ІНСТИТУТ СУДОВИХ ПРИСТАВІВ ЗА СУДОВОЮ РЕФОРМОЮ 1864 РОКУ В УКРАЇНІ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано актуальність обраної теми дисертації, показано її зв`язок з науковими програмами, планами, темами, визначено завдання, об’єкт, предмет, теоретико-методологічні засади й емпіричну базу дослідження, розкрито наукову новизну, практичне значення апробації одержаних результатів, а також дані щодо публікацій, структури й обсягу дисертації.

Розділ 1 «Історіографія і джерельна база дослідження» складається з двох підрозділів, що містять аналіз теоретичної й емпіричної бази дисертаційної роботи.

У підрозділі 1.1. «Історіографія інституту судових приставів за Судовою реформою 1864 року» окреслені основні етапи розвитку наукової думки за проблемою дослідження.

Обравши за критерій класифікації час проведення наукових розробок з проблем становлення й функціонування інституту судових приставів за Судовою реформою 1864 р, авторка поділяє ці дослідження на дореволюційні, радянські й сучасного періодів.

Аналіз дореволюційних історіографічних робіт, що стосуються інституту судових приставів, дав змогу отримати факти щодо безпосереднього сприйняття окремими правознавцями (А. Ф. Коні, Г. А. Джаншиєв та ін.) процесів підготовки й реалізації Судової реформи 1864 р., надання із цих позицій оцінки її досягнень і недоліків.

При вивченні праць дореволюційних цивілістів, таких як: К. Малишев, Є. В. Васьковський, Г. В. Вербловський, А. Х. Гольмстем, В. М. Гордон, В. Л. Ісаченко, П. П. Цитович, В. І. Адамович та інших авторів, було доведено, що питання діяльності судових приставів у їх публікаціях не були предметом окремого вивчення, а розглядалися в нерозривному зв’язку з цивільним судочинством – як один з інститутів цивільного процесу, або як його завершальна стадія. Зазначеними вченими розглядалися судово-виконавчі системи інших держав, наводилася історія розвитку інституту судових приставів, аналізувалися його організація й діяльність за Судовою реформою 1864 р.

 Радянський період характеризується впливом на його дослідників марксистсько-ленінської ідеології. У процесі аналізу наукових напрацювань: С. В. Юшкова, Б. В. Віленського, В. А. Шувалової, М. П. Єрошкіна, Т. У. Воробейкової, П. Ф. Щербини та інших учених вказаного періоду були отримані дані лише про окремі аспекти підготовки, реалізації й модернізації Судової реформи 1864 р. і впровадженого нею інституту судових приставів. Такі науковці як: М. Г. Коротких, П. П. Заворотько, А. Й. Пашук, Р. Х. Валєєва, В. П. Пастухов, Д. І. Яворницький, В. А. Дядиченко та інші досить коротко висвітлили історію виникнення, розвитку й функціонування вказаного інституту, що ще раз підтверджує доцільність обраного дисертанткою напрямку дослідження.

Сучасний період історіографії судових приставів за Судовою реформою 1864 р. характеризується нерозривним зв'язком з тими соціально-економічними й політичними процесами, що відбувалися на пострадянському просторі. Доведено, що відродження інтересу до цієї реформи 1864 року і до створеного нею інституту судових приставів першим серед держав СНД розпочалось у Російській Федерації, що обумовлено прийняттям у 1997 р. федеральних законів «Об исполнительном производстве» й «О судебных приставах». Ці закони відродили однойменний інститут, передбачений Судовими статутами 1864 р.

У багатьох працях таких дослідників як: Н. М. Єфремова, М. В. Немитіна, О. С. Смикалін, О. В. Кузьменко, Г. М. Мойсенович, О. В. Кононов, Ю. Г. Кокарєв, Г. С. Ванштейн, В. Г. Бессарабов, П. С. Тройно, В. В. Захаров, Т. О. Зезюліна, знайшли віддзеркалення питання, пов'язані як з розробкою, втіленням у життя й удосконаленням Судових статутів 1864 р., так із проблемами історії виникнення, розвитку й функціонування інституту судових приставів за Судовою реформою 1864р. Проаналізовано нормативну базу організації й діяльності інституту судових приставів, окремі питання їх правового статусу та роль судових приставів у системі пореформеного устрою тощо. Але особливості й закономірності функціонування цього інституту в українських губерніях залишилися поза увагою зазначених правознавців.

 У працях Б. Й. Бедрія, І. Й. Бойка, Л. С. Гамбурга, В. Д. Гончаренка, В. М. Єрмолаєва, В. Є. Кириченка, М. М. Кобилецького, А. І. Козаченка, В. В. Комарова, В. С. Кульчицького, О. В. Сокальської, М. М. Тищика, С. В. Щербак та інших сучасних українських учених розглядаються загальні питання, що стосуються як Судової реформи 1864 р., так і запровадженого нею інституту судових приставів, що спонукало авторку даної дисертації до подальших розвідок у цьому напрямку.

У підрозділі 1.2. «Джерельна база дисертаційного дослідження» зроблено поглиблений аналіз різноманітних за характером, формою і змістом джерел, які диференційовано на дві групи – опубліковані й архівні.

­­Серед джерел першої групи розглядаються: нормативно-правові акти, матеріали судової практики, статистичні дані, акти земських органів самоврядування, тогочасні періодичні видання, матеріали, що мають характер мемуарів тощо.

Детальне вивчення основоположних нормативно-правових актів («Устрій судових установлень 1864 року», «Статут цивільного судочинства 1864 року», «Статут кримінального судочинства 1864 року») вказало на правове закріплення й регулювання ними організації й функціонування інституту судових приставів. Аналіз узаконень й розпоряджень Уряду, наказів й циркулярів Міністерства юстиції, дозволив зробити висновок, що більшість цих правових актів відігравали допоміжну роль, приймалися на розвиток і виконання Судових статутів 1864 р. і пояснювали проблемні аспекти організації й діяльності інституту судових приставів. Значення матеріалів судової практики полягало в уточненні й роз’ясненні питань стосовно судових приставів, зокрема, про надання скарг на неналежне виконання ними судових рішень, про застосування до судових приставів дисциплінарних стягнень, окремі питання їх співпраці з іншими владними органами тощо.

Статистичні дані, що містилися у збірниках «Судебно-статистические сведения и соображения о введении в действие Судебных Уставов 20-го ноября 1864 года», в «Сборнике статистических сведений Министерства Юстиции», «Извлечении из отчета по Харьковскому Судебному округу за 1875 год» та в інших джерелах, надали змогу об’єктивніше висвітлити стан організації й діяльності судових приставів за Судовою реформою 1864 р. Статистичні дані відображали не тільки рівень ефективності виконання судових рішень (по окремим напрямкам діяльності він становив 97%), а й кількість невиконаних судових рішень (наприклад, за 1884 р. залишились невиконаними рішення по вводу у володіння по Київському судовому округу – 571, по Харківському – 1399, по Одеському – 151). Також, аналіз статистичних матеріалів показав навантаження судових приставів щодо доставлення повісток по Харківському судовому округу за 1880-1884 роки; їх кількість становила 32 844 повістки, при тому, що судових приставів було лише 8. Тож на кожного судового пристава припадало понад 800 повісток на рік, що вказувало на їх надмірне функціональне навантаження.

На підставі дослідження актів земського самоврядування Харківського, Охтирського, Лебединського, Херсонського та інших повітів з’ясовано аспекти взаємодії судових приставів мирових судових установ та органів місцевого самоврядування, особливості їх матеріального утримання, призначення на посаду, їх чисельність при цих установах та ін.

Змістовний аналіз періодичних видань періоду підготовки, впровадження й дії Судової реформи 1864 р. показав, що газети («Право», «Судова газета» та інші), юридичні журнали («Санкт-Петербургские ведомости», «Вестник Европы», «Журнал Министерства юстиции», «Журнал гражданского и уголовного права», «Вестник права» та інші) доволі широко висвітлювали проблемні питання організації й діяльності новоствореного інституту судових приставів за Судовою реформою 1864 р.

Використані матеріали, що мають характер мемуарів, становлять цінність тим, що містять оцінку реалізації Судової реформи 1864 р. з боку її безпосередніх учасників. Наприклад, видатний юрист А. Ф. Коні, розуміючи важливість судових перетворень в Росії, у своїх наукових працях віддавав належне ролі особистості у втіленні в життя цієї реформи.

Вагомим джерелом для даного дисертаційного дослідження послужили матеріали державних архівів України, що дозволило отримати нові дані про організаційну структуру інституту судових приставів та їх функціональне навантаження.

Розділ 2 «Виникнення, становлення й розвиток інституту судових приставів» містить 2 підрозділи.

У підрозділі 2.1. «Ґенеза інституту судових приставів в період до Судової реформи 1864 року» досліджено чинники, які зумовили виникнення й розвиток органів виконання судових рішень на території України від часів Київської Русі до Судової реформи 1864 р. Це також дало змогу виявити історико-генетичні зв'язки, які вказують на те, що деякі складники цієї інституції віджили свій вік (наприклад, розслідування кримінальних справ та ін.), а деякі набули нових форм, і в оновленому змісті були втілені в Судових статутах 1864 р. (виконання судових рішень, виклик боржника до суду тощо).

 Сформульована періодизація розвитку органів виконання судових рішень, в основу якої покладено хронологічний період дії нормативно-правових актів, допомогла отримати поглиблене розуміння ґенези органів виконання судових рішень та інших правових дій в Україні. Ця періодизація охоплює: 1) період дії «Руської Правди»; 2) період дії Литовських статутів; 3) період, в який діяли: звичаєве право, що склалося в попередні століття, Литовські статути, магдебурзьке право, договірні статті між царським урядом і Гетьманщиною, Гетьманські універсали та інші акти Гетьманської юрисдикції, російське законодавство цього періоду(Гетьманщина); 4) період дії законодавства Російської імперії.

Аналіз історико-хронологічних меж кожного періоду дав змогу виокремити органи виконання судових рішень і дослідити їх організацію й діяльність. За «Руською Правдою» історично першими виконавчими органами були княжі слуги – тіуни, вірники, мечники, дітські, отроки та інші, які діяли в умовах, коли виконання рішень суду не було відділено від здійснення правосуддя. У період дії Литовських статутів з’являється перший відокремлений спеціалізований орган виконання судових рішень – возний, який поєднував слідчі, посвідчувальні, виконавчі й забезпечувальні функції. У козацький період суд поєднується з козацькою адміністрацією, яка здійснює також і виконання судових рішень. Найчастіше органами виконання були осавули. З поширенням на територію України правової системи Російської імперії виконання судових рішень покладається на поліцію.

У підрозділі 2.2. «Пошук оптимальної моделі інституту судових приставів на стадії підготовки Судової реформи 1864 року» обґрунтовуються чинники, що впливали на процес пошуку оптимальної моделі інституту судових приставів, втіленого в життя під час зазначеної реформи.

Опрацювання матеріалів про масштабну програму реформування суспільства, розроблену імперським керівництвом на чолі з Олександром II, дало змогу з’ясувати, що головним напрямком реалізації цієї програми стала Судова реформа 1864 р., одним із завдань якої було поліпшення незадовільного стану виконання судових рішень. Перші кроки з удосконалення органів виконання судових рішень та інших правових дій зроблені М. А. Балуг'янським у 1827 р. У проекті «Рассуждение об учреждении губерний» ним було запропоновано створення особливих органів судової поліції, до яких включалися пристави цивільних справ і чиновники судової поліції. Хоча ці пропозиції не були затверджені офіційно, але загальні тенденції, що простежувалися в них, були реалізовані під час Судової реформи 1864 р. Розгляд матеріалів, що стосувалися підготовки Судової реформи 1864 р. свідчив про занепокоєність уряду проблемами, які існували у питаннях виконання судових рішень поліцією. Це зумовило створити графом Д. М. Блудовим у 1857 р. проект нової моделі інституту виконання судових рішень, який було подано до проекту Статуту цивільного судочинства у виді окремої роботи «О порядке исполнения судебных решений по делам гражданским». Після її розгляду й процесу удосконалення в 1859 р. було визнано доцільним запровадити інститут судово-виконавчих приставів при судових місцях, на яких покладалося виконання рішень суду та інших правових дій під їх особисту відповідальність. Подальший аналіз матеріалів, пов'язаний з пошуком оптимальної моделі цього інституту вказав на наявність альтернативної моделі, в якій пропонувалося залишити виконання судових рішень за поліцією з посиленням нагляду за нею з боку суду. У затверджених в 1862 р. «Основных положениях преобразования судебной части в России» була дещо змінена модель інституту судових приставів у частині її фінансування, кадрового складу тощо. Опрацювання всіх запропонованих моделей допомогло обрати і запровадити модель інституту судових приставів, що ґрунтувалася на історичному вітчизняному та закордонному прогресивному досвіді, на потребах та очікуваннях суспільства.

Розділ 3 «Інститут судових приставів за Судовою реформою 1864 року» включає три підрозділи, у яких показано правове регулювання, організація і практична діяльність інституту судових приставів за Судовою реформою 1864 р., їх правовий статус.

У підрозділі 3.1. «Правові основи інституту судових приставів» досліджуються нормативно-правові акти, які регламентували організацію і функціонування інституту судових приставів за Судовою реформою 1864 р.: «Устрій судових установлень 1864 року» (він містив основи організації інституту судових приставів), «Статут цивільного судочинства 1864 року» (встановлював загальні правила виконання судових рішень), «Статут кримінального судочинства 1864 року» (упорядковував діяльність судових приставів щодо грошових стягнень за вироками у кримінальних справах). Такі підзаконні нормативно-правові акти, як узаконення й розпорядження Уряду, накази й циркуляри Міністерства юстиції тощо, уточнювали організаційно-правові положення судоустрою, судочинства й виконання судових рішень, зокрема, регулювали питання призначення, звільнення, нагороди судових приставів та ін. Матеріали судової практики конкретизували питання правового статусу судових приставів, уточнювали їх права й обов’язки, роз’яснювали проблемні аспекти їх практичної діяльності.

Установлено, що утворення інституту судових приставів та організація його діяльності відбувалися в усіх губерніях Російської імперії другої половини ХІХ ст. згідно із загальним законодавством. Проте окремі питання організації та діяльності судових приставів при мирових судових установах, насамперед щодо грошового утримання, регулювалися також рішеннями земських органів самоврядування.

 У підрозділі 3.2. «Правовий статус судових приставів за Судовими статутами 1864 року» проаналізовані положення щодо правового статусу судових приставів, які закріплені в основних нормативно-правових актах («Устрій судових установлень 1864 р.», «Статут цивільного судочинства 1864 р.», «Статут кримінального судочинства 1864 р.») з їх подальшим удосконаленням підзаконними нормативно-правовими актами й матеріалами судової практики. Охарактеризувавши елементи правового статусу судових приставів, а саме їх права й обов’язки, функції й гарантії їх реалізації, забезпечення їх діяльності, контроль за нею, відповідальність за неналежне виконання покладених на них зобов’язань, авторка навела також відмінності правового положення судових приставів при мирових судових установах, які мали нижчу за класом посаду, отримували зменшений розмір грошової винагороди, але мали ширше коло обов’язків порівняно з судовими приставами загальних судів.

У процесі опрацювання нормативно-правових актів, архівних матеріалів доведено, що до важливих забезпечувальних заходів законного виконання судових рішень належав інститут застави. Вона вносилась судовим приставом при призначенні на посаду у розмірі 600 руб., виключно кредитними білетами або державними цінними паперами. Головою суду на кожний випадок внесення застави відкривалася окрема справа. Поряд з цим відповідний банк або казначейство були зобов’язані інформувати голову суду про нарахування відсотків по заставі.

Спираючись на ретельний розгляд вищевказаних елементів, авторка відокремлює деякі аспекти правового статусу судових приставів, які не були на належному рівні врегульовані законодавством. До них належать: відсутність вимог щодо освітнього рівня судових приставів; нечітка визначеність підпорядкованості інституту судових приставів; обмежений судовий контроль за їх практичною діяльністю, що негативно позначалося на ефективності функціонування даного інституту.

Аналіз конкретних архівних справ, актів земських органів самоврядування, наукових праць істориків показав, що посади судових приставів займали представники інтелігенції, колишні чиновники, офіцери й поліцейські. Серед названих були й особи, які мали дворянське походження.

На підставі дослідження нормативно-правових актів та інших джерел, доведено, що у процесі функціонування інституту судових приставів за Судовою реформою 1864 року накопичувався кадровий потенціал цієї інституції, який охоплював такі складові: а) психологічну – той прийнятний стан, який давав змогу судовому приставу у процесі практичної діяльності спілкуватися з різними групами населення, а в складних ситуаціях знаходити позитивні шляхи їх вирішення; б) соціальну – власне його соціальні зв’язки при виконанні своїх обов’язків з особами, які беруть участь у судовій справі, – судовими органами, органами влади й управління, органами місцевого самоврядування; в) інтелектуально-професійну – перевірка на здатність судового пристава у ході стажування (перед призначенням на посаду) засвоювати знання чинного законодавства, змін до нього, а також отримувати практичні навички й реалізовувати їх подальшій діяльності; г) морально-культурну – глибоке розуміння ним у процесі своєї професійної діяльності системи суспільних та особистих моральних цінностей, бажання працювати на користь держави і громадян.

У підрозділі 3.3. «Практична діяльність судових приставів за Судовою реформою 1864 року» досліджується функціонування інституту судових приставів за Судовою реформою 1864 р.

Обґрунтовано, що практична діяльність судових приставів за Судовими статутами 1864 р. мала доволі складну систему соціально-правових відносин, що визначалася взаємодією судових приставів із членами судових місць, а також зі сторонами, які брали участь у виконавчому процесі, свідками, повіреними, представниками державних установ та органами влади. На підставі дослідження конкретних архівних справ, актів земських органів місцевого самоврядування висвітлено факти високого професіоналізму й компетентності судових приставів українських губерній, підкреслено стабільність перебування їх на посаді. Здійснено аналіз трьох напрямків практичної діяльності судових приставів: виконання судових рішень у цивільних і кримінальних справах (в останніх – у частині майнових стягнень), участь в охоронному провадженні й забезпечення належної діяльності суду. Основним напрямком професійної діяльності судових приставів було примусове виконання судових рішень, що поєднувало сукупність таких дій: 1) вжиття заходів по забезпеченню позову, що мало превентивну спрямованість стосовно попередження зловживань з боку боржника у прихованні чи знищенні ним свого майна; 2) накладення арешту на майно боржника, що здійснювалося після перевірки приставом належності майна боржникові і з’ясування, чи не накладено на нього арешту за іншим стягненням; 3) опис майна, що посвідчував відповідну діяльність судового пристава й містив позначення номерів на ярликах до арештованих предметів і назву кожного з них; 4) оцінка майна, якою визначалися його достатність для задоволення вимог стягувача й усунення потреби звернення стягнення на інше майно; 5) заходи по збереженню описаного майна, яке передавалося судовим приставом на зберігання особливому зберігачеві з копією опису майна й відібранням розписки про отримання речей на зберігання із зазначенням їх найменування й вартості, а також роз’ясненням відповідальності за привласнення ввіреного зберігачеві майна; 6) організація його продажу, про час і місце якого судовий пристав мав інформувати громадськість шляхом публікацій у пресі й розміщенням об’яв, а також забезпечення організації торгів; 7) розподіл коштів, отриманих унаслідок продажу, які пристав, після утримання витрат по виконанню, видавав стягувачеві, а решту повертав боржникові або направляв до суду з доповіддю, за яким саме виконавчим листом отримані гроші, кому вони мають належати, з якої причини не передані особисто отримувачеві.

На основі статистичних даних з’ясовано динаміку виконання судових рішень по грошовим стягненням. Наприклад, по Київському судовому округу у 1880 р. виконано таких рішень 969, у 1881 р. – 1505, у 1882 р. – 1552, у 1883 р. – 1589, у 1884 р. – 2025 судових рішень.

У процесі опрацювання нормативно-правових актів, які регулювали практичну діяльність судових приставів, доведено, що наділення їх правом вживати заходи примусу мало на меті забезпечити швидкість і надійність виконання судових рішень. Ця процедура полягала в особистому арешті боржника, забороні його виїзду з місця мешкання або тимчасового перебування, виклику боржника для надання відомостей про кошти для задоволення вимог стягувача. Усі ці заходи були досить поширеними на практиці. Статистичні дані свідчать, що в межах дії Харківського окружного суду в 1880–1885 роки вони застосовувалися 988 разів. Окремі аспекти заходів примусу постійно роз’яснювалися й уточнювалися значним обсягом рішень «Гражданского Кассационного департамента Правительствующего Сената».

 Дослідження актів земського самоврядування та інших правових джерел дало змогу стверджувати, що важливою функцією судових приставів при з’їздах мирових суддів була їх участь в охоронному провадженні. Ця діяльність здійснювалася за трьома напрямками: а) вжиття заходів по охороні майна в разі смерті спадкодавця, коли відомі не всі його спадкоємці (заходи здійснювалися судовим приставом з метою збереження спадщини до появи всіх спадкоємців); б) введення у володіння нерухомим майном (полягало у публічному засвідченні судовим приставом права власності на відповідне майно); в) участь у розподілі майна (судовий пристав залучався до складення опису спадкоємного майна тощо).

На підставі аналізу статистичних даних визначено кількість судових рішень, виконаних судовими приставами по вводу у володіння нерухомим майном. З 1880 р. по 1884 р. по Харківському судовому округу вона становила 28273 рішень, по Одеському – 13370, по Київському – 16679, що вказує на ефективність практичної діяльності судових приставів.

Аналіз функцій по забезпеченню діяльності суду дозволив установити, що разом з наданням сторонам повісток і документів судові пристави виконували також розпорядження головуючих у судових установах. Судові пристави, які перебували при окружних судах, виконували й судові рішення. Це поєднання функцій відбивалося на якості виконання ними судових рішень як головного свого завдання і вважалося недоліком Судової реформи 1864 р., хоча на стадії підготовки Судових статутів 1864 р. їх розробниками передбачалося введення двох окремих категорій судових приставів – виконавчих і тих, які забезпечували б належні умови діяльності судових установ.