, що відносяться до сучасної України.

Розглядаються історико-правові типи систем віддання до суду: судово-ревізійна; змішана та обвинувальна. Досліджується досвід побудови стадії у США, Німеччині, Франції, Російській Федерації, Республіці Білорусь, Республіці Казахстан, Азербайджанській Республіці, Киргизькій Республіці, Республіці Молдова.

Доводиться, що затверджений імператорським Указом 20.11.1864 р. Статут кримінального судочинства, який увійшов до судових статутів, вперше регламентував стадію віддання до суду в Україні. За ним передбачалося два способи віддання до суду, залежно від тяжкості злочину, у вчиненні якого особа обвинувачувалася. Справи про найбільш тяжкі злочини, які належало розглядати суду присяжних, представлялися прокурором окружного суду прокурору судової палати для розгляду їх обвинувальною камерою, що утворювалася при судовій палаті суду другої інстанції. Щодо справ про менш тяжкі злочини, то такі справи прокурор направляв з обвинувальним актом безпосередньо до належного суду без попереднього надіслання до суду другої інстанції, незалежно від того чи провадилося у справі досудове слідство. Порядок віддання до суду у кримінальних справах на західноукраїнських землях вперше регламентувався Статутом кримінального судочинства Австрії 1873 р.

Розділ 2 «Процесуальний порядок попереднього розгляду справи суддею» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. «Учасники попереднього розгляду справи суддею, їх права та обов’язки» автором здійснюється системний аналіз правового статусу учасників, які можуть приймати участь в стадії попереднього розгляду кримінальної справи суддею: обвинуваченого (його законного представника, якщо такий приймає участь у справі); захисника; прокурора; потерпілого (його захисника, представника); цивільного позивача і відповідача (їх представників).

Дисертантом доведено, що тенденції розвитку практичної діяльності свідчать про необхідність встановлення обов’язкової участі обвинуваченого та інших осіб у засіданні попереднього розгляду, яким на сьогодні є лише прокурор.

Розглянуто, що у випадках, коли визнання особи потерпілим може призвести до збільшення обсягу обвинувачення або зміни кримінально-правової кваліфікації діяння, суддя із дотриманням вимог ст. 246 КПК України має повернути справу на додаткове розслідування. В тому разі, коли органи дізнання чи досудового слідства істотно обмежили законні права потерпілого (наприклад, обирати представника, порушувати клопотання, заявляти відводи, подавати докази, знайомитися з усіма матеріалами справи) і поновити ці права на стадії судового розгляду неможливо, судді належить повернути справу на додаткове розслідування. У такому випадку, обов’язково має бути наявною умова, згідно якої порушені права потерпілого не можна поновити на стадії судового розгляду. У разі заявлення позивачем та (або) відповідачем клопотань, пов’язаних із цивільним позовом, таких що можуть бути розглянуті в стадії, необхідно визнавати участь цих осіб у засіданні попереднього розгляду обов’язковою. Дисертант наголошує, що попередній розгляд справи здійснюється суддею одноособово, однак законодавцем не врегульоване питання з’ясування суддею, в стадії, обставин, передбачених ст. 54 КПК України(підстави для відводу(самовідводу).

У підрозділі 2.2. «Питання, які з’ясовуються при попередньому розгляді справи суддею та порядок його здійснення» дисертантом розглядаються положення щодо предмету попереднього розгляду справи суддею та його особливості.

Автором доведено, що відповідно до вимог ст. 237 КПК України, спочатку суддя вирішує питання чи підсудна справа суду, на розгляд якої вона надійшла, та чи не має підстав для її закриття або зупинення, тобто питання, які процесу змагальності сторін, їх позицій стосуються у незначній мірі, на противагу так званим питанням обґрунтування предмета обвинувачення. Виходячи із критерію реалізації змагальності в стадії виділено дві групи питань, що підлягають з’ясуванню: ті, що стосуються змагальності сторін та ті, що її не стосуються.

Дисертантом наголошується, що достатність підстав для судового розгляду справи визначається, в першу чергу, виходячи із негативної ознаки, а саме відсутності підстав для її закриття.

Відповідно до норм ст. 249-1 КПК України має місце розширення кола питань, що підлягають з’ясуванню суддею в стадії, оскільки має з’ясуватися не лише відповідність обвинувального висновку вимогам закону, а й дії прокурора з обвинувальним висновком, що тісно взаємопов’язано, але не одне й теж саме. Перевірка цих питань виступатиме і перевіркою допущення під час порушення справи, проведення дізнання або досудового слідства таких порушень вимог КПК України, без усунення яких справа не може бути призначена до розгляду.

У підрозділі 2.3. «Особливості попереднього розгляду справи суддею у певних категоріях справ» автор вказує на особливості правової регламентації провадження попереднього розгляду у таких категоріях справ: провадження з протокольною формою досудової підготовки матеріалів; провадження у справах про злочини неповнолітніх; провадження у справах, про застосування примусових заходів медичного характеру і провадження у справах, які порушуються за скаргою потерпілого.

Визначено, що відповідно до вимог ст. 431 КПК України суд вправі повернути справу з протокольною формою досудової підготовки матеріалів для провадження досудового слідства вже при розгляді справи, а не за результатами попереднього розгляду, що потребує змін.

З огляду на розширений предмет доказування у справах про злочини неповнолітніх, судді, в стадії, належить додатково з’ясувати, зокрема, питання наявності чи відсутності даних про вік неповнолітнього, довідки про стан його здоров’я, характеристики особи неповнолітнього. Щодо обов’язкових учасників, то ними, окрім прокурора, має бути і захисник, оскільки, відповідно до ст. 45 КПК України його участь у зазначеній категорії справ є обов’язковою.

Велике значення встановлення обов’язкової участі законного представника та захисника має і з урахуванням того, що у постанові про внесення в судове засідання справи про застосування примусових заходів медичного характеру, зокрема, вирішується питання про список осіб, які підлягають виклику та допиту в судовому засіданні, витребування додаткових доказів, що у подальшому може вплинути на вирішення питань, передбачених ст. 420 КПК України. Закриття провадження у такій справі на досліджуваній стадії в КПК України не передбачено. Щодо цього питання вказується лише на порядок закриття за наявності обставин, передбачених ст. 6 КПК України, крім п. 4 ст. 6 КПК України щодо неосудних осіб. А щодо обмежено осудних може бути вирішено питання і про звільнення від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом. З огляду на викладене, залишається дещо незрозумілою відсутність такої підстави для закриття провадження у справі щодо обмежено осудної особи, як визнання того, що на час розгляду справи в суді, внаслідок зміни обстановки вчинене особою діяння втратило суспільну небезпечність або ця особа перестала бути суспільно небезпечною (ст.ст. 7, 248 КПК України).

Доведено, що у так званих справах приватного обвинувачення попередній розгляд має здійснюватися у два етапи. Перший, коли суддя вирішує питання про залишення скарги без розгляду, направлення її за належністю та призначення попереднього розгляду, у триденний строк, як це передбачено ст. 97 КПК України, перебіг якого починається з моменту отримання скарги суддею, а саме на наступний день після її отримання судом (суддя має вирішити питання про прийняття скарги до свого провадження та призначення засідання попереднього розгляду скарги і аж ніяк не про порушення кримінальної справи). Другий етап – власне сам попередній розгляд такої скарги, що мав би бути призначений не пізніше п’яти діб з моменту винесення постанови про прийняття скарги до свого провадження. 

Розділ 3 «Рішення, які приймаються за результатами попереднього розгляду справи суддею» складається з трьох підрозділів.

Підрозділ 3.1. «Поняття та види рішень, які приймаються при попередньому розгляді справи суддею. Їх законність, обґрунтованість та порядок оскарження» присвячений дослідженню питань визначення рішень, які приймаються при попередньому розгляді справи суддею. Їх визначено як виражені у правових актах, встановленої процесуальної форми, рішення судді за результатами попереднього розгляду щодо з’ясування у справі питань, передбачених ст. 237 КПК України, які спрямовані на виконання завдань стадії.

Доведено, що частина рішень, що приймаються в стадії попереднього розгляду справи суддею носить початковий або підсумковий характер, а частина – проміжний. Щодо початкових рішень стадії, то на даний момент в якості окремого процесуального документу такі не визначені, але це мала би бути постанова судді про прийняття справи до свого провадження. Рішення судді про зупинення та відновлення провадження носять характер проміжний, оскільки здійснюються в межах провадження у одній стадії і спрямовані на забезпечення законності та обґрунтованості послідуючих рішень. Підсумковими можна вважати такі рішення, якими завершується провадження у справі в стадії і які виражають переконання судді щодо подальшого руху справи (постанова про призначення справи до судового розгляду, постанова про закриття справи).

Визначено, що законність і обґрунтованість рішень пов’язана із тим, що суддею здійснюється оцінка достатності фактичних та юридичних підстав для розгляду і вирішення кримінальної справи по суті. Проте суддя, незважаючи на пряму заборону ст. 245 КПК України щодо вирішення питання про винуватість, здійснює не просто оцінку достатності підстав, а й оцінку доказів у справі (зокрема, приймаючи рішення про закриття справи).

Щодо оскарження рішень, винесених в стадії попереднього розгляду справи суддею, то їх можна поділити на ті, що не підлягають оскарженню, до них належать: постанова про призначення справи до судового розгляду; постанова про зупинення провадження у справі; постанова про направлення справи за підсудністю; постанова про порушення кримінальної справи так званого приватного обвинувачення та постанова про залишення без розгляду скарги потерпілого, поданої відповідно до ст. 27 КПК України. До рішень, що приймаються в досліджуваній стадії і які підлягають апеляційному оскарженню належать: постанова про повернення справи на додаткове розслідування; постанова про закриття справи; постанова про відмову в порушенні кримінальної справи приватного обвинувачення; постанова про повернення справи прокурору, яка може бути оскаржена лише прокурором. Суб’єктами права на апеляційне оскарження  рішень, що приймаються в стадії попереднього розгляду справи суддею є: обвинувачений(захисник, законний представник), щодо якого справу закрито або повернуто на додаткове розслідування;  прокурор; потерпілий і його представник.

У підрозділі 3.2. «Призначення справи до судового розгляду»  дисертантом визначається, що при призначенні справи до судового розгляду, судді необхідно вирішити ряд питань, пов’язаних із цим та досліджуються їх особливості.

Розглянуто, що поряд із призначенням захисника, суддя може вирішити і питання про визнання особи законним представником обвинуваченого, потерпілою, відповідачем, представником потерпілого, позивача, відповідача, якщо рішення про це не було прийняте під час досудового слідства. Також суддя, при призначенні справи до розгляду, може визнати особу цивільним позивачем. Існуючі прогалини правової регламентації цивільного позову у кримінальній справі значно ускладнюють його розгляд та вирішення. Нормами КПК України не врегульовано питання про повернення справи на додаткове розслідування зі стадії попереднього розгляду справи суддею з підстав, які пов’язані з цивільним позовом. Тоді як положення Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і  стягнення безпідставно нажитого майна» № 3 від 31.03.1989 р. передбачають повернення справи на додаткове розслідування з підстав, пов’язаних з цивільним позовом. А саме, якщо виявилося, що визначити розмір шкоди неможливо, а він впливає на кваліфікацію злочину, на призначення винному міри покарання і на вирішення інших питань, зазначених у ст. 324 КПК України справа підлягає поверненню на додаткове розслідування. Такі положення стосуються як стадії попереднього розгляду справи суддею, так і судового розгляду. Також вказана Постанова передбачає, що не підлягають розгляду в кримінальній справі позови за вимогами про відшкодування шкоди, що не випливають з пред’явленого обвинувачення. Судді, при надходженні кримінальної справи, належить з’ясувати питання, що стосуються цивільного позову як такого, що вже пред’явлений так і такого, що може бути заявлений у цій стадії процесу. Це, зокрема, наступні: чи  випливає заявлений позов зі змісту пред’явленого обвинувачення; чи зібрано достатньо доказів за позовом; чи вжиті заходи забезпечення позову. Обґрунтовано доцільність впровадження вирішення частини зазначених вище питань, суддею при прийнятті справи до свого провадження та призначення попереднього розгляду.

Встановлено, що суддя, при призначенні справи до розгляду, може вирішити питання про витребування додаткових доказів. Оскільки, згідно нині чинних норм КПК України суддя, хоч і не прямо, але здійснює перевірку доказів з точки зору їх належності та допустимості, то дисертантом доводиться доцільність встановлення права судді, при здійсненні підготовки справи до розгляду, на вирішення клопотання сторони про визнання доказів недопустимими. 

У підрозділі 3.3. «Особливості рішень судді про направлення справи за підсудністю, її закриття, зупинення, про повернення справи прокурору та на додаткове розслідування» на основі дослідження повноважень судді при попередньому розгляді справи суддею аналізуються особливості окремих кримінально-процесуальних рішень, що приймаються.

Автором доводиться доцільність пропозиції щодо необхідності вирішення питання про підсудність справи суддею одноособово без проведення засідання попереднього розгляду. Однак, вважаємо, таке положення має бути доповнене застереженням щодо відсутності підстав для зміни підсудності. Постанова про направлення справи за підсудністю подальшому провадженню у справі у широкому розумінні не перешкоджає, але має оскаржуватися в апеляційному порядку. З огляду на встановлення права на оскарження такої постанови, видається доцільним виключити порушення правил підсудності як одну з підстав для скасування вироку у будь якому разі (ст. 370 КПК України).

Визначено, що закриття кримінальної справи в стадії з підстав матеріально-правових не може не торкатися питання встановлення винуватості особи, а тому лише формальною оцінкою матеріалів справи тут не обходиться. Це підтверджується особливостями предмету доказування у справах, що закриваються з нереабілітуючих підстав. Суддя, в стадії попереднього розгляду, повинен бути наділений повноваженнями закриття справи лише з підстав, передбачених ст. 6 КПК України, за виключенням відмови прокурора підтримувати обвинувачення (крім обвинувачення в тій частині, в якій його було змінено прокурором, а потерпілий не виявив бажання підтримати його у попередньому обсязі). Таку думку висловили 72,5 % з опитаних суддів місцевих та Апеляційних судів м. Києва та Київської області.

При прийнятті рішення про зупинення провадження з підстав зникнення обвинуваченого та його розшуку, у разі необхідності, варто передбачити застосування запобіжного заходу. Також дисертантом наголошується про необхідність встановлення права на апеляційне оскарження такої постанови в частині застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.

Інститут повернення справи на додаткове розслідування може бути підмінений інститутом повернення справи прокурору, а тому, видається не зовсім слушним існування права прокурора на усунення недоліків шляхом направлення справи для провадження додаткового розслідування. Про це свідчить і пропозиція щодо необхідності виключення зі змісту ст. 249-1 КПК України посилання на необхідність зміни обвинувачення на більш тяжке або таке, що істотно змінює пред’явлене обвинувачення за фактичними обставинами. Збереження інституту повернення справи на додаткове розслідування в стадії, з обмеженням ініціативи суду з цього питання видається не зовсім можливим, навіть поряд з обмеженням прокурора у повноваженнях на прийняття рішення про направлення справи на додаткове розслідування (відновлення дізнання чи досудового слідства) при виконанні постанови судді про повернення справи прокурору, оскільки це у завуальовані формі може частково покладати на суд функції обвинувачення або захисту.

З огляду на дотримання принципу «заборони повороту на гірше», прокурора варто наділити повноваженнями на зміну обвинувачення в стадії у разі можливості застосування закону про менш тяжкий злочин при тих же фактичних обставинах.